«Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
– Що дала нам Революція Гідності 2014 року і чи можна сказати, що в українців з того часу почали змінюватися цінності?
Думаю, що в Україні з 2014 року дуже серйозно пришвидшився процес самоусвідомлення і створення політичної нації. Набагато більше українців почало цікавитися своїм минулим і розуміти його. Нарешті прийшло розуміння того, що в українців є своя унікальна культура, яка потребує захисту.
Дуже добре, що ті настрої, які були на Майдані з початком російсько-української війни, держава підхопила і почала здійснювати достатньо продуману культурну політику, спрямовану на зміцнення національної ідентичності. Мовиться і про підтримку української мови, і про формування політики пам’яті, і про зміни в армії.
Можна сказати, що саме тоді почала творитися українська армія, бо до 2014 року то був лише «осколок» колишньої совєтської армії, який від 1991 року розпадався і розпадався. Російська агресія фактично запустила процес творення української армії, і дуже важливо, що вона стала новою не лише з технічної точки зору, а й з ідейної. Армія почала переймати символіку українських збройних формувань ХХ століття.
– Як Україну сприймає Захід зараз?
Для багатьох Україна «на радарах» по-справжньому з’явилася після 2014 року. В інформаційному полі наша країна після 1991 року була майже відсутня, багато хто бачив її як пострадянську республіку і асоціював її з Росією.
Напевно, чи не вперше Україна почала артикулювати окремо після Помаранчевої революції 2004 року, але потім знову зникла поля зору Заходу. В інформаційне поле вона повернулася під час Євромайдану 2013 – 2014 років, особливо з початком російсько-української війни.
Для багатьох суспільств на Заході те, що Україна не здалася, чинила і далі чинить активний спротив агресії, стало просто відкриттям нашої країни. Думаю, українці змогли заслужити досить серйозну повагу Заходу. Пам’ятаю, як улітку 2014 року в США у звичайному супермаркеті нас питали, звідки ми, і ми відповіли, що з України. Касирка сказала: «Ага, я знаю, що ви боретеся з Росією».
Я переконаний: те, що Україна зараз почала отримувати збройову допомогу з демократичних країн Заходу, є результатом того, що світ побачив, що українці будуть боротися, чинити спротив, захищатися, тому й готовий надавати нам допомогу.
– На вашу думку, чи почала Україна інтегруватися у західний світ?
В Україні зараз триває процес відновлення власної культури, і він триватиме ще довго, бо надто довго цю культуру нищили. В 2019 році процеси відновлення культури, на жаль, призупинилися, бо з боку теперішнього керівництва держави нема достатньої уваги до цих питань. А проте зроблено досить багато. Я певен, що Україна може інтегруватися в світову культуру, зберігаючи свою унікальність.
Гадаю, в контексті протистояння України та Росії дуже пришвидшилися процеси внутрішньої інтеграції українців. Тобто Росія своєю агресією мобілізує українців, і ця різниця, що була між заходом і сходом України, поступово зникає. До слова, ця різниця була абсолютно історично обумовлена, бо пам’ять про те, що Росія – агресор і що їй не варто довіряти, на заході України збереглася краще, адже була тут ближчою: боротьба із Совєтським Союзом, повстанський рух, який тривав у 50 – 60-их роках. Натомість коли ми говоримо про центр, схід чи південь України, то там ця боротьба була придушена ще на початку 1930-их років.
Той факт, що Росія є ворогом і що вона небезпечна, зараз сприймається вже більшістю українців більш-менш рівномірно на всій території, колосальної різниці між сходом і заходом немає. Російська агресія спонукала багатьох українців до відмови від проросійських поглядів, мови, культури, поглядів на минуле. Рівень політичного впливу Росії значно зменшився, аніж це було до Євромайдану.
– Чи можна сказати, що Україна і Росія є протистоянням двох абсолютно різних цивілізацій?
Думаю, що ми відрізняємося від Росії системою цінностей. У нас, українців, однією з ключових цінностей є свобода. Свободолюбність ця часом навіть зашкалювала, але українці – це нація, яка не терпітиме хоч якогось утиску своїх прав чи вольностей, тому історія України є історією боротьби за свободу.
Росія, навпаки, є країною, у якій громадяни готові терпіти приниження і різні негаразди, «лишь бы за державу не было обидно». Це країна царів, країна, де навіть Церква не зберегла своєї незалежності, а стала інструментом держави. Це країна радше азійських форматів, де, обираючи між свободою та безпекою, абсолютна більшість громадян віддає перевагу безпеці. І заради цієї, часто ілюзорної, безпеки готова повністю відмовитися від своєї волі. На жаль, громадяни Росії часто перетворюються на солдатів імперії, втрачають безпеку і експортують цю несвободу та свавілля російського керівництва у світ, зокрема в Україну.
– Як оцінюєте загрозу вторгнення Росії в Україну і як українці реагують на цю загрозу?
У нас зараз немає паніки. Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю. За даними соціології, більшість громадян не збираються нікуди втікати, а готові захищати свою землю, готові до збройного спротиву значно більше, аніж громадяни деяких європейських країн.
Звісно, загроза є, але я переконаний, що найбільшим успіхом для Путіна було б не лише завоювання території України, а й українських душ. Саме на це спрямована його політика, яка була досить успішною приблизно до 2013 року, особливо в часи Януковича. Після 2014-го ця політика зазнала краху, бо Путін намагався захопити Україну силою зброї, але отримав протилежний результат. Завоювавши й анексувавши частину її території, він почав втрачати душі українців.
Я не вірю, що у найближчому майбутньому, незалежно від того, яким чином будуть розвиватися відносини України та Росії, і від того, чи буде війна, я переконаний, що Путіну вже не вдасться повернути українців у орбіту свого впливу.
Софія Шавранська
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку