Під час Бієнале довіри відомий львівський психотерапевт Олександр Фільц розповів про довіру як ідею та практику людських стосунків. Tvoemisto.tv занотувала головні тези.

Там, де можна купити й продати довіру, суспільство стає тоталітарним

Уcе, що ми робимо у правовій та етичній площинах, повинно ґрунтуватися на довірі. Важливим моментом зміни античної доби на Cередньовіччя стала зміна векторів суспільної віри. Нові фундаментальні вірування зламали античну міфологію та задали імпульс для створення нової культури. Ідеї, яких притримувалося людство до і після академії Платона, змінилися на інші.

Переклад латинського слова fides – це віра, впевненість, чесність, сумлінність і правдивість. Площина римського права покоїться на умовній тринозі, в основу якої римляни покладали довіру. Довіра зобов’язує нас шукати безпечні людські стосунки. Якщо довіра зникає, то тринога втрачає своє призначення, а стосунки будуються на інших орієнтирах. Сьогодні таким орієнтиром стає корупція, коли ідея стає товаром. У якомусь сенсі тоді маємо ерзац-суспільство із псевдополітикою і псевдоекономікою.

Всюди, де можна купити і продати довіру, система починає хитатися. А суспільство має ризик стати тоталітарним.

Читайте також: Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова

Залежність, нарцисизм, психоз

У контексті довіри можна сформулювати три найголовніші комбінації.

По-перше, довіра до інших людей та оточуючого світу при недовірі до себе формує всі форми залежності, навіть хімічні. Людина з будь-якою формою залежності має дилему, бо більше вірить зовнішнім сигналам, ніж самій собі.

По-друге, надмірна довіра до себе при недовірі до інших формує нарцисизм. Інколи він стає патологічним і перетворюється у зневагу до зовнішнього світу. Це те, чим страждає сучасний світ.

Зрештою, недовіра до світу та недовіра до себе формує психоз. Такі люди часто ламаються.

Читайте також: Ми нездорові. Олександр Фільц про суспільство, яке ігнорує свої хвороби

Довіра vs. віра

Можна легко переконатися, що ідея довіри дуже тісно пов’язана з ідеєю віри. Наприклад, абсолютна довіра стає вірою. Та все ж довіра і віра – це різні речі. Віра – це психічна настанова, яка формується поза розумом. Кажуть, що вона сліпа. Людина часто не може аналізувати розумом те, у що вона вірить. Для власного обґрунтування себе самої віра розуму не потребує.

Натомість довіра є і психічною настановою (як віра), і ідеєю. Це не єдина їхня відмінність, є ще одна. Довіра – це така психічна настанова, яка спрямована на регулювання безпечних стосунків між людьми, людини з навколишнім світом та собою.

Очевидно, що коли йдеться про стосунки між людьми, ми вступаємо у сферу етики. У такому разі довіра стає етичним, а не лише практичним принципом, вона працює на суспільну користь. Було б абсурдно казати: «Я вірю, що будинок не впаде». Ми лише довіряємо. «Я довіряю, що водій буде добре їхати, тому поїду з ним». Але ми не можемо твердо у це вірити.

Олена Лаущенко

Фото: Лесик Урбан, Бієнале довіри

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.