
«Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
8 листопада керівником львівського Будинку органної та камерної музики, в народі – Органного залу, став диригент і композитор Іван Остапович. Суд відхилив позов попереднього керівника, Юліана Винницького, який оскаржував проведення повторного конкурсу. Новий директор, засновник оркестру Collegium Musicum та організатор музичних подій, запросив львів’ян на «Великий прийом» до колишнього костелу Марії Магдалини, аби продемонструвати можливості львівського Органного залу. Кореспондентка Tvoemisto.tv була серед гостей дійства.
Восьма вечора. Біля входу до храму на гостей чекає неонова інсталяція, що осяює зеленим світлом здивовані обличчя. Волонтери на вході рахують тих, хто прийшов на «Великий прийом». Сто, п’ятсот, вісімсот… Старовинний костел, офіційно розрахований на триста осіб, сьогодні схожий на львівську маршрутку. Всі сидячі місця зайняті, а проходи заповнюють нові й нові гості. Всідаються навіть на сцені.
– І це ж ми не робили ніякої реклами, – розгублено каже Іван Остапович. – Тільки створили в понеділок оголошення на Facebook.
Читайте також: Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
«Великий прийом» – це дебют його команди. Перед початком нового концертного сезону вони вирішили познайомити львів’ян із усіма можливостями колишнього костелу. В чотирьох сторонах приміщення мають по черзі зазвучати труба, орган, скрипка, клавесин, фортепіано, віолончель та камерний оркестр.
Хвиля тиші, й зал заповнюють перші звуки величного інструменту. На сцену виходить органістка.
Напередодні
За день до прийому Іван Остапович та його новопризначений заступник Тарас Демко показують порожню темну залу. Аби потрапити сюди, вони витримали два конкурси, запеклу боротьбу з колишнім керівником органного залу та його прибічниками, хвилю критики у пресі. Навіщо?
– Ми не раз проводили події в Органному залі й бачили, що і як відбувається, – пояснює Остапович. – Коли оголосили конкурс на посаду директора, я вирішив податись. Цей зал не можна недооцінювати. Він має розкривати свої можливості.
Серед найперших проблем, які потрібно розв’язати новому директору – ремонт фойє та холів, проведення інтернету (зараз доводиться роздавати wi-fi з мобільного), закупівля комп’ютерів і принтерів для бухгалтерії. Раніше техніка була тут не потрібна. Втім, на попереднє керівництво Остапович не нарікає:
– Тут працює справді прекрасний колектив, дуже дружний і водночас відкритий до нового. Видно, що до цього місця ставляться з любов’ю.
Нове керівництво говорить, що його мета – агресивно включити Органний зал у культурну мапу Львова. Крім традиційних концертів органної музики вони планують проводити виступи закордонних гостей, співпрацювати з київським Будинком органної музики, проводити безкоштовні майстер-класи. Перші події на грудень уже заплановані. Щоправда, є проблема: взимку в залі дуже холодно.
– Будівля з’єднана опалювальною системою з «Львівською політехнікою», – пояснює Остапович. – Автономного опалення ми не маємо. Зараз університет задля економії закривається на зиму й переходить на онлайн навчання. Що буде з нами, сказати важко.
Читайте також: Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
Та поки що нові керівники востаннє перед «Великим прийомом» оглядають залу.
– Завтра ми покажемо, що це місце може бути справді дуже функціональним, – натхненно каже Тарас Демко. – Дивіться! Зранку в одному кінці зали проходять богослужіння, а ввечері у протилежному грають концерти. Особливість у лавах-трансформерах – спинки можна перекидати в різні сторони, пересідаючи то обличчям до вівтаря, то до сцени. Завтра ми попросимо слухачів це зробити.
Чергові для лав
Звуки органу затихають. На сцену виходить Тарас Демко.
– Зверніть увагу, що ви сидите на унікальних лавах! Це лави-трансформери. Наступний музикант виступить біля вівтаря, тому вам потрібно встати, перекинути спинки лав і сісти спиною у протилежну сторону, – каже він.
Вщерть заповнена зала здивовано гуде. Пересісти, коли й рухатись важко, щоб не зачепити сусіда, видається дивною ідеєю. Проте виклик кинуто, й сотні людей встають із місць. Поки біля вівтаря починає грати віолончелістка, сотні людей пересуваються залою й розглядають орган.
Переставляти на інший бік спинки лав-трансформерів – завдання чергової. При вході у маленькій вахтерській кімнатці сьогодні сидить пані Людмила. Для неї та її колег на внутрішньому боці стійки є інструкція: «Для чергових! Кожен день після богослужіння закривати завісу і перекинути спинку лав у концертне положення». Поруч висять ключі від усіх кабінетів та старанно записані мобільні телефони нових керівників.
– Раніше звідси лише вперед ногами виносили, – розповідає чергова. – Я тут вісімнадцять років працюю. І все в нас добре було. Не було такого, щоб, коли хтось хворіє, наш старий директор не прийшов провідати. Взимку, щоправда, дуже холодно.
Коли вісімнадцять років тому пані Людмила прийшла сюди працювати, це місце їй не подобалось – задалеко від дому. Своїй попередній роботі, заводу ЛОРТА, вона віддала тридцять років. На початку двотисячних перейшла працювати сюди.
– Тут ще мій чоловік працював, поки не пішов із життя. Що я можу сказати про нову дирекцію? Я ж не знаю їх. Молодці, людей багацько навели.
Читайте також: Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
Згадує, що тоді в Органному залі було багато гарних концертів.
– По чотири виступи для школярів на день! Потім ставало менше й менше, діти й учителі чомусь перестали ходити до нас, – пані Людмила прислухається до звуків. – Чуєте? То моя Оленка на органі грає. І Надя тут теж грає. Я їх дуже люблю.
Перша частина концерту завершилась. Слухачі, які втомилися стояти або просто поспішають додому, виходять із зали. Серед них пан Олег із дружиною. Він історик і на концерт до Органного залу сьогодні прийшов уперше.
– Не дуже мені сподобалося, – говорить чоловік. – Коли грав орган, було досить гарно. Ми на другому ряді від сцени сиділи, і коли позаду грав клавесин, нічого не було чути. Ясно, що це тому, що людей дуже багато. Публіка клюнула на безкоштовне. Певно, що будемо ще приходити, бо жива музика – це краще від тупого телевізора.
– Нам дуже сподобався концерт, – діляться враженням Андрій і Олеся. – Сьогодні прийшли разом із донькою Софією. Це її перший раз в Органному залі. Самі тут бували й раніше, але так багато людей бачимо вперше: приємно вражені.
Ніч перед службою
Друга частина концерту ось-ось почнеться. Людей поменшало, й у залі можна вільно пройти.
Посеред зали тріо музикантів грає стародавні французькі та англійські пісні. Це об’єднання «Львівський музичний цех».
– Граємо сьогодні виключно пісні європейського ренесансу, – пояснює вокалістка Соломія Кирилова. – Зазвичай ми беремо музику починаючи з тринадцятого століття й закінчуючи сімнадцятим-вісімнадцятим. В Органному залі виступаємо вперше.
– Сьогодні ми святкуємо початок нового життя цього залу, – каже її колега Тарас Драк. – Раніше концерти були, але не мали такого успіху. Цікаво, що прийшло дуже багато різних людей.
Серед волонтерів, які долучились до організації «Великого прийому», далеко не всі стосуються музики. Алекс – програміст. Сьогодні він у чорному смокінгу та краватці-метелику проводжає музикантів до зали й допомагає гостям.
– Я надзвичайно люблю класику, – розповідає хлопець. – Слухаю її вдома і в навушниках, коли їжджу в автобусі. Сам закінчував свого часу музичну школу, в родині маю музикантів, проте обрав програмування. Це трохи вигідніше.
Десята вечора. В залі останні приготування до фінального виступу: в самому центрі приміщення розклався оркестр барокової капели музичної академії. Диригент здіймає паличку, й перші скрипки починають грати. Все ще повна зала слухає, аж поки музика не стихає.
– Ми ж усього лише створили в понеділок оголошення, – здивовано повторює Іван Остапович. Дехто зі слухачів підходить і дякує за концерт.
– Це була гарна нагода познайомитись. І важливо, що сьогодні тут були різні люди: і молодь, і старші. Це дасть нам багато в майбутньому, – говорить Тарас Демко.
Публіка розійшлася, але в директора та його заступника попереду багато роботи. Треба перекинути спинки лав до вівтаря, прибрати інструменти, прожектори й декорації. До ранку Органний зал перетвориться на церкву й буде готовий до богослужіння.
Дар’я Проказа
Репортаж Твого міста
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі