Фото: Марія Цигилик

Фото: Марія Цигилик

У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки

1984 0
Не звачаючи на те, що бібліотеки після ремонту стають медіатеками, самі бібліотекарі рідко їх так називають. У нові відремонтовані приміщення приходить більше людей – на лекції чи зустрічі. Проте чи змінюється суть закладу від зміни назви та ремонту?

Цьогоріч у Львові виділили 7,5 мільйонів гривень на ремонт бібліотек – їх перетворюють на медіатеки. Це відкритий простір, в якому, окрім книг, є постійний доступ до Wi-Fi, встановлені комп’ютери, проектори, інтерактивні дошки. В оновлених просторах відбуваються зустрічі з письменниками, лекції, наприклад, про сортування сміття, альпінізм та мову тіла, відбуваються виставки фото і графіки. Усе це найчастіше безкоштовно. Таким чином управління культури ЛМР намагається повернути читачів до бібліотек.

Tvoemisto.tv спробувало зрозуміти, у чому відмінність між бібліотеками, в яких лущаться стіни, і медіатеками, де обов’язково має бути комп’ютер.

Бібліоняня

У підвальному приміщенні житлового будинку на вулиці Зеленій розташований філіал бібліотеки для дорослих №40. Посередині невеликої кімнати і під стінами стоять стелажі із книжками. Хоч вікно і велике, але дерева перед ним затуляють кімнату від сонячного світла – у ній небагато світла і трішки пахне сирістю.

Якщо придивитись, то стелажі із книжками не такі сумні й однотонні: на одному гарно розставлені нові книжки із дитячою літературою, між якими стоять м’які мавпочка та ведмедик, а також кольорове дитяче брязкальце. На іншому – серійна література для підлітків. На третьому – свіжий роман Дена Брауна «Джерело», нове видання «Американської пасторалі» Філіпа Рота, «Білі зуби» Зеді Сміт.

«Можливо, змінюють назву з "бібліотека" на "медіатека", щоб залучити молодь, – розмірковує бібліотекарка Вікторія Верещак. – Щоб не сприймалось, як місце, де можна лише взяти книжку. Хоча в медіатеках все є на дисках, відео, аудіо... Але ж зараз і це вже застаріле всі самі все можуть скачати з інтернету. Але разом з тим слово "медіатека" може відлякати старше покоління. Вони побояться туди йти. А для них книжка це ж віддушина».

Жінка додає, що тепер бібліотекарі не такі, як були колись, їхня сфера зайнятості розширилась:

«Тепер наша робота не просто книжку списати і видати. А потрібно залучити читача свого району. Нам на зборах бібліотекарів кажуть, що це має бути "третій дім" для людей: дім, робота і бібліотека».

Вікторія працює у цій бібліотеці більше десяти років. Деяких читачів пам’ятає ще дітьми, хоч сама ще молода.

У сусідньому читальному залі, де стоїть до десяти столів, проводять безкоштовні курси іноземних мов, розповідають про те, як читати міміку людини. Були тут і зустрічі поетів-початківців. Але, розповідає Вікторія, відомих письменників, наприклад, Галину Вдовиченко, їй сюди соромно запрошувати:

«Не знаєш, як повісити картину, щоб дірку в стіні закрити. Не знаєш, як зробити фотографію заходу то там стіна облуплена, то там труба стирчить».

Вікторія хоче зробити у читальному залі – в сусідній світлій кімнаті із великими вікнами – дитячу зону із килимком, м’якими пуфами, іграшками, бізі-бордами. Але наразі вона шукає для цього спонсорські кошти. Проте і зараз у бібліотеці можна залишити дитину на декілька годин – за нею наглядатимуть і розважатимуть бібліотекарки. Така послуга називається «бібліоняня».

«Я так багато книг за раз набираю, – розповідає сива пані, запихаючи в маленький пакет жіночі романи із яскравими обкладинками, – бо почала онуку на гуртки водити, тепер немає часу сюди приходити. А коли її чекаю із заняття, то читаю. О, а Кокотюху ти мені записала?», – перепитує у Вікторії. 

Сюди приходять читачі різного віку: від малого до дорослого. У читальний зал заходить світловолоса жінка:

«А у вас є "Матильда"? То по шкільній програмі, мала якраз хотіла почитати».

Вікторія шукає, але не знаходить – книжка на руках в іншої дитини. Нові книги поступають сюди і для дорослих. Від початку року бібліотека отримала близько сімдесяти нових книг. Є тут і два комп’ютери, які подарували спонсори, щоправда, один вже несправний.

Влітку протягом усього дня в бібліотеці проводили час діти: бавились ляльками, забігали гратись у хованки.

«Вони мультики дивились, фільми собі включали. Я називала це "Катрусин кінозал". Правда, звук йшов через навушники, то вони по черзі їх одягали і слухали, уявляєте?! То я колонки знайшла і під’єднала». 

Та із початком навчання діти вже не так багато проводять часу у приміщенні бібліотеки. Вранці сюди приходять пенсіонери, діти можуть хіба після школи зайти.

«У неділю читачі можуть приходити один за одним, а може бути декілька за увесь день. Хоча то така певна традиція є піти після церкви до бібліотеки. Після духовного збагатитись культурно», – розповідає бібліотекарка.

Читайте також: Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить» 

Інстаграм-бібліотека

Урбан бібліотека розташована у старому жилому будинку поміж головним корпусом «Львівської політехніки» і сквером Святого Юра. Її назва пов’язана із поняттям міста: в одному з залів, що має таку ж назву – «Урбан», зібрана література про урбаністику. У теперішній медіатеці декілька залів і майже всі вони із білими стінами. Попід ними стелажі із книжками аж попід стелю. Тепер ця бібліотека нагадує сучасний коворкінг: багато білих столів, м’які зручні стільці, проектор, кухня, кавовий апарат.

Тут дуже тихо. Зрештою, як і в інших бібліотеках, але тут це особливо незвично через велику кількість відвідувачів. Студенти сидять за своїми комп’ютерами: хтось переглядає TED-промови, хтось робить креслення у спеціальній програмі. Одні студенти закривають свої лептопи і йдуть, інші – приходять. В обід вільне місце тут знайти важко.

Наталя, студентка 3 курсу, опубліковує допис у Facebook і починає розповідати про відремонтовану бібліотеку. Наталя працює культурною менеджеркою: висвітлює життя бібліотеки у соціальних мережах, намагається усіляко піарити та рекламувати заклад.

«У нас майже тисяча фоловерів в Instagram і майже чотири тисячі у Facebook», – із непідробною гордістю повідомляє Наталя.

Ми розмовляємо у книжковому сховищі. Нова підлога, жовті стіни, круглий стіл зі стільцями – навіть у цьому захованому куточку можна працювати. Відчувається стійкий впізнаваний запах старих книг. Нашу розмову перериває молода дівчина:

А є хтось? Я хочу здати книжки.

Так, хвилинку, зараз підійду, – відповідає Наталя.

Окрім піару та подіями у бібліотеці, Наталя ще може виписати або списати книгу. У найбільшому залі ледь не щовечора відбуваються лекції та зустрічі – усе заплановано до кінця вересня. Ініціативу проявляють як самі спікери, так і Наталя шукає охочих прочитати лекцію. Партнерами Urban-бібліотеки є Львівська міська рада та Управління культури, тому і вони проводять тут свої відкриті події.

Читайте також: Скоро нас спишуть. Як помирають книжки в бібліотеках

Бібліотечний Х-Фактор

В одному зі звичайних дев’ятиповерхових будинків на Новому Львові яскраво розмальована стіна із написом «Бібліотека», на іншій стіні намальовані пазли. Туди ведуть два входи – такою формою бібліотека нагадує пазл. Три місяці тому заклад відкрили після ремонту. До того тут була звичайна Дитяча бібліотека №36, тепер це Пазл-бібліотека для дітей №36, по суті – медіатека.

У недільний полудень у залі із помаранчевими стінами немає нікого, окрім двох бібліотекарок. Ця частина приміщення називається book-пазл.

Леся Стефанівна, одна з бібліотекарок, охоче й детально перераховує, які події та коли у них відбуваються:

«По понеділках у нас з 11 до 12 години заняття для дошкільнят. Туди приходять навіть півторарічні дітки із мамами. Це для тих дітей, які не ходять у садок. У півтора роки, звісно, ніхто не читає книжки, але сама культура виховання і читання книги вже є. А по вівторках у нас екогурток».

Читайте також: Львів спить, Шептицький працює. Репотаж з першої цілодобової бібліотеки

Щодня тут за розкладом відбуваються зустрічі із цікавими людьми, майстер-класи. По вівторках на великій плазмі показують мультики та фільми, зняті за книгами.

Леся Стефанівна працює тут лише півроку. А Леся Левківна – уже майже двадцять років. Каже, що до ремонту тут також організовували дозвілля дітей:

«До нас приходили Галина Вдовиченко, Ганна Кінтер, Анна Хома, Петро Радковець… Було багато, я навіть не згадаю усіх. Тепер іще будемо запрошувати письменників і різних видатних людей Львова».

Жінка каже: щоб заохотити дітей, потрібно багато дії, тому вони самі придумують різні квести, змагання, конкурси, пов’язані із книгами чи письменниками. Наприклад, на вересень тут запланований «Х-Фактор: бібліоремейк» і сімейний квест до дня народження відомого педагога Василя Сухомлинського.

За літо до Пазл-медіатеки записалось 500 нових читачів – і дітей, і дорослих. До того часу в середньому було 2-2,5 тисячі. Стіни іншої зали, де колись було книгосховище, пофарбовані у жовтий. Відремонтовану бібліотеку бібліотекарі не називають медіатекою. Бо, мовляв, для медіатеки потрібно більше обладнання. Але тут вже є новий м’який диван, маневрені парти на колесах, які легко обертаються, пуф-мішок для сидіння, два комп’ютери, плазма, настільні ігри.

За столом двоє дівчат років дванадцяти спершу грають у карти, а потім сідають за комп’ютер:

Дівчата, а ви любите читати?

Ні, - кидають вони, не відриваючи поглядів від екрану.

Марія Цигилик

фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Коментарі (0)

Додати коментар

Репортаж Твого міста