фото: LvivMozArt

фото: LvivMozArt

В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху

2312 0
Оксана Линів виросла в родині музикантів. Вона — перша жінка-диригентка опери у Граці та засновниця і арт-директорка фестивалю LvivMozArt. В інтерв’ю Tvoemisto.tv Оксана Линів розповіла, що допомагає встигати робити різні проєкти, не вигорати та конкурувати з чоловіками в мистецтві.

Коли дехто виростає в родині музикантів чи, приміром, архітекторів, їх це відштовхує від професії і вони обирають зовсім інший шлях, ніж їхні близькі. Ви не мали сумнівів щодо музичної кар’єри?

Ні, мене не відштовхнуло. Я з самого дитинства знала, що хочу бути музиканткою.

А чому вибрали саме диригування?

Я закінчила Львівське музичне училище, і серед різних предметів у нас було диригування студентським оркестром. Після державного іспиту в училищі, після концерту багато людей запитали мене, чи не думаю я про професію диригента. Спочатку це було для мене новиною, сюрпризом, бо я не знала жодної жінки-диригентки в Україні, але потім вирішила спробувати.

Читайте також: Ми підкорюємо не гори, а свої амбіції. Як львів'янка зійшла на Еверест

Професія диригента дуже комплексна. Вона враховує дуже багато різних якостей — потрібно мати задатки лідера, образне мислення, потрібно любити сцену, театр, мати відчуття режисури, любити і розумітись на вокалі, вміти об’єднувати багато компонентів в одне ціле, мати драматургічне мислення для того, щоб працювати з великими формами. Це всі ті речі, які мені подобається робити.

Коли ви відчули себе професіоналкою своєї справи? Мабуть, це не те, що видається з дипломом.

Напевно, це був дебют в Баварській державній опері у 2014 році.

І що тоді змінилось?

Нічого не змінилось — просто я дебютувала як оперна диригентка в одному з найкращих театрів світу і мала схвальні відгуки від музикантів та професійних музичних критиків. Після цього отримала багато інших запрошень і зрозуміла, що дійшла до певного рівня, накопичила достатній досвід, який можу далі професійно використовувати. А взагалі  диригуванню ти вчишся ціле життя.

Як ви вчитеся, розвиваєтесь?

Кожен новий проєкт — неповторний, не схожий на попередній. Кожен новий твір, кожен новий композитор, якого я включаю в репертуар, ставить нові завдання переді мною як організаторкою та музиканткою. Крім того, ті проєкти, які я додатково заснувала у фестивалі LvivMozArt, і Молодіжний симфонічний оркестр України (заснований Оксаною Линів у 2016 році — ред.) також вимагають від мене постійного пошуку нових ідей, рішень.

Читайте також: Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську

Які у вас є чи були особливі проєкти?

Кілька днів тому відбувся концерт біля руїни синагоги у Бродах. Це була моя ідея, підготовка тривала три роки. Це був експеримент, бо там ще ніхто ніколи не ставив сцени, ніхто не проводив жодних заходів. Проєкт був складний і технічно, і мистецьки. Я об’єднала солістів з різних країн, вибрала дуже цікаві і досить складні твори, нестандартну програму. І всі блискуче справились. Цікаво те, що навіть дуже складну симфонію ХХ століття сприйняли з величезним захопленням як професіонали, так і звичайні глядачі — публіка, яка зазвичай не буває на концертах класичної чи симфонічної музики.

З Бродами пов’язана особлива історія Галичини. Тут народилися австрійський письменник і журналіст Йозеф Рот, мама Зигмунда Фрейда Амалія, з Бродівщини походять художник Іван Труш і лікар Лео Каннер. Синагозі, яку зруйнували під час Другої світової війни, майже 300 років. Ніде у світі вже не знайдете таких важливих історичних будівель, які були б у такому занедбаному, зруйнованому стані. Вони всі вже або відновлені, або перебудовані в музей чи концертні зали. А тут стоїть така руїна, що водночас є дуже визначним місцем.

Як вам вдалось скомунікувати, поєднати в єдиний організм музикантів з різних країн у цьому концерті?

90% свого часу я перебуваю за кордоном, де постійно працюю з різними музичними колективами. І завжди, коли знаходжу цікавих солістів чи бачу когось цікавого, я з ними розмовляю, веду попередні переговори, цікавлюся, чи не хотіли б вони приїхати до Львова на LvivMozArt. Це полегшує перший контакт, адже більшість з них вперше приїжджають в Україну.

Як вам взагалі вдається встигати робити ці всі проєкти?

Для того, щоб встигнути, я відмовляюсь від якихось речей, які мають інші люди, — життєвого комфорту, особистого часу, вихідних, святкових днів, відпустки. Я цього всього не маю — я просто працюю. Тобто вихідні бувають, але дуже рідко.

Що допомагає не вигорати, якщо ви так багато працюєте?

Це психологічно складний процес, іноді хочеться все кинути і просто відпочити. Але я розумію, що це буває в ті моменти, коли справи йдуть складно, коли важко переконати людей підтримати ту чи іншу ідею. Але в інші — навпаки, усе вдається, результат блискучий, і ти відчуваєш цей ореол успіху і впливу на публіку. Наприклад, концерт у Бродах пройшов кілька днів тому, а я досі отримую позитивні відгуки, усі захоплені і кажуть, що це одні з найбільш незабутніх вражень, які вони будь-коли могли отримати від творчої події. І в такі моменти я розумію, що ці всі зусилля були не дарма — просто потрібно вміти правильно організовувати свій час і десь давати собі маленькі вікна, щоб переключатись на щось інше. Для мене найцінніший ресурс — команда, з якою я працюю. Це люди, яким не треба тричі повторювати, що робити, хтось розуміє з першого разу або навіть без слів. Це однодумці, які всі живуть і горять однією ідеєю, і можливість з ними працювати полегшує загалом процес.

Читайте також: «Люди робили ставки, скільки ми протримаємося». Як у Львові працює кримська пекарня

А на що ви переключаєтеся? Читаєте книги, гуляєте, ходите в кіно?

Мені допомагає перебування на природі або подорожі в інші міста. Переважно ці мандрівки пов’язані з моєю творчістю або з налагодженням нових контактів — коли я шукаю режисерів чи хореографів і спеціально їду на якусь зустріч. Але загалом люблю подорожувати. Влітку обов’язково маю побути 4-5 днів на морі — це той мінімум, який дозволяє мені поновити ресурси. Люблю відпочивати в Україні — на Азовському, Чорному морях, у Карпатах.

Жінкам у мистецтві важче, ніж чоловікам, пробитись, досягти успіху?

Так. Ще у 2017 році Міністерство культури Німеччини проводило велике дослідження і довело фактами та цифрами, що жінки отримують меншу зарплату, ніж чоловіки, і менш престижні контракти та замовлення. Це стосувалось всіх мистецьких сфер — кінематографії, письменництва, режисури, директорів арт-салонів, галерей, мистецьких виставок. І після цього навіть на державному рівні запровадили певні заходи, щоб створити кращий контроль над ситуацією. Мистецтво — це ніби останній бастіон, який тримають чоловіки.

Так є в Німеччині. А як в Україні?

В Україні я незалежна, бо я сама керую своїми проєктами. Ті чоловіки, з якими я співпрацюю, є моїми однодумцями, які мене підтримують і мною захоплюються. Але думаю, що в державних установах така нерівність ще існує.

Що вам допомогло стати першої жінкою-диригенткою опери в Граці?

Я постійно вчилась, працювала, розвивалась і в результаті стала конкурентноздатною на загальному музичному ринку. Коли був конкурс у Граці, то було семеро кандидатів, шестеро з яких — чоловіки. І я просто виграла цей конкурс.

А як вдається поєднувати роботу та особисте життя, зустрічі з друзями?

Для цього теж потрібно багато фантазії. Мій хлопець у Дюссельдорфському симфонічному оркестрі, а я живу в Австрії. Щоб просто бачитись, ми узгоджуємо наші календарі і графіки, визначаємо періоди, які ми проводимо разом, можна сказати, на рік наперед. Це дуже цікаво. З іншого боку, це хороші стосунки, бо у них відсутні побут і рутина. Ми стараємось бувати на всіх важливих подіях, прем’єрах і концертах один одного, і дуже часто це буває в різних містах Західної Європи, або ж просто проводимо вихідні в інших містах. Якщо є три дні, і жодних концертів ні в мене, ні в нього немає, то можемо поїхати в Париж чи Флоренцію — на якісь інші цікаві події чи концерти. Це розвиває і збагачує, ти це цінуєш, розділяєш роботу, професійні обов’язки з особистим. А більшість моїх друзів є у Львові, тож фестиваль LvivMozArt є можливістю їх побачити.

Що для вас означає успіх? Чи досягли ви його?

Успіх — це коли ти можеш реалізувати свої мрії. Чи я його досягла? На якомусь етапі — так. Але, звичайно, коли ти реалізовуєш одну мрію, то у тебе з’являться сотня інших.

Анна Журба

Фото LvivMozArt, Ysou

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.

Що б ви робили, якби не боялись