Фото: Анни Чистякової

Фото: Анни Чистякової

Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент

2886 0
Останнім часом простори міста активно змінюються, багато вулиць поступово ремонтують, їх видозмінюють за новими вимогами та стандартами. Тож Tvoemisto.tv вирішило дослідити, наскільки інклюзивним стає Львів та чого бракує місту для його доступності. Для цього наші журналісти проїхалися деякими міськими локаціями разом з львів’янкою Оксаною Шипош, яка пересувається на візку вже майже двадцять років. Цього разу обрали локацію Привокзальної, з якої в нас розпочнеться серія репортажів про доступнність міста.

Пані Оксані 51 рік, і вона каже, що з 2003 року пересувається на візку. За цей час вона адаптувалася, навіть пристосувала спеціальний підйомник у своєму житлі, аби мати можливість безперешкодно виходити з дому. Жінка веде активний спосіб життя: вона працювала у Навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» та щодня доїжджала самостійно на роботу громадським транспортом. Минулого року закінчила Інститут фізичної культури за спеціальністю «Фізична культура та спорт», аби бути тренером з паралімпійського виду спорту Боча – гри з м’ячем, щось середнім між петанком та боулзом, в яку можуть грати навіть люди, які мають порушення зору та не бачать. 

Прогулянка містом на візку 

Коли ми під’їхали до будинку пані Оксани на вулиці Лазаренка, одразу помітили її балкон, бо він доволі незвичний та громіздкий через те, що всередині нього сконструйований спеціальний підйомник.

«Я замовляла цю конструкцію ще тоді, коли місто не встановлювало такі підйомники в будинках, де проживають люди з інвалідністю. Зараз є така програма, але все одно таких підйомників по місту небагато. Мабуть, десятки, а людей з інвалідністю тисячі. Хоча добре, що проблеми людей з інвалідністю почали вирішувати і намагаються їм допомогти вести активний спосіб життя», – розповідає вона.

Жінка майже десять років тому самостійно шукала майстрів, які зможуть реалізувати такий проєкт. Сміється і каже, що в Інтернеті сьогодні можна знайти будь-яких майстрів та вмільців. 

Але, виїхавши зі своєї квартири, вже за кілька метрів жінка стикається із незручностями та перешкодами на своєму шляху, зокрема із незручним пониженням тротуару, а правильніше навіть сказати – з його відсутністю. 

«От бачите, тут пониження зроблене не добре. Я кілька разів зверталась до райадміністрації з проханням зробити нормальне пониження, але... Тому їду в об’їзд і з’їжджаю біля особняків, де є виїзд для автомобілів», – говорить пані Оксана. Навпроти тротуар має таке ж непридатне для візка пониження, тому їде дорогою.

До слова, коли жінка демонструє нам доступність пішохідного регульованого переходу, ми помічаємо: з обох боків стоять припарковані автівки, що є порушенням правил дорожнього руху. Якщо людина на візку, то її навіть не видно, коли вона виїжджає на дорогу.

«З цього боку пониження зробили теж неправильно. Його виклали без тактильної плитки. І нахил надко стрімкий, щоб я безпечно могла з’їжджати», – говорить вона.

Після невеликої екскурсії вулицею Романюка прямуємо на вулицю Степана Бандери, її нещодавно реконструювали. Тож хочемо перевірити, чи зробили її за усіма вимогами інклюзивності.

На очі одразу потрапляють рівно зроблені дороги, тротуари та тактильна плитка, викладена по всій ділянці вулиці. Але, коли жінка на візку намагається перейти дорогу на пішохідному переході та починає з’їжджати на дорогу через пониження, виявляється, що воно має сильний нахил до дороги і тому не є безпечним. Ми виходимо на дорогу, аби зупинити машини і пані Оксана має можливість виїхати. Вона каже, що без нас боялась би скористатись цією ділянкою маршруту.

Подолавши пішохідний перехід, одразу навпроти нього ми звертаємо увагу на вхід до відділення Ощадбанку, який обладнаний дзвінком для маломобільних людей, але не обладнаний пандусом. Пробуємо викликати персонал, але ніхто до нас не виходить. У відділенні з’ясовується, що дзвінок не працює. Від коментарів щодо несправності дзвінка у відділенні відмовляються. Так само не можуть пояснити, як клієнт на візку зможе дістатися всередину закладу, подолавши доволі крутий підйом.

Прямуючи далі вулицею, ми також зауважуємо, що жоден магазин та жоден заклад тут не обладнаний пандусом. Тобто людина на візку не може купити собі ані поїсти, ані зайти кудись випити кави. Є лише змога їхати навпростець відремонтованими тротуарами. Пані Оксана зупиняється біля відділення Укрпошти і також демонструє, що скористатися послугами пошти їй тут недоступно.

«Та сама ситуація і з закладами у центрі міста. А коли ще влітку виставляють літні майданчики, то тоді взагалі годі дістатися усередину закладу. Також багато закладів мають або сходи, або вузький вхід. І майже немає закладів зі спеціально обладнаними туалетними кімнатами», – розповідає вона.

Оскільки пані Оксана вже має досвід навчання у закладі освіти, цікава її думка щодо інклюзивності вишів. Тому перевіряємо Національний університет «Львівська політехніка». Вона каже, що університет фізичної культури, у якому вона навчалась до минулого року, взагалі не пристосований під маломобільні групи населення. 

«Добре, що там є багато міцних хлопців. Я просто просила їх занести мене разом з візком на потрібний мені поверх», – говорить вона. Але у «Львівській політехніці» є вже один інклюзивний корпус і нам його демонструє проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку НУ «Львівська політехніка» Роман Корж.

«Загалом у університеті навчається 328 людей з різними видами інвалідності. На візках в нас навчається три людини. Тож ми обладнали цей корпус під їхні потреби. І тут створили умови для людей, які послуговуються візком. В нас є три аудиторії, повністю обладнані для людей з інвалідністю, також є Центр, який допомагає таким студентам інформаційно. Ми б звичайно хотіли, аби у нас усі корпуси були інклюзивними. Але їх у нас – 37, а грошей з державного бюджету нам на це ніхто не виділяє», – розповідає пан Роман.

Також у головному корпусі університету є спеціальний «візок-тракторець», з допомогою якого можна підніматися по сходах. Тож можна сказати, що НУ «Львівська політехніка» теж доступний для студентів з інвалідністю. 

Далі ми з пані Оксаною прямуємо на нещодавно відремонтовану площу Двірцеву. Тут найцікавішим моментом є  тактильні направляючі доріжки, які виклали поряд з декоративними лініями тої самої ширини і так само рельєфними.

«От це вже проблема, адже люди з порушенням зору орієнтуються по рельєфній плитці, а тут виклали тактильну плитку разом з декоративною, яка теж є рельєфною. Тож людина, яка послуговується тростиною, може поплутати їх, а це вже небезпечно», – каже жінка. 

Щоправда, трамвайні зупинки на відреконструйованих вулицях та площах зроблені за стандартами для низькопідлогового транспорту. Пані Оксана каже, що це дуже зручно і дає можливість без допомоги сторонніх пересуватися громадським транспортом. Але таких зупинок у місті зараз не більше тридцяти. А також, за її словами, багато ще залежить від водіїв автобусів та тролейбусів. Є такі, що навіть не хочуть під’їжджати та правильно паркуватися до зупинки, хоча чимало водіїв допомогають вийти та зайти у транспорт. Тут ще має велике значення людський фактор та навченість водіїв, каже Оксана. 

Площа Двірцева

На думку голови правління ГО «Реабілітація осіб з інвалідністю» та координатора програми НАІУ «Безбар’єрна Україна» Ярослава Грибальського, відреконструйована площа Двірцева не є зараз достатньо доступною для маломобільних груп населення. Але він каже, що вже добре, що під час реконструкції вулиць хоча б знають, що їх треба робити інклюзивними. 

«Складно сказати, що все роблять усвідомлено. Той, хто проєктує, мав би розуміти, в чому полягає обмежена мобільність тої чи іншої категорії людей. Є люди з порушенням зору, які послуговуються тростиною, тож багато вже є тактильної жовтої плитки: чи завжди вона правильно покладена – не завжди, чи там, де вона є, всюди вона доречна, – не завжди. Для незрячої людини важлива не жовта плитка, а тактильні смуги. А тактильність досягається контрасністю, гладке, рельєфне», – говорить він.

За його словами, коли замощували площу Двірцеву, зробили велику помилку, адже там базальтовою рельєфною плиткою поперек тротуару зробили декор, а поруч проклали направляючу тактильну плитку і тростина та підошва не відчувають через це правильний напрямок. 

Також, на думку Ярослава Грибальського, на площі відстань від висадки з автомобіля до дзвінка біля головного входу вокзалу збільшилася до півтора метра.

«Коли там був фонтан, таксі привозило людей до входу, біля входу була кнопка дзвінка, таксист міг викликати чергового по переговорному пристрою. І водій міг черговому передати незрячу людину разом з речами. Зараз це неможливо, зараз там відстань 130 см до того місця, а має бути 30-50 см. На тротуарі також встановили бетонні кубики, в сутінках зряча людина може зашпортатись, не кажучи про людей з обмеженими можливостями», – каже він. 

Ярослав Грибальський розповідає, що є п’ять видів господарської діяльності, де в ліцензійних умовах прописані вимоги доступності – це аптечні заклади, банківські установи, фінансові установи, об’єкти закладів охорони здоров'я, заклади освіти, установи, які мають статус «національний». 

«Мені важлива моя незалежність. Якщо я зайшов у театр, я хочу мати можливість вийти в будь-який час. І це стосується будь-якого закладу», – каже він. 

Чи все так погано у Львові?

«Ідеального нічого немає. Я була у Швеції, Канаді, Фінляндії, Угорщині. Коли я туди приїжджаю, мені здається, що там все ідеально – озвучені банкомати, багато мініатюр, рівні дороги, інклюзивна освіта, незрячі діти вчаться в звичайних школах. Але коли я говорю зі шведами чи канадійцями, виявляється, що вони багато чим незадоволені. Людина завжди прагне кращого та більшого. Тому, якщо говорити про Львів, то на тлі всіх інших українських міст наше місто є найдоступніше», – каже керівниця Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами НУ «Львівська політехніка» Оксана Потимко.

Вона наголошує, що у Львові в центральній частині міста безліч понижених бордюрів, також лише у Львові є театри, які показують вистави для незрячих людей, є вже достатньо бронзових мініатюр архітектурних пам’яток Львова, жодне місто України не має наразі такої кількості. Хоча магазини все ще не є доступними. За словами Оксани Потимко, у супермаркетах можна скористатися допомогою працівників магазину, або замовити продукти з доставкою додому або через інтернет.

Координаторка громадської організації Dostupno.ua Юлія Карбунарова додає, що найбільш проблемними місцями для маломобільних груп населення є громадські вбиральні, доступність у медичних закладах, недостатня кількість зупинок, облаштованих належним чином, а також пандуси, які, якщо навіть і є, зроблені не завжди зручно. 

За словами заступниці міського голови з питань ЖКГ Ірина Маруняк, у Львові із 2018 року впроваджується Програма забезпечення доступності житлових приміщень для осіб з інвалідністю у кріслах та людей із порушенням зору. Чиновниця каже, що сьогодні у будинках, де проживають люди на візках, встановлюють спеціальні автоматизовані підйомники. За її словами, таких підйомників у місті вже є дев’ятнадцять, планують встановити ще тридцять сім.

Щодо пандусів, то у місті вже встановили до будинків сорок дві такі конструкції, а до кінця наступного року у міськраді обіцяють облаштувати належним чином усі пониження з бордюрів у місті. 

Щодо площі Двірцевої Ірина Маруняк каже, що площа ще не дороблена, тож якщо є зауваження, то є ще шанс внести доробки.

«Цей об'єкт ще не завершений. Тому якщо є скарги, ми ще можемо скорегувати об'єкт. Але серйозних зауважень наразі від людей не надходило», – каже чиновниця.

Нагадаємо, цьогоріч три локації міста отримали спеціальну нагороду «Відкриті двері» за доступність для людей з інвалідністю. 

Анна Чистякова

Фото авторки

Відео Дар'ї Кучер

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!