Фотоколаж: Дмитро Тарадайка
Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
Євромайдан – це «чорний лебідь» українського суспільства
І для Генрі Марша, і для Юрія Андруховича Майдан має велике значення: обидва письменники були там, і для них він став утвердженням українського духу. Юрій Андрухович розповідає, що часто втрачав віру в Україну та українців, втрачав віру в те, що ми здатні щось змінювати в собі і навколо себе. Але є два історичні моменти, які цю віру врятували і робили його сильнішим – це Майдани.
«Помаранчеву революцію я вважаю напів забутою та недооціненою, адже це був той момент, коли путін нас зненавидів по-справжньому, вже заради цього її треба шанувати. Щодо Євромайдану, то нам потрібно було десять років, аби ми знову відступили, щоби все зіпсувалося, знову зневіритися, втратити напрямок руху, втратити певність у собі, переконаність… І раптом знову це відбувається, воно робить неповоротною подальшу історію України. Ми стали собою, і це було оплачено людськими життями», – ділиться Юрій Андрухович.
Попри всю конфліктність українського суспільства, яка тягнеться ще від незалежності, каже Юрій Андрухович, протести увесь час відбувалися мирно:
«Тут ніхто нікого не зачепив навіть мізинцем, не було місця фізичному насильству, і це вважалося нормою: люди з протилежними мені політичними поглядами протягом тривалих років так само, як і я, вважали, що навіть мізинцем ти свого опонента не повинен рушити. Таким чином тут утверджувалася Європа, цей цивілізований демократичний підхід до рішення якихось політичних речей», – переконаний письменник.
Євромайдан, на думку Юрія Андруховича, став тим моментом, коли це зруйнувалося. Виявилося, що вплив москви настільки великий, що українська влада йде на порушення цього принципу, і проливається кров.
«Якщо ми згадаємо ту ніч з 29 на 30 листопада, то це перехопило подих усім, тому що в Україні не мало такого бути. Ми жили і розвивалися в інших обставинах: нам не ламали хребти палицями і не заливали кров'ю студентів бруківку – це ключовий момент, і ми у ньому перебуваємо до сьогодні. Це перша кров, на жаль, не остання. Це через те, що це була зовнішня агресія, і вона мала тоді такий вияв», – каже Юрій Андрухович.
Письменник не очікував, що досить бюрократична і відірвана від повсякденного життя процедура підписання асоціації з ЄС викличе таке збурення:
«В 2013 році була дуже гидка суспільна ситуація, і, здавалося, що оця президентура Януковича насправді українцями сприйнята, але це, на щастя, помилкове враження. Мені здавалося, що все настільки погано не тому, що така влада, а тому, що люди її приймають. І тут трапився «чорний лебідь». Хто міг би очікувати, що Асоціація з ЄС, якась така бюрократична і дуже відірвана від нашого життя річ, матиме такий ефект. Це ж документ, де не йдеться про наше тут і тепер, а про якісь дуже технологічні параметри, але відмова його підписувати раптом викликала таке суспільне збурення. Путін не розраховував на цього «чорного лебедя», – згадує Юрій Андрухович.
Генрі Марш вперше приїхав в Україну у 1992, тридцять років тому. Його тоді вразили жахливі умови в медичних установах. Лікар хотів бути корисним, і вважав, що може допомогти.
«Але я також розумів, що те, що я роблю, мало і політичну вагу, а не тільки медичний характер. Я відчував, що допомагаю бунтувати молодим лікарям проти монолітичних совєтських лікарів. Зараз я думаю, що не був цілком правий, проте важливо тут інше – коли я повернувся до Англії, скажімо 25 років тому, я міг сказати: «Люди, Україна – це дуже важлива країна». А люди мені такі: «Україна? Що це таке? То хіба не частина росії?». І я казав: «Ні, Україна – це те місце, де західноєвропейська свобода зустрічається з азійським російським деспотизмом».
На той час нейрохірург вже був обізнаний у російській політиці, адже відвідував в Оксфорді заняття професора Арчі Брауна, що викладав радянську політику. Вже як настали часи Помаранчевої революції, каже Генрі Марш, люди в Англії та Америці почали потрохи усвідомлювати те, про що він казав ще у дев’яностих.
«Видатний поет Вільям Вортсворт писав про французьку революцію:
«Це блаженство:
На світанку
Бути живим
Але бути молодим –
Справжній рай»
Я не був молодим. Але був на Майдані впродовж кількох днів, і дуже пишаюсь тим, що мав змогу там опинитися. Майдан для мене став доказом моєї правоти у тому, що я побачив в Україні. Так є чітка лінія поступу: від проголошення Незалежності у 1991 році до Помаранчевої революції, другого Майдану, а зараз – війни. І тут все просто: незалежна Україна є загрозою для путінського антидемократичного режиму. Я є оптимістом щодо війни. Але більш песимістично налаштований щодо того, що буде опісля», – побоюється Генрі Марш.
Бути оптимістом означає вижити
Генрі Марш почав писати ще у дванадцять років і відтоді веде щоденник. Його дружина, також письменниця, спонукнула Генрі Марша опублікувати частини робочих щоденників.
«Я відчуваю внутрішній імпульс та потребу писати. Я люблю англійську мову, люблю переставляти слова, щоби написати гарне речення. Я хочу відчувати, що моє життя та мої думки щось означають. Звичайно, як для лікаря значення мого життя та моєї роботи – це пацієнти. Тому свого роду легко бути лікарем – ми виконуємо свою роботу, і вона добра. Тому я пишу, бо вважаю, що життя важливе та цінне, і я залишаюся оптимістом, тому що жахливо було б вірити у щось інше», – впевнений Генрі Марш.
У випадку війни, каже нейрохірург, бути песимістом приводить до найгіршого сценарію, адже, якщо ви вже перестали боротися та чинити опір, іншого не вийде.
«Вибору немає, тому що путін хоче повністю знищити Україну. Для вас це боротьба за існування. А для решти світу, для Європи, Америки – для вільного світу, не всього цілком – це боротьба за права людини, волю, за майбутнє. Тому я впевнений, що і Америка, і Європа будуть належно підтримувати Україну», – каже Генрі Марш.
Юрій Андрухович впевнений, що оптимізм – це насправді волюнтаризм, наша воля бунтує проти обставин, і завдяки цьому ми отримаємо шанси і перемагаємо – програвати ми не хочемо:
«Сам акт писання є маніфестом оптимізму. Людина, яка не має потреби писати сторінку за сторінкою, розповідаючи якісь історії та виливаючи душу, виключена з цієї гри «оптимізм – не оптимізм». Тому саме писання є оптимізмом, бо ми шукаємо порозуміння з іншими, переказуємо їм щось, що вважаємо за важливе, і в цьому вже закладений оптимізм. Зміст може бути який завгодно песимістичний, але потреба про це писати – це вже оптимізм. Оптимізм – це дія», – впевнений Юрій Андрухович.
Путін досяг абсолютно протилежного
Якщо озирнутися в минуле України, каже Юрій Андрухович, то це перша війна, в яку Україна вступила як незалежна держава, бо навіть, якщо взяти 1919 рік, то УНР не була ще кінцево незалежним утворенням.
«Тоді УНР рекордно швидко будувалася, звичайно, це все було жахливо недосконало, але це все дуже особливий досвід: УНР і Українська держава за гетьмана. Як на мене, то воно за великим рахунком шансів не мало, бо не було жодного союзника. Але це були супер-талановиті спроби з нічого створювати державу», – каже Юрій Андрухович.
Генрі Марш також ретроспективно коментує минулі воєнні досвіди Європи, а також звертає увагу, що зараз путін досягає діаметрально протилежного, аніж оголошував спочатку:
«Великим досягненням Черчіля було те, що з Гітлером не було підписано угоди, бо в британському уряді сиділи посадовці, що на це були готові. Черчіль від початку хотів затягнути у війну США. І хоча росія каже, що вони виграли війну, проте отримали незлічену кількість допомоги від Штатів. Відповідно також Україна цілком залежить від США і меншою мірою – від Європи. путін досяг абсолютно протилежного тому, що оголошував. Або радше допоміг збутися своїм параноїдальним фантазіям. Три роки тому Макрон сказав, що в НАТО відмер мозок, а зараз НАТО цілком згуртоване. Путін сказав, що Фінляндія та Швеція не повинні вступати в НАТО, і вже скоро вони стануть членами. Сказав, що українці – несправжня нація, і зробив більше для об’єднання України, ніж будь-хто інший за останні 100 років», – каже Генрі Марш.
Нейрохірург радить максимально залучати світ до допомоги, і тоді нас чекає перемога. А опісля треба буде відновлювати країну і не допустити відкат до старої корумпованої системи.
Катерина Бортняк
Фото: Лівий берег, Theukrainians
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку