Чому в 2022 році виділили рекордну суму на догляд парків, що за ці кошти зробили і коли містяни побачать результат змін; яка ситуація із озелененням та зрізанням аварійних дерев, забрудненням води і повітря; як впливає на останнє робота генераторів; чи вирішився конфлікт довкола очистки озера Зелене Око і коли взагалі озера Львова доведуть до ладу; чому місто мусить мати більше контролю за екологією; коли завершиться оновлення просторів на Бандери – Чупринки та біля Органного залу; навіщо місто впроваджує європейські стандарти висаджування дерев та інші зміни до благоустрою, Tvoemisto.tv поговорило з керівницею управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради Олександрою Сладковою.

Ви саме підготували великий звіт про те, що вдалося зробити в 2022 році, і там є плани на 2023-ій. Що реально зробили?

Раніше ми приділяли найбільшу увагу капітальним роботам, які мали фінансування з бюджету розвитку. Цього року його фактично не існувало, навіть громадський бюджет, який був пріоритетним для міста, втілити не вдалося: великі проєкти з благоустрою озера в Горіховому гаю, озера Стосика, маленькі – дитячі та спортивні майданчики. Працював загальний фонд бюджету – утримання і поточні ремонти. Але наприкінці 2021 року, коли формувався бюджет, нам дали вибір: отримати більше коштів у загальному фонді або бюджеті розвитку. Тоді я вирішила, що ліпше покращити утримання парків, аніж знову багато вкласти у капітальні видатки. Це рішення було дуже доречне, бо ми змогли ґрунтовно покращити утримання парків, на яких раніше завжди економили, робили мінімум. І коли я заходила в них, то здавалося, що там непочатий край роботи. 

У 2019 році бюджет на це становив 19 мільйонів гривень, у 2020-ому його збільшили до 36 мільйонів, у 2021-ому – до 47 мільйонів, а торік ми отримали 87 мільйонів, тож мали зробити якісні зміни у парках видимими. 

Завдяки тому, що долучилося нове фінансування і ми поставили певні цілі, вдалося багато всього зробити. Проводимо опитування про зміни в парках, там є відкриті питання, люди можуть сказати, що їх турбує у кожному з парків, намагаємося втілити це, наскільки можемо. 

Нам вдалося забрати дуже багато аварійно-небезпечних дерев. Так не буде щороку, маємо наслідки відкладеного попиту, коли забирали найнебезпечніше біля доріжок, але нормальної очистки не проводили. Вдалося почистити парки «Горіховий гай», Скнилівський, парк на Виговського. Старалися дотримуватися балансу і садити стільки ж нових дерев.

У вашому звіті є ці цифри: зрізали близько 5000 дерев, приблизно 1200 посадили.

Так, але тут враховані ще й дерева на території міста, районів, які були в незадовільному стані і їх не можна було залишати. Я би виділяла більше коштів районам на закупівлю і садіння дерев.

Які прогнози на 2023 рік?

Цього року місто не заклало великих коштів на висаджування. Парки – це наша безпосередня відповідальність, і ми намагаємося по максимуму закладати на них, але вони й без того дуже заліснені, а під кронами дерев немає жодного сенсу щось садити. Що стосується районів міста, то кошти на дерева закладають у бюджет розвитку, який зараз не працює, і це велика проблема. Можливо, цього року ще дадуть прийняти природоохоронний фонд, тоді ми в ньому закладемо кошти на певну кількість дерев – по 200-300 тисяч на район, і це буде невелика компенсація. Треба вертатися до програми «Мільйон на район». Щороку на озеленення кожного району за нею закладали по мільйону гривень. Але важливо, щоб усе було якісно. Є питання до саджанців: коли їх купують спонсори, то роблять це в конкретному розсаднику, який відповідає за якість посадкового матеріалу. А з програми «Мільйон на район» гроші йдуть на тендер – хто «найдешевший» прийшов, той і постачає дерева. Щоразу нам розказують, що це хороші дерева, а потім вони розпускаються наполовину або не розпускаються. Нам важливо, щоби виживало щонайбільше дерев. Люди кажуть: «Ви їх не поливаєте». Поливаємо, саджанці виглядають добре, а корені порізані, бо викопані погано, і це псує репутацію. Я дуже критично ставилася до ситуації у Львові, коли бачила, що одне з десяти дерев ледь-ледь приживається. Але коли поїхала у Вроцлав, Краків, то побачила таку ж картину. Тому, може, треба трошки заспокоїтися, бо стовідсоткового приживання ні в кого немає.

Цього року почали дбайливіше ставитися до зрізання й обрізування дерев, деревину перестали утилізувати, почали складувати, щоб згодом її можна було використовувати для опалення. Це великий плюс – ставитися до цього по-господарськи. Ви свого часу різко зреагували на цю ситуацію, хоча це було просто непорозумінням.

Департамент житлового господарства хоче відзвітувати, що вони зібрали якнайбільше деревини. Для господарників це плюс, для нас – мінус, бо забираємо тільки дерева в незадовільному стані. Містянам було досить важко довести, що заготовлені й відзвітовані кубометри деревини – це зріз лише того, що потрібно зрізати, що в нас немає плану зрізати щонайбільше. Ми це комунікували, пояснювали, що просто доглядали парки. Ходили й оглядали райони, працювали зі скаргами жителів. 

Було кілька скандалів, зокрема із чисткою на Цитаделі, яку ніхто не робив більш ніж 20 років. Через кожен буревій, грозу там падали дерева, за останні два роки було три випадки, коли люди покалічилися через це. З 5000 дерев, напевно, 700 із Цитаделі. Коли говориш про цифри, то здається, що це дуже багато, але не коли оглядаєш на місці, перевіряєш кожне дерево. Коли мешканці пишуть, що зрізали здорове дерево, це у нас вже як мем. Кожен такий випадок перевіряємо, і я ще жодного разу не зловила район чи працівників управління екології, що обстежили дерево, яке було насправді неаварійним, а його зрізали. Завжди є причина.

Найтонший момент у цьому всьому – зробити так, щоб люди були впевнені, що ці вирубування не здійснювали під якісь плани. Можливо, позначення аварійних дерев і пояснення робіт може допомогти знайти вихід із таких ситуацій?

Ми дуже дбайливо поставилися до того, щоби позначити дерева, які потрібно зрізати. Але в перший місяць повномасштабного вторгнення люди почали за тими позначками шукати диверсантів і позрізали кору з ними. До того ж позначки на деревах ще залишали закладники і ті, що організовували якісь квести. Одне слово, позначок на деревах виявилось дуже багато різних. Скандал щодо них міг тривати до пів року, але ми пояснили, яким чином розрізняти наші. Окрім того, в нас на кожне дерево, яке зрізують, є фотографія і пояснення, чому воно аварійне. Люди люблять, сфотографувавши пеньок, сказати, що ось тут було здорове дерево. В таких випадках ми знаходимо фото, надаємо докази аварійності, і питань більше не виникає. Але на гарячій лінії міста таких повідомлень багато. 

Під час буревію, обледеніння, які ми пережили цього року, може впасти будь-яке дерево, навіть без ознак аварійності. Система обстеження дерев працює, хоча можна зменшити вимоги до їхнього стану і залишати трохи більше, але це можливе за умови введення системи страхування наслідків падіння дерев. 

Як це має працювати?

От, наприклад, на межі парку «Залізна вода» на територію ОСББ впало дерево, пошкодило дві машини на вулиці Стуса. Зараз це працює так: суд присудив «Зеленому Львову» віддати 700 тисяч гривень власникам машин. Це половина місячного бюджету ЛКП, такі видатки сильно вплинуть на нього на пів року, це ненормальна ситуація. Тож мусимо застрахуватися, сплачувати страховій компанії, наприклад, два мільйони гривень на рік, і вже вона – не місто – має судитися, винаймати адвокатів у кожному випадку. Страхова компанія у страховому випадку виплачувала б кошти власнику, відшкодовувала кошти в міської ради або ж судилася, якщо це не страховий випадок. 

Це ваші думки чи є вже напрацьований механізм?

Є рішення виконкому, щоби таку програму створити. Зараз із юридичним департаментом вирішуємо, в якій формі це може існувати. Така програма діє у Вроцлаві. Тамтешнє управління екології тільки пише, було штормове попередження чи ні, і передає це у відділ, який займається страхуванням наслідків різних ситуацій, пов’язаних з інфраструктурою міста. А там уже вирішують, чи це страховий випадок. 

Наскільки реально це впровадити у 2023 році?

Робимо все можливе для цього. В 2022 році ми вже зробили кілька речей, які лежали на поверхні, але їх ніхто не впроваджував. Для прикладу, заборонили використання бензинової дуйки, яка створює багато шуму і здіймає страшенну пилюку, замість віника чи пилососа – лише для листя восени. В Польщі за її використання треба заплатити 5000 злотих,  а в нас це була нормальна практика. Для стрижки партерних газонів дозволили використання лише газонокосарок, а не мотокіс, і це покращило стан газонів. Якщо після скошування зібрати всю траву, газони не вигорять, не запріють, і це підвищує якість трави. 

У парках ми посадили дуже багато клумб, цибулькових, які нам подарували, і 55 масивів багаторічників замість однорічних клумб, які катастрофічно дорогі в обслуговуванні. Натомість багаторічні рослини перші два роки ще потребують прополювання і поливання, а далі, як кажуть, живуть своїм життям, хіба що потребують незначного стриження. Це наша інвестиція в майбутнє. Дуже чекаю весни, щоби побачити, як воно буде розростатися, покращуватися. Щодо цибулькових – це 125 тисяч подарованих цибулин тюльпанів і ще плюс чотири палети цибулин квітів – гуманітарна допомога від топових магазинів Нідерландів, які ми висадили у Стрийському парку. Тепер там своя долина нарцисів, парк Кекенгоф (королівський парк квітів у Нідерландах – Ред.), висаджено ще 100 тисяч тюльпанів та інших цікавих квітів. Такого безпрецедентного озеленення й заквітчування в парках на моїй пам’яті ще не було. В мої 15-16 років у парках не було світла, лавок, зате були купи сміття, які треба було збирати, бо біля них огидно було сидіти. Тепер парки виглядають зовсім інакше. Стараюся «замучити» їх надлишковим доглядом, зберігати більш-менш дикими, але чистими, щоби тішили різних людей. Когось радують птахи, дикі тварини, їжаки – для них потрібні купи хмизу, повалені дерева. А комусь подобаються квіти, масиви злаків. Їх теж садимо, щоби людям догодити.  

У парку Франка, біля майданчика для вигулу собак, є укриття, яким пробували займатися волонтери, але воно не доведене до пуття.

Там є два сховища: одне – внизу, ближче до університету, друге – де собачий майданчик, яке має досить великі тріщини, його небезпечно використовувати. Те, що внизу, в доброму стані, туди на початку війни провели світло, все вичистили, поставили лавки. Але укриття має бути завжди відчинене, навіть уночі, щоби люди могли в ньому сховатися. Через це там досить швидко вкрали проводку, лавки, з’явився сморід, хоча неподалік є біотуалети. Тож постало питання, хто це укриття має обслуговувати. Виявилося, що воно не перебуває на балансі ні ДСНС, ні міста, як і верхнє укриття. Зараз займаються тим, щоби поставити його на баланс управління надзвичайних ситуацій міськради або «Зеленого Львова», щоби його хтось обслуговував. Однак є питання, чи люди туди бігтимуть…

У Галицькій райадміністрації казали, що в 2022 році хотіли облаштувати підземний перехід від парку до будівлі «Укрзалізниці», який можна було б використовувати як укриття. Але ситуація за рік не вирішується. Хто за це має взятися? 

Капітальні видатки неможливі, окрім тих, що пов’язані з воєнним станом.  Робити те, що може бути укриттям, вигідно, на це виділяють кошти. Роботи в тому переході вже почали. Але чи потрібне це третє укриття на території парку?

Ще один емоційний випадок, який призвів до коментарів і реакцій, зокрема і з вашого боку, стосується очищення озер. Було заплановано очистити сім озер, зокрема й на Кримській. Що там сталося?

Я тиждень не розуміла, що там сталося, бо явного порушення не було, лише багато розмов, претензій, що щось не так, але що саме, ніхто не міг чітко сказати. Я зрозуміла, що зробила велику помилку, бо три тижні тому, на початку очищення, варто було провести збори мешканців, громадські обговорення, щоби пояснити, що відбуватиметься. Мешканці бачили роботи за фактом і мали думки стосовно того, як це буде розвиватися. Хтось собі уявляв, що в тому озері вб’ють усе живе, хтось – що доріжку ніколи не відремонтують. Ці питання треба було комунікувати, а цього не сталося, бо кінець року, я зосередила свою увагу на Горіховому гаю і Піскових озерах, де роботи розраховані на два місяці через спускання води. Пояснити людям, для чого це робити, було дуже важко, я вклала у це багато сил. А на Кримській озеро Зелене Око потребувало три дні роботи і ще два дні озеро на Бучми. Мені здавалося, що пропорційно до кількості роботи треба розподілити й увагу. Однак виявилося, що це не так, у кожному випадку треба зустрічатися з мешканцями, говорити, пояснювати і чути, що їх турбує.

12 січня після всіх баталій в інтернеті ми зустрілися на місці з мешканцями. Цю зустріч ініціювали активісти, які опікуються Левандівським озером. Вони покликали мене, мешканців, екологів, які коментували стрім з озера на «Твоєму місті», щоби ми всі нарешті поговорили наживо, а не кидалися блискавками в коментарях. Це набагато конструктивніше, ми про все домовилися. Люди мали страх, що ковшами вичерпають усіх черепах. І на місці ті, що розуміються на рибі й черепахах, пояснили, як вони поводяться зимою: не лежать глибоко в мулі, а піднімаються, аби набрати повітря. Вони рухомі і точно втікають від ковша, як і риби. Мешканців це заспокоїло. Ми не бачили там ніяких мертвих риб і черепах. Люди переживали, що буде з берегами, чи з ними взагалі щось робитимуть, а чи обкладуть бетоном. Всі переймаються тим, щоб не було так, як із Винниківським озером. Хтось узагалі прочитав, що сто років тому там були купальні, і думав: раптом знову почнуть це робити. Мешканці мали дуже багато пересторог, про які просто треба було з ними поговорити, перепросити, що ми вчасно не поінформували їх. Ми пояснили, що зараз не робимо доріжку, аби не знищити галявину, якою їхатиме техніка, щоб завезти машину щебеню.

Повідомлялося про виконані роботи, але коли я дивився на цю доріжку, то виникали питання: можливо, для таких робіт варто виготовити такий же паспорт об’єкта, як у забудовників, щоби було зрозуміло, хто що робить і яким має бути результат? Це корисно для інформування.

Так. Старші люди пояснювали, мовляв, прочитали в інтернеті, що цей виконавець ніколи в житті не займався чищенням озер. А я кажу: «Ну як не займався? А на Стрийській – Науковій, на Сигнівці вони робили, і це тільки у Львові». І чую у відповідь: «То добре, бо інакшу інформацію ніхто не дав. Чому ж ви не поставили якийсь щит з інформацією?» Так, ми помилилися, бо мало працювали з інформацією. Я чомусь вирішила, що і так багато її даю, що вистачить. На майбутнє маємо зважити, що не можна вкласти в комунікацію забагато, особливо з мешканцями, і щодо проєктів, за які вони переживають. Є такі місця, де громада дуже активна і з пересторогою ставиться до змін, бо бачила багато негативного. Та й чутки ширяться… Тому я розумію, чому громада так зреагувала, і абсолютно визнаю свою помилку, що я дуже мало вклала в комунікацію. Тепер варто в 10 разів більше сил витрачати на пояснення постфактум і боротьбу з міфами. Буде мені наука.

Які роботи тривають і що ще має бути?

Брудні роботи, а саме діставання мулу, виконані ще торік. Зараз відбувається відновлення озер з біологічної точки зору і відновлення благоустрою довкола. За кілька місяців з намулу випарується, вимерзне, стече зайва волога, і він із болота перетвориться на твердішу субстанцію. Його вивезуть на мулові поля,  щоб не складувати в парку. Ті береги, де велися роботи, мають бути з підсіяною травою, продерновані. Якщо якісь доріжки були пошкоджені під час робіт, це мусить бути відновлене, навіть якщо там майже не було інфраструктури. Після очистки озер мусить відновитися баланс в озері, щоби бактерії жили і очищували воду, має бути правильне зариблення. Влітку хочемо досадити вищі водні рослини: латаття очерет. Вони відновлюються самі, але хочемо пришвидшити цей процес. Качечки повернуться самі, черепахи, найімовірніше, будуть там, на місці, а одна болотна, суперцінна, з Піскових озер зараз у «санаторії» – в еколого-натуралістичному центрі, тож ми її повернемо.  Сподіваюся, що влітку на кожному озері вже буде чисто, гарно, що з кожним роком вони будуть ставати кращими. Наша мета, щоби 20-30 років жодного втручання не було, а при правильному догляді можна взагалі ніколи не лізти туди з технікою. Це за умови правильного формування берегів і вивезення мулу, а не так, як колись зробили на Піскових озерах: згребли увесь мул на середину озера і так залишили. Ми це виявили при перекачуванні води з верхнього в нижнє озеро, тож вичищатимемо ще верхнє. Підрядник власним коштом дочищає його. До кінця січня вся брудна робота на Піскових озерах буде закінчена.

Також минулого року місто закупило лавочки, стільці, лежаки за бюджетні кошти, будемо їх розставляти. Вісім років тому, коли я ще працювала в Інституті міста, на сесіях стратегічного планування міської ради Олександр Кобзарев дивувався, чому ми не працюємо над водоймами, місцями відпочинку біля води. Йому ще тоді це було очевидно, а ми лише зараз розуміємо, що це дуже правильний напрямок роботи, на який у місті не зважали багато років, хоча це не потребувало шалених коштів, а просто злагодженої роботи. 

Поговорімо про воду. Є карта джерел і водойм, які можна використовувати у випадку зупинки водогону.  Її кількості може вистачати, а як із якістю?

Щоби пити воду з озера та річок, зараз ніхто собі навіть уявити не може. Але якщо мовиться про джерела на території міста, яких найбільше в Личаківському районі, які є в Галицькому, Шевченківському, Франківському, а в Сихівському найменше, то воду з них треба кип’ятити, тому що санітарних зон немає. Ми робили аналізи води з усіх. Кип’ятіння важливе, бо навіть якщо сьогодні у воді нічого нема, то завтра може щось бути, бо септики не є герметичними, на ґрунті може бути що завгодно. Ми чули, як у Маріуполі люди з калюж брали воду. Якийсь час боялися такої, та зараз менше уявляємо реальність подібної ситуації. Однак дуже важливо мати джерела води в місті, які не залежать від водогону. Коли ми порахували, як водовозами можна розвозити воду у місті й потужність джерел, то виявилося, що такої води більше, аніж тої, яку ми фактично можемо доставити людям. Ми дуже довго недооцінювали важливість джерел. Колись у депутатки Ірини Оршак навіть була програма, за якою щороку робили благоустрій одного джерела. Тому зараз після дерев у парках пропрацьовуємо різні водні об’єкти.

Що стосується якості, то питання в тому, як вживати цю воду. Якщо просто пити її щодень, то з кранів у Львові тече набагато краща вода, бо вона зі свердловин, вищої якості, аніж природна на території міста. Люди люблять брати останню, бо вона м’якша, в ній нема мінералів і, відповідно, після кип’ятіння в чайнику залишається менше накипу. Але це не означає, що в природній воді немає бактерій, нітритів. У стані надзвичайної ситуації й цю воду можна пити. Воду з водойм можна використовувати як технічну, набрати її нема проблем.

Ось почистили львівські озера, і я собі уявляю, як Андрій Іванович Садовий зачерпнув склянкою води, випив, і всі люди розуміють, що вона чиста.

Насправді воно так не працює, бо хімічний, біологічний аналіз води з озер не пройде. Ми можемо очистити озера від намулу, від органічних речовин, запустити бактерії для правильного розкладу хімічних речовин на основі азоту і фосфору, які туди потрапляють. Але ми не можемо повністю уникнути потрапляння у воду тих речовин, бо це поверхневі водойми в урбанізованому середовищі. Директор водоканалу також не вип’є води з Полтви навіть після проходження її через очисні споруди, хоча вона значно чистіша від тої, яка надходить до них. Питання інше: вода не в озерах, а в потічках у катастрофічному стані, бо туди потрапляють каналізаційні стоки. Зараз у держави дуже спокійне ставлення до будь-якого забруднення довкілля мешканцями, фактично немає ніяких принципових вимог. Притягнути когось до відповідальності вкрай важко. 

Ви маєте на увазі підключення до центральної каналізації?

Або коректне обслуговування чи взагалі наявність локальних очисних споруд. 

До слова, поставало питання каналізування вулиці Голубця. Люди робили, місто вклалося, але мовилося про 25 тисяч гривень за підключення до каналізації.

Це мовилося не про таксу 25 тисяч за те, підключимо чи ні, а про те, що від будинку через територію приватної садиби треба підключитися до каналізації.

Але ж мовиться про наслідки. Ми оцінюємо комерційну вартість, щоби виконати роботу. Можливо, вартість чистої води є кращою? Може, це робити завдяки програмі, коштом міста? Чи проводили такі порівняння?

Мешканців точно треба мотивувати підключатися до централізованої каналізації або ж ставити септики. Місто можемо мотивувати пряником, але зараз це досить важко. От у Європі є вибір: платити щороку великий штраф чи підключитися до каналізації. Якщо другий варіант надто дорогий, то місто думає, яку програму дотацій зробити для таких домогосподарств. А в нас вибір не стоїть між витратою 25 тисяч гривень і штрафом, а між тим, витратити ці гроші чи ні і жити далі, і далі забруднювати довкілля. 

Ви говорите про батіг і пряник. Із теплоізоляцією будинків виявилося, що перше – краще. Люди скористалися послугами фонду енергоефективності, утеплення будинків мотивувало більше, аніж зростання ціни на газ. Тож або місто постійно буде витрачатися на очищення потічків, або…

Ні, потічки очищує тільки природа. Тут грошей ніхто не витрачає, ми просто платимо за це своїм здоров’ям, станом довкілля. Річка сама працює як очисна споруда, але для цього їй треба дуже багато часу. 15 років тому люди ловили червонокнижні види риби в річках на території міської громади, а зараз ці річки мертві. Приватний сектор, приватні будинки щораз більше «розповзаються» територією громади, щораз більше територій заселяється, а централізовано каналізацію туди ніхто не тягне. Машини, які мають обслуговувати септики, часто зливають усе в потічки. Знаємо такі локації, і це катастрофічно. 

А через воєнний стан екоінспекція припинила будь-які перевірки. Якщо раніше було неможливо притягнути когось до відповідальності, то зараз тим більше. І взагалі з 2009 року місто не має повноважень контролю за станом довкілля, це повноваження Державної екологічної інспекції. Це неправильно, бо місто зацікавлене в чистому довкіллі, а державна організація – радше в тому, щоб зібрати якнайбільше штрафів. Тому місцевому самоврядуванню варто віддати частину повноважень, щоби воно могло впливати на якість поверхневих вод.

Ми ведемо моніторинг, щокварталу я отримую дані про забруднення потічків, і вони мене вражають, ситуація щораз погіршується.  

Ви публікували карту забруднення повітря і констатували, що використання генераторів суттєво погіршило його стан.

Це аналіз знімків супутника хімічного складу атмосфери. Там видно, що рівень оксиду вуглецю був дуже перевищений над Україною. Це сервіс із Індії, можна будь-коли зайти на нього і, найімовірніше, побачити майже те саме. Генератори продукують дуже багато оксиду вуглецю.

Інформація подана так, наче це критика роботи генераторів. Але люди не використовують їх просто так, ця електрика рятує… 

Ні, мовиться про те, що агресія з боку російської федерації змушує нас до таких дій.

Інформація цікава, я таких замірів не зустрічав. Тут бракує наступного – як мінімізувати цей вплив?

Я не маю відповіді на це запитання. Ми ведемо моніторинг, аби зрозуміти, що відбувається, повідомляти про проблеми. Цим і займаємося. 

Чи обговорювали питання використання альтернативних джерел енергії, сонячних панелей принаймні для вуличного освітлення, освітлення в парках, щоби не тягнути електрику, яку можна використовувати деінде? 

Це питання до відділу енергоефективності.

Ми часто стикаємося з розмежуванням зон відповідальності. Якщо якесь питання є на їхньому стику, воно нікому не цікаве. Але можна обговорити, визначити позитиви, негативи, вирішити, вкладатися чи відкинути ідею.

Я чула про різні страхи. Якщо воно дротами ніде не приєднане, то це просто викопують і переносять на краще місце. Також чула, що панелі не так уже й добре працюють, світять. Але «чула» – це одне, а «тестуємо» – інше. Можна спробувати протестувати. 

Було б доречно хоча б у межах громадського простору або довкола парку спробувати, проаналізувати, вивести якусь ефективність.

Думаю, варто спробувати. Це як із відсівом та піскосумішшю. Давно обговорюємо, що піскосуміш шкідлива для всього, а відсів був би добрий. Але за день не можна повністю відмовитися від першого. Ми з департаментом житлового господарства визначили вулиці, на пішохідних зонах яких пробуємо застосувати відсів замість піскосуміші та подивитися, як це працює, бо в парках нормально, уже переконалися. Зробимо висновки, зрозуміємо, де це заважає і яким чином це можна скоригувати. Я переживаю, аби відсів себе зарекомендував добре, а тим, що обслуговують, хотілося б, аби все залишалося як є, бо вже звикли до цього. Однак ми намагаємося рухатися з допомогою таких експериментів.

А як показав себе експеримент із кавовою гущею? Про цей львівський досвід багато писали навіть за кордоном. Чи зараз це використовується?

Це екологічне, шкоди довкіллю не завдає. Те, що комусь зафарбовує взуття, є надуманим аргументом, принципових скарг щодо цього ми не мали. Але кавову гущу треба заготовляти в промислових масштабах, вона волога, її треба сушити і зберігати, щоби знову не набирала вологи, бо почне цвісти. На цьому й поламався весь процес. Використовувати електрику чи газ для сушіння – не варіант. Тому експеримент зробили, але далі ніхто серйозно цього не використовує. Кавовою гущею можна посипати простір довкола кав’ярні або власного будинку, коли не треба зберігати її у великій кількості, але у форматі міста – ні.

Поговорімо про простір на Бандери – Чупринки,  де відбувається багато всього. Чому цю ділянку почали називати транспортним хабом, якщо там мовиться хіба що про облагородження простору та встановлення велостійок?

Це пересадковий вузол.

Але він таким і є.

Там перетинаються певні маршрути, зручно робити пересадки. Ми собі уявляємо транспортний хаб як щось велике, а це просто місце, де сходяться кілька маршрутів, де можна здійснити пересадку. Такими є площа Франка, простір біля «Добробуту» і початок Городоцької. На Бандери – Чупринки були розосереджені зупинки, зараз їх зібрали докупи і зробили зручні переходи між ними. Можна збільшувати кількість маршрутів, на яких мало рухомого складу, або зменшити їхню кількість, але завдяки пересадкам пустити більше рухомого складу. Місто обрало другий варіант, хоче робити промоцію пересадок. Це легко робити, коли є зручна зона, коли вийшов з одного виду транспорту і швидко пересів на другий, ще й кави тут можеш випити або взяти велосипед напрокат. Це зручно, такі речі намагаються укрупнювати. 

На цьому просторі на стику відповідальності різних організацій виник клопіт із садінням дерев, рішення довелося змінювати уже в процесі…

Автодор і архітектори мають своє уявлення про те, як ростуть дерева. Та все ж я знаю трошки краще, як розподіляється коріння, що для дерев важливе. Мені довелося влазити в цей проєкт, бо вид дерев зі мною погодили, а креслень і схем ніхто не показав. А виявилося, що там є бетонні кільця, решітки. Глянувши на креслення, я б одразу сказала, що там не можна ставити опори, бо ширина дерева 60 сантиметрів, а там 60 – лише проміжок у решітці, дерево не розійдеться корінням, і треба його садити глибше, робити більший простір. Довелося на коліні все коригувати. Намагаюся на кожній проблемній ситуації вчитися чогось, вживати заходів, які унеможливлять подібне в майбутньому. Коли це виникло, мене питали: «Де таке написано? Покажи мені ДБН». Зрозуміло, що ДБН узагалі далекі від питання сучасного садіння дерев. Але я була на європейській конференції, де розглядали питання стандартів догляду дерев, а в серпні минулого року прийняли європейський стандарт щодо закупівель і садіння дерев. Там є всі креслення, що робити, коли ми хочемо решіткою закрити дерево, що робити, коли є різні ґрунти. Ми більш-менш узгодили задум архітекторів щодо того, що пропонує цей стандарт. А ще я його переклала, тепер опублікую, зберу зауваження від фахівців, і ми його приймемо як міський стандарт догляду дерев.

Тобто ви взяли рекомендації, які є чинними у Європейському Союзі, переклали їх українською і пропонуєте прийняли як стандарт, який діятиме у Львові при будь-якому висаджуванні дерев?

Так.

Ви ще не подавали на затвердження?

Ще ні, зберу коментарі, нехай громадськість побачить, люди ознайомляться, тоді можна й на затвердження подавати. Думаю, наприкінці лютого затвердимо, і не тільки його, а ще й перекладені польські стандарти обрізування й діагностики дерев. Зараз вносимо зміни до правил благоустрою. Хочу трошки «посунути» піскосуміш на користь відсіву, покращити сортування відходів, а що стосується догляду газонів, дерев, їх висадження, можемо дати посилання на європейські стандарти. 

На Бандери, окрім дерев на проміжку, де зупинки трамвая, також тривають роботи на схилах біля Органного залу. Чому так довго довелося чекати, щоби відкрили колію?

Це питання до автодору. Ялинки я би ніколи не дала зрізати, якби розуміла, що інакшого варіанта нема. Вони мені дуже подобалися.

Чи там іще є зона вашої відповідальності? Коли будуть завершені всі роботи?

Коли до мене прийшли з питанням про зрізання ялинок, я сказала, що дам їх зрізати лише за умови висаджування нових якісних дерев. Мені казали: «Тільки газони! Де ви там хочете посадити дерева?» Я відповіла: «Це проблема ваших проєктантів, але місце для дерев має бути знайдене». І ми його знайшли. Кожне відомство, установа, управління в першу чергу має свої питання, і коли вони входять у конфлікт з іншими, шукають свою вигоду. Але мусимо домовлятися.

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

Фото: Іван Станіславський, Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.