Юрко Вокогон, котрий повернувся із зони АТО, каже, що дві третіх шлюбів, у яких чоловік іде на війну, розпадається через непорозуміння. Йому пощастило мати розумну і розуміючу дружину. Щоправда, донька так за ним скучила, що ще досі хоче проводити із ним кожну вільну хвилину. У розмові для Tvoemisto.tv Юрко розповів про те, як його сім’я пережила війну і як він писав вірші, стоячи на вахті вночі.

Війна звичайних чоловіків

Коли прийшла війна митець Юрко Вовкогон не зміг не піти на неї: «Все зрозуміло – війна почалась, треба йти». Найбільше боявся, що заважатиме хлопцям, які там воюють, що буде слабшим від інших: слабша фізична підготовка та недостатньо вмінь. Але, приїхавши туди, побачив, що на фронті воюють звичайні чоловіки, котрі здебільшого особливо не відрізняються від інших. Хоча, звісно, є і герої-кіборги.

«Якби я туди не пішов, то вважав би себе боягузом до кінця життя. А це набагато страшніше, аніж отримати поранення чи навіть померти. Мені було б соромно перед всіма людьми, які мене знали, і, тим більше, перед своєю донькою, дружиною і мамою», – додає Юрко.

Найважливіше – розумна дружина

Коли Юрко повідомив про свою рішення йти воювати, то його мама сказала, що  і не сумнівалась, що він це зробить. Дружині Олі це, звісно, не дуже сподобалось. Адже, по-перше, це економічні збитки для сім’ї, по-друге, усі сімейні обов’язки лягали на її плечі. Але, за словами Юрка, Оля дуже розумна людина і повелась у цій ситуації відповідно. Хоча, звісно, дуже переживала за нього. Доньці Ганнусі на той момент було 6 років. Юрко у вересні відвів її до школи, пішов на навчання і у листопаді 2014 поїхав на фронт. Донька дуже сумувала за батьком. Оля намагалась компенсувати увагу, яку Юрко не міг приділити Ганнусі. 

«Оля – найдобріша дружина і найкраща мама, яку я можу уявити. Вона увесь цей час була із дитиною. Але по доньці ще досі відчувається, що хоче бути завжди зі мною у вільну хвилину. Тоді так скучила, що тепер їй потрібно більше і більше моєї уваги», – додає Юрко.

Піти на війну, щоб дізнатись ціну сімейного затишку

Після повернення Юрко Вовкогон почав більше цінувати прості сімейні речі, домашній затишок, добро та тепло.

Розповідає: «В сімейному плані війна дуже добре форматує. Ти набагато більше цінуєш те, що маєш: той час, який можеш проводити із жінкою та дитиною,що тобі тепло, і ти маєш, що їсти». 

Юрко каже, що на війні є дуже багато розумних хлопців, побратимів, яких він дуже цінує. Але після повернення із фронту набагато більше задоволення приносить просте життя. Хоча тоді загострюється почуття справедливості, у військових більш гостра реакція на те, з чим усі давно змирились: на тотальну русифікацію, хабарництво, усю несправедливість, яка, за словами Юрія, є причиною воєн і революцій.

Повертатись додому, щоб заробити гроші

На фронті Юрко був до липня 2015, воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Додому він приїжджав за можливістю — кожні два місяці, на скільки часу – залежало від ситуації на фронті. Оскільки хлопці не отримують  зарплати, вони також змушені повертатись із фронту, щоб виконати свої зобов’язання на роботі.

Дзвонити додому Юрко намагався щовечора. Було і таке, що виходив на дах, бо тільки там ловив зв'язок. А дах починали прострілювати ворожі війська. Тоді Юрко ховався від куль за комин і говорив. Каже, що всі хлопці так роблять.

«Це ж не була армія, де ти мусиш сидіти на базі для галочки, щоб тобі кашу дали. Не вистачає наших хлопців – значить, треба їхати. Відбув півтора-дві місяці, відчуваєш, що по-трохи божеволієш – їдеш додому», – додає Вовкогон.

Психологічний комфорт на війні

Юрко розповідає, що на війні хлопці сприймають один одного такими, якими є: люблять, поважають і допомагають у всьому.

«Бо зрозуміло, що кожної хвилини тебе або побратима, або вас разом можуть вбити», — додає доброволець.

Він каже, що там бійці перебувають у стані психологічного комфорту. Вже після повернення у мирне життя у них вмикається дуже багато проблем, які не дозволяють спокійно жити: «Багато варіантів вибору, невпевненість, відчуття, що ти не можеш забезпечити сім’ю, відчуття, що тебе експлуатують економічно. Усе це – відчуття пригніченості, нещирості, безпорадності, які є тут, там зникають.»

Про негатив на війні Юрко не думав. Оскільки, каже, можна зайти в негативному мисленні дуже далеко. І життя такі думки кращим не зроблять. І від того, що боєць почне повільно божеволіти, нікому також не стане ліпше.

«Якщо ти можеш, готовий, якщо вистачає на це тобі сили, то будь-який негатив варто перетравити в собі і не пускати його далі», – зізнається Юрко.

Нерозуміння – причина розлучень із військовими

За словами Юрка, дві третини шлюбів, в яких чоловік в АТО, розпадається.Так стається через нерозуміння дружинами чоловіків, які туди їдуть.

«От сусід не пішов, чого ти туди полізеш? От в сусіда все нормально, тобі більше треба за інших чи що? – цитує Юрко. – Це питання, після якого зазвичай руйнуються шлюби», – розповідає Вовкогон.

Насправді ці хлопці, які пішли на війну, не можуть бути інакшими. Вони не мають наміру підставити свою сім’ю, а просто не можуть по-іншому. Юрко каже, що у нього є дуже багато побратимів, яким немає до кого вертатись. На фронті хлопці розуміють один одного із півслова, а вдома немає роботи і жінка починає напружувати. Вибір, каже, очевидний.

 

Писати вірші, коли стоїш вночі на вахті

На фронті Юрко мав більше вільного часу на творчість. Зазвичай вночі він стояв на вахті, дивився в бінокль і тепловізор, і, щоб згаяти час, придумував вірші. Каже, що емоційно черствим став іще до війни, тому вона його і не сильно вразила.

«Я вважаю, що в нас кояться набагато страшніші речі, ніж війна. І в нас є набагато більші проблеми. Тільки суспільство цього не усвідомлює. Для мене дивно, як взагалі знайшлись ті одиниці людей, які пішли на війну. Вона не настільки страшна, як психологічна окупація.Війна – це просто фізичні каліцтва і смерть. Набагато страшніше духовне каліцтво нашого населення, яке, інколи, від ворога відрізняється лише мовою», – розповідає Юрко.

Після повернення із фронту Юрко Вовкогон, як і до війни, продовжує працювати прес-секретарем Мистецького об’єднання «Дзиґа», координує дії під час проведення джазових фестивалів та фестивалів сучасного мистецтва.

Підготувала Марія Цигилик

Фото Богдана Ємця

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади