Фото: bigkyiv.com.ua
Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
Наслідки ракетних обстрілів по Львівщині. Фото: gp.gov.ua
Як ви оцінюєте ситуацію з російськими обстрілами? Бо, як на мене, це ще один прояв їхньої терористичної суті.
Давайте розглянемо декілька аспектів цього питання, щоб чітко розуміти, що відбувається насправді.
Перше: за останні півтора місяця Україна перехопила стратегічну ініціативу в російсько-українській війні. Ця війна вже розвивається за логікою української сторони. Російська федерація не має жодних воєнних методів, щоби нав’язувати нам свою волю, а отже, досягти головної мети, яку поставила перед собою: ліквідація української державності.
Росія в своїх воєнних злочинах, починаючи від Бучі, Ірпеня, Бородянки і закінчуючи Ізюмом, зайшла так далеко, що гідно вийти з цієї війни їй уже не вдасться. У неї залишився єдиний аргумент – наводити жах, страх на українців. Але ефект від цього цілком протилежний. І стратегічної мети – підірвати віру українців у свою державність – вона не досягне.
Терплячи стратегічну катастрофу в Україні, російські політичні еліти дуже добре усвідомлюють, що після кінцевої поразки путін фізично помре, а російська держава може стати на шлях фізичної ліквідації, тобто на шлях розпаду. От вони і вдаються до цих жахіть. Бо, мовляв, якщо українці бунтуватимуть і змусять свій уряд сісти за стіл переговорів, то росія досягне хоч якогось результату.
Друге: катастрофа в російсько-українській війні, яка насувається на росіян, спровокувала дуже потужне протиборство всередині самої росії між двома великими «вежами» – ФСБ та міністерством оборони. Друге зазнає поразки, а перше свого часу ввело в стратегічну оману свого лідера, який прийняв рішення розпочати цю війну. Отже, офірний цап мусить бути і обов’язково буде, питання лише в тому, хто поступиться в цьому протиборстві.
Дякую за аналіз, але повернімося до обстрілів. Учора, за різними даними, по території Україні були випущені від 84 до майже 100 ракет. Росіяни стверджують, що 150, і не припиняють обстріли. Чи маєте ви достовірну інформацію про кількість ракет, випущених 10 жовтня?
Я перебуваю в тому ж інформаційному просторі, що й усі ми. Думаю, більш логічна кількість – у межах 80-ти. Однак нагадаю, що в перші дні війни були випущені 150 ракет. Тобто це не унікальне явище.
Чому ж зараз нам стало так болісно, спитаєте ви. Тому що триває вже восьмий місяць війни. Наша ППО навчилася дуже якісно працювати. Росіяни не робили таких великих шквалів, бо економили ракетну зброю: високоякісні ракети в них у принципі закінчуються. На початок війни окупанти мали орієнтовно 10 їх різновидів – починаючи від «Точки-У», що може уражати цілі на відстані 120 кілометрів, і закінчуючи «Х-101», які летять найдальше – до п’яти тисяч кілометрів, а також сумнозвісними «Іскандерами», «Калібрами» тощо.
Росіяни переходять до критичної межі. За даними різних джерел на початок війни згаданих ракет у них було майже шість тисяч одиниць, без зенітно-ракетних комплексів С-300 «Фаворит», бо таких установок у них близько півтори тисячі та ракет до них близько п’яти тисяч. Це винесемо «за дужки», бо це невластиве застосування ракет. До слова, це вперше, коли зенітно-ракетні комплекси завдають ударів по сухопутних цілях. І це вже ознака того, що російський стратегічний потенціал вичерпується. Дві третини такої зброї вони вже застосували і не змогли переламати хід війни. І не зможуть. Це безпрецедентне явище. Найближчий до нас історичний випадок: у 2003 році армія США застосувала проти, наголошую, воєнної інфраструктури Іраку 802 ракети BGM-109 класу «Томагавк». А проти нас росія уже застосувала за фактом плюс-мінус чотири тисячі. Але Україна тримається і буде триматися. Наголошу на своїй головній робочій тезі: оцей терор, жах, який вони намагаються на нас нагнати, насправді досягає протилежної мети: наша лють, наша ненависть, наше бажання помсти міцніє з кожним днем. І, що цікаво, росіяни це дуже добре усвідомлюють, тому так відчайдушно шукають спосіб виходу з цієї війни, і кожен день працює зараз на нас, а не на них.
У офіційних джерелах зазначено, що була збита майже половина випущених ракет. Посилення протиповітряної та протиракетної оборони стане одним із теперішніх ключових завдань. Чи вдасться його вирішити найближчим часом?
Я у цьому впевнений на всі сто. Наша ППО суттєво покращиться. Перші комплекси прибудуть найближчими днями. Щоправда, тут є нюанс: нам не варто аж так на цьому акцентувати, бо противник також стежить за кожним нашим словом. Маємо розуміти, що можемо обговорювати тільки загальні речі. А загалом я не маю ані найменшого сумніву, що рівень нашої ППО зростатиме, хоч він і без того суттєво підвищився за останні місяці війни.
ППО IRIS-T SLM, який Німеччина надала Україні. Фото: Timm Ziegenthaler
Але є одне дуже серйозне уточнення: на 100% закрити небо неможливо. Навіть знаменитий «Залізний купол», який захищає територію Ізраїлю від саморобних снарядів, не завжди може повністю закрити небо. Ворог шукатиме всі «шпаринки» для прольоту ракет. Нагадаю, що політ ракети – це суцільна радіолокація, радіофізика. Там просто величезна кількість апаратури, кібернетичних і математичних алгоритмів. Це насправді дуже складна наука, яку вивчають багато років. Тому маємо бути пильними. Коли чуємо сигнал повітряної тривоги, мусимо подбати про власну безпеку.
За час обстрілів і подолання їхніх наслідків українці активно збирали гроші для Фонду Сергія Притули, який оголосив намір закупити безпілотники. Чи можете оцінити їхні характеристики?
Знаєте, немає значення, як їх оцінювати, якої якості вони будуть, бо все куплене на Заході однозначно буде дієве і застосоване супроти ворога. Використаю чуже для нас, але робоче кліше: «Все для фронту, все для перемоги!». Воно працювало в часи Другої світової війни і працює зараз, хоч і вороже, але ж правильне, доцільне. Бо насправді воюють не лише Збройні сили України, а вся українська нація. Бо, як я вже казав, ворог ставить собі за мету не просто ліквідувати українську державність, а всю українську націю.
Наведу цікавий приклад: жертви боротьби за свободу значно менші, аніж жертви, коли нація потрапляє в рабство. Ми, українці, відчули це як ніхто інший. Згадаймо поразку в національно-визвольних змаганнях на початку ХХ століття. Тоді знайшлися люди, які вважали, що можна домовитися з ворогом. І що сталося в підсумку? – Відбувся геноцид, який не мав і не матиме аналогів у історії людства, відбувся Голодомор. Під час бойових дій українці втратили кілька сотень тисяч своїх кращих синів і дочок, а під час Голодомору – понад 10 мільйонів. Були такі страшні речі, як канібалізм. Це все зафіксоване, це зробив наш одвічний ворог. Якщо хтось, не дай Боже, думає, що ми капітулюємо, хоч ми цього не зробимо, і буде по-іншому, то глибоко помиляється. Вибачте за інтелектуальний егоїзм, я достеменно знаю, що буде у випадку нашої поразки.
Згідно з офіційними даними, запуски ракет були здійснені з території рф. Це означає, що вони не змогли цього зробити із захоплених територій і хочуть перевести увагу на оці свої потуги. Тож опишіть, будь ласка, теперішню ситуацію на фронті.
Я маю свою особливу позицію: за останні півтора місяця українці однозначно перехопили стратегічну ініціативу, але не плутайте це зі стратегічним переламом, бо для цього потрібен ще певний час. Війна – це математика. І той перелам відбудеться тоді, коли ми зможемо сказати, що наші піхотинці вийшли на кордони нашої держави включно з Кримом. Однак цього я наразі не беруся прогнозувати.
У чому суть стратегічної ініціативи: ми щодня нав’язуємо логіку бойових дій. Після блискучої Харківської операції та не менш блискучої, проте дещо меншої за масштабами Япільсько-Лиманської я перебуваю у зоні бойових дій. Саме на тих теренах і дійшов висновку, що по-справжньому якісні воєнні операції вимагають інформаційної тиші. Противник розбирає кожне наше слово, тож я зайняв позицію, що не розбиратиму, не деталізуватиму ділянки фронту, бо це обов’язково буде використане проти нас.
Загалом, що діється на лінії розмежування. Ми намацали больові точки противника. Це розбивання ланцюжків забезпечення артилерійськими боєприпасами і паливно-мастильними матеріалами. Бо навіть ця війна на 95 відсотків є війною артилерії. І якщо в червні – липні росіяни могли застосовувати проти нас до 60 тисяч снарядів за день, а це колосальна, просто неймовірна цифра, то зараз вона суттєво зменшилася. І сталося це завдяки нашим партнерам, які забезпечують нас зброєю і якісним цілепокладанням, розумінням точності розташування цілі. Так нам вдалося якісно і кратно понизити вогневі вали. Понад те, рф стала відчувати снарядний «голод». На початку війни запаси снарядів сягали понад 15 мільйонів одиниць, але добру половину вони вже вистріляли, а можуть виготовляти до 120 тисяч снарядів за місяць, що насправді є їх дводенною нормою.
Також маємо дуже добре розроблені алгоритми перехоплення і розбивання дошкульної та болючої для нас зв’язки «Орлан-10» – артилерія. І це досить великий поступ. Узагалі тактична майстерність Збройних сил України кратно зросла. Але щоби наші військові могли якісно виконувати свою роботу, треба якнайменше деталізувати, що відбувається на фронті, довіряти нашому Генштабу і вже за фактом аналізувати успішні воєнні операції.
За останні дні на лінії фронту росіяни не змогли нічого досягти, радше навпаки – змушені були діяти у нав’язаних нами умовах.
Так, однозначно. Але будьмо обережні, не завищуймо планку очікувань, бо це виснажує суспільство та військових. Виснаження призводить до помилок, а ми не маємо на них права. Нагадаю, що в росіян почалася мобілізація, третя за 108 років після мобілізацій перед Першою світовою в 1914-ому та під час Другої світової в 1941-ому. Це означає, що ні путін, ні його режим не збираються здаватися.
Ми занадто оптимістично дивимося в їхній бік, мовляв, дуже багато людей втікають. Так, вони втікають, але не засуджують війну, не розвертають зброю проти свого командування. Їхній письменник Салтиков-Щедрін гарно висловився про російські бунти: стоять на колінах перед панським домом і бунтують, мерзотники. Тож не зачаровуймося тим, що там можуть відбутися якісь великі соціальні злами. На мій погляд, уже ні. Якщо вони і мали відбутися, то в перші дні, до двох тижнів максимум. А цього нема. До 300 тисяч смертників росіяни таки зможуть залучити до боїв. Низового артилерійського озброєння мають до чотирьох тисяч стволів, звичайного піхотного, як-от гвинтівки Мосіна-Нагана, розробленої ще в 1891 році, випустили 37 мільйонів одиниць. Звісно, цього всього немає на складах російської федерації, але кілька сотень тисяч точно є, як і боєприпасів до них. У росіян навіть мала піхотна лопатка вважається зброєю. Вони не на жарт розглядають варіант одягти своїх солдатів у куфайки зразка Другої світової війни. Дадуть саперну лопатку, «мосінку», 15 патронів, жменю сухарів, кирзові чоботи і – в бій. Тож, повторюю, не зачаровуймося тим, що вони так погано озброєні, не зможуть воювати, бо кількість теж має значення. Український воїн добре оснащений, з високоякісною рушницею і мало не лазерним прицілом, а їхній солдат – із сокирою. Але коли на одного нашого припадає 10 російських, треба принаймні встигати перезаряджати рушницю. Це примітивний приклад, але зрозумілий, аби уявити собі, що відбувається. Тож тільки здоровий глузд і твереза оцінка реальності допоможуть нам перемогти.
Тоді що потрібно знати і до чого готуватися нашому цивільному населенню?
Генерал армії рф Сергій Суровікін
Треба готуватися до того, що 30 відсотків запасу ракет у них ще є. А це щонайменше дві тисячі одиниць. Це відкриті дані, їх можна взяти з інтернету, проаналізувати і дійти певного висновку. А що в них є насправді, можна оцінити лише тоді, коли володієш серйозною розвідувальною інформацією. Заміна командувача, маю на увазі їхнього бравого генерала Суровікіна, також є ознакою того, що росіяни не збираються здаватися. Бо це чи не найсерйозніший їхній офіцер із колосальним бойовим досвідом ще з часів путчу. Він був одним із тих капітанів, які кинули танкові колони проти свого ж населення. Його навіть намагалися судити за перевищення повноважень. Саме Суровікін понад рік командував сирійським окупаційним угрупованням і допомагав Башару Асаду звільняти захоплені повстанцями й представниками терористичної організації ІДІЛ території. Ця людина безпринципна і дуже жорстока. Але він не допоможе переламати хід війни. Його призначення є радше розвідувальною ознакою того, що у противника ще є сили і він не має наміру здаватися. Попри те, що, на мій погляд, він уже смертельно поранений, починається велика стратегічна агонія, яка може тривати місяці. А поранена змія, як відомо, перед смертю викидає найбільше отрути. Мусимо розуміти це і запастися терпінням.
Розмовляв Сергій Смірнов
Текст: Марічка Ільїна
Війна і наступ Росії
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
- «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
- Як у Львові працює гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Репортаж
- У пунктах збору тероборони і військкоматах аншлаги, – Роман Матис
- «Ми прокинулися в іншому часі, у часі війни». Як у Львові відреагували на російський напад