Уляна Куйдич – турлідер у компанії My name is travel і щороку зимовий сезон проводить у країнах Азії, зокрема на Шрі Ланці. Навесні вона повертається до Львова, але цього року пандемія коронавірусу перекроїла всі плани. Уляна розповіла Tvoemisto.tv, як опинилась під домашнім арештом і як їй робили тест на коронавірус.

Уляна мала повертатись в Україну 31 березня. До 20 березня вона ще подорожувала з групою туристів, а вже 21 березня Шрі Ланка оголосила комендантську годину. Ідеться не про карантинні обмеження, як в Україні, пояснює Уляна, а про повне закриття всього і заборону виходити з дому.

Читайте також: Як живуть на карантині різні міста світу. Розповіді очевидців

«Україна на той момент вже закрила аеропорти, тоді ж перевізник переніс мій рейс на 17 квітня. Теоретично, у перші дні була можливість виїхати – Sky Up організовував так звані евакуаційні рейси до Києва. Але квиток на такий рейс коштував 530 доларів. Хоч це цілком адекватна ціна за дев'ятигодинний переліт, у мене на той момент такої суми не було, я взагалі залишилась зовсім без доходів, тому вирішила дочекатись свого рейсу», – розповідає Уляна.

Згодом, говорить вона, рейс із 17 квітня перенесли на 26, але кілька днів тому скасували і його. Перевізник – компанія Турецькі авіалінії – припинив польоти до 1 травня, тож Уляна чекає на нову інформацію.

Домашній арешт

Шрі Ланка, розповідає Уляна, поділена на три зони: низького ризику (сюди входять всі турзони південного та східного узбережжя), високого ризику (найбільші міста на Заході та Сході) та повністю закриті зони (це три села в різних районах).

«Найлегше в зонах низького ризику – там раз на кілька днів є перерви, коли можна закупитись продуктами, а в невеликих селах, де людей і так нема, можна навіть на пляж ходити. Я зараз у місті Негомбо, недалеко від аеропорту. Я його, в принципі, не люблю, зупинятись тут не збиралась, але сталось як сталось. Негомбо в зоні високого ризику, тож комендантська година у нас діє без перерв з 27 березня. Це означає, що з дому виходити заборонено. Та й ходити нема куди – всі магазини, супермаркети, заправки і тому подібне закриті», – говорить вона.

Докарантинна Шрі Ланка

27 березня, каже Уляна, була остання перерва в комендантській годині. Тоді повідомили, що наступна буде 30 березня, тож вона купила продуктів на кілька днів, але комендантську годину продовжили. Уляна додає, що із 21 березня на Шрі Ланці зачинені також абсолютно усі магазини з алкоголем, їх не відкривають.

Вона каже, що працюють доставки продуктів, але їй особисто скористатись ними не вдалось.

«Або черга на два тижні наперед, або з самого ранку висить повідомлення «вибачайте, ми набрали максимальну кількість замовлень на завтра». Також рибаки продають рибу (це місцеві знають, де їх шукати), і розвозять хліб і яйця. Але розвозять на центральній вулиці, а я не на ній, тому тут знову не пощастило», – розповідає Уляна і додає, що харчується картоплею, рисом, яйцями, помідорами і баклажанами, а м'яса не бачила вже кілька тижнів.

У подвір'ї гестхаусу, де зараз живе Уляна Куйдич

Утім правил комендантської години дотримуються не всі – щодня за порушення арештовують понад тисячу людей.

«Також був випадок, коли авто не зупинилось біля блокпоста, і поліція відкрила вогонь – в результаті – троє поранених», – розповідає Уляна.

«Потім настало»

Уляна розповідає, що організувала собі певні рутинні процеси, перебуваючи в обмеженому просторі.

«Зранку встаю, умиваюсь, беру рюкзак і йду в вітальню, де я собі організувала робоче місце. Тут готую каву, вмикаю ноут і починаю "працювати". Паралельно снідаю. Зранку першим ділом перевіряю місцеві сайти з надією, що буде перерва в комендантській годині», – говорить вона.

Коли стало зрозуміло, що все це надовго, каже вона, то почала накривати паніка, оскільки фінансовий ресурс обмежений, а нових доходів зараз немає. Тоді Уляна почала писати історії про Шрі Ланку, на які раніше не вистачало часу. Спочатку – на свою сторінку у Фейсбуці, а за кілька днів – створила сайт, що займає зараз більшу частину дня.

«Ввечері дивлюсь фільми. У мене тут лімітований інтернет, нема можливості щось качати чи дивитись онлайн, але на ноутбуці назбиралось багато того, що я колись скачувала «на потім». Ну ось, потім настало», – каже вона.

Уляна має великий досвід роботи з дому чи в дорозі, тому, додає, якби вечорами можна було б кудись виходити, то все не сильно б відрізнялось від звичайних робочих буднів.

«Корона, корона!»

У гестхаусі Уляна живе ще з двоома людьми. Це турист із Колумбії та працівник гестхаусу. Останній, додає вона, дуже погано говорить англійською і погано розуміє її, але це не зупиняє його у тому, щоб постійно щось розповідати.

«Колумбієць теж місцями в розпачі – Колумбія закрила кордони до кінця травня і зараз у нього дуже мало шансів найближчим часом повернутись додому. Якщо підсумувати наші розмови, Україна майже як Колумбія, тільки без кокаїну і Шакіри», – каже Уляна.

Також вона розповідає про місцеве населення, яке панічно боїться коронавірусу і на початках чи не кожного іноземця вважало заразним – могли на вулиці тикати пальцями і кричати «корона-корона».

У львів'янки був і свій негативний досвід, коли її вигнали з гестхаусу, бо місцеві селяни були проти іноземців. Хоча у неї тоді була довідка, що коронавірусу вона не має, але це нікого не цікавило. Окрім того, дорогою в інший гестхаус довелось розвертатись – його теж закрили через скарги сусідів.

Раніше Уляна жила у гестхаусі із виглядом на пляж та її попросили поїхати

«Також чула історії, коли сусіди дзвонили в поліцію – у нас тут туристи, у них точно корона. В цей момент я собі просто нагадую, що неадеквати насправді в меншості, просто більше впадають в очі. Паніку цю, в принципі, можна зрозуміти – на острові навіть сезонних епідемій грипу не буває, всіх вакцинують в обов'язковому порядку», – додає вона.

Чи зараз ставлення до іноземців змінилось в ту чи ту сторону, сказати важко, адже усі сидять закриті.

«VIP»-палата

Усіх іноземців з мінімальними симптомами ГРЗ, розповідає Уляна, «пакували» в лікарні і перевіряли на коронавірус. Перевірили і її, що стало, каже українка, феєричним досвідом.

«Симптоми у мене були просто як книжка пише – гарячка 39 градусів, сильний кашель і задишка. В лікарню я звернулась сама, перед тим страхова безуспішно намагалась мені знайти лікаря, але всі відмовились їхати, мотивуючи тим, що «а раптом у неї корона».  В лікарні мені викликали швидку і повезли в іншу, де проводять тести на корону», – розповідає Уляна.

Швидка на Шрі Ланці

Швидку довелось чекати кілька годин у порожньому лікарняному коридорі, з високою температурою, кашлем і задишкою, бо всі боялись підійти. Через кілька годин Уляна вмовила лікарку послухати легені – чи нема запалення.

«Вона була єдина смілива, яка таки наважилась підійти. Запалення не було», – розповідає львів'янка.

Коли швидка приїхала, довелось знову чекати, поки переодягнуться медпрацівники, які одягнулись ледь не в костюми хімзахисту.

«В лікарні персонал теж до мене не підходив – дані записували по телефону, а до палати вели буквально під конвоєм. При цьому перекрили пів лікарні. І тут я потрапляю у відділення, де тестують усіх з підозрою на корону – і виявляється, що всіх цих людей тримають в одному приміщенні – ліжка виставлені в ряд один біля одного, як в дитячому таборі», – ділиться спогадами Уляна.

Відділення для пацієнтів з підозрою на коронавірус у шріланкійській лікарні

Вона каже, що відмовилась заходити у таке відділення і після кількох годин очікування та суперечок, коли вже сів голос, їй організували окрему палату у реанімаційному відділенні.

Спочатку, згадує Уляна, її запевнили, що все тестування займе кілька годин, в лікарні ж повідомили, що результати будуть наступного дня після обіду.

«Звичайно, у мене не було з собою змінного одягу, зубної щітки чи розчину, щоб зняти лінзи. Їжі теж не було, тільки пляшка води. Ввечері медсестра принесла трохи рису з овочами, я так розумію, вона вибігла з лікарні і купила їх за власні гроші. І зранку ще принесли чай з булочкою. Місцева їжа надзвичайно гостра, навіть булочка була з гострою начинкою, тож я майже добу не їла», – розповідає вона.

Аналізи взяли лише зранку, а вночі так ніхто і не підходив та Уляна мала із собою парацетамол, щоб збити температуру.

Уляна в лікарні

«У «загальній» палаті тим часом якийсь місцевий дядечко кашляв аж до рвоти, його лікувати теж не поспішали», – додає вона.

Випустили її з лікарні лише ввечері наступного дня і тільки тоді виписали рецепт на ліки.

У палаті, згадує Уляна, всі були місцеві, окрім однієї дівчини зі Швеції, яка звернулась до лікаря з болем в горлі. Дівчину, попри негативний результат аналізу, з лікарні просто так не випустили, а під наглядом поліції відправили на карантин. Зранку привезли ще одного хлопця, розповідає Уляна, який теж виявився українцем, у нього була ангіна і йому у спадок дісталась Улянина ізольована «віп-палата».

Як спекти паску на Шрі Ланці

На Шрі Ланці, розповідає Уляна, немає посольства України, країна належить до зони діяльності посольства в Індії.

«Мало того, що Індія – це величезна країна, так посольство в Делі відповідає ще за кілька країн в регіоні – Непал, Мальдіви та Бангладеш. Ці країни займають територію більшу, ніж вся Європа. В Індії ситуація непроста – все перекрито, нічого не працює, дипустанови теж на ізоляції, у посольстві навіть телефони відключили. Якщо сюди додати ще той момент, що посольство в Індії мало не найкращу славу, то очікувань та сподівань не було жодних», – каже вона.

Утім додає, що помилилась. Українські дипломати, за її словами, роблять все, що від них залежить, і навіть більше.

«На Шрі Ланку відряджені консульські працівники, які постійно є на зв'язку. Створені фейсбук-група і канал в Телеграмі, де оперативно подається інформація і швидко відповідають на запитання. Усіх попросили заповнити анкету з питаннями – чи потрібна евакуація, чи готові ще посидіти на Шрі Ланці, якщо готові посидіти – то чи вистачає грошей, чи є страховка тощо», – каже Уляна.

Читайте також: Сама в Азії. Як організувати соло-подорож на інший кінець світу

Тим, хто хоче виїхати вже, всіляко допомагають. Наприклад, цього тижня кілька українців змогли вилетіти рейсами до  Мінська, далі транспорт мали організувати українські дипломати.

Самі українці, які залишились на Шрі Ланці, можуть спілкуватись хіба онлайн, адже сидять закриті. Тож створили кілька груп в Телеграмі, активно переписуються. Наприклад, каже Уляна, зараз обговорюють як тут спекти паски на Великдень. Багато з українців свідомо вирішили перечекати епідемію на Шрі Ланці, додає вона.

Станом на 7 квітня на Шрі Ланці виявлено 180 інфікованих, померли 6 пацієнтів.

«На фоні цих цифр заходи виглядають занадто драконівськими. Але є думка, що звичайного карантину просто ніхто не дотримувався би», – каже Уляна.

У статистиці, додає вона, спочатку повідомляли про кількість хворих іноземців, але їх виявилося лише троє, тож ці дані перестали оприлюднювати.

Попри всі свої пригоди, каже Уляна, наступного року вона поїде на Шрі Ланку, але спочатку хоче повернутись в Україну.

Розмовляла Олександра Бодняк

Фото надані Уляною Куйдич

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.