Фото: Марія Дацко
«Святкуємо день народження». Спогади львів'янки про період підпілля УГКЦ
Після псевдособору 1946 року Українська греко-католицька Церква пішла у підпілля і стала «катакомбною». Щоб потрапити туди, охочі мали пройти певні випробування, перевірку на міцність віри. У той час люди не могли збиратись у храмах на традиційну молитву, а робили це у домівках, без визначеного місця й часу, тоді, коли це не викликало підозр – часто на святкування днів народження. Так вистояли до перемоги.
Даниїла Прокопів
«Батьки були уніатами. Коли я народилась, то офіційно УГКЦ не було, тому мене хрестили в православному храмі. Щонеділі ми ходили до церкви. Найбільше я любила травневі маївки – це молебні до Богородиці, що зараз відправляють після Літургії. Мама деякий час навіть співала в церковному хорі. Та коли я пішла до школи, батьків попередили, щоб дітей не брали до церкви. І тільки на Різдво чи Великдень ми збиралися до храму. Нам забороняли колядувати, але ми нехтували цим і я все одно ходила з колядою», – згадує пані Даниїла про дитинство у Нижанковичах, що на Старосамбірщині у Львівській області.
Вона також говорить, що в ті часи не бачила різниці між Церквами – слухала відправи з Ватикану через приймач, що купив тато.
Перевірка
Після навчання у Львові пані Даниїла працювала на заводі, за путівкою від якого одного разу поїхала відпочивати на Одещину. Там познайомилась зі співробітником з іншого цеху – Ярославом.
«Одного разу Ярослав взяв на прокат човна, ми відплили далеко в море, зав’язалась розмова, дійшло до релігійних питань. Я сказала, що молюсь, але до церкви не ходжу. Розповіла ще, що в дитинстві хотіла бути вчителькою, але не стала нею, бо любила колядувати і не могла від цього відмовитись, ще й дітям розказувати, що цього робити не слід. Він послухав і запропонував по приїзді до Львова піти з ним до костелу», – згадує жінка. (Якщо УГКЦ була заборонена, то Римо-католицька Церква, хоч і притіснялась, але діяла – Ред.).
Так Даниїла і Ярослав щотижня ходили до костелу. Одного разу жінку опосів страх – а чи не секта все це? Вона розповіла про переживання мамі, та її заспокоїла. Згодом Ярослав запросив Даниїлу поїхати разом у Вільнюс, де мав зустріч.
«Я не знаю, про що йшлось, але на гадку спадає, що це був спосіб передавання інформації про Католицьку Церкву. А те, що була пара, викликало менше підозри і легше було виїхати за кордон, уникнувши перевірок», – розповідає Даниїла Прокопів.
Читайте також: УПівка на псевдо Домовина. Бо ніколи нікого не зрадила
Разом їздили ще в Ригу, де Ярослав мав зустріч з ректором римо-католицької семінарії. Там розвивався екуменічний рух – збирались католики, православні та протестанти, читали «Отче наш» (єдину визнану всіма молитву) та уривки зі Святого Письма, обговорювали їх. Там зав’язувались нові знайомства.
У Львові Даниїла продовжувала ходити в костел, а Ярослав постійно розпитував і перевіряв її. Лише згодом він таки почав розповідати про УГКЦ, а вона не розуміла, про що йдеться, адже завжди думала, що це одне й те ж, що греко-католики і православні підпорядковуються Риму.
«Ярослав першим мені розказав про псевдособор, про те, як все відбулось. Деякі священники прийняли православ’я, але відправляли й надалі в нашому обряді, не згадували російських патріархів», – каже жінка.
Так організувався гурток «своїх», які збирались у хатах, що часто змінювали.
Могли подзвонити будь-коли
«Ми ходили малими групками – по двоє щонайбільше, щоб не викликати підозру. Збиралися усі в різний час, щоб не привертати увагу. Священник приходив без усього, а його вбрання приносили перевірені люди. Якщо в квартирі було дві кімнаті, то в одній робили сповідальню, в іншій – служили Служби. Іноді ми забували читати і переходили на спів, щоразу співали гучніше. Тоді приходила господиня і просила бути тихіше. Якщо хтось спізнювався, то їм уже не відчиняла дверей», – пригадує пані Даниїла.
Після Служби була наука, після якої виходили також по одному.
Розкладу Богослужінь не було – збирались, коли міг священник, зазвичай після 18:00.
«На роботі я не дозволяла собі випити вина, як щось святкували, тому що в будь-який момент могли подзвонити і сказати, що буде Служба. У неділю за нами більше стежили, тому зібратись могли не завжди. Ідеальний варіант – день народження. Навіть коли якась перевірка, то ми завжди мали, що відповісти: «Святкуємо день народження», – розповідає жінка.
Збирались щонайбільше по 10-12 людей. Пані Даниїла каже, що у Львові таких громад було багато, але вони не знались між собою.
«Люди, в яких були Служби, старались чимскоріш прийти додому, щоб приготувати вечерю та нагодувати всіх і священника. Одного разу ми збирались в подруги на Коперника. Це було підвальне приміщення, а на поверсі жили кадебісти, однак господиня заспокоювала, що вони її знають, тому рухати не будуть, а в разі чого – святкуємо день народження. З нами був священик Филимон Курчаба, він був настоятелем монастиря редемптористів, а згодом його висвятили на єпископа», – каже співрозмовниця.
Читайте також: Люди Твого міста. Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
Хрестини, вінчання теж проводили удома, таємно. Світлини робили – але без священників, щоб не видати їх. Сама пані Даниїла фотографувала і вміла проявляти плівку, тож фіксувала всі обряди, перше причастя.
«Я з такою радістю згадую цей період. Життя тоді було інше. Таке цікаве», – говорить вона.
Також вона згадує цікавий випадок про хрещення.
«Коли в подруги виходила заміж сестра, то шлюб їй давав отець Василь Вороновський. Це ще було в підпіллі. Тоді приїхало двоє хлопців з Москви – Олексій і Дмитро. Вони шукали духовності і отець запропонував їм охреститись. Але ті злякались, сказали, що ще не готові. Та згодом Дмитро хрестився в Москві в РПЦ, а Олексій – у Львові в катедрі. Його хресна – дрогобицька монахиня Стефа, теж греко-католичка, а хресний – Микола Костюк з нашого товариства», – розповідає пані Даниїла.
Життя в підпіллі
Служби відправляли священники, які вже повернулись зі заслання і відважилися продовжити служіння. Після висилки священники були під особливим наглядом, тому їм слід було бути вкрай обережними. Траплялись випадки, що священників таки ловили і знову відправляли на заслання чи садили до в’язниць.
У підпіллі була і своя семінарія, хоч і нелегальна.
«Після звільнення митрополита Йосипа Сліпого він викликав отця Василя Величковського і висвятив його на єпископа, так ця гілка не переривалась ніколи. Формально семінарії не було, бо всі хлопці вдень працювали на звичайних роботах, а вечорами ходили на богословські курси. Це були звичайні хати, де вони могли вільно збиратись. Хлопці навіть батькам не казали, що вони висвячувались на священників. Монастирі теж були підпільні. Монахи ходили в звичному вбранні, щоб ніхто не знав, хто вони», – розповідає пані Даниїла.
Жінка додає, що не знає, скількох людей за той час висвятили у священники. Лише у її колі це були отці Мирон Бендик, Володимир Валєвський, Микола Костюк, Ярослав Рій та кілька інших.
«Цього року я довідалась, що в моєму будинку, в першому під'їзді, мешкав священник, у якого збирались семінаристи. Там був отець Мирослав Войцехівський, отець Ярослав Приріз, отець Нацко і отець Рій. Знаю, що висвятив їх владика Михаїл Сабрига», – говорить пані Даниїла.
Найбільше, розповідає жінка, вона була знайома з редемптористами отцем Іваном Біликом і Михайлом Винницьким, який кілька разів був по тюрмах, але був безстрашним.
«Коли повернувся зі заслання і його питали про те, де був і що бачив, то відповідав, що повернувся з курорту. Більше не розповідав нічого. Продовжував правити і не лякався ані обшуків, ані перевірок. У 80-х роках його знову арештували, але вже не на довго – на 2-3 роки», – каже співрозмовниця.
Читайте також: Мене вчать віряни. Як священник проводить у Львові незвичні Служби Божі
Були випадки, коли вірян переслідували. Пані Даниїла розповідає про такий випадок.
«Одну дівчину, Марію Шведу, побачили дружинники під час розмови зі священником, вона все зрозуміла, забрала його речі і побігла, щоб його врятувати. Забігла в під’їзд. Її наздогнали і вбили. Священнику не зробили нічого, адже в нього не знайшли ніяких речей», – згадує жінка.
Вихід з підпілля
30 квітня 1989 року, розповідає Даниїла Прокопів, відбулась перша маївка. Тоді починався вихід УГКЦ із підпілля.
«Спочатку ми збирались біля каменю Тарасові Шевченку, а потім – біля костелу Кармелітів босих, нинішньої церкви Михаїла. Потім були Служби Божі. Однак це не завжди було зручно, бо ми стояли просто неба і міг падати дощ, бути вітер», – згадує співрозмовниця.
29 жовтня 1989 року пані Даниїлі зателефонував знайомий священник і сказав прийти на Службу раніше – на 9:00. Жінка подумала, що, може, привезли якусь літературу з-за кордону.
«Я прийшла, людей нема. Дивно стало. Але потім прибіг хтось і сказав іти в Преображенську церкву. Нічого не розголошувалось. Людей було – тьма і ще приходили. Дивно стало те, що були папські прапори. Службу правив отець Ярослав Чухній (нинішній настоятель Преображенськох церкви - Ред.), який по закінченню урочисто заявив, що віднині парафія переходить в лоно УГКЦ. Тоді одні раділи й плакали від щастя, а інші – кричали й не розуміли, що відбувається», – згадує пані Даниїла.
Сьогодні Даниїла Прокопів працює завідувачкою лабораторії на приватному підприємстві, підтримує зв’язки з деякими священниками та друзями із часів підпілля. Також вона займається волонтерством – плете сітки для військових на Сході у церкві Володимира й Ольги на вулиці Симоненка.
Марія Дацко
Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи