Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
«Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
Ресторан BLUEFIN нещодавно з’явився у середмісті Львова стараннями переселенців із Маріуполя. Марина Кондратенко – власниця ресторану. Раніше в неї було два заклади з аналогічною назвою в Маріуполі. Тепер у цьому місті в неї не залишилося ні бізнесу, ні квартири – все зруйноване. Вона разом із шеф-кухарем Стасом та клієнт-менеджеркою Дашею виїхала з Маріуполя у перший день російсько-української війни. Стас і Даша також втратили у Маріуполі все, але не опустили рук і знову відкрили з друзями свій ресторан BLUEFIN, але вже у Львові.
Кінець травня. Львів. Вулиця Івана Федорова. Білий цвіт каштанів, звук трамваїв, усмішки на вустах перехожих… Цьому торжеству життя навіть не дисонують закриті від вибухових хвиль російських ракет вітражі Успенської церкви. Прямую до площі Коліївщини. Ліворуч мене заклад із новенькою вивіскою BLUEFIN. Це ресторан японської кухні, який відкрили переселенці з Маріуполя – Марина Кондратенко, шеф-кухар Стас і його дружина Даша, менеджерка з роботи з клієнтами.
Відчиняю засклені двері закладу. Привітна жінка в окулярах запитує, чи я щось шукаю і чи може вона мені чимось допомогти. Спершу спілкується зі мною неохоче, бо ж «горять» замовлення. І справді, з кухні смачно пахне, чути, як шеф-кухар орудує ножем, переставляє баняки і тарелі.
Відтак із кухні лунає його голос: «Марино, готово!» Лише після того, як я запевняю її, що наша розмова займе не більш ніж 15 хвилин, жінка погоджується говорити зі мною.
Це Марина, власниця закладу. Два ресторани з аналогічною назвою – BLUEFIN – вона відкрила у Маріуполі рік тому. Відкрити суші-бар, каже вона, було мрією її чоловіка.
«Він довго шукав доброго шеф-кухаря, який вміє робити роли. Через друзів ми знайшли Стаса, який хотів розвиватися і творити. Ми його спонсоруємо, а він уже втілює свої ідеї, розвиває задуми», – розповідає власниця закладу.
24 лютого їм усім довелося залишити все і поїхати з рідного міста.
«Ми зі Стасом жили через будинок. Зараз там цілковита руїна. Наш будинок згорів повністю, будинок Стаса зруйнований. Сам він із Донецька, переїхав до Маріуполя в 2014 році. Уже вдруге втікає від «русского міра». 24 лютого вранці ми зібралися і виїхали з Маріуполя трьома сім’ями на двох машинах», – веде далі Марина.
Поки ми говоримо, з кухні виходить стомлений шеф-кухар у білому кітелі. На його обличчі невдоволення від того, що я відволікаю власницю. Але така реакція швидко минає, і він долучається до нашої розмови.
Даша зі Стасом до 2014 року жили в Донецьку, біля аеропорту, за який потім точилися бої. Переїхали до Маріуполя і поселилися біля «Азовсталі». Доїхати до Львова було зовсім не легко, каже Стас. Спершу їхали до Запоріжжя, там їхні шляхи розійшлися, і зустрілися вони вже у Львові.
«Все почалося 22 лютого. Почало «гупати» сильніше. До цього також «гупало» постійно, але далеко від міста. Тож ми трьома сім’ями спочатку добралися до Запоріжжя, а звідти удвох із дружиною сіли на потяг до Львова. Наші друзі залишилися в Запоріжжі», – розповідає він.
Марина каже, що із Запоріжжя вони виїхали аж тоді, коли на майданчику Запорізької АЕС російські війська підірвали вибухівку.
«Коли війна стала підбиратися ближче, а в Енергодарі на майданчику АЕС російські військові підірвали вибухівку, ми зібралися і поїхали до Львова. Перебували в дорозі три доби. Дві ночі ночували на трасі», – пригадує вона.
У їхньому закладі все нове. Друзі активно готуються до його відкриття, яке заплановане менш ніж за тиждень. На стінах висять нові книжкові шафки і… старі велосипеди.
У ресторані ще не розпаковані нові столи та стільці. Під час нашої розмови Марині телефонує Даша, яка, як потім з’ясувалося, зараз у Запоріжжі і просить прийняти нові замовлення. Вона, можна сказати, кол-центр ресторану: приймає та обробляє заявки, комунікує з блогерами.
«Так-так, добре, зараз я зроблю підтвердження, дякую, Дашо!» – відповідає їй Марина, відволікаючись від нашої розмови на кілька секунд.
У Львові власник приміщення ресторану зробив їм знижку на оренду на два місяці, допоки не стануть на ноги.
«Спочатку ми хотіли їхати в Івано-Франківськ. Начебто через знайомих знайшли там квартиру, але поки ми туди їхали, цю квартиру здали. Тому приїхали в Малехів біля Львова. Там Стас із Дашею знайшли нам житло – невеличкий готель, і ми 15 днів проживали там, допоки не знайшли в Городку будинок. Думали про те, що мусимо якось жити далі. Сидіти без роботи не випадає, чимось треба займатися. Тому Стас знайшов це приміщення у Львові, ми домовилися з власником, і він зробив нам добру знижку на два місяці. Відтак стали поступово купувати різні продукти. З Городка нам теж допомогли переїхати до Львова, знайшли квартиру», – розповідає Марина.
Допомагали навіть випадкові перехожі. Коли Стас приїхав із сім’єю до Львова і шукав, де можна перекусити, бо все було зачинене, то львів’янин запропонував усій його сім’ї прихисток.
«Львів’яни чудові, що й казати. Ми з жінкою та дітьми приїхали ввечері до вашого міста. Знайшли квартиру, яку здавали подобово. Зранку вийшли поїсти якогось супчику, бо були голодні, їхали в поїзді майже 20 годин. Ішли вулицею і зустріли чоловіка, у якого я запитав, де можна поїсти, бо в перші дні війни у Львові все було зачинене. Дорогою розговорилися, і він сказав, що організовує офіси для прихистку біженців, та запропонував допомогу. Це була просто випадкова людина, яку я зустрів на вулиці», – щиро дивується Стас.
З його слів, їхній ресторан у Маріуполі мав свою сторінку в інстаграмі, сайт. І це дуже допомогло відкрити бізнес у Львові, не починаючи з нуля. Знадобилося тільки приміщення, і з цим також допомогли добрі люди.
Стас, користаючи з невеличкої перерви, йде на перекур. У той час до приміщення заходить замовниця ролів, сідає на один із нерозпакованих стільців і чекає, коли закінчить зі мною розмову власниця.
«Офіційне відкриття закладу заплановане на 31 травня. Зараз працюємо на замовлення. Його можна забрати із закладу самостійно, а можемо організувати доставку. У випадку самовивозу з понеділка по четвер в нас діє 10-відсоткова знижка, – пояснює Марина. – Замовлень дуже багато. Львів’яни дуже нас підтримують у цьому. Інколи навіть не встигаємо готувати. В нас ресторан японської кухні, але зараз ми пропонуємо тільки роли, суші та удон. Хочемо також продавати каву, соки, напої. Можливо, трохи пізніше візьмемо ліцензію на алкоголь».
Наостанок питаю про їхні плани на майбутнє, про майбутнє України – яким вона його бачить.
«Ми переможемо, це точно. Я хочу, щоби ми мирно жили, процвітали. Я не хочу їхати за кордон. Коли була можливість, ми відмовилися і залишилися в Україні. Якщо Маріуполь перейде під контроль України, плануємо повернутися. Хочеться, звісно, додому, тягне до коренів, але було б незле купити квартиру тут, залишитися у Львові», – каже вона.
Уся наша бесіда тривала менш ніж 15 хвилин. Дякую за неї та виходжу на вулицю. Бачу, як шеф-кухар докурює цигарку, обмінююся з ним іще кількома фразами. Стас перепрошує і знову йде до роботи. Хай їм щастить на новому місці!
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку