
Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
Про Інститут стратегії культури та його завдання
Юлія Хомчин давно в усіх асоціюється з сучасною культурою. Чому в певний момент життя цього виявилось замало і ти зініціювала створення Інституту стратегії культури?
Насправді найбільше цю асоціацію творить моя тривала співпраця із «Дзигою» – мистецьким об’єднанням із 25-літньою історією. Я пропрацювала там менеджером проектів понад 10 років. Брала участь у створенні і організації багатьох міжнародних фестивалів – Jazz Bez, «Флюгери Львова», «Фортмісія» і інші.
Три роки тому мені запропонували балотуватись в депутати, власне, від культурного осередка міста. Коли ти приймаєш такий вибір, відчуття відповідальності за речі, які ти плануєш робити, автоматично збільшується в рази. Йдучи в депутати, я мала конкретні наміри і плани, що буду там робити у галузі культури. І створення Інституту стратегії культури і передовсім сама стратегія були моїми основними завданнями.
Як бачиш в ідеалі майбутнє цього Інституту?
Першочергові прості побажання – якомога швидше стати на ноги, зайняти місце сильного гравця у великому культурному полі з добрими партнерами, доброю репутацією і добрими ідеями. І якщо оцінювати за тими справами, які ми вже зробили, – усі шанси на це є.
Нещодавно з’явилось нове поняття – Фонд культури. Хіба раніше не було жодного фонду?
Не важливо, були чи не були фонди до цього. Йдеться про створення у Львові свого муніципального фонду, який би міг дофінансовувати культуру в її потребах. Створення Фонду культури – один із напрямків роботи Інституту. Ми створюємо фонд на фіксованій відсотковій ставці певного виду податків, які б стали основним джерелом надходження. Мова про податок в місті від продажу алкоголю і тютюну.
Нещодавно міська рада прийняла бюджетну резолюцію, в якій вказано, що всі надходження від цього акцизу йтимуть на підтримку культурної, молодіжної та спортивної галузей. Тому цей фонд також зможе чітко показувати цільовість використання податків. Це також дуже важливо, адже ми все ще мало знаємо про формування бюджету, його розподіл, а тут – все прозоро і зрозуміло.
Про культуру Львова
Як ти загалом оцінюєш стан культури у Львові на сьогодні?
Вирішальним є випрацювання стратегії розвитку для кожного закладу культури нашого міста. Чи мова йде про центр «Супутник» на Левандівці, чи Народний Дім на Збоїщах і Брюховичах, чи «Довженка» на Сихові – кожен планує своє життя по-іншому, має своє бачення розвитку, немає уніфікованої програми для всіх. Вони стають магнетичними центрами для людей, котрі поруч живуть, і їм потрібно відображати потреби цих людей: відповідні гуртки, кіно, музика, літературні вечори, різноманітні заходи і свята.
Місійне і візійне бачення – основне. З’явилось багато нових керівників з новим баченням – чим є установа і чим хоче та планує стати. Тепер вони не отримують вказіки зверху, а мають змогу обирати найкращий шлях для свого розвитку і конкурувати між собою.
Чи планується створення нових?
Як на мене, у Львові достатньо закладів культури. Не слід забувати про приватні установи – галереї, арт-центри, альтернативні музичні школи. Вони також творять культурне обличчя Львова. Не кількість закладів демонструє культурний потенціал. Важливо, щоб вони були в кожному районі, важливо, щоб в них на чолі стояли лідери, які розуміють потреби і вимоги сучасного культурного життя в далекоглядній перспективі.
Про перемоги та поразки
Що і як тобі вдалося зреалізувати у 2018 році? Хто чи що допомагає?
По-перше, у Львові створений Інститут стратегії культури – комунальна неприбуткова інституція для реалізації стратегії культури. А це вже збір даних та дослідження актуальних культурних процесів у культурі, моніторинг виконання Стратегії розвитку культури. Також діяльність Інституту передбачає створення та адміністрування муніципального Фонду культури і проведення Форуму культури – професійної дискусійної платформи для обміну досвідом та збору інформації. А ще – створення та подання заявки на титул Європейської Столиці Культури і ще багато іншого.
Ми вже сформували команду установи, створили Наглядова рада Інституту, розпочали створення Фонду культури, розробили методологію дослідження інституційного ландшафту у сфері культурі, напрацювали меморандуми про співпрацю з партнерами з Дебрецена, Вроцлава, Кракова. Практично готовий до відкриття офіс установи, який працюватиме як відкритий простір і майданчик комунікації людей культури, громадських організацій та установ.
Крім того, забрали МАФ, який незаконно продавав тютюнові вироби і алкоголь у Левандівському парку. Ще почали створювати музей Левандівки, створили робочу групу для напрацювання програми покращення стану пожежної безпеки в установах культури. І у Львові запрацювала мобільна наукова виставка.
Загалом, віра в можливості освіти і культури допомагає мені втілювати власні задуми. Багато залежить від бажання зробити ту чи іншу справу. Від підтримки в середовищі, від команди та здатності консолідувати зусилля ти розумієш, для чого ти все це робиш. Допомагають однодумці у фракції, партнери та активні мешканці округу.
А що не вдалося і чому? Хто чи що заважає?
Я досі мрію про Центр науки у Львові. З ініціативою створення такого центру я виступила на пленарному засіданні ради ще в грудні 2016. На мою думку, немає політичної волі на реалізацію такої амбіції, а все інше є. Львів – найпотужніший в Україні осередок культури, науки та освіти. Для цього в місті достатньо навчальних закладів, середовища науковців, великий прошарок працівників ІТ, які є суспільно активними, а наші учні, студенти та молоді науковці здобувають перші місця у всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Якщо змогти поєднати ці потенціали та ресурси, Львів стане не тільки містом минулого, але і містом майбутнього.
Розвиток міста – це не тільки прокладання доріг і збереження архітектурних пам’яток, це ще й інвестиції в життя людей. Віра в себе, у своє майбутнє і в майбутнє своїх дітей може робити зрушення в економіці не менші, ніж відкриття заводів. Сподіваюсь, мобільна наукова виставка, яка вже відкрилась, продемонструє високий запит та інтерес до науки, а відтак і затребуваність власного стаціонарного центру науки.
Чим найбільше пишаєшся у 2018 році? Що зробило тебе щасливою?
У першу чергу, я – щаслива мама 10-літнього хлопчика, який є моїм найближчим другом, порадником і навіть вчителем. Це мій найбільший мотиватор. Багато всього хочеться змінити навколо себе, аби світ, в якому ростуть наші діти, був гіднішим, привітнішим та відкритішим. Не певна, що ці зміни остаточно відбудуться вже за нашої участі, але ми їх розпочнемо.
Щасливою мене робить розуміння того, що поруч мене в команді «Самопомочі» є гідні, достойні та фахові люди, з якими можна втілювати найсміливіші задуми. Я щаслива, бо можу довіряти їм, генерувати ідеї, мріяти, шукати виходи зі складних ситуацій, вчитися на своїх помилках, мандрувати, пізнавати та змінювати.
А що найважливіше потрібно зробити у 2019?
Не збавити обертів, втілювати Стратегію культури, розвивати Інститут, утверджувати його як впливову та сильну структуру на рівні міста та країни. Продовжити роботу над створенням Центру науки, реалізувати другу частину мандрівної виставки Art&Science, відновити межі парку Левандівський, відремонтувати вулицю Параджанова. І я вірю, що Львів може у майбутньому претендувати на звання Європейської Столиці Культури. Він має для цього усе необхідне: традиції, досвід, людей, напрацювання, освітні проекти. Усе в наших руках.
Марта Більська
Матеріал підготовлено в рамках програми висвітлення депутатської діяльності Львівської міської ради.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав
Інтерв'ю Твого міста
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?
- «Кримська перепічка» у Львові: пекарня переселенців, яка вчить львів'ян довіри
- Керівниця агенції нянь: У Львові чоловікові, який хотів доглядати дітей, роботи не знайшлося
- Коли земля летить з-під ніг. Психолог про підлітковий суїцид
- Грибовицьке сміттєзвалище. План «А» Садового