Треба вичавити з себе совок, а потім ще раз і ще раз. Кауфман у влозі Рущишина
Народний депутат України, кандидат на голову Львівської ОТГ Ярослав Рущишин під час карантину на своєму YouTube-каналі розпочав влог «Львів майбутнього». Він запрошує цікавих гостей, щоб поговорити про міста майбутнього, сучасну економіку, культуру, освіту.
Цього разу гостем влогу є Влодко Кауфман, один із засновників мистецького об’єднання Дзиґа, відомий художник, графік, живописець, перформер, автор багатьох мистецьких проєктів.
Стан, в якому зараз перебуває світ, залишить слід на багатьох митцях
Україна постійно фінансує культуру за залишковим принципом. На мою думку, тільки завдяки культурі та мистецтву ми можемо бути цікаві світові. Ти, як гадаєш, чи державі треба інвестувати в культуру?
Максимально. Треба усвідомити, що фізично культура є збитковою, якщо говорити про грошовий еквівалент. Вартість культури вимірюється зовсім іншими категоріями.
Звісно, тут усе зав’язано на вихованні, а це – процес болісний і тривалий. Річ не в тому, чи йдеться про сучасні, традиційні речі чи історичну спадщину – все, що стосується культури у глобальному розумінні залежить від того, наскільки люди виховані, заточені, аби вкладати в неї кошти. Що більше інвестувати в культуру, то більше вона нам поверне згодом. Це – питання майбутнього.
Чи може мистецтво під час пандемії допомогти не впасти духом? Чи в цій ізоляційній безконтактності людей із людьми мистецтво може врятувати?
Як соціальний проєкт, очевидно, що так: як спроба проаналізувати, що відбувається з людьми, як вони реагують на буденність, і, коли раптом щось змінюється, що може тебе врятувати. Я не хочу сказати, що пандемія зробить революцію в мистецтві, але точно підніме збурення в головах художників як відповідь на те, що з усім цим нам робити. Бачу, як по місту з’являються соціальні плакати, транспаранти, якісь заклики на них. Очевидно, ці речі супроводжують чи певні дії влади, чи знаходять відповіді на запитання людей, які розгублені, які чогось шукають. Мистецтво може допомогти реагувати на соціальну проблему.
Читайте також: «Тримати лінію фронту і захищати своє». Жадан у влозі Рущишина
Особисто я завжди реагую пізніше. Пригадую, як це було на початку війни… Потребую часу на переосмислення, адже сприймаю речі болісно і боюся на емоціях озвучити невчасні коментарі. Тому перший серйозний проєкт я показав лише через кілька років після початку війни.
Стан, в якому зараз перебуває світ, залишить слід на багатьох митцях. Та багато художників просто блискавично і дуже цікаво реагують на те, що відбувається зараз. До речі, завдяки ізоляції в мене з’явилося багато часу, а я веду паралельно 3-4 проєкти, які нарешті помітно просунулися. Зараз у митців хороший час підтягнути фізично важкі проєкти.
Чи з’явилася вже у Львові та Україні людина багата, інтелектуальна, яка цікавиться мистецтвом, особливо, сучасним?
Так, тим більше, у порівнянні з тим, що було 20-30 років тому. Але необхідний тривалий, потужний, безперервний процес виховання. Людей потрібно готувати до того, що мистецтво буває різним. Є традиційне мистецтво і є сучасне, для мене вони, як приклад колії: забери одну з рейок – і поїзд не поїде. Сучасне мистецтво завжди розвивається паралельно з традиційним. Інша річ, що аби на це адекватно реагували, треба ще з дитячого садка привчати людей, що світ буває різний, світ буває інший. Людям часто неграмотно коментують те, що відбувається з культурою. Як не парадоксально, ми маємо багато мистецьких навчальних закладів, але мені достатньо однієї руки, аби перелічити аналітиків, із якими можна говорити про мистецтво. Це для мене феномен.
Чи маємо ми, що сказати світу?
Справді, у Львові є коледж імені Труша, Академія мистецтв, і багато міст нам через це заздрять. Та чи у глобальному контексті ми маємо, що сказати світові? Який у нас потенціал? Чи ці інституції дають нам підстави для оптимізму, причини думати про конкуренцію на глобальному ринку?
Річ не в конкуренції, річ у готовності місцевого середовища реагувати на те, що продукує сучасна культура. Потенційно, у Львові є дуже багато цікавих митців. Вони здебільшого залишаються незатребуваними з різних причин – нестача коштів, відсутність можливості заробляти, неготовність середньостатистичного обивателя сприймати їхні твори. І от, коли художник чи музикант не бачить адекватної реакції на свою творчість, він шукає середовища, де він буде затребуваний. Величезна кількість митців випорхує зі Львова, вони з’являються десь у Берліні, у Варшаві. І це проблема.
Знову повертаємося до того, як виховувати обивателя. Це – справа демократії, якою у нас ще не пахне. Середній французький чи німецький обивателі інтелектуально нічим не кращі за українця, але рівень толерантності у них неспівмірно вищий. Француз, якщо чогось не збагнув, промовчить, а наш полізе сваритися: «Що це ви мені за фігню тулите?», особливо, якщо він чиновник від культури (сміється).
Читайте також: Львів не може бути глобальним і містечковим водночас. Пекар у влозі Рущишина
Крім виховання необхідна відповідна інфраструктура: де художники виставлятимуться, де митці гратимуть свої вистави, читатимуть вірші? Раніше ми мріяли, що вулиця Вірменська буде вулицею митців, але трохи галерей тут відкрилося – і на цьому все. У тому ж Любліні є цілі резиденції та інші інституції, які дозволяють митцям приїжджати одним до інших і творити. Чи є у нас така інфраструктура?
Якщо порівнювати нашу та польську інфраструктуру – то це прірва. Будь-який музичний чи мистецький проєкт у Польщі, до якого нас залучають як гостьових митців, на 90% фінансується їхньою державою. Існує престижна стипендія Gaude Polonia, яку можуть отримувати навіть наші художники. Я завжди думав, навіщо полякам фінансувати художників з-за кордону, і чому вони не бояться витрачати на це гроші.
У Львові нібито планують відкрити муніципальну галерею, муніципальний центр – інфраструктуру, яка обслуговуватиме митців, але яка мала би фінансуватися державою. Маю багато запитань до цієї ідеї, наприклад, чи потягнете держава адекватне фінансування, враховуючи, що культуру в нашій країні бюджетують за залишковим принципом. Зі збереженням такої ситуації надалі не варто розраховувати на серозний перспективний проєкт. Все цікаве та потужне – це наразі приватні ініціативи.
Львів (не) культурна столиця та чи можна споживати мистецтво онлайн
Кілька разів почув, як Львів у Києві назвали культурною столицею. Мене це зачепило і здивувало – чи відповідаємо цьому званню зараз?
Ні-ні, Львів уже давно не столиця культури. На превеликий жаль, не можу його так назвати. Колись давно Віктор Неборак (відомий поет і прозаїк) сказав, що Львів породжує безліч цікавих митців, але вони тут народжуються і зникають. Мало хто з них залишається, бо тут безперспективно на щось претендувати. Серйозні проєкти, які можна представити на фестивалях у Європі, потребують значного фінансування. Добре, якщо ти знайшов інвестора, адже наше Міністерство культури на це тобі коштів не дасть. Ти приїжджаєш туди з цікавим проєктом, а тобі кажуть: «А-а, ви зі Львова? То просіть у поляків, вони мають гроші». Такою цеглиною тобі луплять по голові ще на порозі Міністерства культури.
Читайте також: На Митрополичі сади у Львові чекають великі зміни. Що буде
Чи українське мистецтво цікаве за кордоном? Ти згадав, що поляки дають гроші, та чи після цього хтось приходить до нас, зацікавлений українським мистецтвом?
Так, в Європі є дуже багато цікавих українських художників, відомих там, та про яких в Україні мало хто знає. Тут у них немає можливості реалізувати себе.
Запитання мистецько-карантинне: чи можна споживати мистецтво онлайн?
Звичайно, можна. Інша річ, як це цікаво організувати. Інформаційно, технологічно світ дуже посунувся вперед, і якщо правильно та цікаво все реалізувати в онлайн-форматі, воно буде варте уваги. Але, звісно, прямий контакт ніяка технологія не підмінить, згадайте, як ми любимо слухати вініли або читати паперові книги!
Уяви картинку міста ХХІ століття, яке мистецтво там має бути?
Не скажу чогось дуже оптимістичного, бо не думаю, що воно чимось відрізнятиметься від міста ХХ століття. Поки не зміниться свідомість, поки країною не перестануть керувати бариги, злодії та недолугі політики, поки звичайний обиватель не зрозуміє, що демократія – це дуже відповідально, нічого не зміниться.
Треба вичавити з себе совок, потім вичавити його ще раз і ще раз. Допоки не змінимо соціальної ментальності, мало перспективи на те, що у ХХІ столітті все буде інакше.
Пробуксовки у культури не буває, а от політики ніколи не розуміють, чому ці митці весь час крутяться під ногами, чогось хочуть, щось вимагають. Культура нікуди не дінеться, інша річ, що вона може розвиватися повільніше чи інтенсивніше. Але це – вічний процес. Культура керує прогресом, культура і тільки культура! За нею підтягуються усі інші вагони, та саме вона є локомотивом!
Розмовляв Ярослав Рущишин у рамках влогу «Львів майбутнього»
Довідка.
Ярослав Рущишин – народний депутат України, секретар комітету з питань економічного розвитку, кандидат на посаду міського голови Львова, громадський діяч, почесний Сенатор Українського католицького університету.
У минулому керівник мережі фабрик «Троттола», де шиють одяг для таких світових гігантів як Zara та New Look.
Він ініціював у Львові такі знакові проєкти, які вплинули на розвиток міста і середовищ: мистецьке об’єднання «Дзиґа», Львівська бізнес-школа УКУ, Бієнале довіри, Комітет підприємців Львівщини, Унівська група та інші. У 2019 році був обраний народним депутатом від партії «Голос». Сьогодні він також очолює міський і обласний осередок партії.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку