Фото: Анна Ютченко

Фото: Анна Ютченко

Університети Твого міста. Перший у Львові

9370 0
Щорічно 11 жовтня академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка відзначає День Університету. У цей день, ще в 1999 році, Указом Президента України університету надали статус «національного». Розповідаємо, як з єзуїтської колегії виріс один з найстаріших університетів у Східній Європі та чому у 90-х його могли назвати на честь Михайла Грушевського.

Tvoemisto.tv розповідає про львівські університети — від першого вишу, що з'явився в місті, а саме Львівського національного університету імені Івана Франка.

За понад 300 років історії у Львівському університеті викладали та вчились п'ятьма мовами: латиною, польською, німецькою, російською та українською. Найстаріший львівський виш устиг пережити кілька держав та зміни кордонів доти, поки дочекався статусу національного не лише за духом, а й офіційно.

Королі та єзуїти

Вік Львівського університету рахують від 20 січня 1661 року, коли король Речі Посполитої Ян Казимир видав указ про присвоєння колегії єзуїтів у Львові «гідності академії та титулу університету». Львівські єзуїти отримали право викладати всі тодішні університетські дисципліни та присуджувати вчені ступені. Однак польський сейм так і не затвердив той указ, адже значно впливовіший Краківський університет не бажав зайвої конкуренції.

Попри перешкоди, навчання у Львові велося, причому не гірше, ніж в інших містах Європи. У 1665 році в єзуїтській академії працювали вісім викладачів, які вчили 500 студентів. Підтвердив право університету вважатись таким лише польський король Август ІІІ у 1758 році, коли затвердив диплом, виданий Яном ІІ Казимиром.

Університет повністю контролював єзуїтський орден, який підпорядковувався генералу єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Його приміщення розташовувалося поблизу Краківської вулиці. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку та найбільшу у Львові друкарню.

Український (не) для українців

У 1773 році орден єзуїтів ліквідували. Тому під час освітніх реформ імператора Йосифа ІІ університет фактично створили заново. У 1784 році заснували першу гімназію, аби готувати місцеву молодь до навчання, вона існує дотепер. Із 1787 по 1809 роки в університеті діяв науковий Studium Ruthenum, де навчання велося тогочасною українською мовою. Там готували греко-католицьких священиків, які згодом у період кінця ХVIII — початку ХХ розпочали національне відродження на підконтрольній Австро-Угорщині Галичині.

«Цікаво, що самі ж українці пізніше ініціювали закриття цього інституту, незважаючи на те, що там викладали українською, яка була зрозумілою для місцевих. Це почало виглядати на такий собі лікнеп для меншовартісних студентів, які не знають латини та не мають належної підготовки», — пояснює дослідник історії університету та викладач Володимир Качмар.

Читайте також: На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені

Хоч університет протягом своєї історії перебував у складі різних держав, студенти-українці тут були не лише з Галичини.

«Ще за австрійського періоду тут вчились студенти з Наддніпрянщини, яких викрили через специфічний говір, — розповідає Володимир Качмар. — Їх тоді відрахували, бо ж православні були, а потім ніби знову поновили».

У 1939-1941 роках, окрім частої зміни стягів на державних будівлях, прикметною рисою життя у Львові стають масові убивства. За списками ґестапо в ніч із 3 на 4 липня 1941 року заарештували майже три десятки професорів-поляків, що викладали в університеті, разом із членами їхніх родин. Згодом їх розстріляли на Вулецьких пагорбах (тепер це Студентський парк), вижити вдалося лише одному — Францішеку Ґреру.

Студентський квиток 1930-го року 

Під час кількох років реорганізації університету вже в часи УРСР з міністерства почали присилати ректорів, які зайнялися деполонізацією навчального закладу. Таким чином кафедри отримали тих професорів-українців, яких у довоєнний період не допускали до викладання.

Дошка пошани

Середовище — головна цінність усіх університетів, а на початку ХХ століття у Львові воно було особливо насиченим. Окрім історичної школи Михайла Грушевського, в універститеті працює потужна юридична школа. З неї, наприклад, вийшли Герш Лаутерпахт (відомий юрист, автор терміну «злочин проти людяності») і Рафал Лемкін (правник-міжнародник, автор терміну «геноцид»). Відомою на всю Європу стає математична школа, яку очолює Стефан Банах – професор, який навіть не мав диплому магістра, та творець функціонального аналізу.

Тоді ж професор Казимир Твардовський започатковує знамениту Львівсько-Варшавську філософську школу, що дала початок усій модерній польській філософії. А Рудольф Вайґль розробив в університеті першу у світі вакцину проти тифу. Тут вчились письменники Богдан Лепкий та Богдан-Ігор Антонич. А ще Мілена Рудницька — лідерка українського жіночого руху в міжвоєнний час, графиня Кароліна Лянцкоронська — професорка-мистецтвознавиця, перша жінка з докторським ступенем в університеті.

Читайте також: Тут ростуть гранат і кава. Як у центрі Львова працює таємний ботсад

Непрогнозований Іван Якович

У 1875 році до університету вступає хлопець із простої селянської сім’ї, який виділявся шаленими здібностями. Першокурсник обирає класичну філологію й українську мову та літературу. Звали його Іван Франко.

Хоча майбутній відомий письменник так і не закінчив навчання, менш, ніж за століття, він став його патроном. Магістратуру Франко закінчує у Чернівцях, а докторат — у Відні. Кілька разів уже в дорослому віці письменник намагається добитися викладання в університеті, але безрезультатно.

«Влада розуміла, що його революційність та подача власних ідей, теорій, вільнодумства вкрай небезпечна для студентів, — каже історик Володимир Качмар. — Адже в усі часи влада любить людей прогнозованих. А від Івана Яковича можна було чекати будь-чого».

Володимир Качмар розповідає, що в документальному фільмі про університет та його патрона, який показують першокурсникам ЛНУ, є сцена, в якій тодішній ректор каже Франкові, що прийшов просити про викладання: «Та що ж може журналіст навчити студентів?».

«А ще його стосунки із Михайлом Грушевським були приводом для спекуляції радянської пропаганди. Мовляв, Грушевський був з багатої родини, дістав повний пансіон, коли приїхав до Львова, отримав кафедру всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи або, як називали її студенти, кафедру Історії України, пропрацював тут майже 20 років. А Франко не працював тут ні дня, навіть не закінчив навчання. Та обоє вони були лідерами, обох любила молодь, обоє дбали про україністику. Мабуть, якщо б у 90-му році було потрібно обирати для університету ім’я, то дуже ймовірно, що історики б запропонували саме Грушевського», — розмірковує Володимир Качмар.

Зупинка Університет

Перш ніж отримати свою теперішню назву, університет встиг змінити не одне ім'я: він був Йосифинським (1784 — 1805), Львівським ліцеєм (1805 — 1817), Університетом Франца I (1817 — 1918), Львівським університетом Яна-Казимира (1919 — 1939) та Львівським державним університетом імені Івана Франка (1939 — 1999). Латиною — Universitas Leopolіensis.

Фото: ikdreameducation.com

Зараз центральний корпус вишу розташований на вулиці Університетській, 1. З його аудиторій на верхніх поверхах видно шпиль Ратуші та дахи старих кам’яниць, а в коридорах легко заблукати, оскільки поверхів усередині цієї будівлі більше, аніж видається спочатку.

На його фасаді висічено гасло: Patria Decori Civibus Educandis, тобто «Освічені громадяни — окраса Батьківщини». Цей вислів знають усі 20 тисяч студентів, які вчаться у Львівському університеті, а також безліч його випускників. Ці слова серед інших 100 обов’язкових цитат вчать напам’ять на парах із латини, аби скласти залік.

За свою понад 300-річну історію головному львівському осередку освіти та науки довелось не один раз переїжджати. Спершу він працював у колишньому монастирі тринітаріїв, що був розташований на нинішній вулиці Краківській (тепер на його місці стоїть церква Преображення).

Мапа університетських будівель, розташованих у центрі міста

Після революції 1848 року, коли австрійські війська обстріляли місто і стара будівля згоріла, університет переїхав до будинку колишнього єзуїтського конвікту на теперішній вулиці Грушевського. Але скоро студентам стало у ньому тісно, тож у 1890-1891 роках на теперішній вулиці Кирила і Мефодія звели корпус хімічного, геолого-мінералогічного та фармакологічного інститутів, а у 1897 році — ще один корпус для фізичного інституту, в якому розмістилися кафедри філософського факультету, експериментальної фізики, математики і географії.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Спадковий хімік зі шляхетної родини

Один з об'єктів ЛНУ, що працюють на вулиці Кирила і Мефодія, — ботанічний сад

У нинішньому головному корпусі до Першої Світової засідав Крайовий сейм Королівства Галичини та Володимирії. У 1923 році — через п’ять років після розпаду імперїї Габсбурґів — будівлю передали університету.

Так виглядав хол головного корпусу у 1903 році

Оскільки головний корпус зводився не для навчальних потреб, коридори та аудиторії на факультетах іноді нагадують лабіринти: проходиш крізь одні двері і бачиш перед собою інші.

Знаковим місцем для львів’ян є площа перед Франковим університетом. Тут влітку 1988 року на п’ятдесятитисячному мітингу В’ячеслав Чорновіл та брати Горині оголосили про створення Української Гельсінської спілки — першого опозиційного органу у СРСР. Тоді Львів опинився в центрі протестних подій, які прокотилися всією УРСР.  До проголошення Незалежності залишалося 3 роки.

Та справжнє місце, яке займає виш у житті Львова, можна перевірити простим питанням. Якщо поблизу залізничного вокзалу чи у центрі Львова запитати перехожих, як пройти чи проїхати «до університету», виявиться, що у Львові є тільки один університет — Львівський національний імені Івана Франка.

Анастасія Чупринська

Фото: Анна Ютченко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!