Фото: Ейч.Ді.Партнерз
Не лише книжки. Як Форум видавців творить середовище у Львові
Феномен Форуму
Форум книговидавців у Львові є однією з небагатьох системних речей в Україні, які є ознакою певної еволюції, яка веде до революційних змін в суспільстві. Форум був однією з тих речей, що переводить Україну з індустріального світу у постіндустріальний. Його було задумано у той час, коли про такі речі ніхто в Україні не думав. Тоді йшлося про те, щоб передовсім мати їсти, у що вбратись, електрику та газ. Тепер ми маємо що їсти та у що вбратись, але у нас немає відчуття якихось сенсів.
На Форумі письменник може подивитись на результати своєї роботи, причому не лише у вигляді книжок, а й у вигляді цього середовища, заради якого він працює, його реакції та поступу. Це так само важливо, як для лісівника бачити, як підростає посаджена ним малесенька сосна чи бук.
Тарас Прохасько, письменник
Форум видавців є найбільшою інтелектуальною подією в Україні, тому що це не просто книжковий ринок, це важлива дискусія між багатьма визначними людьми, які приїжджають в Україну і тут спілкуються між собою. Добре, що це відбувається у Львові, тому що місто отримало такий захід, який надзвичайно важливий і для розвитку туризму, і розвитку економіки, і для збереження культурної думки.
Микола Княжицький, народний депутат, голова Комітету ВР з питань культури і духовності
Польський Інститут книги, яким я керував, розташований у Кракові. І всі іноземні гості, які приїжджали до нас, мало знаючи про Польщу, відразу сповнювались повагою до Польщі та її історії. І ті гості Форуму видавців, що приїжджають з-за кордону, одразу сповнюються поваги до України, коли приїжджають до Львова. Бо Львів – прекрасне історичне місто з такою культурою і таким минулим.
Ґжеґож Ґауден, колишній президент Інституту книги в Польщі
Читайте також: Посуньтесь, щоб музика сіла поруч. Олексій Коган про джаз і життя
Я не вважаю, що зіркові (чи не зіркові) проекти у Львові з’явились просто так. «Фест!» є наслідком продуктів багатьох середовищ: Дзиґи, журналу «Ї», Форуму видавців. Тому коли ми говоримо про місто, яке живе креативно, то мені здається, що ці середовища і є основа.
Коли я був студентом, можна було на пальцях перерахувати події, завдяки яким ти бачив світ – Форум видавців, «Золотий лев». Тепер ми можемо відкривати школи, шити одяг, видавати книжки – завдяки тому, що робили інші люди тоді. Я сприймаю це як синергію. Була одна енергія – нею змогли поділитись. Це фантастично, що є середовище, яке не просто передає кавалок своєї енергії, а може зробити так, щоб вона примножилась.
Юрко Назарук, співвласник Холдингу емоцій !Fest
Я дуже інтенсивно переживаю те, що українська історія загалом, і історія політична, культурна, інтелектуальна, передусім позначена глибокими розривами, глибокими цезурами. Ми знаємо, що це глобальний феномен: ця плинна реальність, де все починає занепадати швидше, ніж встигло постати. З іншого боку, це специфічно українська обставина. Бо в нас цієї плинності і несталості, цих перерваностей і цезур, обірваностей, розламів є ще більше, ніж глобально. У нас все трошки потужніше і драматичніше, ніж, може, деінде. З того огляду моє переживання полягає в тому, що щодо феноменів, які здатні на тривалість, я відчуваю благоговіння. Того би не мало бути, це суперечить усім тенденціям, але це є. Для мене Форум видавців належить до феноменів, у які ми не можемо до кінця заглибитись.
Юрко Прохасько, письменник, перекладач
Українці читають чотири книжки на рік
Мене ще не затвердили директором Інституту книги. І в Україні це так працює, що ніде, крім Києва, жодні державні установи не можуть бути розташовані. Тобто мені доведеться переїхати до Києва, якщо мене затвердять.
Олександра Коваль, президентка Форуму видавців
Для мене важливо, що Олександру Коваль обрали для того, щоб очолити український Інститут книги. Ця ідея створення Інституту книги виникла як раз на львівському Форумі. Коли Олександра Гнатюк отримувала відзнаку за найкращу книжку, яку вона написала про Львів міжвоєнних і воєнних часів, то у своїй промові вона закликала створити Інститут книги.
Ми зустріли не те, щоб спротив, але нерозуміння, навіщо така інституція взагалі потрібна. І це нерозуміння є досі. Видавці подумали, що зараз держава перенесе сюди програму «Українська книга», збільшить її в 100 разів і буде всім дарувати гроші. Бібліотекарі подумали, що Інститут книги буде тільки закуповувати для них книги і роздаватиме гроші. Натомість функції цієї установи полягають в тому, щоб підтримувати любов до книги і до читача, підтримувати українських письменників та програму перекладів, підтримувати модернізацію бібліотек, у першу чергу в селах і маленьких містечках.
Микола Княжицький, народний депутат, голова Комітету ВР з питань культури і духовності
На підставі мого досвіду на посаді директора Інституту книги я можу сказати, що це дуже довга і нудна робота, результати якої з’являються тільки через роки. І я вірю, що ви всі будете допомагати Олександрі на її новій посаді, але прошу проявити терпіння. Це відразу не зробиться. Це потребує систематичної праці протягом багатьох років, щоби ефект став помітним.
Моя порада – максимальна відкритість та прозорість. Всі конкурси та голосування мають бути в інтернеті, щоби ніхто не міг засумніватись у прийнятті рішень. Незадоволені будуть завжди. Але зовсім іншою стає дискусія, коли зрозумілі критерії, за якими приймаються рішення. Мушу застерегти: видавці дуже прискіпливі, коли дивляться на всі ці пункти і рейтинги, вони читали їх уважніше, ніж я. І вказували мені на помилки.
Друге – потрібна політична підтримка інституту. І третє – підтримка середовища.
Ґжеґож Ґауден, колишній президент Інституту книги в Польщі
Я помітила, що всі процедури у державних службах налаштовані так, щоби не дай Бог нічого не трапилось. Але одночасно це створює ситуацію, коли неможливо нічого зробити. Нам кажуть, що це для нашої ж безпеки, бо раптом відкриють кримінальну справу, бо щось було не так закуплено. Але мені здається, що справжня реформа в державному управлінні у цій системі почнеться тоді, коли буде більше довіри. Коли в людині не будуть бачити злочинця, коли не буде презумпції вини. Я би хотіла це змінити, але поки не знаю, як це зробити.
Є спротив: а навіщо стільки книжок закуповувати, а навіщо стільки грошей виділили. У цьому році це 120 млн грн – вам здається це величезною сумою? А це виходить по 3 грн на одного мешканця України. Я передбачаю, що буде закуплено один мільйон книжок. Може це й багато, але може й недостатньо, зважаючи на те, що попередні майже 30 років бібліотечні фонди, особливо сільські і малих міст, практично не поповнювались. Традиція читання, яка і так не була дуже сильною на наших теренах, поступово занепадала і зараз за дослідженнями регулярно книжки читає не більше 40% населення. А ті, що читають, прочитують не більше чотирьох книжок на рік. Це дуже сумні цифри.
Ми маємо створювати попит на читання, змінювати споживчі пріоритети українців. Бо грошей у нас, звичайно, небагато, але все таки вони є. Можливо, ми їх не завжди витрачаємо на корисні речі, які могли б нам допомогти в житті.
Олександра Коваль, президентка Форуму видавців
Свобода читати
Я вважаю, що читання книжок завжди є простором свободи. Насамперед ми маємо вибір: читати чи не читати, це вже свобода вибору. По-друге, ми завжди маємо вибір, що читати. І вже в процесі читання, заглиблення в сюжет, в характери героїв людина може почуватись абсолютно вільною.
Ми намагатимемось говорити не так про свободу, як про ринок свободи. У наші плинні часи постправди, фейкових новин і так далі все настільки змінюється, що поняття, які здавались стабільними, виявляються предметом торгівлі. Що як люди, які готові продати свою свободу, є люди, готові купити чиюсь свободу. Або заплатити ціну за свою власну свободу. Ми будемо розглядати це на різних майданчиках: свобода в освіті, свобода в науці, мистецтві, історії. Думаю, це буде надзвичайно цікава дискусія на всіх наших майданчиках.
Олександра Коваль, президентка Форуму видавців
Ольга Перехрест
Фото надані організаторами
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори