Фото: Liga.net
«Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
Російські спецслужби вважають Олену Волкову «ворогом Росії» та забороняють її лекції в країні. Вона кандидат філологічних наук та доктор культурології, викладала у Московському державному університеті. За її словами, вона на власні очі бачила, коли в МДУ почали розробляти та розповідати студентам концепцію «русского мира». Вона пішла з МДУ після конфлікту через неосталінський підручник історії і тому, що її стали примушувати до цензури. Нині вона запрошений викладач у багатьох вишах світу. Сім років тому Олена Волкова викладала у львівському УКУ. Нещодавно вона написала на своїй сторінці у Facebook, що якби могла – записалася би у територіальну оборону України.
Про опір ймовірному вторгненню в Україну російської інтелігенції
З одного боку – ми як на голках, з іншого – таке відчуття, що ми, як вівці, яких ведуть на забій. Ми вже не знаємо, як чинити опір, незрозуміло, що можна зробити – з усіх боків каральна машина нас обклала, обв'язала і стан безпорадний. Таке відчуття, що йде якийсь дев'ятий вал і вже не знаєш, як цьому всьому можна протистояти.
Інтелігенція повстає проти війни з Україною та проти чергового вторгнення, але слабко та мало. Громадянське суспільство переважно паралізоване. Зачищено всі штаби Навального, людей нескінченно затримують і саджають. Активізму дуже мало, є невеликі групи, які продовжують чинити опір. Але це все в Інтернеті, бо ми не можемо вийти на вулицю.
Спільнота «Меморіал», яка раніше була потужним правозахисним центром, лежить у руїнах. Їх практично ліквідували.
Є Конгрес інтелігенції, але це також досить аморфна організація. Його у 2014 році створив Лев Пономарьов. Він ініціює ось уже другу заяву проти повномасштабної війни проти України. Цю петицію підписують, але досить вузьке коло. За 10 місяців лише 4800 підписів. Це дуже мало.
Є невелика група «Християнська дія». Його організувала Марія Рябікова, колишня олімпійська спортсменка із скайсьорфінгу, яка зайнялася християнським активізмом. Вони організовують пікети, зокрема, проти можливої нової агресії в Україну. Вони написали звернення «Руки геть від України». Серед учасників Олена Сеннікова – дисидентка, яка була у засланні ще за радянських часів.
Про сучасний стан громадянського суспільства в Росії
Росія лежить у паралічі. Це як хворий, який не може говорити до ладу і радієш кожному його шепоту. І можна радіти, що якісь ознаки життя у нашої інтелігенції є, щось вона намагається говорити та протестувати. З іншого боку, я розумію, що опозиція розгромлена та протестних голосів дуже мало.
Затримують навіть за одиночні пікети. Після двох-трьох одиночних пікетів уже можуть порушити кримінальну справу. Здається, що поліції, центру «Е», ФСБ більше нема чого робити, як читати соціальні мережі, нескінченно заводити проти когось справи за пост, за коментар, за лайк. Адвокати кажуть, що всі наші месенджери читаються і що в суді як доказ у звинуваченнях пред'являється листування у Whatsapp та у Messenger.
В англійській мові є такий час – Future in the Past – мені здається, що це метафора нашого часу. Все вже сталося, вісім років триває війна, а наші пишуть «якщо розпочнеться війна проти України». Але тільки мені не ясно, чому в майбутньому часі, якщо це вже сталося, і це в минулому.
Хтось пише, що вона вже триває вісім років. Пономарьов від Конгресу пише про це. А потім вони випускають таку заяву, що «аби не було війни». Ну, як за вісім років від початку війни, можна так називати свою заяву.
Про те, як реагує громадянське суспільство на можливе військове вторгнення в Україну
У мене таке відчуття складається, що люди ніби щодня народжуються наново. Ось вони народилися і в них зараз розпочнеться, чи не розпочнеться війна з Україною. У моїх друзів з України, з якими я розмовляю, багато скепсису з приводу цієї ситуації. Вони говорять, що гопник, Путін, вирішив налякати все село, бо з ним ніхто не хоче спілкуватися, а ось зараз він усіх налякає, підірве будинки, і до нього прийдуть на уклін.
Здебільшого кажуть, що Кремль нагнітанням атмосфери намагається маніпулювати Заходом та Америкою. Також багато хто дивується, що серйозні санкції, якими загрожувала Великобританія та США, застосують їх лише, якщо Путін нападе на Україну відкрито. Їх були повинні застосувати без жодних загроз – колосальні гроші та нерухомості наших злодіїв у законі, нашої влади, сконцентровані на Заході. А говорять про них лише зараз, після істерики та страху, які посіяв Путін, зібравши війська на кордоні з Україною.
Багато хто розглядає це як гру, зокрема військовий експерт Павло Фельгенгауер, якому я довіряю. Але, знов-таки, з іншого боку – Путін же не в собі, божевільний. Тому ми не знаємо, що станеться.
Найбільше мені сподобалася позиція Олександра Скобова – публіциста, автора заблокованого у Росії ресурсу Грані.ру. Він дуже відкрито і відверто пише, і він опублікував у себе на сторінці у Facebook допис, що надіслав 30 тисяч рублів українській армії. Він живе у Петербурзі. Я одразу зайшла на його сторінку, щоб подивитися, може він емігрував, але ні.
Також є група Віри Лаврешіної, яка активно підтримує кримських татар та виходить із пікетами. Я з ними теж виходила, коли українських моряків тут тримали в ув'язненні. Я носила їм передачі до Лефортово та «Матроської Тиші» (слідчі ізолятори в Москві – прим. ред) і ходила з Вірою Лаврешіною та її групою на одиночні пікети.
Про те, як реагують люди на можливе військове вторгнення в Україну
Мені дуже важко судити, оскільки у мене дуже слабка нервова система і я не дивлюся офіційні ЗМІ. Ті, кого я знаю – жодної війни не хоче, дуже переживають за друзів та родичів в Україні. Ті, кого я знаю, з жахом ставляться до цієї ситуації в Україні.
Але є безліч людей, і я теж таких знаю, хто взагалі не хоче про це говорити, ні про яку політику говорити не хочуть. Люди так втомилися і так бояться. Те, що я спостерігаю, – це відмова від реальності. Люди не хочуть дивитися в обличчя проблемам, кажуть, що не треба про них говорити. У людей немає ні бажання, ні сміливості, ні сил, ні розуму дивитися в обличчя реальності.
Такий процес особливо активно триває з 2014 року. Вчора людина була нормальною, а сьогодні з нею неможливо говорити, вона відповідає мовою телевізора і починає на тебе накидатися, бо вона не хоче чути правду. Думаю, що подібне пережили німці з 1933 до 1943 – до остаточного вирішення єврейського питання. Їх також готували, обробляли свідомості.
Мирослав Маринович після моєї лекції в УКУ запитав: «Що відбувається з людьми в Росії? Навіть із моїми друзями. Вчора були нормальні, сьогодні з ними говорити неможливо». Це явище, коли обробляється свідомість – це дуже страшно. Це відбувається навіть серед близьких мені людей – їх втрачаєш. Якщо невеликий прошарок інтелігенції не дивиться телевізор, то основна країна все одно його дивиться. Ненависть – ця отрута, вона вже 10 років отруює мізки людям.
Тому я думаю, що приймуть усе, що завгодно. Війну приймуть, підуть і помруть, і синів віддадуть, і вважатимуть їх за героїв. Я кілька разів намагалася за ці вісім років відмовляти знайомих не пускати синів до армії, бо ж вони підуть вбивати, підуть вбивати українців. Їх батьки мені відповідали, що не воюють проти влади, і хлопчик має піти в армію.
Досі у простих людей така свідомість – вони швидше пошлють сина вбивати, а потім відспівають, вип'ють чарку і будуть ридати і згадувати його як героя. Але не будуть чинити опір тому, щоб він не пішов на війну і не брав до рук зброю.
Мені здається, що це антропологічна катастрофа в Росії – втрата людяності, розлюднення у масах. Це не означає, що воно тотальне по всій країні, дуже багато здорових і людяних людей, і нас чимало. Але виступатиме невелика частина інтелігенції, яка ще не залякана і не пішла у своє особисте життя, відвернувшись від суспільних проблем.
Масова свідомість обдурена. Вона ще й у радянські часи пройшла через знелюднення. Путінська влада стимулювала та розвивала в людей гірші, нижчі інстинкти. Пропаганда створила таку людину, що мені навіть страшно дивитися їй у вічі.
Чи є якесь світло наприкінці тунелю?
Я бачу це світло, оскільки Захід нарешті піднявся. Потрібно було багато часу, щоб активувати цю бюрократичну машину. Ми довго її пробуджували, довго сміялися, що вони висловлюють свою занепокоєність і спантеличеність і нічого не роблять. Але справді, зараз, як ніколи в історії, Захід на боці України.
Цю ситуацію потрібно в хорошому розумінні використати на користь України. Мені це дає якусь надію, що Україну вдасться відстояти. 2008 року, коли армія Росії йшла на Тбілісі, саме переговори Саакашвілі з американцями допомогли все зупинити. Нині цих переговорів багато.
Я думаю, що Путін набирає заручників для торгівлі за свої фінансові вкладення та нерухомість на Заході. Україна – заручник у цій торгівлі. Кремлю потрібна влада та зберегти накрадене.
Ну які у них цінності – повернути Радянський Союз та злість на Україну. Але мені здається, що у Путіна вже немає такого драйву. Набагато сильніша мотивація зберегти накрадене, ніж якісь історичні реконструкції, реставрації та захоплення.
Чи відчуваєте себе в безпеці і чи не збираєтеся емігрувати?
Я не відчуваю себе у безпеці і планую емігрувати. Я вже втомилася боятися, мені навіть не страшно. Втомилася від того, що кожен день саджають невинних людей, вироки, тортури. У цій ситуації вже якось перебоялися, сил немає.
Вони про Львів такі гидоти говорять. В одному шоу хтось із наших пропогандонів казав, що «ось львів’яни німців зустрічали із короваями, і нас зустрінуть». Коли я приїхала до Львова і ми сиділи на площі Ринок зі студентами УКУ, то вони розповідали, що думали, що на цю площу зайдуть російські танки.
Я розумію, що це машина знищення всього людського в душах людей та знищення самих людей. Це дуже сумно і не зрозуміло, хто нас врешті-решт переможе. Зараз якраз це ближче, ніж будь-коли. «Подобається, не подобається, НАТО наближається».
Роман Тищенко-Ламанський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку