фото: www.parkhotel-roedermark.com

фото: www.parkhotel-roedermark.com

Сербен і рахмани. Непопсові традиції Великодня

3182 0
Етнолог про те, навіщо у великодню ніч «палили смерть», для чого святили ключі та як заплітали шума.

Великдень є одним із найбільших свят для християн. Його традиції та ритуали – вироблені тисячами років. Однак у кожній країні до християнських ритуалів додавалися фрагменти інших, часом архаїчних звичаїв та вірувань. З часом вони стали такими ж невід’ємними елементами святкування.  Етнолог Юрій Пуківський під час лекції у львівській книгарні «Є» розповідав, як переплелися архаїчні та християнські ритуали у великодніх традиціях різних регіонів України.

Пасха або Великдень

Христове воскресіння або Пасха співвідноситься із юдейським Песахом – святом на честь виходу єврейського народу із чотирьохсотлітнього єгипетського полону. Песах відзначають навесні  – в суботу 14-15  ніссана, а Воскресіння Христа відбулося наступного дня, в неділю.

Великдень є рухомим святом – його дату визначають за спеціальною формулою, встановленою на Нікейському соборі в 325 році. Тоді отці церкви вирішили, що Великдень слід святкувати в першу після першого весняного повного місяця, який настає після весняного рівнодення.  Крім того, у православних та католиків Пасха збігається не часто, бо згідно з традиціями східних церков, Пасха не може припадати на один день з юдейським Песахом. А в латинській традиції такого обмеження немає, тому у західних християн Великдень може бути й раніше, ніж Песах.

Цього року Великдень припадає наступного дня після Благовіщення. Коли ці свята збігаються, то це має назву Кіріопасха. Трапляється таке дуже рідко: у ХХ столітті було всього два рази – в 1912 та 1991 роках. У народній традиції прийнято вважати цей збіг негативним явищем, яке призводить до катаклізмів.

Страсний тиждень

Підготовка безпосередньо до Великодня розпочиналася у Страсний тиждень. У цей час християни дотримувалися суворого посту та готували себе та свої домівки. Найбільше ритуалів було пов’язано з чистим четвергом.

Наприклад, на Волині побутує звичай страсної свічки: треба було принести запалену свічку після відправи страстей Христових. Коли свічку приносили додому, то найперше на одвірку випалювали нею хрестик, що мало захищати оселю від всього злого. Потім з цією свічкою обходили всю хату. Крім того, в народі цю свічку використовували, щоби зняти вроки або полегшити передсмертну агонію хворої людини. Також її запалювали біля небіжчика.

Ще одна давня традиція – купатися чи вмиватися обов’язково до сходу сонця. Існувало повір’я, що потім ворон убиває своїх діток і вода втрачає цілющі властивості. Особливо народна медицина радила умиватися у річці людям, які мали шкірні захворювання.

Ще донедавна на Поліссі побутував звичай таємної вечері, коли у чистий четвер вся родина збиралася на вечерю, для якої готували особливі страви – алюзія на таємну вечерю Ісуса Христа з учнями. Страви не прибирали зі столу, а залишали на ніч. Це свідчить про те, що первісний зміст вечері полягав у зустрічі та вшануванні покійних предків.

Читайте також: Великодні листівки столітньої давнини, надруковані у Львові

У Верховинському районі Гуцульщини побутує звичай «гріти діда»: хлопчики ходять у чистий четвер по хатах та примовляють: «Гріємо діда, хочемо хліба», а їм дають печиво. Цей звичай був пов’язаний із поминанням предків, бо за народною традицією, предки на час Великодня повертаються з потойбіччя і перебувають з живими, а печиво було потрібне для зустрічі з ними.

Паски та писанки

Більше відомим для нас великоднім ритуалом є випікання великоднього хліба – пасок, баб, калачів тощо, серед яких паски залишаються найпопулярнішими. Записи етнографів свідчать про те, що паски переважно пекли у чистий четвер, бо в п’ятницю – день смерті Ісуса Христа – це вважалося гріхом. 

Господиня виганяла всіх членів родини з хати і нікого не пускала всередину, особливо, інших жінок. Потім жінка молилася та приступала до роботи. А коли саджали паску в піч, то примовляли спеціальні формули. Наприклад, на Волині жінки казали: «Іди сатано з хати, буду паску саджати». Коли тісто росло, то господиня не могла присісти. Також господині дуже хвилювалися, щоби паска вдалася – тоді електричних духовок не було, а звичайні печі були значно вибагливішими і потребували вміння та досвіду. Вважалося, що як паска трісне, то це віщує негаразди для членів родини, аж до смерті когось із близьких.

 

Писанка також має дохристиянське тлумачення як символ зародження життя і разом з весняним рівноденням, воскресінням землі, зародженням нового життя міцно увійшла у великодню традицію.

Народні ж перекази кажуть, що коли воскрес Ісус Христос, то  царя Ірода чи навіть римського імператора сповістили про це.  Цар відповів, що повірить у це, якщо варені яйця, що були перед ним на столі, почервоніють.

Крім традиційного набору продуктів носили святити сіль та мак, що також пов’язано із дохристиянськими віруванням. Сіллю посипали домівки, щоби відігнати нечисту силу, а маком посипали ворота, щоби додому не приходили вороги. До таких захисних атрибутів зараховували й часник.

У деяких місцевостях освячували ножа, яким мали розрізати паску на Великодній сніданок. Крім того, люди несли та несуть у великодніх кошиках чимало предметів, які до самого свята ніякого стосунку не мають: ключі, замки, колодки – щоби злодії не проникли в хату, а гроші освячували, щоби в домі було багатство. І хоча священики боролися та борються з цими віруваннями, вони все ще живуть.

Великодня відправа

Великодня всенощна служба – одне із найголовніших богослужінь в літургійному році. Воно розпочинається із надгробного, продовжується обходом довкола церкви, великодньою утренею та завершується Службою Божою. Та як завше поряд із канонічними християнськими традиціями живуть і народні.

У різних регіонах України під час нічної великодньої служби запалювали вогнища. На Львівщині такі звичаї побутують в селах Золочівського та Жидачівського району і це називають «палити смерть», бо колись як сировину використовували старі хрести з цвинтарів. А на Волині і Поділлі звичай має іншу назву – діяння. Скоріш за все, тому, що під час великодньої відправи читають діяння апостолів. За записами Павла Чубинського, дерево для такого вогнища парубки крали у місцевих юдеїв, а в багатьох районах Центральної України дрова для вогнища можна було брати в будь кого і це не вважали за крадіжку.

Крім того, у ніч на Великдень в багатьох місцевостях категорично забороняли спати, бо інакше людина весь рік до наступної Пасхи буде кволою, а до цього додавалися ще й втрати у господарстві та неурожаї. Ідучи до церкви на службу, треба було залишити вдома світло, а в інших місцевостях не зачиняли ворота – бо може прийти Ісус Христос чи померлі родичі.

Читайте також: (Не)забуті традиції: як на Західній Україні святкували Великдень

Народні вірування також розказували про те, що на великодній всенощній в церкві можна було побачити відьму. Прикмети були різні. В деяких районах вважали, що відьму міг побачити лише священик, а в інших – що міг побачити той, хто взяв на службу зубець часнику та тримав його язиком. Також вважали відьмами тих жінок, які не хотіли виходити з церкви під час обходу, а крім того вірили, що у відьми на голові конче має бути відро з молоком, бо люди скаржилися найчастіше на те, що відьми забирали молоко від чужих корів.

Нечисту силу на Пасху відганяли за допомогою різних звуків – не так давно по Галичині всі «стріляли» банками з-під фарби за допомогою карбіду. До цього додалася «опція» дзвонити весь день на Великдень, щоби нечисті сили відігнати. Той, кому вдавалося подзвонити першим, мав сподіватися на те, що цього року йому добре вестиметься і урожай буде добрим.

Великодній сніданок

Після літургії слід було якнайшвидше повертатися додому. Подекуди господарі, які приїжджали возами чи бричками, влаштовували перегони, щоби першими дістатися додому. З одного боку, йшлося про своєрідний престиж – ліпша бричка, кращі коні, але з іншого, в народі вважали, що той, хто перший дістанеться до хати, матиме удачу в господарських справах та добрий врожай. Але часом ці перегони закінчувалися геть не весело, коли вози та брички перекидалися і замість святкового столу все свячене опинялося на землі.

Святковий сніданок розпочинали зі свяченого яйця – ділили на всіх членів родини за строгим порядком – від господаря до наймолодшого. У деяких регіонах на Великдень снідали та обідали, але не вечеряли – вважали, що по заході сонця свяченого вже їсти не можна. Страви лишали на столі для покійних предків.

Залишки свяченої їжі найчастіше спалювали або закопували біля хати чи у полі. У Карпатах шкаралупу від освячених яєць пускали на воду в річці – вірили, що вона за три з половиною тижнів допливе до рахманів, які живуть у потойбічному світі. І поки туди допливе, то шкаралупа знову стане яйцем.

На Великдень сім’я мала бути вдома, а потім уже відвідували рідних, хресних, несли паску чи крашанки. Також був звичай ходити до повитухи, яка приймала пологи в жінки. Несли їй у подарунок великодні продукти. Також у низці регіонів збереглася архаїчна традиція влаштовувати поминальні обіди на цвинтарях чи поблизу них. Зараз вона побутує в деяких регіонах Волині та за Збручем.

Ігри та забави

На Великдень водили гаївки. Це особливий жанр народної поезії, в якому поєдналися елементи співу, танцю та театру. Цей синкретизм демонструє їхню архаїчність. Ці хороводи мали різні назви, часто від якоїсь популярної гаївки: на Покутті казали «грати жучка» від назви однієї з гаївок, на Поділлі водили кривого танцю, а на середньому Подніпров’ї заплітали шума. Під час цих забав молоді люди дарували одне одному писанки, що було виявом симпатії.

Читайте також: Як львів’яни святкують Великдень у Шевченківському гаю. Фото

У певних місцевостях збереглися унікальні звичаї. Наприклад, в селі Чортовець Городенківського району на Великдень чоловіки виконують особливий танець – сербен. А на Яворівщині раніше було поширене риндзювання – парубки ходили по домівках, де жили молоді дівчата, та співали їм величальних пісень.

На жаль, гаївкова традиція поступово відмирає – вона збереглася лише у певних анклавах. Дослідники пояснюють це впливом урбанцізації та заборонами на проведеннях цих забав у радянський час, що призвело до переривання традиції.

Записав Тарас Базюк.

Фото: Косівський фотоальбом, Фотографії старого Львова, Укрінформ