Фото: Уляна Куйдич
Комендантська година та підозра на «корону». Історія львів'янки, яку закрили на Шрі Ланці
Уляна мала повертатись в Україну 31 березня. До 20 березня вона ще подорожувала з групою туристів, а вже 21 березня Шрі Ланка оголосила комендантську годину. Ідеться не про карантинні обмеження, як в Україні, пояснює Уляна, а про повне закриття всього і заборону виходити з дому.
Читайте також: Як живуть на карантині різні міста світу. Розповіді очевидців
«Україна на той момент вже закрила аеропорти, тоді ж перевізник переніс мій рейс на 17 квітня. Теоретично, у перші дні була можливість виїхати – Sky Up організовував так звані евакуаційні рейси до Києва. Але квиток на такий рейс коштував 530 доларів. Хоч це цілком адекватна ціна за дев'ятигодинний переліт, у мене на той момент такої суми не було, я взагалі залишилась зовсім без доходів, тому вирішила дочекатись свого рейсу», – розповідає Уляна.
Згодом, говорить вона, рейс із 17 квітня перенесли на 26, але кілька днів тому скасували і його. Перевізник – компанія Турецькі авіалінії – припинив польоти до 1 травня, тож Уляна чекає на нову інформацію.
Домашній арешт
Шрі Ланка, розповідає Уляна, поділена на три зони: низького ризику (сюди входять всі турзони південного та східного узбережжя), високого ризику (найбільші міста на Заході та Сході) та повністю закриті зони (це три села в різних районах).
«Найлегше в зонах низького ризику – там раз на кілька днів є перерви, коли можна закупитись продуктами, а в невеликих селах, де людей і так нема, можна навіть на пляж ходити. Я зараз у місті Негомбо, недалеко від аеропорту. Я його, в принципі, не люблю, зупинятись тут не збиралась, але сталось як сталось. Негомбо в зоні високого ризику, тож комендантська година у нас діє без перерв з 27 березня. Це означає, що з дому виходити заборонено. Та й ходити нема куди – всі магазини, супермаркети, заправки і тому подібне закриті», – говорить вона.
Докарантинна Шрі Ланка
27 березня, каже Уляна, була остання перерва в комендантській годині. Тоді повідомили, що наступна буде 30 березня, тож вона купила продуктів на кілька днів, але комендантську годину продовжили. Уляна додає, що із 21 березня на Шрі Ланці зачинені також абсолютно усі магазини з алкоголем, їх не відкривають.
Вона каже, що працюють доставки продуктів, але їй особисто скористатись ними не вдалось.
«Або черга на два тижні наперед, або з самого ранку висить повідомлення «вибачайте, ми набрали максимальну кількість замовлень на завтра». Також рибаки продають рибу (це місцеві знають, де їх шукати), і розвозять хліб і яйця. Але розвозять на центральній вулиці, а я не на ній, тому тут знову не пощастило», – розповідає Уляна і додає, що харчується картоплею, рисом, яйцями, помідорами і баклажанами, а м'яса не бачила вже кілька тижнів.
У подвір'ї гестхаусу, де зараз живе Уляна Куйдич
Утім правил комендантської години дотримуються не всі – щодня за порушення арештовують понад тисячу людей.
«Також був випадок, коли авто не зупинилось біля блокпоста, і поліція відкрила вогонь – в результаті – троє поранених», – розповідає Уляна.
«Потім настало»
Уляна розповідає, що організувала собі певні рутинні процеси, перебуваючи в обмеженому просторі.
«Зранку встаю, умиваюсь, беру рюкзак і йду в вітальню, де я собі організувала робоче місце. Тут готую каву, вмикаю ноут і починаю "працювати". Паралельно снідаю. Зранку першим ділом перевіряю місцеві сайти з надією, що буде перерва в комендантській годині», – говорить вона.
Коли стало зрозуміло, що все це надовго, каже вона, то почала накривати паніка, оскільки фінансовий ресурс обмежений, а нових доходів зараз немає. Тоді Уляна почала писати історії про Шрі Ланку, на які раніше не вистачало часу. Спочатку – на свою сторінку у Фейсбуці, а за кілька днів – створила сайт, що займає зараз більшу частину дня.
«Ввечері дивлюсь фільми. У мене тут лімітований інтернет, нема можливості щось качати чи дивитись онлайн, але на ноутбуці назбиралось багато того, що я колись скачувала «на потім». Ну ось, потім настало», – каже вона.
Уляна має великий досвід роботи з дому чи в дорозі, тому, додає, якби вечорами можна було б кудись виходити, то все не сильно б відрізнялось від звичайних робочих буднів.
«Корона, корона!»
У гестхаусі Уляна живе ще з двоома людьми. Це турист із Колумбії та працівник гестхаусу. Останній, додає вона, дуже погано говорить англійською і погано розуміє її, але це не зупиняє його у тому, щоб постійно щось розповідати.
«Колумбієць теж місцями в розпачі – Колумбія закрила кордони до кінця травня і зараз у нього дуже мало шансів найближчим часом повернутись додому. Якщо підсумувати наші розмови, Україна майже як Колумбія, тільки без кокаїну і Шакіри», – каже Уляна.
Також вона розповідає про місцеве населення, яке панічно боїться коронавірусу і на початках чи не кожного іноземця вважало заразним – могли на вулиці тикати пальцями і кричати «корона-корона».
У львів'янки був і свій негативний досвід, коли її вигнали з гестхаусу, бо місцеві селяни були проти іноземців. Хоча у неї тоді була довідка, що коронавірусу вона не має, але це нікого не цікавило. Окрім того, дорогою в інший гестхаус довелось розвертатись – його теж закрили через скарги сусідів.
Раніше Уляна жила у гестхаусі із виглядом на пляж та її попросили поїхати
«Також чула історії, коли сусіди дзвонили в поліцію – у нас тут туристи, у них точно корона. В цей момент я собі просто нагадую, що неадеквати насправді в меншості, просто більше впадають в очі. Паніку цю, в принципі, можна зрозуміти – на острові навіть сезонних епідемій грипу не буває, всіх вакцинують в обов'язковому порядку», – додає вона.
Чи зараз ставлення до іноземців змінилось в ту чи ту сторону, сказати важко, адже усі сидять закриті.
«VIP»-палата
Усіх іноземців з мінімальними симптомами ГРЗ, розповідає Уляна, «пакували» в лікарні і перевіряли на коронавірус. Перевірили і її, що стало, каже українка, феєричним досвідом.
«Симптоми у мене були просто як книжка пише – гарячка 39 градусів, сильний кашель і задишка. В лікарню я звернулась сама, перед тим страхова безуспішно намагалась мені знайти лікаря, але всі відмовились їхати, мотивуючи тим, що «а раптом у неї корона». В лікарні мені викликали швидку і повезли в іншу, де проводять тести на корону», – розповідає Уляна.
Швидка на Шрі Ланці
Швидку довелось чекати кілька годин у порожньому лікарняному коридорі, з високою температурою, кашлем і задишкою, бо всі боялись підійти. Через кілька годин Уляна вмовила лікарку послухати легені – чи нема запалення.
«Вона була єдина смілива, яка таки наважилась підійти. Запалення не було», – розповідає львів'янка.
Коли швидка приїхала, довелось знову чекати, поки переодягнуться медпрацівники, які одягнулись ледь не в костюми хімзахисту.
«В лікарні персонал теж до мене не підходив – дані записували по телефону, а до палати вели буквально під конвоєм. При цьому перекрили пів лікарні. І тут я потрапляю у відділення, де тестують усіх з підозрою на корону – і виявляється, що всіх цих людей тримають в одному приміщенні – ліжка виставлені в ряд один біля одного, як в дитячому таборі», – ділиться спогадами Уляна.
Відділення для пацієнтів з підозрою на коронавірус у шріланкійській лікарні
Вона каже, що відмовилась заходити у таке відділення і після кількох годин очікування та суперечок, коли вже сів голос, їй організували окрему палату у реанімаційному відділенні.
Спочатку, згадує Уляна, її запевнили, що все тестування займе кілька годин, в лікарні ж повідомили, що результати будуть наступного дня після обіду.
«Звичайно, у мене не було з собою змінного одягу, зубної щітки чи розчину, щоб зняти лінзи. Їжі теж не було, тільки пляшка води. Ввечері медсестра принесла трохи рису з овочами, я так розумію, вона вибігла з лікарні і купила їх за власні гроші. І зранку ще принесли чай з булочкою. Місцева їжа надзвичайно гостра, навіть булочка була з гострою начинкою, тож я майже добу не їла», – розповідає вона.
Аналізи взяли лише зранку, а вночі так ніхто і не підходив та Уляна мала із собою парацетамол, щоб збити температуру.
Уляна в лікарні
«У «загальній» палаті тим часом якийсь місцевий дядечко кашляв аж до рвоти, його лікувати теж не поспішали», – додає вона.
Випустили її з лікарні лише ввечері наступного дня і тільки тоді виписали рецепт на ліки.
У палаті, згадує Уляна, всі були місцеві, окрім однієї дівчини зі Швеції, яка звернулась до лікаря з болем в горлі. Дівчину, попри негативний результат аналізу, з лікарні просто так не випустили, а під наглядом поліції відправили на карантин. Зранку привезли ще одного хлопця, розповідає Уляна, який теж виявився українцем, у нього була ангіна і йому у спадок дісталась Улянина ізольована «віп-палата».
Як спекти паску на Шрі Ланці
На Шрі Ланці, розповідає Уляна, немає посольства України, країна належить до зони діяльності посольства в Індії.
«Мало того, що Індія – це величезна країна, так посольство в Делі відповідає ще за кілька країн в регіоні – Непал, Мальдіви та Бангладеш. Ці країни займають територію більшу, ніж вся Європа. В Індії ситуація непроста – все перекрито, нічого не працює, дипустанови теж на ізоляції, у посольстві навіть телефони відключили. Якщо сюди додати ще той момент, що посольство в Індії мало не найкращу славу, то очікувань та сподівань не було жодних», – каже вона.
Утім додає, що помилилась. Українські дипломати, за її словами, роблять все, що від них залежить, і навіть більше.
«На Шрі Ланку відряджені консульські працівники, які постійно є на зв'язку. Створені фейсбук-група і канал в Телеграмі, де оперативно подається інформація і швидко відповідають на запитання. Усіх попросили заповнити анкету з питаннями – чи потрібна евакуація, чи готові ще посидіти на Шрі Ланці, якщо готові посидіти – то чи вистачає грошей, чи є страховка тощо», – каже Уляна.
Читайте також: Сама в Азії. Як організувати соло-подорож на інший кінець світу
Тим, хто хоче виїхати вже, всіляко допомагають. Наприклад, цього тижня кілька українців змогли вилетіти рейсами до Мінська, далі транспорт мали організувати українські дипломати.
Самі українці, які залишились на Шрі Ланці, можуть спілкуватись хіба онлайн, адже сидять закриті. Тож створили кілька груп в Телеграмі, активно переписуються. Наприклад, каже Уляна, зараз обговорюють як тут спекти паски на Великдень. Багато з українців свідомо вирішили перечекати епідемію на Шрі Ланці, додає вона.
Станом на 7 квітня на Шрі Ланці виявлено 180 інфікованих, померли 6 пацієнтів.
«На фоні цих цифр заходи виглядають занадто драконівськими. Але є думка, що звичайного карантину просто ніхто не дотримувався би», – каже Уляна.
У статистиці, додає вона, спочатку повідомляли про кількість хворих іноземців, але їх виявилося лише троє, тож ці дані перестали оприлюднювати.
Попри всі свої пригоди, каже Уляна, наступного року вона поїде на Шрі Ланку, але спочатку хоче повернутись в Україну.
Розмовляла Олександра Бодняк
Фото надані Уляною Куйдич
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку