фото: сторінка школи української мови і культури в мережі Facebook

фото: сторінка школи української мови і культури в мережі Facebook

Порозумітись із дружиною. Як іноземці вчать українську у Львові

8409 0
Учасники Школи української мови і культури в УКУ – австралійці, канадці, американці, бразильці, поляки – розповіли, чому вивчати нашу мову важко і для чого це їм потрібно.

Минулого тижня в Українському католицькому університеті закінчилася вже 15 школа української мови та культури. З 2002 року її пройшли сотні іноземців, дехто – неодноразово. Цього року студентів було більше сімдесяти – з США, Канади, Австралії, Німеччини, Португалії, Польщі, Люксембургу та навіть Бразилії. Про те, навіщо іноземці з різних континентів приїжджають в УКУ вчити українську та як саме вони це роблять, Tvoemisto.tv розповіли директор школи Назар Данилків та самі студенти.

Загалом програма триває шість тижнів. Іноземці можуть подаватися на період від двох тижнів – як на початку, так і всередині чи в кінці школи.

«У перший день ми проводимо коротку консультацію, співбесіду, а також тестування студентів, за результатами якого розділяємо їх на групи залежно від рівня знання української. Усього таких груп шість», – розповідає Назар Данилків.

18-річний Максим Адамс із австралійського Сіднея потрапив до групи найвищого рівня. Його мама з України, українською він говорить із восьми років – ходив до суботньої школи, де є вчителі-українці. Крім того, володіє італійською та китайською. Найважчими в українській мові йому здаються відмінки іменників, адже в англійській їх нема.

«Зранку в нас є три години уроків, потім займаємося з репетиторами, а після обіду маємо різні екскурсії та майстер-класи. Тож тут можна працювати не лише над граматикою, а й вивчити культуру та традиції України», – розповідає хлопець доброю українською.

Останні два роки перші два тижні школи проходять за межами Львова. У 2016 році студентів повезли в Яремче. Вони відвідали Криворівню, Верховину, Буковель, мали майстер-класи з сироваріння та виготовлення ляльок-мотанок. Цьогорічні студенти вирушили вже на Закарпаття.

«Були екскурсії в Ужгород, Мукачево і замок Паланок. Іноземці мали майстер-класи із виготовлення глиняного посуду, робили квіточки, шапки, корзинки з кукурудзяного лика, відвідали найстарішу кузню в Україні, молот якої приводить у рух потік води», – згадує Назар Данилків.

Гасло школи – «Доторкнутися до культури». Зрозуміти і відчути українську культуру для багатьох учасників програми є не менш важливим, аніж вивчити мову. У Марка Дармограя з України до Нью-Йорка свого часу переїхали дідусь та бабуся. Як він каже, його тата виховали «як українця», а його самого вже ні.

«Моя школа передбачає стипендії для навчання за кордоном, і я вирішив знайти якусь програму української мови та культури. Мені завжди хотілося мати можливість говорити зі своїм батьком українською», – розповідає хлопець.

Так само стипендію на навчання у школі від свого університету отримав і Марк Тетеренко, батьки якого емігрували в Канаду. Він виріс в україномовному середовищі, з чотирьох років ходив до Пласту, проте до України приїхав уперше.

«Я вчився у двомовній школі, тому українською говорю практично все життя – хай і не дуже добре. Про програму дізнався від брата Юліана, який був тут у 2010 році», – каже Марк.

Для студентів школа корисна ще й тим, що вона дає академічні кредити, які зараховуються в їхніх університетах.

«За кордоном є кредитна система: студенти набирають курси відповідно до потрібної їм кількості кредитів. Після нашої школи вони вже зможуть собі обрати, наприклад, на один курс менше», – пояснює Назар Данилків.

Бабуся журналістки з Варшави Ольги Овчарек була переселена під час операції «Вісла». Її сестра залишилася жити в Сокалі за 20 кілометрів від кордону з Польщею.

«Це моє коріння, і я б хотіла спілкуватися з моїми рідними в Україні саме українською», – говорить Ольга.

16-річна Катя Мартинюк приїхала з Флориди. Її українська мова майже ідеальна.

«Мої батьки – українці, і я від народження спілкуюся з ними вдома українською. Англійською почала говорити тільки в три роки. Але українською не вміла ні читати, ні писати – цього навчилася вже тут», – каже Катя.

Після повернення до Львова культурна програма є не менш насиченою: екскурсії підземеллями та дахами Львова, до палацу Потоцьких, Тюрми на Лонцького, львівської пивоварні, майстер-класи з виготовлення шоколадних цукерок, пряників, меду, писання ікон. Окремою атракцією стала лекція-виставка про українські костюми, на якій студенти не лише дізналися про особливості вишивок кожного регіону, а й приміряли їх. На вихідних відбувалися екскурсії поза Львів – на Волинь, у Чернівці, Кам’янець-Подільський, Хотин та в Карпати.

«Ще ми мали лекцію керівника програми комп’ютерних наук УКУ Ярослава Притули про економіку України та ІТ-сферу. Професор Ярослав Грицак розповів про історію України, а керівник програми з політичних наук «Етика-Політика-Економіка» Юрій Підлісний – про політику в нашій державі», – говорить Назар Данилків.

Організацією післяобіднього дозвілля займаються четверо менеджерів. Крім них, у школі працюють дев’ять викладачів, які готують завдання для студентів самостійно.

«На основі нашого 15-річного досвіду ми вже видали два підручники з вивчення української мови “Яблуко” для базового та вищого рівнів. Наступного року плануємо видати початковий та середній. Кожна вправа, яка є в них, пропрацьована та відшліфована на уроках разом зі студентами», – розповідає директор школи.

Звичайно, пройти весь підручник за шість тижнів програми неможливо. Проте немало студентів сюди приїжджають по кілька разів. Алекс Бріцкі з США на програмі вже вп’яте. Спочатку хотів знати українську, бо має українське коріння. Його батьки українською не говорять, тому він мав вчитися самостійно, але каже, що у школі це виходить набагато краще.

«Зараз я семінарист греко-католицької церкви у США і буду служити для української діаспори в Америці. Хочу знати мову, щоб краще спілкуватися зі своїми парафіянами», – говорить Алекс.

Цього року він вирішив сконцентруватися на граматиці та богословській термінології, тому обрав для себе індивідуальний курс, щоб не прив’язуватися до групи. У його програмі було написання проповідей, а також дискусії на богословські теми.

Також готуються стати душпастирами греко-католицької церкви американець Філіп Гілберт та бразилець Кайро Чорне.

«У Штатах є велика діаспора з України. І для людини, яка не говорить українською, буде дуже складно проповідувати їм», – каже Філіп. Він належить до Чиказької єпархії, яку віднедавна очолює владика Венедикт.

«У Бразилії є діаспора, яка говорить українською, і я трохи в них вчився. Але це старіша мова – як “у бабці з села”. В Америці ж багато українців, які переїхали тільки нещодавно. Вони говорять сучасною мовою, якої я намагаюся навчитися тут, під час школи. Таким чином я зможу проповідувати для обох спільнот», – додає Кайро.

І він, і Філіп не мають українського коріння. Приїхали на програму вже вдруге і кажуть, що, скоріш за все, повернуться наступного року.

«Що для вас найважче у вивченні мови?»

«Сама мова», – сміється Філіп.

«Так, усю мову важко вивчити, але особливо граматику – вона дуже незвична. Я говорю англійською, і це дуже легко. Кажуть, що моя рідна португальська складна, але для мене її не можна порівняти з українською. Ви завжди маєте винятки, різні правила, відмінності між якими часом дуже незначні. Ні англійська, ні португальська такого не мають», – відповідає Кайро.

Людей без українського коріння серед учнів близько третини.

«Дехто приїжджає за рекомендацією друзів, які були на програмі раніше. Іншим українська потрібна для професійного спілкування. У нас був студент з Великої Британії, який працює перекладачем у Раді Європи. Він хотів вивчити українську, щоб перекладати документи та допомагати синхронним перекладом під час візитів українських делегацій», – розповідає Назар Данилків.

Австралієць Джаррод Вітборн не має українського бекграунду, тому запам’ятовувати слова йому дуже складно. Говорить, що багато з них звучать подібно, і він плутається, коли і яке треба використовувати. Українська йому потрібна в побуті – його дружина родом звідси. На її батьківщині він уже втретє. Останній раз приїхав ще в грудні – і залишився до школи.

«Я хочу говорити з дружиною її мовою», – каже чоловік, але це в нього виходить не надто добре. Поки що.

Анна Журба,

фото зі сторінки школи в мережі Facebook

Освіта 3.0

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!