Практичність, горілка, корупція. Що іноземці знаходять в українській освіті

4331 0
Українська освіта в цілому краща за нігерійську чи іракську, шведи позитивно налаштовані щодо українців, а корупції в нашій системі освіти, судячи з усього, немає рівних ніде у світі. Історії Сафіна, Канжіза й Софі.

Дедалі більше випускників українських шкіл шукають можливостей виїхати на навчання закордон, аби здобути освіту та, можливо, зачепитися в Європі чи Америці. Водночас чимало іноземців їде сюди, вбачаючи переваги в українській освіті в порівнянні з тією, яку можуть здобути у своїх країнах. Tvoemisto.tv розпочинає цикл матеріалів про те, як живуть іноземці, які обрали навчання чи викладання в Україні. Перші троє героїв – студенти з Іраку та Нігерії, а також викладачка зі Швеції.

Сафін

Навчатись в Україну Сафін приїхав з Іраку – країни, про яку ми мало знаємо, крім того, що там, як і в нас, війна. Вчиться на міжнародних відносинах у Львівському національному університеті імені Франка. 

Система освіти в Іраку застаріла. Діти навчаються у школі дванадцять років, після чого складають іспити. Завали хоча б один – і мусиш повернутись до школи ще на рік.

Університетів в Іраку багато: тільки в моєму рідному місті, Слемані, чотири державні та чотири приватні. До приватних ідуть навчатись ті, хто не зміг нормально скласти державний іспит. У державних вишах частина студентів отримує невеличку стипендію, а місце в гуртожитку їм надають безкоштовно.

Свого часу в освіту в Іраку вливались величезні гроші з бюджету. Але зараз війна, грошей поменшало, викладачі заробляють мало. Та, попри це, корупції в університетах Іраку й Курдистану немає. Країна бідна, хабарі на кожному кроці, але студенти грошей не дають, а викладачі не беруть. На найвищому ж рівні для корупції навряд чи є підстави: ректори отримують зарплатню, еквівалентну приблизно п’яти тисячам доларів.

Читайте також: Іноземці Твого міста: Еквадорець, який популяризує освіту у Львові

У десятому класі я зрозумів, що не хочу навчатись і жити в Іраку. Мій брат навчався в Донецьку, тож і я обрав Україну. Думав, що тут європейська освіта – як у Польщі чи Німеччині.

На практиці все виявилось інакше, хоча загалом освіта в Україні краща за іракську: ви хоча б маєте якісь інновації, студенти й викладачі час від часу роблять якісь винаходи. В Іраку в цьому сенсі застій. Ще однією перевагою була можливість вивчати мови. Й хотілося більше свободи, й загалом я її отримав.

Я не раз чув, що мої українські однокурсники «вирішують питання» грішми. Але сам ніколи не стикався з відкритим здирництвом чи будь-якими натяками. Єдиний раз я був змушений дати хабар, але радше через те, що предмет був абсолютно позбавлений сенсу, а оцінка з нього була формальністю.

Читайте також: Вчитись у Європі: мрія здійсненна. Як львів’янам скористатись Erasmus+

Іноземцям набагато важче вчитися, ніж українцям, особливо на початках, коли не знаєш мови. Взагалі, єдиний мінус навчання в Україні для мене – це мова. Дуже важко було навчатись і жити, не знаючи російської. Я приїхав, навіть не знаючи, як сказати «привіт». Зараз розумію і російську, і українську, хоча розмовляти українською поки що трохи важко.

Навесні 2014 року студентам-іноземцям Донецького національного університету запропонували здати сесію раніше й поїхати додому, бо ніхто не знав, що буде далі. Я встиг вилетіти на Батьківщину; за три дні почалися бої за Донецький аеропорт.

До Києва я вирішив не вступати: мені розповідали, що вчитись там  важко і всюди хабарі. Обрав Львів – красиве місто й навчання тут мені подобається. В Україні люди більш добродушні та відкриті, хоча суспільство в Донецьку та Львові дуже різниться. Крім різних мов, у Львові люди більш релігійні. Водночас і гостинніші – хочуть тобі сподобатися. Не можу сказати, що стикався тут з расизмом. Хіба що в Донецьку люди часом не реагували на мої запитання й минали мене на вулиці.

Фото http://wp.production.patheos.com

Про Україну в Іраку знають мало: холод, водка, дівчата, хтось думає, що це частина Росії. Але й в Україні мало знають про нас. Люди можуть боятись арабської зовнішності, але далеко не всі в Іраку релігійні фанатики. Моя родина, наприклад – атеїсти, які поважають усі релігії.

З українським дипломом бакалавра я мав би змогу влаштуватись на роботу в Іраку. Диплом магістра вже треба буде підтверджувати – там довіряють тільки країнам Євросоюзу й США. Проте, як і в Україні, в Іраку важко знайти хорошу роботу без зв’язків. Тому я думаю залишатись тут.

Канжіз

Хлопець переїхав до України з Нігерії. Зараз навчається в Києві в Національному авіаційному університеті.

У Нігерії є приватна й державна освітні системи. Якщо ти маєш гроші, можеш піти до приватного вишу й отримувати освіту там. Державні, як і в Україні, дешевші. Я не вчився в Нігерії, тому мені важко порівнювати, але знаю, що викладачі там заробляють більше, ніж в Україні. Хоча гривня сильніша за нігерійську валюту – найру. Корупція в нігерійських вишах, в принципі, можлива – якщо студент не має бажання вчитися сумлінно та отримувати знання, він має змогу заплатити за оцінку, а викладачі іноді беруть хабарі.

Багато нігерійців їде вчитися сюди, бо освіта там здебільшого теоретична, натомість тут можна здобути багато практичних навичок. Ще одна причина – стабільність освіти. В Нігерії викладачі часто організовують страйк і відмовляються навчати і працювати, а студенти нічого не можуть із цим вдіяти. В Україні дуже багато студентів із Нігерії, особливо в авіаційних і медичних університетах. У Харкові я почуваюсь як удома, наприклад. Я ж вступав до Донецька, але через проблеми з візою опинився в Києві. Мій вступ в Україну – вибір моїх батьків. Я поважаю їх і їхнє рішення.

Нігерійці загалом дуже розумні люди. Й українці мають таланти, особливо дівчата. Звичайно, хлопці теж розумні, але ваші дівчата… Якщо вони схочуть щось зробити, працюватимуть до кінця, знаючи, що їм потрібно. Коли в університеті я робив проект, дівчата з групи постійно оточували мене й казали: друже, ти маєш зробити це, в тебе вийде! Тим часом деякі хлопці можуть, наприклад, пити горілку й лежати на дивані. Це дуже кумедно й цікаво.

Фото mrlibrarydude.files.wordpress.com

Багато людей асоціюють Африку з голодом і стражданнями. Це дуже цікаво, бо насправді люди страждають в усьому світі. Всюди є місця, де люди не мають доступу до якісного життя – і в Нігерії, і в Україні, і навіть у США. Але в Африці є просто неймовірні місця, якими ти по-справжньому насолоджуєшся.

Я розмовляю англійською. Нігерія колись була британською колонією, тому сьогодні офіційна мова в державі англійська, а друга – французька. В країні є з півтисячі народних мов і діалектів; англійська поєднує нас усіх. Іноді, як і в Україні, національні мови поєднуються з англійською – виходить щось кумедне, як ваш суржик.

До переїзду в Україну я не знав про неї нічого, крім того, що тут доволі холодно, а українці не розмовляють англійською. Ще в нас набагато дорожча горілка. Таке, як тут – обміняти два долари й купити пляшку – в Нігерії неможливо. Українці дуже багато п’ють. У Нігерії люди набагато більше цінують традиції, вони більш релігійні й думають про свій розвиток.

З корупцією в Україні я не стикався. Але мої українські друзі, звісно, розповідали про неї. Наприклад, один знайомий мусив звернутись до поліції на вокзалі, коли з ним трапилась якась пригода. Й поліцейський, оформивши всі документи, просто не випустив його з відділку: «ні, ти будеш спати тут». Щоб вийти, він мусив заплатити, хоча не скоїв жодного злочину. Це безумство.

Люди в Україні дуже добрі. Особливо мені подобається спілкуватись із дітьми, допомагати та чогось навчати їх. Люди, з якими я спілкуюся, переважно готові мені допомогти.

 

Софі

Вона викладає шведську мову у Львівському національному університеті імені Франка. Приїхала до України сім років тому.  

Я працюю у спільному проекті ЛНУ та Шведського інституту – він набирає людей, які працюють в Україні викладачами. Переїхала до Львова 2010 року. Тоді я вже була знайомою з Україною – бувала тут як журналістка-фрилансерка, писала про Україну, тож вона не була для мене невідомим місцем. Але у Львові була вперше.

Головна різниця між Україною і Швецією, звісно, в рівні добробуту: Швеція багатша, має кращу систему охорони здоров’я, кращу інфраструктуру як, наприклад, для машин, так і для старих людей і суспільства в цілому. Звісно, ми теж маємо різні класи, але перейти з одного класу в інший у Швеції не так важко. Ще одна відмінність: люди в нас дуже неформальні. Ми не використовуємо слів на кшталт «сер» чи «мадам», не мусимо говорити «пане професоре». Натомість, звертаємось одне до одного на «ти».

Більшість шведів знає, що таке Україна. Раніше знали набагато менше. Але, думаю, більшість знає лише про Майдан та війну. Хтось розуміє, що тут говорять українською та російською. Поза тим, шведи добре ставляться до України, багато хто підтримує вашу боротьбу проти Росії. Тут ситуація як з Балканами: Швеція дуже підтримувала країни колишньої Югославії в боротьбі за незалежність. До того ж, Росія дуже недалеко від нас, і частина людей боїться агресії з російського боку.

Головна відмінність української освіти від шведської – дуже молоді студенти. У Швеції люди приходять до університету у двадцять, двадцять п’ять або тридцять років. Можливо, одна з причин у тому, що люди довше навчаються у школі; до того ж, багато шведів ідуть працювати після школи, а дехто їде працювати або мандрувати закордон. В Україні студенти всі приблизно одного віку, у Швеції ж ти можеш сидіти за партою з людиною, яка виглядає як пенсіонер.

Ще в нас є можливість вечірнього навчання: якщо ти вже працюєш, але хочеш поглибити свої знання, то можеш почати ходити на лекції після роботи.

Читайте також: Іноземці Твого міста: Американський фотограф, який полюбив «Шувар»

Головна ментальна відмінність між українськими та шведськими студентами полягає в тому, що, якщо у Швеції ти списуєш на іспиті, ти підеш геть і ніколи не повернешся до університету. Й байдуже, чи ти син викладача – це нікого не хвилюватиме. Тому обман на іспитах у нас неприйнятний. Приїхавши сюди, я була дуже засмучена через студентів, які намагалися списувати. Зараз мої студенти грішать цим не так часто, але я досі дратуюся через це.

Корупція в університеті мене не торкалася. Лише раз одна студентка – не знаю, чи не жартома – запитала, чи може вона заплатити мені за кращу оцінку. «Ні, тому що тоді тобі довелося би платити мені до кінця життя, адже я ніколи не змогла б повернутись до Швеції», – відповіла я. Вона була дуже здивована. Запитала, чи справді все для нас так серйозно.

У кожній країні ви можете зустріти певну ворожнечу щодо інших. У Швеції більшість людей нормально сприймає іноземців, але дехто налаштований вороже до кожного, хто не швед. У Львові я теж часом зустрічаю людей, яким не подобаюсь, бо я не звідси й не така, як інші. Але не думаю, що Україна чи Львів у цьому плані різниться від Європи в цілому. Це європейська тема: ми маємо нації, які намагаються тримати дистанцію одна від одної.

Фото https://www.brickscholars.com/

Але є одна річ, до якої насправді дуже важко звикнути у Львові: рукостискання. Багато людей, здебільшого чоловіків, уважають, що це не важливо. Коли я заходжу до кімнати, де є багато чоловіків, які є моїми колегами, я хочу, щоб вони потиснули мені руку. Іноді дуже ображаюсь, коли вони цього не роблять – думаю, що зі мною щось не так, я їм не подобаюсь!

Мені здається, це стосується заходу України. Коли я працювала в Києві як журналістка, мені тиснули руку, а у Львові як викладачці – ні. Для мене це важливо, бо я так вихована: люди у Швеції тиснуть руку незалежно від статі.

Іноді, звісно, я маю настрій виїхати з України. Але не до Швеції. Може, просто кудись в інше місце – до Лондона, Парижа чи ще кудись. Але це дуже егоїстично. Мені дуже пощастило бути тут: це центр Європи! Чого ще більшого я можу хотіти?

Микита Гладченко

Фото надані героями

Головне фото: legogradstudent.tumblr.com

Іноземці Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!