фото: giaiphapmoitruong.vn
Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка
…до новонароджених дівчаток ставилися менш прихильно. Подекуди навіть ритуал хрещення для них відбувався за скорочених сценарієм. А батьки та родичі усіма засобами намагалися сприяти народженню синів
Значною мірою це данина традиції, але також і прояв патріархальності нашого українського суспільства. Якщо говорити про історичні витоки саме таких преференцій до статі дитини, то вони були викликані потребою саме чоловічої праці у сільському господарстві. Ще до кінця ХІХ століття приблизно 90% українців жили у селах: займалися рільництвом і скотарством. Усе це здебільшого трималося на важкій чоловічій праці, адже потребувало значної фізичної сили. Отже, брак синів у родині міг дуже відчутно позначитися на її добробуті. Через це дочок цінували менше, аніж синів.
З іншого боку, українське суспільство було і є патріархальним. Проявом чого, серед іншого, були патрилінійність (ведення родоводу по чоловічій лінії) і патрилокальність (перехід невістки у дім чоловіка після одруження). Отже, з одного боку, кожен чоловік прагнув продовжити свій рід – мати нащадка-сина, якому можна було б передати своє прізвище і майно. Із іншого боку, дівчинку вважали ніби тимчасовою гостею у домі своїх батьків: її слід було виростити, вклавши чимало сил і коштів на виховання, після чого вона все одно фактично переходила в іншу родину та ще й забирала із собою посаг з батьківського дому.
Через усі ці міркування до новонароджених дівчаток ставилися менш прихильно. Подекуди навіть ритуал хрещення для них відбувався за скорочених сценарієм. А батьки та родичі усіма засобами (у тому числі й магічними) намагалися сприяти народженню синів.
Нині добробут сім’ї і високий заробіток більше не залежить від м’язової сили, а зміна прізвища чи місце проживання молодого подружжя є радше справою вільного вибору. Та чимало українців за інерцією вірять, що краще народити хлопчика.
Думаю, така настанова скоро зміниться, особливо зважаючи на те, що для багатьох українських родин народження дитини – будь-якої статі – вже зараз викликає труднощі. Не таємниця, що нині лікарі б’ють на сполох через щораз численніші випадки безпліддя та проблеми з виношуванням вагітності, безліч дітей народжується з порушеннями та вадами. Зараз питання про бажану чи небажану стать дитини відходить далеко на задній план, бо куди важливіше питання – бути здатними мати просто здорову дитину.
Традиційна культура давала дівчаткам коріння, а хлопчикам – крила
Гендерна програма – це наче наперед заданий, типовий сценарій життя людини, у якому прописано увесь її життєвий шлях – від колиски до могили – зважаючи на те, що в даному суспільстві вважають бажаним і правильним для людини на кожному етапі її життя. У будь-якому традиційному суспільстві такі гендерні сценарії є доволі жорсткими. Кожне відхилення від «нормальної» траєкторії розглядається як порушення та зазнає покарання.
Якщо говорити про українську жінку у традиційній сільській спільноті, то гендерна програма підпорядковувала увесь процес виховання дівчинки приготуванню її до основних соціальних ролей: дружини, матері та господині. Від самого моменту народження, уже під час родильного ритуалу, в магічний спосіб прагнули закодувати майбутню господарську вправність новонародженої, її плідність і вдачу. Дівчаток змалку долучали до так званої «жіночої» праці: вчили прясти, ткати, доглядати дітей, прибирати тощо, а згодом також і готувати їжу. Створення сім’ї було метою життя кожної дівчини, а після народження дітей молодиця могла нарешті вважати себе повноцінною жінкою.
Окрім цього сценарію життя, гендерна програма включала також культивування у жінках певних рис вдачі та поведінкових звичок, які вважалися прийнятними і бажаними для жінок: працьовитість, жертовність, покірність, поступливість, терплячість, стриманість, співчутливість, конформізм, цнотливість тощо. Зрештою, саме таку ідеальну жіночність плекали чи не всі патріархальні культури, у яких жінці належало другорядне і підлегле місце як у сім’ї, так і в суспільстві.
Жінки, чиє життя вибивалося за межі усталених сценаріїв (старі діви, самотні матері-покритки, вдови) або ж вдача яких не вкладалася у гендерні стереотипи (які виказували ініціативу, демонстрували лідерські амбіції, проявляли непокору, відстоювали свої інтереси і власну думку тощо) наражалися на осуд, зазнавали висміювання, переслідування і навіть цькування.
Хлопчиків, на відміну від дівчаток, готували до ролі голови сім’ї і господарства, представника інтересів цілої родини перед громадою. Тож, окрім опанування чоловічих видів праці (насамперед пов’язаних із рільництвом і тваринництвом, а також різними ремеслами), хлопчиків також учили грамоті. Саме хлопчикам, на відміну від дівчаток, віддавали перевагу у шкільній освіті. Окрім того, чоловіки мали шанс подорожувати (чумакувати, ярмаркувати, служити у війську). Саме ця різниця в мобільності дівчат і хлопців простежується вже в молодому віці, під час вечорниць: дівчатам належало очікувати хлопців у певній визначеній «вечорничній» хаті, тоді як хлопцям дозволено було ходити від одних вечорниць до інших. Та й вимоги до чоловічої моралі були значно м’якшими: дошлюбні чи позашлюбні стосунки чоловіка зазвичай толерували, тоді як жінку за те саме карали (у тому числі й фізично).
Свого часу видатний російський етнолог Ігор Кон влучно зауважив: «Традиційна культура давала дівчаткам коріння, а хлопчикам – крила».
…українські жінки також були «другою статтю», за влучним висловом Сімони де Бовуар – людьми, сказати б, другого сорту
Сучасна психологічна наука довела, що соціальне середовище і виховання має визначальний вплив на світогляд людини, її поведінку, смаки, звички, настанови, вдачу… і навіть на те, що людина вважає своєю життєвою метою, чого і як прагне досягати, як вибудовує життєві стратегії.
Вочевидь, якщо змалку націлювати дівчинку на заміжжя, материнство та домогосподарство, то дуже сумнівно, що вона захоче стати політиком, науковцем, спортсменкою чи мисткинею. Культура масового споживання, наприклад, насаджує дівчаткам думку, що за допомогою своєї зовнішності вони можуть досягти життєвого успіху, стати щасливими, що спонукає жінок вкладати чимало зусиль і коштів, аби бути привабливою. Натомість інтелектуальні здібності, творчі таланти чи лідерський хист не розвиваються.
Більше того: якщо змалку дівчинку хвалять та заохочують за слухняність, посидючість, скромність, турботливість, поступливість, і навпаки – лають чи карають за рухливість, бажання сперечатися, ініціативу, наполегливість тощо, то маловірогідно, що згодом така жінка буде здатна висловити і відстояти свою думку, конкурувати за посаду чи навіть дбати про власні потреби й інтереси.
Отже, якщо ми й надалі будемо намагатися виховувати дівчаток такими, якими росли наші пра-прабабусі, то єдине, чого досягнемо – великої кількості нерозкритих, занедбаних жіночих талантів і чималих втрат для нашої країни через те, що такий величезний жіночий потенціал залишається неактуалізованим і невикористаним.
Попри поширені переконання у нашій матріархальності, пильніший погляд на українську культуру недзвозначно доводить: що українські жінки також були «другою статтю», за влучним висловом Сімони де Бовуар – людьми, сказати б, другого сорту.
Довідка. Історикиня та антропологиня, президентка Української Асоціації дослідниць жіночої історії Оксана Кісь вже понад двадцять років досліджує жіночу та гендерну проблематику в межах української історії та історичної етнології. Детальніше з результатами досліджень Оксани Кісь можна ознайомитись у монографії «Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)». Праця написана на основі різноманітних джерел: етнографічних і фольклорних матеріалів, історичних документів, законодавчих актів, статистично-демографічних відомостей тощо. Книга дає уявлення про буденне життя українських жінок у минулому.
Розмовляла Юлія Сабадишина
Ілюстративний матеріал надала Оксана Кісь
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»