Фото: Ірина Громоцька

Фото: Ірина Громоцька

«Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж

10573 0
- Пів трамвая адвокатів вступаються за порушника і кричать на мене: «Що ви сі вчепили до дитини? Відпустіть хлопця».

У Львові працюють над тим, аби запровадити електронний квиток, кошти на який надав ЄБРР. Поки тривають тендерні процедури, у місті оголосили про набір сотні контролерів у трамваї і тролейбусах.

П’ятницю інспектори «Львівелектротрансу» (ЛЕТ) називають вокзальним днем — студенти їдуть з міста, туристи – навпаки. Пасажири, які не купили квиток або забули його закомпостувати, —  порушники. За це в адміністративному кодексі передбачено штраф у п'ятикратному розмірі від вартості квитка.

Квитковим ревізором може стати людина від 18 років та з будь-якою освітою. Серед інспекторів є новачки і «бувалі». Їх називають «каральним органом» в трамваях та тролейбусах. За порядком у Львові слідкують 42 контролери. Але робота — не мед. Тут образи, прокльони та потенційна небезпека від агресивних порушників. Щоб віднайти, де пролягає межа між людяністю та холоднокровністю, репортерка у межах проекту "Реформ без ілюзій" провела з контролерами ЛЕТ кілька робочих змін.

Король «на передніх»

У головному управлінні контролю мене закріпили до тридцяти однорічного інспектора Андрія Фока,  колишнього журналіста. Він багато говорить, ще більше жартує. Його прізвище говорить саме за себе — він як перше вітрило на яхті — має пряму поставу, розправлені плечі та впевнену ходу. Чорна куртка, кепка та штани, ніби у муніципальної охорони, додають інспектору солідності. Він працює вже десять місяців. Проте в ньому складно впізнати контролера —  більше схожий  охоронця або працівника силових структур.

— Що мотивувало тебе змінити професію з журналіста в контролера?

— Мені сподобалось оголошення, — каже Андрій з усмішкою, але серйозним поглядом. — Написано було: «Контролер». Я собі думаю: круто квиточки-талончики-білєтікі перевіряти. У перший же день стажування зловив п’ять зайців. Друзі відмовляли, мовляв, куди ти йдеш? Придурок штолє? А мені сподобалось! Я перед тим пішов з каналу, де справи йшли погано, потім працював у друзів в конторі, але знудився. Я так чекав на п'ятницю і ненавидів понеділки! Шукав щось нове, спробував і знайшов. Захоплює мене ця робота, працюю інколи й без вихідних чи по дві зміни підряд.

Погоду для роботи інспекторам обирати не доводиться. Сьогодні зима різко нагадала про свій прихід. Вітер намагається проникнути під куртку. Ніс та кінчики пальців замерзають першими.

— За що ти любиш свою роботу? — питаю та дмухаю на замерзлі руки.

— Графік хороший, зарплата нормальна, а ще алкоголіки та безбілетники… романтика!

Дивлюсь на чоловіка з неприхованим здивуванням. Інспектор Фок ще дужче розправляє плечі і пояснює:

— Розумієш, тут нема монотонності. Не виникає бажання не йти на роботу, або піти шукати нових світів. І в кожному трамваї жевріє надія знайти «зайця». 

Неподалік дзеленькотить трамвай. Люди сходяться групками. Ззовні це виглядає так, ніби пасажири розраховують, де мають відкритися двері того чи іншого вагону. Андрій каже до напарника:

— О, диви, яка поувна «одиниця»!

— Берем?

— Та, тільки я король на передніх!

Читайте також: Совість пасажира – поганий контролер

Слово «повна» контролери відмовляють так, ніби вони на уроках англійської вчаться вимовляти літеру w — поувна. Для них це — знак якості, у переповненому трамваї може бути декілька штрафів.

90% успіху залежить від напарника

Лунає сигнал про закриття дверей трамвая, інспектори швидко заходять останніми на передні та задні двері. У салоні роздивляються пасажирів, тоді відшукують один одного поглядом і легенько кивають. Починається найцікавіше: з однієї кишені дістають камеру, з іншої — зелене посвідчення інспектора контролю. В цей момент вони схожі на спецагентів, однією рукою перевіряють закомпостований квиток, іншою вже стукають по плечу наступного пасажира. В сумці чекає свого часу чекова книжка, а на поясі тихенько хрипить рація.

Я йду за контролером слід в слід. Пасажири чемно показують закомпостовані квитки.

— А що ти відчуваєш, коли заходиш у вагон? Драйвить? — питаюсь.

— Так! — усміхається. — Але є відчуття, що в одиночку йти не хочу. Я коли був молодий та зелений контролер, перевіряв тролейбус на Левандовку вночі. Той маршрут, де дідько каже: «На добраніч!». І робив по 10 квитанцій за вечір! Зараз сам не працюю.

Частіше Андрій стоїть в парі з молодшим напарником — Юрою. Той працює лише два місяці. Він нещодавно закінчив юридичний і одразу подався на біржу праці, бо хотів влаштуватися на державне підприємство. На ньому тепла куртка, шапка, зимові штани та черевики. На шиї замотаний сірий шарф грубої в’язки.

— Я за Юру не просив, щоб ми стали в пару, — розказує Андрій, поки перевіряє пасажирів біля себе. — Не з кожним зможу працювати. Вважаю, що 90% успіху залежить від напарника. Він може розрядити обстановку або просто відвести тебе на безпечну відстань. І тоді приходить твереза думка, що той чи інший конфлікт не варто розвивати.

— А багато конфліктів?

— Вистачає, — бубонить Андрій та натягує кепку на очі.

Мовчки виходимо з трамвая. Нікого не спіймали. Поки чекаємо наступного, інспектори намагаються прикурити цигарку на сильному вітрі.  Вони втискають голову в плечі, холод пронизує до кісток, але Андрій раптом посміхається:

— Нещодавно такий смішний пост в фейсбуці про себе читав! Якийсь хлоп писав, що їхав він в трамваї. Зайшли двоє, пацани вроді нормальні, обшманали весь вагон, нічого не знайшли. Стали в кутику, схнюпили носи, обурені тим, що нікого не знайшли. Тут один з них кричить: «Дивись, змія!». Всі люди оторопіли. Уявляєш: змія в трамваї? Він теж злякався. А тоді додає: як з’ясувалось за мить, ці два гамнюка називають «змією» п’ятисекційний «Електрон». Перебігли на іншу сторону і застрибнули в той трамвай!

Адвокати і психологія порушника

Ми теж застрибуємо в трамвай. Знову — на різні двері. В салоні майже порожньо. Андрій зізнається:

— Колись давно і мене оштрафували. Я зайшов з дівчиною, у мене один квиточок. Тоді вони ще по гривні були. Я їй даю, кажу — їди, компостуй. Вона перепитує: «А ти як?». Кажу — а я зайчиком. Ззаду чую хтось стукає по плечу: «Зайчик, прівєт! Двадцяточку готуй!».

Читайте також: Сафарі на «зайців». Чому контроль у трамваї нагадує пошук терористів

Він починає сміятися і сміх відлунює у напівпорожньому вагоні.

— В пустому трамваї 100 гривень не заробиш. Буває, що три пасажири — і всі «зайці». А буває, що повний — і всі чемні. Каральний орган ніхто не любить, але всі хочуть порядку. Тому як випишемо квитанцію — всі, може, й дякують подумки, але вголос обурюються. Проте .. знаєш що мені не подобається?

— Що?

— Коли пів трамвая адвокатів вступаються за порушника, кричать на мене: «Що ви сі вчепили до дитини? Відпустіть хлопця. Роботу собі нормальну найди!». Захищають, відбивають штрафи, інколи навіть за руки тримають: «Нічо не платіть, йдіть собі». Нас клянуть та обзивають. Це можна зрозуміти, бо ми є каральний орган. Не пампушки на дегустацію принесли.

Трамвай майже під'їжджає до зупинки. Команда контролерів швидко перевіряє квитки та виходить.

Порушників інспектори умовно поділяють на дві великі групи. «Нарошні» зайці — не платив і не буду. А є ситуативні — не знав, не побачив. За офіційною статистикою, кожен третій пасажир є «зайцем».

— Моя штрафниця — це жінка, 20-40 років, вона сперечається, я її переконую. А хлопця штрафанути складніше, бо треба мати вплив. Це працює, якщо він молодше.

— Що частіше перемагає: людяність чи холоднокровність? — питаю, поки стоїмо на зупинці.

Читайте також: (Не)пересічні львів'яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою

— Дивись, я принципово не штрафую вагітних, старих і дітей. Якщо людина проситься — я відпущу. Але бувають випадки, де я мушу бути строгим. Тому мені простіше курсувати на привокзальній — люди їдуть і мала вірогідність, що ми ще зустрінемося. На туристах ніби не гарно заробляти, мені їх по-людські шкода, а як контролер — сі тішу. А ще ми якось чоловіка тричі за один день штрафанули, бо квитанція не звільняє від оплати проїзду. То він жартома сказав, що у нього залишилось в кишені ще двісті гривень і йому вже цікаво, наскільки йому сьогодні ще «пощастить».

Маршрут навколо привокзальної

Андрій, Юра та я знову разом стоїмо біля церкви Ольги та Єлизавети. До нас підходить жінка років п’ятдесяти із налакованою короткою зачіскою. Виглядає святково, ніби сьогодні її день народження.  Висока, статна, з яскравим макіяжем та особливою вимовою. Здається, що всі літери «в» вона заміняє на «у», а «ч» — на «ш». Це інспекторка зі стажем — Ольга Дмитрівна — уже тридцять років працює на привокзальній. Андрій питає у неї:

— Ви тільки вийшли? Де були? То Володя поїхав чи нє?

— Я не знаю, чого він не сідав. Вагон поуний, а він не сідау. До мене махає, а сам не сідає.

— То й ви не сіли?

— Та він мау йти. Сам не сідає, мені не дає.

Читайте також: План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери

Стоїмо далі, Ольга починає розмову про штрафи. Їхня кількість формує рейтинг: хто упіймає більше зайців, той отримає премію і звання почесного працівника місяця. Таке змагання вигадали для того, щоб контролери не брали хабарі, а виписували квитанції. Офіційно інформацію про зарплату розголошувати не хочуть. Але поміж собою кажуть про суми близько дев’яти тисяч на місяць. Проте із посмішкою додають, «що верхньої межі не існує». Тому кількість штрафів та заохочення премією у колективі сприймають зі здоровою конкуренцією.

— Скільки ви здали? — після короткої паузи питається Ольга Дмитрівна.

— 164 квитанції і 10 термінальних. А ви?

— 192, — з гордістю відповідає контролерка з тридцятирічним стажем. Знову говорить про життя, розходи, несправедливість, гроші, роботу… А потім підсумовує: «Жити мусиш, бо живий». Андрій посміхається та втішає колегу:

— Ще трошки. Зараз відкриють вокзал, знову будете його Королевою..

— Я раніше за місяць по 300 штрафів мала, бо менший відділ був. А нещодавно мені група поляків заплатила. Мовчки! То я стояла і думала: то є люди чи то ангели? Привокзальна, вокзал — я хозяйка була, — останні фрази майже на одному диханні. Мов мантру… Колеги називають Ольгу Дмитрівну Королевою, всміхаючись.

Читайте також: Як Львів зекономив на кондукторах і втратив на «зайцях»

— Скоро нас ще більше буде, — каже Андрій, Юрко киває.

— Та нащо треба! Нехай по місту їдуть. Поробіть стільки скільки я, тоді на вокзалі будете сидіти. А то не влаштувалися ще, а на вокзал пхнуть. Я сюди прийшла, молода була, 22 роки. А вже 52 виходить. На вокзалі все життя.

Жінка важко зітхає. Дзеленкотить трамвай, але він порожній — їде на ремонт в депо. Хлопці-контролери кличуть випити кави.

Пункт спостереження

Біля зупинки на Кропивницького є хлібний магазин. Продівчиня — пані Аня вже знає всіх інспекторів, а вони кличуть її на ім’я. З-під червоної шапки  вибивається пасмо чорного волосся. Одягнена тепло: у кожух із зимовим светром, гірськолижні штани та зимові чоботи. Крім ароматних булочок та хлібу, має в асортименті каву та чай. Але коли господиня крамнички розпродає свій товар, то й «пункт спостереження» закривається до наступного дня.

Коли ми заходимо, тут грає радіо «Шансон» та вже гріється пара контролерів. Сьорбаючи гарячу розчинну каву, обговорюють свіжу ситуацію зі штрафником.

— Тут вони не дуже хочуть говорити! — запевняє пані Аня, поки заливає ще одну «заварну» каву. — Їхні потреби — попити,  поїсти,  погрітися. Я ж тут все про всіх знаю. Нормальні люди,  а є кілька, яких не переношу. Але бачите, от у мене книжка. Я за сьогодні ще жодного рядочка не прочитала, але всі ситі та задоволені, — із гордістю промовляє продвачиня.

Дзвоник на дверях сповіщає про нових відвідувачів. Ще пара з контролюючої управи дмухає на руки та замовляє тепле питво. Діалоги тут сумбурні, перехресні та контекстні. То комусь трамвай порізали (в перекладі з інспекторської: перевірили до них), комусь нахамили, а від когось втекли. А ще тут говорили про чорну «Волгу» — грозу контролерів та порушників. Це наряд швидкого реагування, який приїжджає лише у крайніх випадках.

— Я за дев’ять місяців роботи «Волгу» лише двічі викликав, — пошепки каже мені Андрій. — І це були ду-у-у-уже складні випадки. Наприклад, коли погрожували фізичною розправою. Але є такі колеги, що викликають наряд швидкого реагування ледь не на кожного «зайця», який відмовляється сплачувати штраф, — ще тихіше додає чоловік.

Заходить Королева вокзалу з тридцятирічним стажем, щоб теж трохи погрітися, її голос перебиває загальний гамір. Комусь з колег розказує:

— Я вчора штири дівки мала. Одна втікла. Адвокатів — повно, і всі гавкають. Ті дівки як студентки, хтіла штрафувати. Та такий кіпіш був. Напарник каже мені : «Дітей штрафувати — ти Бога не боїшся? Покарає тебе!» Я його питаю: «То як ти Бога боїшся, чого сюди прийшов?».

Є вже рейтинг?

У приміщенні «головного офісу» інспекторів мені довелося побувати двічі. Перший — для знайомства з керівництвом та парою контролерів. Очільник цього кабінету — Володимир Кілко. Чоловік років сорока, з особливих прикмет — гострий погляд, що немов прибиває тебе до стільця. Він жартує, веде документацію та працює під класичну музику.

— Є вже рейтинг? — Питається Андрій з порога.

— Та почекай! Ти там і так перестарався!

— Тільки ми чи всі?

— Всі.

У куртці з нашивкою «Охорона» сидить здоровезний вусань  теж під пенсійного віку. Це — Богдан Іванович, очільник тієї самої групи «швидкого реагування», і по сумісництву водій чорної «Волги». Він наставляв: «Обов’язково розкажеш за роботу, за небезпеку, за приїжджих — бо у них «кондуктора» або контрольорів нема». Андрій одразу підхоплює:

— Я заходжу якось, а мені сотку протягують зі словами «один». Потискаю плечима, виписую штраф. То вона потім йойкає чого так дорого.

— Так то є «туристичний збір», — жартує шеф Кілко.

У невеличкій світлій кімнаті, де пахне кавою, починають збиратися інспектори. По черзі підходять, підписують маршрутні листи, обмінюються вітаннями та цифрою з кількістю штрафів за зміну. У інспекторів доволі колоритні прізвища, можна навіть подумати, що то прізвиська: Заєць, Пиріг, Ксьондз… Тим часом контролер, що сидить поруч вчить мене тонкощам роботи: рве зіпсований аркуш на маленькі клаптики. Це щоб перевіряти відбитки на компостері.

До мене долітають уривки розмов:

— А графік є вже? Дайте сфоткати!

— А хто ще не здав термінальні?

— Хоменко, не тупи. Здавай термінальні!

— Хто студентський віджав?

— Та куди ти поїдеш? Там аварія, всі трамваї стоять.

До шефа підходить Андрій:

— Термінал списуйте з Мішина, записуйте на мене.

— Та забирай!

— А коли рейтинги? — половина контролерів замовкають.

— Не можу сказати, зараз зайнятий. До вечора будуть!

Інспектор Фок бере термінал, домовляється з напарником і йде працювати другу зміну підряд.

Вікторія Андрєєва

Фото Ірини Громоцької

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Проєкт «Реформи без ілюзій» реалізується за підтримки проєкту USAID «Медійна програма в Україні», яка виконується міжнародною організацією Internews.

...

Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!