Цієї неділі на проєкті «Голос країни» усіх здивував своїм колоритним виконанням рекрутської пісні «Дубе» майстер-музикант зі Львова Гордій Старух. Він пройшов етап сліпих прослуховувань та опинився у команді Надії Дорофєєвої.

32-річний Гордій Старух народився у Львові. Вчився у 55-тій школі, академічній гімназії та коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Його дідусь – відомий скульптор Еммануїл Мисько – був спіавтором пам'ятника Іванові Франку перед університетом, бюсту Данила Галицького у Львівському аеропорту і в міськраді та автором низки меморіальних таблиць у Львові. Тож Гордій належить до династії скульпторів, до того ж – співочої династії. Його дружина – Дарія Альошкіна – відома львівська майстриня витинанок та скульпторка.

Читайте також: (Не)пересічні львів'яни. Мисткиня витинанок

Врешті Гордій вирішив поєднувати скульптуру із музикою і почав виступати у ролі вуличного музиканта. За основу своїх концертних виступів брав багато мотивів із родинного репертуару, де завжди любили народну пісню. Він каже, що пройшов усі кола пекла гри на вулиці, створив один гурт, тоді інший – «Joryj Kłoc» («Йорий клоц»), але врешті, після творчої паузи, почав записувати свої пісні. Тепер він опинився на телепроєкті. Tvoemisto.tv розпитало співака, як він планує експериментувати на проєкті, що це за такий інструмент «ліра» і в чому він бачить свою місію як музикант-новатор.

Коли ви вперше взялися за ліру? Чим особливий цей інструмент?

Першу ліру я зробив 2009-го року, я її майстрував довго й нудно. Після цього упродовж десяти років я створив вже більше ста лір. Як скульптор і музикант я поєднав любов до музики із творенням інструментів. Першу серію із 12-ти інструментів я робив так, ніби кожен із них має свій неповторний дизайн і є твором мистецтва, а я граю на 13-й лірі.

З лірами я маю непогану репутацію у світі, тож я уже утвердився як майстер. Переважно, мої клієнти з-за кордону. І це одна з причин, чому мені захотілося піти на «Голос» – щоб показати цей інструмент. Він був у нас на рівні із бандурою і до 30-х років минулого століття був популярним, але у 30-х роках через репресії, коли винищили кобзарів, ліра згубилася.

Бандура встигла зачепитися за момент українізації і вижила, з нею вижив і певний пласт культури. Натомість ліру не встигли пристосувати. Її робили за радянських часів, це була експериментальна серія, але все одно вона не набула такого розвитку як бандура.

Бандура сьогодні має «Шпилятистих кобзарів», Марину Круть, інших виконавців, які роблять цей інструмент популярним брендом, коли ти з перших акордів впізнаєш, що це бандура. А тут у нас є ще один супер-інструмент, який теж корінням пов'язаний, але абсолютно українцеві не відомий.

Тому це була моя ціль. Я не ставив собі ціль, що я піду на проєкт і виграю квартиру. Я реаліст, я розумів, що на конкурс ідуть вокалісти, а я більше музикант-співець, тому я, чесно кажучи, не сподівався, що пройду далі сліпих прослуховувань.

Як ви створюєте свою музику, як поєднуєте ліру з іншими інструментами? 

Моє завдання – не просто грати на лірі, а вводити її як повноцінний інструмент на рівні з іншими. Я використовую у роботі і аналогові синтезатори, і драм-машини, і семплери. Ліра серед них є рівноцінною. Я граю на ній шматочок і далі уже на іншому. Мені подобається давати її порційно, не забивати нею усе – це правильне її використання. Залишимо її на 100% для реконструкції кобзарської традиції.

Як Ви обираєте композиції?  Яким пісням Ви даєте нове життя?

Весь матеріал, який я використовую, це власне народні пісні. Я в цьому бачу свою місію. Кожен час вимагає певної адаптації фольклору. У 70-тих роках це був «Водограй», у 90-тих була Катя Чилі, тепер – Онука, Go_A. Моє завдання – адаптувати давні пісні до нашого часу. 

Давня коляда про створення світу із ритмами драменбасу

Чому на «Голос» ви пішли із рекрутською піснею «Дубе»?

Вона на часі. Рекрутські пісні – це пісні про війну, а в нас ця тема починає завуальовуватися. Хтось думає, що війна сама вирішиться, що у нас і без цього безліч проблем, утім, треба нагадувати, щоб люди пам'ятали, якою ціною можуть прийти ввечері додому,  і, ні про що не думаючи, розслабитися, ввімкнути телевізор.

Читайте також: Синдром недочитаного «Кобзаря» породжує синдром недовиконаного «Заповіту»

Звісно, цю пісню можна трактувати по-різному. Я її трактую як пісню про самопожертву і готовність до того, що ти своїм життям закладаєш підвалини для когось наступного. Це круговерть життя. У коментарях до виступу люди написали, що зрозуміли по-іншому: якщо ти не будеш боронити свою землю, то тебе як рекрута візьмуть боронити чужу землю, воювати у чужу армію, не за твоє.

Як плануєте екпериментувати далі на шоу і що хочете донести до глядача? 

По-перше, буду просувати народну, давню музику, яку я люблю і хочу відкривати. По-друге, хочу мати можливість використовувати ліру, щоб люди бачили її і звикали, що в українців є такий інструмент, що це не є якась диковинка. І, по-третє, це моя власна амбіція. Я ціле життя граю у гуртах і тут нарешті я маю можливість пройти вишкіл як повноцінний сольний артист. Також хочу далі працювати як саунд-продюсер своїх пісень. Коли я приїхав на «Голос», де для виступу до виконавця долучається ще живий гурт, вони послухали і сказали, що до композиції навіть немає, що додати.

Які у вас враження від виступу? До кого із тренерів хотіли потрапити?

Я навіть не думав, що хтось повернеться. Для мене це було шоком. Була думка піти до MONATIKа, бо тим, що я роблю, треба цілитися в його аудиторію. Водночас люди, які за мене вболівали, етномузиканти думали, що піду до Тіни Кароль, але для розвитку своєї ідеї важливо також нести музику до тих, хто її взагалі до цього не слухав. Тому вийшло навіть на краще.

Читайте також: (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші

Ви починали як вуличний музикант. Що можете порадити львів'янам, які теж на шляху до своєї мрії?

Це й пораджу – вірити і йти до цього. Ставити цілі, розбивати їх на менші шматки і по-трохи щодня йти до цього, вірити, що воно тобі потрібне і зробить тебе щасливим.

Коли ти вуличний музикант, то у тебе немає проблем з аудиторією. Вулиця – вся твоя аудиторія. Твоє завдання – співати і отримувати задоволення, і це ідеальний стартовий майданчик. На вулиці ти точно зрозумієш, чи воно тобі треба – саме така діяльність. 

Розмовляла Христина Гоголь

Фото зі сторінки Гордія Старуха

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.