«Жінки в історії Твого міста» – проєкт, який розповідає про героїнь, які жили і творили у Львові. Продовжуємо цикл матеріалів історією про Софію Яблонську, жінку, чиї репортажі з екзотичних країн захоплювали Європу.

Софія народилася у 1907 році в селі Германів. Тепер це Тарасівка Пустомитівського району Львівської області. Її батько був не тільки священником, а й лікарем. Він безкоштовно лікував селян, через що з ним судилися лікарі, а суд заборонив лікувати. Отець Яблонський не став лікарем через кохання: батько його дружини був зі священничого роду і не хотів віддавати доньку не за священника. Так закоханий юнак змінив одну професію на іншу, але про перше захоплення не забув

Через москвофільство отець Яблонський під час Першої світової з родиною виїхав до Росії, аж до Таганрога. Там родині довелося тяжко, і він переглянув свої погляди, повернувся з сім’єю на Галичину, пройшов перевірку поглядів та отримав парафію на Львівщині.

Навчання та кіно

Софія завжди любила вчитися та досягати всього. Вона здобувала освіту в учительській гімназії, драматичній студії, закінчила торговельну школу. Ходила на курси крою і шиття та курсах книговодства, в Тернополі керувала кінотеатром та сама розклеювала афіші. Як писала її подруга Марта Калитовська: «Бачивши на власні очі стільки злиднів, вона хотіла чимшвидше добитися чогось кращого. Вона хотіла чогось навчитися, все знати».

Їй пророкували акторську кар’єру у Львові, але Софія покинула Галичину і у 1927 р. поїхала до Парижа, де планувала стати акторкою. Її навіть доводилося мити вікна офісів задля заробітку. Але свої мрії дівчина не забувала, встигала знятися у невеликій ролі в одній зі стрічок компанії Pathé-Natan, попрацювати моделлю для художників та манекенницею. Навіть встигла пожити у цивільному шлюбі з художником Крістіаном Кальяром. 

Джерело: lowcost.ua

Чар Марока та східні пристрасті

Заробивши грошей Яблонська вирушає до Мароко, де подорожує, фотографує, фільмує і нотує навколишню дійсність. У 1932 році з’явилася її книга «Чар Марока», де Яблонська яскраво описує емоції, колорит та звичаї.

Яблонська перед вильотом 1930-ті роки

Джерело: Фотографії старого Львова

Наступна подорож Яблонської стала навколосвітньою. Щоб оплатити її Софія укладає контракт з Societe Indochine Films et Cinema та знімає для них документальне кіно. Подорожувала вона не першим класом, а іноді вибирала вітрильники, які підбирали її випадково. Об’їздила Північну Африку, Південно-Східну Азію, Північну і Південну Америку, Австралію. Завдяки своїй цікавості та щирості мандрівниця проникає у заборонені для європейців місця, спілкується мовою жестів з тубільцями, мало не потрапляє у арабський полон. Ніхто не вірив, що їй вдастся щось зняти, бо до білих людей місцеве насеення ставилося з обережністю. Якось жінку навіть мало не закидали камінням за зйомки.  

Джерело: day.kyiv.ua

Софія — одна з перших жінок-операторок у світі. Вона почала знімати документальні короткометражні стрічки про людей, побут та природу інших країн за рік до того, як відома кінорежисерка Лені Ріфеншталь вирушили в Гренландію на зйомки фільму Арнольда Фанка «SOS — айсберг».

Джерело: lowcost.ua

 

Чи годиться молодій панні подорожувати без супроводу

Галицьке панство, особливо старші люду, часто обурювалося як і емансипованою Софією, так і її репортажами, які публікували українські часописи «Жіноча Доля» (Коломия), «Нова Хата» та «Нові Шляхи», «Ми і Світ», «Назустріч», «Діло», бо не пасує молодій панні та ще й без супроводу поодорожувати далекими світами і так відверто описувати свої мандрівки. Правда, коли з подібними коментарями долучилася польська преса, на захист Яблонської виступили українські літературні критики, жіночі кола та об’єднаним фронтом пішла тодішня українська молодь. Навіть її працедавець Жан Арден, директор французького товариства «Опторґ-Юнан-Фу», на замовлення якого вона готувала кінорепортажі з Мароко, а потім із Далекого Сходу, вмістивши відповідного листа на шпальтах «Lwowski Ilustrowany Express» та висловивши українці свою глибоку пошану.

На Галичину Яблонська востаннє приїжджає в 1935 році, її приймали дуже тепло, влаштовували зустрічі та відчити.

1936 р. Джерело: Фотографії старого Львова

Кохання на Далекому Сході 

ПІд час подорожі на Далекий Схід у Китаї  в 1933-році мандрівниця вийшла заміж за француза Жана Удена. вони прожили у цій країні та Індокитаї до 1946 р.

На полюванні в Тонкіні, початок 1930-х рр.

Джерело: Фотографії старого Львова

Софія Яблонська на китайському паруснику серед залоги, середина 1930-х рр

Джерело: Фотографії старого Львова

Там жінка вивчала стару китайську культуру, турбувалася про сім’ю, називала свого коханого Іваном, годувала галицькими стравами та навчала українських слів, призвичаювала китайців вишивати рушники, їсти український борщ та доїти корову.

З чоловіком

Джерело: Фотографії старого Львова

Крадійка душ

Умови для зйомок у Китаї, у провінції Хунань, за словами Софії  були складними. Китайці боялися, коли їх знімали, адже вважали, що камера забирає душу. Жодні обіцянки гонорарів не допомагали, ризикувати душею ніхто не хотів. Тоді Яблонська пішла на хитрощі. Вона винайняла приміщення з вікнами на жваву дорогу, над входом повісила напис «Імпорт Експорт», а вітрину заклеїла жовтим папером. Кімнату розділила навпіл. У ближчій до входу частині був імпровізований офіс, де говорили, що продають автомобілі або аероплани. З другої частини кімнати вона через вікна таємно знімала китайців. У статті  «Китайські фільми» для журналу «Нова хата» у 1934 році вона розповідала про цю авантюру: «Врешті мені вдалося сфільмувати не тільки щоденний рух караванів, носіїв, возіїв, похід засуджених, але навіть весільний похід і парадний похорон одного китайського юнанського багатія. По викінченні цього фільму, я оголосила “банкрутство” мого підприємства, щоби надто швидкою ліквідацією не розбудити підозріння чи недовір’я мого господаря».

Джерело: tyzhden.ua

Архітекторка? А чом би й ні

Після війни, у 1950 році Софія Яблонська з родиною переїхала до Франції, оселилася  у Парижі, а після смерті чоловіка – на острові Нуармутьє біля атлантичного узбережжя Франції.

Джерело: day.kyiv.ua

Там жінка захопилася архітектурою і дизайном, побудувала віллу за власним проектом у вандейському стилі, самостійно облаштовувала і декорувала її. Вийшло так вдало, що почала проектувати будівліна замовлення. Один із будинків за її проектом був відзначений місцевою комісією архітекторів як художня цінність острова. Писала книги,  приймала в себе друзів, щороку їздила в Швейцарію на лижі. А у 1972 році загинула у автокатастрофі, в яку потрапила, коли везла до видавництва свою нову книгу оповідань і нарисів «Дві міри – дві ваги». Спершу Софію поховали біля чоловіка у містечку Вернує, але у 1973-му їх обох перепоховали на Нуармутьє.

За матеріалами svoboda-news.com, photo-lviv.in.ua, tyzhden.ua,

zbruc.eu, lowcost.ua, day.kyiv.ua, ukrainky.com

Головне фото expedicia.org

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.