Фото: Unsplash
Богдан Шумилович: У довоєнній Галичині не святкували від «Романа до Йордана»
Перехід до «еволюційних» ритуалів
Дорадянське зимове святкування цілковито залежало від різдвяного циклу з його богослужіннями, колядками і традиціями. Комуністична влада хотіла замінити церковне на світське і випадково створила найбільш універсальне свято, що полюбилось усім, зокрема і нерелігійним людям.
«Основна ідеологія комунізму і соціалізму – еволюція. Відповідно, треба було контролювати, як люди думають, позбавити радянських громадян прив’язки до пережитків минулого. Для цього комуністи використовували різні методи: від терору до переконання», – каже історик Богдан Шумилович.
Богдан Шумилович. Фото: Центр міської історії
До Другої світової війни релігія була під забороною і зазнавала переслідувань. Під час війни Сталін переглянув її роль у суспільстві, тому що побачив, як вона мобілізувала людей. У повоєнний час Російську православну церкву дозволили, але – лише під наглядом спецорганів.
«У радикальний період, коли радянська система формувалась, влада мусила вигадувати нові ритуали і дії, які мали замінити релігійні. Діяли так, як колись християни з язичниками: поєднали старе і нове. Святкування повинно бути зимою, але мати злегка іншу форму. Тобто якщо ви маєте той самий час, просто зміщуєте дату і використовуєте майже ті самі ритуальні дії, які люди мали», – говорить експерт.
Читайте також: Містичний дух Різдва. У що вірили прадавні галичани і чи існують ці традиції сьогодні
Такими ритуалами були, наприклад, родинні зібрання, вручення подарунків та обов’язково – віра в дива. Все це мало стати головними атрибутами Нового року і плавно замінити Різдво.
«Святкування Нового року пов’язане із календарем. Закінчується грудень – починається новий відлік. Те, що воно припадає між датами святкування Різдва за західним і східним обрядом, було дуже зручно, адже можна було заборонити обидва, і святкувати тільки Новий рік», – додає Богдан Шумилович.
Тоді партія дозволяла лише те, що мало колективний підхід. Разом працювати – разом і святкувати.
Новий ритуал об’єднання
Україна – клаптикова держава, яка зібрала людей з дуже різними поглядами. Але приходить Новий рік і приносить із собою чудо єдності на крилах феєрверків.
«Новий рік – це свято, коли львів’янин не дивиться вороже на луганчанина, на одну ніч з народного лексикону зникають «бандерівці» і «східняки». Нас – українських вірмен, грузинів, татар, росіян, поляків – не може об’єднати мовна єдність, але нас об’єднують культурні явища», – коментує Богдан Шумилович.
Читайте також: Від класики до авангарду. Як львівські митці творять сучасну ікону
Різдво не може замінити Новий рік, як колись Новий рік не зміг замінити Різдво, що потайки святкували і під час найжорсткішого насадження атеїзму. За пізнього Союзу система зимових свят реформувалась в неконтрольовану чергу безкінечного святкування.
«На довоєнній Галичині, наприклад, було не прийнято святкувати «від Романа до Йордана». Причиною суперсвяткового січня стали пізньорадянські практики, де химерно поєдналось християнство та офіційні радянські свята. Було багато вільного часу, можливість нічого не робити, навіть певна безкарність, тому люди пили на роботі і між роботами. Під час Союзу багато селян переселились у міста і принесли зі собою свою зимову обрядовість. У селах взимку набагато менше роботи, і така «відпочинковість» плавно перекочувала в міський Новий рік», – розповідає історик.
Різдво у Шевченківському гаю у Львові. Фото: РІСУ
Культ їжі
Легендарний олів’є став символом радянського Нового року через не менш радянське явище – дефіцит. Майонез діставали через троюрідних кумів з боку прабабці, щоб мати ознаку заможності на святковому столі. Так на новорічний стіл перекочували кришталеві келихи з «Советским шампанским», які майже кожна радянська господиня з обережністю сапера діставала з глибин серванту, щоб після Нового року одразу заховати назад. Ікра в скляних карафочках ставала останнім обов’язковим штрихом до заможного столу. Люди намагались дозволити собі все найкраще в новорічну ніч, адже атеїстична радянська влада мусила дати народові елемент казкової обрядовості, де «як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш».
Фото: Gazeta.ua
«Новий рік не має обмежень. Якщо напитись на Різдво, суспільство висловлює певну дозу осуду, а для 31 грудня – це норма. Свято повного «розслабону», коли люди можуть себе відпустити: пити, їсти, битись і гостювати в травмпунктах. Релігійне свято цього не замінить, бо має зовсім іншу специфіку та смислові наголоси», – каже Богдан Шумилович.
Територія Різдва, територія Нового року
Побутує думка, що східна Україна – це територія Нового року, а західна – Різдва. Але це перебільшення.
«Східні українці багато пережили під час Голодоморів 1920-1930-х років. На західну Україну Союз прийшов уже дещо в м’якшій формі. Тому в галичан інша специфіка пережиття страшного досвіду, вони не можуть бути «рольовими моделями» для східної України. Там теж святкують і Різдво, і Великдень, проте з іншими наголосами», – говорить історик.
Читайте також: Як подарована цукерка і розмова врятували одну душу. Історія доброго Миколая
На Заході є поняття «дива в Різдвяний вечір». На пострадянському просторі таку ж функцію виконує Новий рік.
«На Галичині елемент містичного дива, що стається щороку, – це свято Миколая. На Сході України також в пошані святий, але в обрядовому сенсі він приносить солодощі, а не чудеса. Тому ці дива переносяться на Новий Рік під ялинку. Ритуали, що шануються в народі настільки довго, хоч і перенесені з авторитарної доби, можуть грати і непогану роль у державотворенні», – зазначає Богдан Шумилович.
Наголоси і дива
Віра в дива й олів’є на Новий рік об’єднують Схід і Захід, бо це олів’є вони можуть чудово їсти разом. У шампанському під куранти нічого страшного немає. Люди тішаться, купують подарунки, прикрашають ялинки і миряться з рідними. Але зараз державі потрібно змінювати наголоси, адже є апріорі деструктивні ритуали.
«На Новий рік в СРСР людям давали квартири, премії, машини. У свідомості народу є поняття, що до Нового року вони важко працювали і заслужили на диво. Усі досі рахують всі бюджети і звіти Новим роком, не Різдвом. Люди – лімінальні створіння, зберігають свої ритуали з переступанням порогів, якою б древньою ця практика не була», – підсумовує Богдан Шумилович.
Альона Мартинюк
Інна Волоська
Головне зображення: Unsplash
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня