Навіщо їм рентген, мікроскоп, ультрафіолет і навіть саркофаг?

Працю майстерного реставратора важко помітити. Вони звикли працювати в тиші і майже завжди залишатися в тіні. Втім, їхні майстерні нагадують справжні лабораторії з рентген-апаратами, верстатами, величезними мікроскопами і, звичайно, олійними фарбами. Tvoemisto.tv завітало до реставраційної майстерні Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького – і дізналося, як працюють львівські реставратори і завдяки яким секретам результат їхньої роботи майже невидимий.

Потрапити в галерею мистецтв відвідувачу досить легко. Треба тільки мати час і бажання, аби зайти на вулицю Стефаника, придбати квиток – і почати милуватися мистецтвом Франції, Австрії, Польщі, Голландії та інших країн світу. Інша справа – потрапити у фонди і реставраційні майстерні галереї. Для цього потрібно надати паспортні дані, оформити всі необхідні документи та отримати спеціальну перепустку. Хоча фонди й не заховані далеко від людського ока – туди ведуть двері одразу з фойє галереї.

Переступивши поріг фондосховища, зі шляхетних і вишуканих залів галереї одразу потрапляєш ніби на виробництво: в ніс вдаряє різкий запах фарби та лаку, ходять люди в білих халатах, а шум у приміщенні можна порівняти хіба з одночасною роботою десятка столярних верстатів. Про мистецтво тут нагадують тільки картини, які рядами поскладені вздовж стін коридорів.

«Доброго дня!», – чути з однієї з кімнат, і шум одразу припиняється. Це завідувачка науково-дослідницького відділу реставрації Львівської галереї мистецтв Інна Дмитрук-Сорохтей. Вона знімає свій білий халат і люб’язно запрошує нас на екскурсію реставраційною майстернею.

Майстерня розмістилася на кількох поверхах. Перший відведено під олійне малярство, вище – науково-дослідницька лабораторія, цокольний поверх зайняла майстерня рам, деревини та скульптури, а нагорі – реставрують книжки. Загалом у галереї працюють 20 реставраторів, з яких четверо реставрують ікони та твори старого малярства в Олеському замку, і одна реставраторка тканин, яка працює над гобеленами в Золочівському замку.

Читайте також: Реставрація пам'яток архітектури – це питання безпеки

«Реставрація – це як кухня, а кухню ніхто ніколи не показує. Подібно як господиня тримає в секреті якийсь складник рецепту, а саме він робить страву особливою», – каже пані Інна і запрошує нас до науково-дослідницького кабінету.

Тут над величезною лупою схилилася ще одна реставраторка і ватною паличкою обережно водить по краю картини. Пані в білому халаті звати Лілія Петрівна, вона – найдосвідченіша працівниця майстерні, а картина, над якою працює – це твір Жоржа де Латура «У лихваря».

Читайте також: Як у Львові створюють ікони зі старих меблів. Відеоісторія

«Взагалі збереглося тільки близько 30-ти робіт автора. Не можна навіть точно порахувати, адже не на кожній є підпис. Коли горіло рідне місто Латура, спалили близько 60-ти його картин, але цій пощастило вижити. Скоріш за все, автор її продав – вона помандрувала Францією, потім з колекції в колекцію, поки нарешті не потрапила до нас. Реставратори можуть впізнати автора за композицією, мазком, світлотінями і манерою живопису. Це незначні деталі, які складають «настрій» художника, але реставратор бере лупу до рук і починає оглядати все глибше», – розповідає пані Інна.

Для дослідження картини використовують багато різного приладдя. До прикладу, ультрафіолетова лампа, яка допомагає відрізнити лакову плівку від звичайного бруду. Інфрачервоні промені проникають углиб картини. Вони показують авторські підмальовки вугіллям чи олівцем, а то і весь процес, як змінювалася композиція картини. Наприклад, дослідження виявили, що в цю картину не один раз втручалися «реставратори-поправлятори», як їх називає Інна Дмитрук-Сорохтей.

Іноді бувають випадки, коли реставратори занадто втручаються в мистецтво. Наприклад, пані Інна розповідає, як їй доводилося реставрувати картину без підписів і характерного «письма» автора. Виявилося, що автора з картини прибрав саме реставратор, просто заклеївши всю інформацію про нього на полотні!

Втім, бувають такі випадки, коли втручання просто неминуче. 

«Хтось вирізав собі з картини верхню частину пастушки. Ми зробили латку і провели умовну реконструкцію. Я ж не можу знати, як вона виглядала, тому беру аналогічні сцени, шукаю середньостатистичне положення тіла і відбудовую все – від реального повороту голови до всієї композиції», – каже реставраторка.

Раніше майстри, дбаючи про довговічність своїх картин, наносили на готову роботу лакову плівку. Цей захист на картині де Латура неодноразово поновлювали, як і підпис, який чи спеціально, чи випадково був замальований. Картин автора з підписом у світі залишилося не так багато – близько дев’яти, що додає цій роботі особливої цінності.

Читайте також: (Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри

Ще одним інструментом роботи над картиною є рентген. Для цього застосовують звичайну медичну плівку, адже в Україні плівок великого розміру не виробляють. Рентген також показує зміни композиції протягом написання твору.

Усе це займає багато часу, але результат того вартий. Наприклад, дослідження картини де Латура почалося ще торік у жовтні. До жовтня 2019-го її мають повністю закінчити.

Зараз картину закріпили на спеціальному підрамнику, аби реставратору було зручно над нею працювати. На ніч її накривають, аби робота не припала порохами. Однак бувають випадки, коли роботи зберігаються у спеціальному саркофазі.

Читайте також: Люди Твого міста: Лев Скоп

«Саркофаг тримає потрібну вологість. Це надзвичайно важливо зараз, коли через батареї повітря дуже сухе. Поки закінчується процес роботи з основним полотном, реставратор може взяти картину із саркофагу і працювати над нею, а потім повернути у стабільні умови», – пояснює пані Інна.

Інший напрямок дослідження – біологічний. Головна проблема кожного твору мистецтва – це пліснява та гриби. Реставратори пояснюють: якщо дірку можна залатати, а складку – випрямити, то ділянку, яку з’їв гриб, врятувати не вдасться. Це все одно, що робота згоріла.

Однією з найпомітніших деталей на будь-якій картині є тріщинки, вони ніби павутиння обснували все полотно. Ці тріщинки мають назву «кракелюр» і додають мистецькому твору цінності.

«Це як рахувати вік дерев за кільцями. Якщо глянути на картину в перерізі, можна побачити пошаровий склад авторського малярства – дуже видовищно! Це ознака віку картини і її вартості, тому забирати його не можна. Можна забрати тільки кракелюр лакової плівки, адже це вторинне, а не авторське», – пояснює Інна Дмитрук-Сорохтей.  

Найнеобхіднішим для дослідження картини реставратори називають… стіл. Не просто стіл, а такий, що створює вакуум, тим самим розтягуючи картину. Він також регулює температуру і тиск. Цей стіл галереї подарував Національний музей у Вроцлаві.

А от найважче у реставрації – це, за словами її працівників, робота над обличчям, руками і тінями, з якими нефахові реставратори можуть просто не впоратися. Часто тіні плутають з брудом і стирають з картини, руйнуючи її назавжди.

Картини фонду завжди потребують реставрації, їх оглядають перед кожною виставкою, але реставратори не працюють з приватними замовниками. Максимум – це бартерні умови, коли музей реставрує картину, а потім має право її виставляти.

Читайте також: Люди Твого міста: Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів'янок

Якщо ж мистецький твір втрачений на більш ніж 80% – він уже не підлягає реставрації. Такі твори консервують і зберігають у тому вигляді, в якому вони є.

Якісну роботу реставраторів помітити складно. Насправді їхня місія – залишатися в тіні, пов’язуючи автора з глядачем. 

«Ми працюємо в спокої і тиші й не потребуємо реклами. Якщо порівняти нашу роботу до і після – це буде приголомшливо. Реставратор повинен підпорядковуватися автору, а не виставляти себе напоказ», – підсумовує пані Інна.

Вона знову одягає свій білий халат – екскурсія  закінчилася. В майстерні відновлюється шум і зачиняються двері. Ми знову у фойє галереї. Жіночка в касовому вікні питає у молодої пари про квитки, а ті не помічають її, задивившись на одну зі сотні старих картин.

Андрій Костюк

Фото: Надії Марченко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.