
Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
Війна звичайних чоловіків
Коли прийшла війна митець Юрко Вовкогон не зміг не піти на неї: «Все зрозуміло – війна почалась, треба йти». Найбільше боявся, що заважатиме хлопцям, які там воюють, що буде слабшим від інших: слабша фізична підготовка та недостатньо вмінь. Але, приїхавши туди, побачив, що на фронті воюють звичайні чоловіки, котрі здебільшого особливо не відрізняються від інших. Хоча, звісно, є і герої-кіборги.
«Якби я туди не пішов, то вважав би себе боягузом до кінця життя. А це набагато страшніше, аніж отримати поранення чи навіть померти. Мені було б соромно перед всіма людьми, які мене знали, і, тим більше, перед своєю донькою, дружиною і мамою», – додає Юрко.

Найважливіше – розумна дружина
Коли Юрко повідомив про свою рішення йти воювати, то його мама сказала, що і не сумнівалась, що він це зробить. Дружині Олі це, звісно, не дуже сподобалось. Адже, по-перше, це економічні збитки для сім’ї, по-друге, усі сімейні обов’язки лягали на її плечі. Але, за словами Юрка, Оля дуже розумна людина і повелась у цій ситуації відповідно. Хоча, звісно, дуже переживала за нього. Доньці Ганнусі на той момент було 6 років. Юрко у вересні відвів її до школи, пішов на навчання і у листопаді 2014 поїхав на фронт. Донька дуже сумувала за батьком. Оля намагалась компенсувати увагу, яку Юрко не міг приділити Ганнусі.
«Оля – найдобріша дружина і найкраща мама, яку я можу уявити. Вона увесь цей час була із дитиною. Але по доньці ще досі відчувається, що хоче бути завжди зі мною у вільну хвилину. Тоді так скучила, що тепер їй потрібно більше і більше моєї уваги», – додає Юрко.
Піти на війну, щоб дізнатись ціну сімейного затишку
Після повернення Юрко Вовкогон почав більше цінувати прості сімейні речі, домашній затишок, добро та тепло.
Розповідає: «В сімейному плані війна дуже добре форматує. Ти набагато більше цінуєш те, що маєш: той час, який можеш проводити із жінкою та дитиною,що тобі тепло, і ти маєш, що їсти».
Юрко каже, що на війні є дуже багато розумних хлопців, побратимів, яких він дуже цінує. Але після повернення із фронту набагато більше задоволення приносить просте життя. Хоча тоді загострюється почуття справедливості, у військових більш гостра реакція на те, з чим усі давно змирились: на тотальну русифікацію, хабарництво, усю несправедливість, яка, за словами Юрія, є причиною воєн і революцій.

Повертатись додому, щоб заробити гроші
На фронті Юрко був до липня 2015, воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Додому він приїжджав за можливістю — кожні два місяці, на скільки часу – залежало від ситуації на фронті. Оскільки хлопці не отримують зарплати, вони також змушені повертатись із фронту, щоб виконати свої зобов’язання на роботі.
Дзвонити додому Юрко намагався щовечора. Було і таке, що виходив на дах, бо тільки там ловив зв'язок. А дах починали прострілювати ворожі війська. Тоді Юрко ховався від куль за комин і говорив. Каже, що всі хлопці так роблять.
«Це ж не була армія, де ти мусиш сидіти на базі для галочки, щоб тобі кашу дали. Не вистачає наших хлопців – значить, треба їхати. Відбув півтора-дві місяці, відчуваєш, що по-трохи божеволієш – їдеш додому», – додає Вовкогон.

Психологічний комфорт на війні
Юрко розповідає, що на війні хлопці сприймають один одного такими, якими є: люблять, поважають і допомагають у всьому.
«Бо зрозуміло, що кожної хвилини тебе або побратима, або вас разом можуть вбити», — додає доброволець.
Він каже, що там бійці перебувають у стані психологічного комфорту. Вже після повернення у мирне життя у них вмикається дуже багато проблем, які не дозволяють спокійно жити: «Багато варіантів вибору, невпевненість, відчуття, що ти не можеш забезпечити сім’ю, відчуття, що тебе експлуатують економічно. Усе це – відчуття пригніченості, нещирості, безпорадності, які є тут, там зникають.»
Про негатив на війні Юрко не думав. Оскільки, каже, можна зайти в негативному мисленні дуже далеко. І життя такі думки кращим не зроблять. І від того, що боєць почне повільно божеволіти, нікому також не стане ліпше.
«Якщо ти можеш, готовий, якщо вистачає на це тобі сили, то будь-який негатив варто перетравити в собі і не пускати його далі», – зізнається Юрко.
Нерозуміння – причина розлучень із військовими
За словами Юрка, дві третини шлюбів, в яких чоловік в АТО, розпадається.Так стається через нерозуміння дружинами чоловіків, які туди їдуть.
«От сусід не пішов, чого ти туди полізеш? От в сусіда все нормально, тобі більше треба за інших чи що? – цитує Юрко. – Це питання, після якого зазвичай руйнуються шлюби», – розповідає Вовкогон.
Насправді ці хлопці, які пішли на війну, не можуть бути інакшими. Вони не мають наміру підставити свою сім’ю, а просто не можуть по-іншому. Юрко каже, що у нього є дуже багато побратимів, яким немає до кого вертатись. На фронті хлопці розуміють один одного із півслова, а вдома немає роботи і жінка починає напружувати. Вибір, каже, очевидний.

Писати вірші, коли стоїш вночі на вахті
На фронті Юрко мав більше вільного часу на творчість. Зазвичай вночі він стояв на вахті, дивився в бінокль і тепловізор, і, щоб згаяти час, придумував вірші. Каже, що емоційно черствим став іще до війни, тому вона його і не сильно вразила.
«Я вважаю, що в нас кояться набагато страшніші речі, ніж війна. І в нас є набагато більші проблеми. Тільки суспільство цього не усвідомлює. Для мене дивно, як взагалі знайшлись ті одиниці людей, які пішли на війну. Вона не настільки страшна, як психологічна окупація.Війна – це просто фізичні каліцтва і смерть. Набагато страшніше духовне каліцтво нашого населення, яке, інколи, від ворога відрізняється лише мовою», – розповідає Юрко.
Після повернення із фронту Юрко Вовкогон, як і до війни, продовжує працювати прес-секретарем Мистецького об’єднання «Дзиґа», координує дії під час проведення джазових фестивалів та фестивалів сучасного мистецтва.
Підготувала Марія Цигилик
Фото Богдана Ємця
Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади
Інтерв'ю Твого міста
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?
- «Кримська перепічка» у Львові: пекарня переселенців, яка вчить львів'ян довіри
- Керівниця агенції нянь: У Львові чоловікові, який хотів доглядати дітей, роботи не знайшлося
- Коли земля летить з-під ніг. Психолог про підлітковий суїцид
- Грибовицьке сміттєзвалище. План «А» Садового
- А ви вже домовились із сусідом? Як у Львові створюють ОСББ
- Завдання вижити: як рятують львів’ян у Лікарні швидкої допомоги
- !FESTrepublic: як на місці заводу у Львові будують ще одне місто
- Незрячість – не вирок. Я пишу коди на рівні з усіма програмістами
- «У великодньому кошику – авокадо і паска з марципану». Як у Львові харчуються сироїди?
- Львівський «ОХМАТДИТ». Шанс на «одужання»
- Як з іншої планети. Соломія Чубай про виховання сина із аутизмом
- «Я просто дякую Богу за кожен день»: львів’янин про свої особливості, дружбу та роботу
- Богдан Волошин про справжніх галичан та «діснейленд» у Львові
- ДЦП успіху і щастю не перепона. Історія львівського перекладача
- Одне життя на мільйони
- Жінка – не кінь: 8 думок про свято 8 березня
- Війна змінила мене на краще. Доброволець, який розвиває громадський простір Львова
- Найсильніші ми. Про Львів, шахи і гендер
- Як у Львові помолодшало статеве життя і чому кожна п’ята пара – безплідна
- Що приховують польськомовні написи у Львові
- Лікар про public health у Львові, епідемії та дитячі хвороби, яких не помічають батьки
- Чого Львів може навчитись у мера-француза з Глухова. Відео
- Від Майдану до аеропорту: історія студентки, яка воювала в АТО
- Лєрка-волонтерка: історія одинадцятирічної львів’янки
- Як святкували Різдво у Львові з часів заснування міста
- Дві львівські вулички: одна проблема – різні рішення
- Місія здійсненна: коли Львів позбудеться маршруток
- Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка
- Львів'янка поскаржилася на умови в пологовому. Що відповів лікар