«Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках

2263 0
Львівські бібліотеки потроху відправляють свої зношені фонди в макулатуру. Й уже не сподіваються компенсувати втраченеімені .

Щороку Львівська обласна бібліотека отримує шість тисяч нових книжок. І списує кільканадцять тисяч. Наступного року планують списати ще більше – тридцять тисяч. Серед книжок, із якими прощаються назавжди – затерті підручники, зайві примірники, ідеологічно застаріла радянська література. Tvoemisto.tv з`ясувало, хто і як вирішує, якій книжці жити, а якій відправлятись у макулатуру.

Нагромадження якомога більшої кількості книжок не є метою бібліотеки: це не архів. Її фонд повинен бути якомога розмаїтішим, та водночас актуальним і орієнтованим на запити читачів. Та й простір для зберігання книжок обмежений. Тому в бібліотеках, що мають у фондах від ста до п’ятисот тисяч книжок, щороку перевіряють двадцять відсотків фонду. Це так звана вибіркова інвентаризація, через яку кожні п’ять років повинен проходити весь фонд. Якщо книжок більше півмільйона, цикл триває десять років – по десять відсотків на рік.

Шукають, перш за все, книжки, які є у фонді в кількох примірниках та не користуються попитом. Популярність книжки бібліотекарі визначають за допомогою контрольного листка, де записано коли книжку востаннє читали. Але це стосується лише літератури, яку видають на абонемент. Для тих, які беруть у читальну залу, бібліотекарі Львівського національного університету імені Франка вигадали власну систему: ледь помітні галочки на обкладинках. Що більше галочок, то більше шансів у книжки вижити. Хоча відсутність попиту – не вирок, адже книжка може бути незаслужено забутою.

Книжки, не цікаві читачам, передають в обмінний сектор: тут книжки пропонують іншим бібліотекам, які мають у них потребу, назовсім або в тимчасове користування. Ті, що не потрібні іншим бібліотекам, врешті списують.

Списують і книжки, видані за радянських часів, якщо вони «ідейно застарілі». Їх не позбуваються повністю – просто, приміром, із ста примірників у фонді можуть залишити один. «Принцип, що в бібліотеці повинна бути збережена різна інформація, дотримується постійно. Кожна книжка й кожен документ зберігається, адже історію потрібно вивчати», – пояснює директор бібліотеки на Драгоманова Василь Кметь.

І це не лише про твори Леніна чи матеріали партз’їздів, а й про художню класику. «Наприклад, “Дорогою ціною” Михайла Коцюбинського варто вилучити й перевидати, – пояснює співробітниця обласної бібліотеки, яка попросила її не називати. – Дитина відкриває книжку, а там передмова радянська. Ми розуміємо, що варто сприймати всерйоз, а що ні, але діти ж не розуміють». Проте купити перевидану класику бібліотека може не завжди, адже отримує гроші здебільшого на закупівлю творів сучасних авторів. Водночас класичні твори залишаються в навчальних програмах, а їхніх нових видань недостатньо, аби замінити застарілі радянські в бібліотечних фондах.

Та найчастіше книжки списують через фізичний стан – якщо вони зношені, потріпані, непридатні для читання. Особливо страждає література, яка видається на руки – вона списується швидко, й тимчасова реставрація, наприклад, за допомогою скотчу, рятує її ненадовго. «Деякі студентські підручники, видані 2016 року, вже виглядають гірше, ніж книжки сімнадцятого століття», – сміється Василь Кметь. Навіть сильно пошкоджені книжки намагаються врятувати, якщо вони унікальні й незамінні. Якщо ж ідеться про масове видання, яке легко замінити, книгу списують.

«Раніше було модно читати», – констатує пані Наталя, відповідальна за списування літератури в бібліотеці ЛНУ. Тепер читають менше, а почасти переходять на електронні версії книжок. Доступність електронної версії – ще одна підстава для того, щоб замислитись, чи варто книжці, яка не є унікальною, займати місце на полиці бібліотечного фонду.

Буває й таке, що книжок давно немає, але вони як примари живуть у паперових бібліотечних каталогах. Їх давно не оновлюють, тож у них можна знайти чимало видань, які давно списані. «Це елемент історії, – пояснює Василь Кметь. – Проте ми вже давно працюємо з електронним каталогом. Він зручніший і для бібліотекарів, і для користувачів».

 «Влітку на економічному факультеті ми зробили інвентаризацію й вирішили, що спишемо частину підручників. Їм уже двадцять років, і вони втратили актуальність», – розповідає Василь Кметь.

В обласній бібліотеці з таких книжок зривають титульні аркуші. Це ознака того, що книга приречена. Крім того, на титульних листках зазначена вартість, а вона важлива, бо визначає загальну вартість фонду. Звертають увагу й на рік видання: це важливо для індексації, адже ціну, зазначену на книжці, потрібно перевести в сучасні гривні з радянських карбованців або мільйонів купонів.

Списані книжки лежать у спеціальному приміщенні або, якщо такого в бібліотеці немає, просто у підвалі. Тим часом у відділі опрацювання за допомогою титулок оформлюють акти, виписують видання з інвентарних книжок та інших документів.

Врешті бібліотека домовляється з працівниками пункту приймання вторсировини, аби вони приїхали та забрали макулатуру. Кошти, виручені за макулатуру, йдуть на потребу бібліотеки – хай там яка скромна, ця сума може бути використана.

Наступного року, каже наша співрозмовниця в обласній бібліотеці, в останню путь відправлять близько тридцяти тисяч книжок, більшість із яких «уже не можна взяти до рук». «У сімдесяті та вісімдесяті ми отримували тридцять-сорок тисяч щороку, – нарікає вона. – А за часів незалежності бібліотечна наука була повністю знищена. Освіта рухається вперед, у державі реформи, а нам нічого не пропонують. Скоро нас спишуть разом із книжками, які тут залишились».

Ганна Аргірова

Репортаж Твого міста