Фото: Захар Процюк

Фото: Захар Процюк

Хто такий Яцек Куронь, на честь якого Львів назвав площу

1557 0
Tvoemisto.tv розповідає про народженого у Львові польського дисидента Яцека Куроня, на честь якого нещодавно назвали площу неподалік Генерального консульства Польщі.

«Львів’янин з народження, визначний учасник польської антикомуністичної опозиції, щирий прихильник України та польсько-українського порозуміння між людьми та народами», — такі слова написані на пам’ятній дошці Яцека Куроня на ще донедавна безіменній площі неподалік вулиці Франка у Львові.

У червні 2018 року цю площу навпроти Генерального консульства Польщі перейменували на честь польського дисидента і громадського діяча Яцека Куроня. Період для урочистостей був вибраний не випадково. Громадські діячі Львова інціювали перейменування в листопаді 2017 через значне погіршення польсько-українських стосунків — кількість конфліктів через різне трактування спільної історії зросла останніми роками.

Він був одним з найвідоміших польських опозиціонерів своєї епохи. У Польщі його знають як політв’язня, одного з основних діячів «Солідарності», міністра праці та соціальної політики, а також голову парламентської комісії у справах національних та етнічних меншин. Для України Куронь важливий перш за все через свою позицію щодо польсько-українського взаєморозуміння. Його зусилля для покращення стосунків обох народів, часто непопулярна публічна позиція щодо історичного минулого значно вплинули на вибудовування польсько-українських відносин.

Tvoemisto.tv поспілкувалось друзями та колегами Яцека Куроня і згадує історію його життя та вклад в примирення обох народів.

Читайте також: У Львові відкрили сквер Яцека Куроня. Фото

Опозиціонер зі Львова

Яцек Куронь народився 1934 року у Львові на вулиці Стрийській, 38 неподалік  міського парку. Тут же він провів перші 10 років свого життя. Згодом його родина переїхала до Варшави. Ранні роки вплинули на сприйняття міста майбутнім політиком. У своїх пізніших статтях Куронь згадує Львів як місто, яке належить одній державі, але двом культурам.

Уже у 50-х роках молодий Яцек, заледве сягнувши 20-річного віку, почав займатися політикою і став в опозицію до комуністичного уряду у Польській народній республіці. У 1965 році його заарештували і засудили на три роки ув’язнення за співавторство і розповсюдження критичних відкритих листів у Варшавському університеті.

Зрештою він став одним із головних символів польської опозиції. Близька подруга і колега Яцека, польська журналістка Іза Хруслінська у розмові з Tvoemisto.tv так описує його популярність у ті часи: «Якби в 70-их роках підійти до когось на вулиці і запитати перші два прізвища, які асоціюються з польською опозицією, то відповіддю були б Яцек Куронь і Адам Міхнік».

Адам Міхнік і Яцек Куронь. Фото: newsweek.pl

Яцек Куронь активно включається в роботу польської профспілки «Солідарність», яка згодом переросла у масштабний суспільно-політичний рух опозиції. У 1989 році він долучається до легендарного «Круглого столу» — переговорів між комуністичним керівництвом ПНР, опозицією із середовища «Солідарності» та церквою, які призвели до демократичних змін у державі.

Пошук примирення

Яцек Куронь вважав, що Польща зобов’язана допомогти Україні стати незалежною державою. У 70-х роках він писав: «Суверенітет України, Білорусі та Литви — це програма боротьби за суверенність Польщі, а водночас ці країни є не екзотичними, а реальними її союзниками».

Після зміни політичної системи в Польщі Яцек Куронь стає засновником і головою парламентської комісії зі справ національних та етнічних меншин. За період свого головування він значно вплинув на становище українців у Польщі і на вирішення польсько-українських конфліктів.

Фото: Історична правда

Іза Хруслінська називає Яцека людиною, яка завжди сама бралася за справу, а не делегувала її іншим. Вона згадує випадок із проблемами проведення XV Фестивалю української культури у Перемишлі у 1994 році. Влада Перемишля та значна частина мешканців міста були проти проведення фестивалю і намагалися його скасувати. Об’єднання українців у Польщі звернулося до Яцека Куроня за допомогою.

«Яцек обговорив цю проблему на високому рівні, зокрема з прем’єром, а потім сів у машину і поїхав до Перемишля, де говорив з усіма, щоб фестиваль все ж відбувся», — згадує вона.

Тоді фестиваль таки провели. У 1997 році під час наступного фестивалю Яцек взяв участь в урочистому відкритті разом з тодішнім прем’єр-міністром Влодзімежом Чимошевичем, щоб підкреслити його важливість.

Куронь закликав поляків та українців «не ховати голову у пісок» і аналізувати складну історію двосторонніх стосунків. Він наголошував на тому, що на події не можна дивитись, вирвавши їх із контексту. Наприклад, під час обговорення Волинської трагедії — однієї з найважчих сторінок польсько-української історії — Яцек Куронь говорив, що не можна дивитись на Волинь як на окрему подію. Для того, щоб зрозуміти, що сталося у липні 1943 року, потрібно аналізувати все те, що відбувалося на Волині 20 років перед тим.

Читайте також: «Більше поту, менше крові»: 7 історій про український самвидав

Український дисидент та політв’язень, а зараз віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович пригадує, як Яцек Куронь став для нього близькою людиною. У 2003 році, напередодні 60-ї річниці Волинської трагедії, українські громадські діячі збиралися відправити відкритого листа до Польщі. Таке рішення прийняли, щоб знизити рівень напруження та негативних настроїв у суспільстві.

«Ми взялися за підготовку звернення до поляків. Виявилося, що написати його не так просто. Важливо було бути об’єктивним, визнати ініціативу збоку українців у цій важкій трагедії. З іншого боку, треба було написати так, щоб самі українці не відкинули наших слів. Кожне речення було на вагу золота», — каже Мирослав Маринович.

Дізнавшись, що українська сторона має труднощі із написанням звернення, Яцек Куронь надіслав відкритого листа до Мирослава Мариновича.

«Він написав, що розуміє українців, і має пройти певний час. Це був такий теплий, мудрий лист. Я був приголомшений, мені сльози потекли із очей. Я одразу сів і написав листа у відповідь. Як легко було після його слів вибачальних застосувати цю формулу “Прощаємо і просимо вибачення”. Це був прекрасний обмін листами, який нас здружив», — розповідає пан Мирослав.

Читайте також: Люди твого міста: Мирослав Маринович

Одним з найбільш скандальних конфліктів між Польщею та Україною вважається проблема польських військових поховань на Личаківському кладовищі, яка спалахнула на початку 2000-х. Нагадаємо, що на цвинтарі «львівських орлят» поховані польські молоді добровольці, що воювали проти Української галицької армії під час польсько-української війни 1918-1919 років. Будівництво великого меморіалу не було завершене до початку Другої світової війни, а у 1971 році могили та монументи зруйнувала радянська влада. Відбудовувати меморіалу почали в 90-х, що викликало громадський та політичний конфлікт між польською та українськими сторонами.

Проблема полягала в запропонованих надписах та символах у проекті відбудови, які свідчили про перемогу польської зброї над Україною. Тоді саме Куронь став однією з ключових осіб, які доклалися до мирного вирішення сутички.

У 1999 році лікарі сказали Яцеку, що йому залишилось жити декілька місяців. Незважаючи на важку хворобу, він продовжував займатись активною діяльністю. Восени 2002 року під час піку конфлікту навколо поховань Яцек Куронь приїхав до Львова взяти участь у спільних молитвах, які були організовані для польсько-українського порозуміння. Окрім хвороби, він мав запалення легенів, але не відмовився приїхати. Іза Хруслінська та Мирослав Маринович згадують, що тоді Яцек був на візочку, бо вже не міг самостійно пересуватись.

Круглий стіл «Що нам робити зі своєю історією?», який відбувся у Львові в листопаді 2002 року. На фото: Боґуміла Бердиховська, Яцек Куронь, Мирослав Маринович, Ярослав Грицак. Фото: Андрій Кірчів

Відбулася церемонія поєднання хрестів: з одного боку йшла польська сторона, а з іншого українська. Обидві групи несли з собою частини хреста, які поєдналися між муром меморіалу Орлят та меморіалу Українській галицькій армії.

«Для всіх подивитись на хворого Яцека, який не має сил, але встає і запалює цю свічку… Це було щось неймовірне. Я цього не забуду до кінця свого життя», — ділиться своїми спогадами Іза.

Львівський перекладач, історик Андрій Павлишин розповідає, що участь у вирішенні конфлікту польських діячів демократичної революції, зокрема Яцека Куроня, а також представників церкви та Українського католицького університету дозволила легітимізувати цей процес, прокласти шлях до взаєморозуміння.

«Залишились лише технічні аспекти, морально це питання було вирішене», — згадує він.

Згодом Яцек Куронь опублікував статтю у польському виданні «Gazeta Wyborcza» з назвою «Я розумію протест українців». Він обстоював непопулярну в польському суспільстві думку, що Польща не може вимагати від України відбудування цвинтаря у тій формі, в якому його пропонують збудувати. Символи на цвинтарі означали збройну перемогу Польщі над Україною. Він писав, що поляки б нізащо не згодились на такий пантеон перемоги українців, наприклад, у Перемишлі.

Авторитет Яцека Куроня, його робота над пошуком компромісу вплинули на те, що зрештою цвинтар відкрили у 2005 році разом з меморіалом воїнам УГА за участі президентів Польщі та України.

Меморіал львівських орлят на Личаківському кладовищі

Обірвані зв’язки

Проживши 70 років, Яцек Куронь помер 17 червня 2004 року у Варшаві. У Польщі його пам’ятають, перш за все, як учасника демократичної опозиції, співзасновника «Солідарності», а потім — публічного інтелектуала та міністра праці і соціальної політики. У пам’яті українців Яцек залишився миротворцем та ініціатором покращення польсько-українських стосунків, які, щоправда, з часу його смерті помітно погіршились.

70-та річниця Волинської трагедії у 2013 році показала все більш помітні антиукраїнські настрої в Польщі. Через два роки до влади прийшла консервативна партія «Право і Справедливість». В основі її програми лежить більша увага до націоналізму, сімейних та церковних цінностей. Приблизно з цього періоду польсько-українські конфлікти на історичному ґрунті почали набирати все ширших масштабів.

Конфлікт навколо українських поховань у Грушовичах, значно різкіший публічний дискурс стосовно України, визнання польським Сеймом Волинської трагедії геноцидом проти поляків, поправки до польського закону про Інститут національної пам‘яті, згідно з яким передбачена кримінальна відповідальність за заперечення «злочинів бандерівських націоналістів», — усі ці події свідчать про значне погіршення стосунків Польщі та України.

Журналістка Іза Хруслінська вважає, що причина цього пов’язана з політикою партії «Право і Справедливість», спрямованої на пошук внутрішнього і зовнішнього ворога. Вона наголошує, що стосунки Польщі останніми роками погіршились не лише з Україною, а й з Литвою, Ізраїлем, Німеччиною та Європейським Союзом.

Натомість львівський громадський діяч, головний редактор видання «Збруч» та один із ініціаторів перейменування площі Орест Друль стверджує, що негативний дискурс щодо України у Польщі ніколи повністю не зникав, однак раніше стримувався. Проте нова політична еліта дозволила цим настроям проявитись.

Фото: magazynkontakt.pl

Що далі?

На думку Ізи Хруслінської, присутності Яцека Куроня не вистачає в польсько-українських справах, адже просто немає нікого, хто принаймні для частини польського суспільства був справжнім авторитетом, як Яцек, і хто міг та хотів би взяти на себе відповідальність йти проти громадської думки.

Усі співрозмовники Tvoemisto.tv погоджуються, що спадщина Яцека Куроня, його ідеї та принципи, сьогодні мають особливе значення. Його бачення примирення Польщі та України можуть стати ефективним фундаментом для сучасного польського та українського суспільства.

У листопаді 2017 року львівські громадські діячі опублікували відкритий лист до Львівської міської ради з проханням про перейменування однієї з вулиць на міста на честь Яцека Куроня. На їхню думку, саме в такий складний період польсько-українських стосунків спільноті Львова потрібно взяти на себе ініціативу в пошуку діалогу.

«Ми маємо багато прикладів та імен, які протидіяли кривавому протистоянню і старалися перетворити Львів у приклад польсько-українського примирення. Одним з найвідоміших був Яцек Куронь, уродженець – почесний громадянин – Львова і творець "Солідарності". Зокрема, на початку 2000-х він відіграв ключову роль у розв'язанні конфлікту навколо військових поховань на Личаківському цвинтарі»,  — йшлося у зверненні.

Офіційне перейменування відбулося в червні 2018 року. Польські та українські учасники Круглого столу, приуроченого до перейменування, опублікували ще один відкритий лист, в якому закликали громадянське суспільство по обидва боки кордону перейняти роль політиків і сприяти примиренню.

Урочисте відкриття пам’ятної дошки Яцеку Куроню. Фото: zbruc.eu

На думку Ізи Хруслінської, Україна та Польща має дуже багато напрацювань впродовж останніх 30 років. Вони є на політичному, громадському рівні, рівні церков, тому українці та поляки не мають права від цього відмовлятись. Вона згадує:

«Яцек мені передав: не здаватись, ти працюєш, робиш своє. Це може відбуватись малими кроками, але ти маєш триматися того, в що віриш, того, що тобі дороге».

Ідеї Яцека Куроня далі будуть обговорюватися у Львові та Україні. Зокрема, Мирослав Маринович розповів, що під час Круглого столу, який відбувся у червні, в його учасників з’явився задум проводити дні Яцека Куроня у Львові. Вони можуть стати основою для майбутньої регулярної дискусії задля пошуку польсько-українського діалогу.

 

Захар Процюк

Фото автора та Newsweek, magazynkontakt.pl«Історичної правди», часопису «Ї», Polskie Radio, «Збруч»

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED​.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста