«Наблизити перемогу». Як інклюзивна пекарня випікає хліб в Києві і везе його на фронт
Соціальну пекарню Good bread from good people можна знайти у Ковальському провулку, 19, що в Солом’янському районі столиці. Останні п’ять років там займаються волонтерством: розвозять харчі в госпіси, психоневрологічні інтернати. А з початку повномасштабного вторгнення почали випікати хліб, який передають у деокуповані та прифронтові регіони, переселенцям та військовим. У день тут можуть спекти понад 1500 буханців, які одразу ж везуть тим, що потребують їх найбільше.
Зайшовши у приміщення, відчуваю запах свіжоспеченого хліба. Працівники в сірих фартушках, притрушених борошном, пораються на кухні та в сусідній кімнаті, де стоять кілька десятків коробок з готовою продукцією.
Знайомимось із Владиславом Хлопенком. Він у пекарні працює бренд-менеджером. Каже, що історія закладу починалася всього з кількох людей із ментальною інвалідністю. Сьогодні таких у штаті 32 особи. На кухні завжди присутні три-чотири супровідники, які виконують функцію терапевта і заодно допомагають в процесі приготування хліба.
«Але в нас діє важливе правило: щодня наші пекарі лишаються на кухні без супровідника на 45 хвилин. Так вони вчаться працювати самостійно, – розповідає Владислав. – Така робота для людей з інвалідністю є своєрідним даблшотом: вони соціалізуються, вчаться відповідальності та при цьому дуже змінюються. Розуміють, що вони та їхня праця важливі, адже випікання і безкоштовне роздавання хліба також наближають нашу перемогу».
Робота в пекарні починається з восьмої ранку в будні. На зміні може працювати 10-12 людей. За день Good bread випікає 1500-2000 буханців, за тиждень – 8 тисяч. Готовий хліб пакують і з допомогою волонтерів чи самостійно відвозять до Харкова, на деокуповані території області, а також у Донецьку область, зокрема Бахмут, в Луганську, Херсонську та Миколаївську області. Після деокупації Київщини хліб постачали й туди, а також на Чернігівщину.
Із 24 лютого 2022 року роботу пекарні призупинили. Працівники роз’їхалися по різних областях України, але вже 10 березня відновили.
«Нам було дуже важливо не закритися, зберегти цю пекарню. Адже для людей з ментальною інвалідністю важливий режим і відчуття, що вони потрібні. Ці люди самі почали питати, чи можуть повернутися, але ми відновити роботу змогли лише тоді, коли почав їздити у столиці транспорт. Тоді ж, можна сказати, і переформатувалися, тобто почали пекти безкоштовний хліб», – веде далі Владислав Хлопенко.
Кімната, в якій ми спілкуємося, заставлена коробками. Двоє людей виймають хліб із червоного кошика та кладуть його в прозорий пакет, а відтак – у коробку.
Навпроти бачу з десять мішків борошна. Саме з нього зараз і печуть духмяні хлібини.
Щоби подивитися на процес випікання, разом із Владиславом ідемо на кухню. Дорогою зауважуємо підноси з печивом, яке нещодавно витягли з гарячої печі та поставили вистигати.
«Це печиво, яке ми робимо на замовлення для партнерських компаній», – пояснює співрозмовник і веде у сусідню кімнату.
В повітрі витає запах свіжого хліба, а в приміщенні кипить робота.
Майже 10 пекарів стоять на різних процесах. Хтось засипає борошно в апарат, який його просіює, хтось за репетом формує «бокси».
Суміш засипають у спеціальний апарат, який змішує борошно та інші інгредієнти. Готове тісто виймають і ділять на частини по 450 грамів.
Саме цим займається 27-річна Катя – лопаткою відділяє шматочок тіста і кладе його на вагу. Якщо замало, додає ще. Зважене тісто перекладає на сусідній стіл, де її колеги займаються формуванням буханців, що незабаром опиняться в змащеній олією формі.
«У березні буде три роки, відколи я тут працюю. Вмію робити все: зранку пекла печиво, а тепер стала на нарізання. Якщо хлібина велика, то її вага має бути 450 грамів, якщо ж мала – 225-235», – пояснює дівчина.
Після того, як тісто замісили й поклали у форми, ставлять їх на піднос та залишають на декілька годин. Відтак повторюють ще раз.
Після цього хлібини поміщають у пічку, випікають упродовж години та виймають. Гарячі підноси несуть у кухарських рукавицях на спеціальну поверхню. Звідти двоє людей виймає хліб, постукуючи по поверхні. Готові буханці кладуть на стелаж для вистигання. А форми одразу ж змащують олією і використовують для наступних сирих буханців.
На стелажах близько сотні «цеглинок» білого хліба. Тарас, працівник пекарні, прикладає руку до буханця і перевіряє температуру. Якщо хліб охолонув, бере його в руки і кладе у прозорий пакет, відтак у червоний ящик, який, заповнений доверху, несе у сусідню кімнату для пакування в коробки.
«Я помічник пекаря. Пакую хліб, нарізаю тісто – роблю все, що треба. Потім цей хліб поїде у гарячі точки, туди, де його нема, де його потребують, – каже 46-річний чоловік. – Мені тут подобається працювати. Я живу в психоневрологічному інтернаті, а сюди приїжджаю на роботу. До 24 лютого працював у пекарні рік. А відколи почалася війна – сім місяців».
За життя Тарас змінив багато професій: працював менеджером, бухгалтером, охоронцем, помічником кухаря. А коли опинився в інтернаті – прийшов сюди. Тут він почувається корисним.
Підноси з хлібом носить Віктор. Йому 30 років. Раніше в пекарні цей молодий чоловік займався доставкою клієнтам солодощів, напаковував наплічник і розвозив Києвом. Зараз витягує хліб із пічки та пакує його.
«Цей проєкт про те, як допомогти людині з ментальною інвалідністю самоствердитися», – пояснює Костянтин Міхно, актор театру та кіно. Він у пекарні з початку повномасштабної війни. Перебуває тут цілий день, а ввечері викладає акторську майстерність.
«Я давно займаюся людьми з ментальною інвалідністю, – признається він. – Раніше це були поїздки в інтернат, спілкування з ними. Тоді ми думали, що розуміємо й допомагаємо таким людям. А насправді все було не так. Тільки коли ти зустрічаєшся з людьми з ментальною інвалідністю щодня, починаєш їх розуміти».
Працівники пекарні дуже люблять свою роботу та радіють з її результатів. Іноді навіть влаштовують змагання зі швидкості випікання хліба. Скажімо, якщо сьогодні їм вдалося спекти певну кількість буханців за п’ять годин, то наступного дня вони це зроблять за чотири.
«Раніше ми їздили в інтернати і зустрічалися з людьми, що мають такий же діагноз, як наші працівники. Проте люди, які соціалізуються й адаптуються в нас, колосально відрізняються від тих, що в інтернатах. І це питання до держави, як вона працює з людьми з ментальною інвалідністю», – каже Владислав Хлопенко.
На випадок погіршення ситуації з електроенергією в пекарні є потужний генератор, який вдалося придбати на пожертви людей з України та Європи. З початку війни тут спекли понад 300 тисяч хлібин. Усі вони потрапили туди, де їх найбільше потребували цивільні та військові, а також до благодійних фондів, які підтримують переселенців. Однак на цьому в пекарні не планують зупинятися – хочуть випікати хліб, доки в цьому буде потреба.
Варто наголосити, що пекарня існує завдяки небайдужим. Охочі підтримати її можуть перейти на сайт.
Анастасія Коваль
Фото: Роман Попов
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.