Завтра, у День Збройних сил України, львівський Гарнізонний храм відзначатиме 9-ту річницю свого відкриття. Зараз у церкві святих верховних первоапостолів Петра і Павла зосереджений центр капеланського душпастирства, а спільнота вірних нараховує кілька тисяч людей. Tvoemisto.tv розповідає, як усе починалося і як Гарнізонний храм може змінювати людей.

Інша назва храму святих Петра і Павла – костел єзуїтів. Перший єзуїт з’явився у Львові ще у 1584 році, а вже за 5 років монахи отримали першу ділянку землі уздовж західного муру міста та відкрили резиденцію Товариства Ісуса у Львові.

Наріжний камінь будівництва костелу єзуїтів заклали 31 липня 1610 року. Упродовж 1619-1624 років над будівництвом храму працював італійський архітектор Джакомо Бріано, який за зразок своєї творчості взяв римський костел Іль Джезу.

Храм Іль Джезу в Римі. Фото з відкритих джерел

Гарнізонний храм у минулому столітті. Фото: Центр міської історії

Посвятили храм 1640 року – він став першою бароковою будівлею на наших теренах. Ще за 4 роки містянка Ядвіга Гороховська подарувала кошти на побудову першого органу храму.

До костелу примикає будівля Єзуїтської колегії з мальовничим порталом і написом «1723 рік». Меморіальна таблиця на її фасаді засвідчує, що тут навчався гетьман Богдан Хмельницький. Окрім Хмельницького, учнями колегії були польський князь Ярема Вишневецький, а також мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський.

Фрески, реставрацію яких нині завершують у храмі, з’явились тут упродовж 1739-42 років. Розписом храму керував Себастіян Екштайн.

У 1773 році Товариство Ісуса в світі ліквідували, а храм передали у розпорядження катедрального кліру. На момент ліквідації товариства храм вже був Гарнізонним. Повернули костел єзуїтам лише у 19-му столітті.

Святиня – найбільший храм Львова, що може вмістити найбільшу кількість вірян. Його довжина – 41 метр, ширина – 22,5 метрів, висота – 26 метрів.

У 1946-2011 роках костел використовувався як сховище для книжок і належав бібліотеці імені Стефаника. Потім книжки перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини на вулиці Авіаційній, 1, а храм повернули УГКЦ. 6 грудня 2011 року тут відбулась перша за 65 років літургія. Храм знову став гарнізонним. Тоді його настоятелем був отець Степан Сус, який виконував цю роботу до того, як став єпископом наприкінці 2019 року.

Книгосховище у Гарнізонному храмі. Фото: фейсбук-сторінка Підземелля гарнізонного храму

Як розповідає нинішній парох отець Тарас Михальчук, храм об’єднує не лише військових капеланів, але і тих, хто опікується сиротами, студентами і в’язнями. Загалом тут служать 21 священник і троє майбутніх священнослужителів.

Спільнота вірних, які приходять до храму на молитву, за словами Тараса Михальчука, сягає кількох тисяч.

«У 2011-му році ми починали з кількох літургій, зокрема, у неділю їх було три. А зараз ми маємо 8 літургій у неділю, одна з яких – о 15:00 – із 2012-го року є англійською мовою. Також о 13:00 в неділю є окрема літургія для дітей, під час якої співає дитячий хор «Ангелики», – розповідає парох.

Військове капеланство

Із 2011 року у храмі, каже священник, взяли шлюб кілька сотень військових, зокрема і важкопоранених у війні на Сході України.

«Це для нас дуже важливо і приємно, що незважаючи на складні життєві обставини, важкі поранення наші захисники приходять до храму і просять про Святу Таїну вінчання. Ми з того дуже радіємо», – додає він.

Читайте також: Львів'ян закликають долучитись до створення медіаархіву Гарнізонного храму. Що потрібно

Багато військових із Гарнізонного храму вирушали в останню путь. Зараз у церкві є особлива галерея пошанування пам’яті захисників, які віддали своє життя за волю України. Її показують усім делегаціям, які відвідують храм – і президентам, і міністрам, і дипломатам.

«Ми їм показуємо обличчя наших захисників і говоримо, що це є обличчя Європи, люди, які віддали свої життя за вищі цінності. Ми є ті, які хочуть жити по-іншому», – каже отець Тарас Михальчук.

«Недавно до нашого храму приходила одна з бригад не із Західної України. Люди у цій святині були вперше і побачили цю галерею. Можливо, це не є веселе свідчення, але один із захисників сказав, що якщо він загине на війні, то хай його відспівують і прощаються з ним саме у цьому храмі. Це сумно, але з іншої сторони – для людини відкрилося щось нове. Наш храм для цього захисника із першого разу став рідним», – розповідає парох.

Волонтерство

Служителі та вірні гарнізонного храму активно займаються волонтерством і благодійністю, залучають до цього діаспорян і різних партнерів. За час війни капелани церкви Петра і Павла незліченну кількість разів їздили до українських військових на передову. Лише на Миколая подарунки там отримують близько 5 тисяч бійців щороку. До слова, зараз у храмі триває акція «Святий Миколай для захисників України», під час якої збирають кошти на цьогорічні подарунки.

«Стараємось передати їх особисто, бо для нас це справді важливо», – каже отець Тарас Михальчук.

У 2020 році спільнота храму долучається і до допомоги медикам Львова. Лише за пів року на допомогу армії та медичній системі тут зібрали понад пів мільйона гривень.

«Ми придбали апарат високоточної легеневої терапії з функцією ШВЛ за приблизно 10 тисяч доларів, його привезли з Китаю. Зараз ми замовили другий апарат кисневої терапії, але дещо простіший, його ціна – 45 тисяч гривень. Через тиждень він має бути у Львові», – говорить парох.

Відновлення обличчя храму

Упродовж шести років у Гарнізонному храмі відновлюють ті самі фрески Себастіяна Екштайна. Тут українські фахівці працюють спільно із польськими реставраторами з Кракова. Кошти на роботу так само шукали з різних джерел, значну частину з них пожертвували благодійники.

«Із реставрацією фресок ми рухаємось за планом. Повне відкриття планується на грудень 2021 року, коли ми відзначатимемо 10-ліття із відкриття храму. 300 квадратних метрів ми вже відреставрували, зараз в роботі – ще тисяча. Це великий масштаб, але роботи на останньому етапі і скоро усі зможуть побачити фрески, датовані 1740-м роком», – розповідає отець Тарас Михальчук.

Відреставрована частина фресок у храмі. Фото: Гарнізонний храм

А улітку цього року розпочалась реставрація головного фасаду храму – його обличчя. Фасад має багато складних елементів з каменю, на які роками нашаровувались пил і бруд, що тепер не дають матеріалу дихати.

Фрагмент фасаду Гарнізонного храму. Фото: Центр міської історії

Вигляд на Гарнізонний храм приблизно 100 років тому. Фото: Центр міської історії

«Досліджуємо тиньки в лабораторії за кордоном, щоб визначити, які елементи є найміцніші, найдавніші тощо. Це цілий науковий проєкт, окрім реставрації. Орієнтовно за півтора року усі зможуть побачити велич і красу храму, як він виглядав тоді, коли його збудували. Хочемо, щоб фасад храму виглядав максимально природно – таким, яким він був у задумі будівничих», – говорить парох Гарнізонного храму.

Читайте також: Як у Львові реставрують фасад Гарнізонного храму. Відео

Верхню частину фасаду планують завершити наступного року, а фасад повністю – приблизно у другій половині 2022 року.

Зупинитись в життя для Бога

Літургії та молебні відбуваються у храмі щодня. Так само тут зранку до вечора перебувають священники, до яких можна звернутись за сповіддю та порадою. Активно діє фейсбук-сторінка Гарнізонного храму, сайт Капеланство.інфо, а також сайт і фейсбук-сторінка «Підземелля Гарнізонного храму». Це окремий підрозділ, що організовує екскурсії підземеллями та хорами храму, а також проводить тематичні історичні заходи.

Фото: Центр міської історії

У Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла завжди вирує життя, а спільнота його прихильників поширилась далеко за межі України. Тут кожен може знайти розраду та утіху для серця.

«У нашому храмі чи не кожного дня є щось особливе. Люди, які приходять сюди уперше, відкривають для себе щось абсолютно нове. У храмі є дерев’яна домовина 17-го століття, на ній напис: «Пам’ятай про смерть». Ми не раз помічали, як люди підходять до домовини і лякаються, але водночас вони починають замислюватись над життям. Це такий простий спосіб для людини зупинитись, щоб задуматись, чи правильно вона живе і куди рухається, чи справді розуміє, що життя короткотривале і треба його цінувати, любити і бути з Богом», – говорить отець Тарас Михальчук.

Олександра Бодняк

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.