Фото: Анна Ютченко

Фото: Анна Ютченко

Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки

5126 0
Фестивалі однієї вулиці або вуличні ярмарки давно стали хорошою традицією у різних країнах. Нещодавно подібні святкування влаштовували у Києві, Рівному та Луцьку. З 2011-го року свій фестиваль у Львові має вулиця Вірменська, а від 15 вересня – ще й Лесі Українки. За атмосферою спостерігало Tvoemisto.tv.

Нецентральна центральна

Вулиця, що веде від театру імені Марії Заньковецької і впирається у колишній міський мур, колись Скарбковська (на честь засновника згаданого театру Станіслава Скарбка), а нині – Лесі Українки, за кілька століть свого існування еволюціонувала від мало кому потрібної середньовічної околиці до популярного місця зустрічей, сніданків у кафе та вечірніх посиденьок у винарнях.

Вулиця Лесі Українки розташована у колишньому вірменському кварталі, паралельна до завжди переповненої Вірменської. Ще кілька років тому це був простір, вільний від туристів та літніх терас. Тепер винарні, бари та ресторани тут є ледь не в кожній кам’яниці. Натомість продуктові крамниці та аптека звідси зникли. Та ця вулиця і досі зберігає репутацію привабливо домашньої, порівняно з іншими людними вулицями середмістя.

У 2012 році після капітального ремонту її зробили пішохідною, а через рік уздовж вулиці, по центру, встановили нові лавки. Минулого ж року тут висадили дерева – клен та липи. Охочих втекти з гамірних Староєврейської чи Вірменської стало більше.

Читайте також: Площа Митна і Фабрика повидла. Як ревіталізують громадські простори у Львові

Вежа розбрату

Вулицю Лесі Українки проклали ще у XVIII столітті після розбирання міських мурів. Частково вона є виворотом сусідньої Вірменської: її парна сторона складається з тильної сторони будинків на Вірменській. Саме тому зайти до них з Лесі Українки часто не можна – бо немає брам.

У Середньовіччі тут були розташовані вежі Високого муру Львова: Краківська брама з вежею Кушнірів, Вежа Золотників (Лесі Українки, 3), Пуста (Лесі Українки, 7), Бляхарів (Лесі Українки, 17), Мечників (Лесі Українки, 23), Ткачів (при вулиці Друкарській, 11), Шапкарів і сідлярів (Лесі Українки, 37), Пиво- і медоварів (навпроти будинку при вулиці Лесі Українки, 41) та Римарська (або Льодова). Залишки останньої збереглися до сьогодні на розі з Підвальною. Її назва пов’язана з першими власниками – римарями, тобто ремісниками, що обробляли шкіру й хутро.

Читайте також: Йди на завод. Як індустріальний простір зробити мистецьким

Колись кожною львівською вежею опікувався певний цех ремісників. Вони зобов’язувалися утримувати в доброму стані саму вежу й близько семи метрів муру по обидва боки башти. Цех також мав забезпечувати вежу зброєю і провіантом, а крім того – щорічно сплачувати певну суму на утримання міських укріплень. Під час облоги міста члени цеху складали залогу башти. Подейкують, що вогнем саме з Римарської вежі колись зупинили перший штурм Максима Кривоноса, полковника Богдана Хмельницького.

Через регулярні у XVII столітті облоги вежа добряче постраждала, а на її ремонт коштів у римарів не було. Подальша її доля була дещо трагікомічною: спершу магістрат намагався нав’язати вежу домініканцям, аби ті зробили з неї дзвіницю (замість встановленої раніше дерев’яної), домініканці ж пручались, жалілись на брак грошей і оскаржували рішення магістрату у губернському правлінні. Утім, у 1810 році губернатор таки примусив орден переробити вежу на дзвіницю, причому власним коштом.

Проте виявилось, що поки місто сварилось із ченцями, у 1775 році у вежі встигли закласти льодовню для губернаторських потреб – з 1810 року нею опікувався польський кондитер Ян Товарницький.

Льодовня через холод і вологу відверто шкодила фундаменту вежі, на що постійно звертали увагу домініканці. Проте, оскільки магістрат не хотів конфліктувати з губернатором (який отримував з вежі лід), міські технічні комісії аж до 1849 року давали заключення, що льодовий склад небезпеки для будівлі не становить. Нарешті наказ про аварійний стан вежі видали (льодовня за цей час встигла змінити власника), і у 1852 році її почали розбирати. Що й робили наступні 20 років.

Вуличне свято по-домашньому

Про існування колись скандальної будівлі тепер нагадує лише фрагмент стіни, який зберігся на розі з боку монастирського будинку, у верхній частині вулиці Лесі Українки. Якраз тут і влаштували вуличний фестиваль.

Від театру Марії Заньковецької до перетину з Друкарською – всюди можна зупинитись, зустріти друзів чи перепочити за столиком, спостерігаючи за перехожими.

Тільки верхня частина вулиці залишається вільною – лише студентське кафе та лавочки. Тож мешканці та гості вулиці Лесі, які звикли зустрічатися й проводити час нанизу, задумали розширити межі свого обжитого простору. Купили мотузки й різнокольорову тканину, власноруч порізали її на смужки, склеїли та розвісили між будинками. Принесли гірлянди, запросили діджея, накрили посеред вулиці стіл із квітами та свічками, запросили друзів.

«У містах і селах Греції, Португалії чи Італії люди спеціально готуються до свята вулиці впродовж двох-трьох місяців. Стараються використовувати домашні матеріали, прикраси та їжу, навіть роблять спеціальні красиві костюми. Як на перший раз, то ми не стали влаштовувати аж таке дійство. Але майже все, що тут є, зроблено своїми руками. Наші друзі, які мають власні заклади на інших вулицях, прийшли й готували тут з нами, пропонували свої вироби, грали музику. Це свято – як день народження цієї вулиці!», – каже Чад Зоратлі.

Чад – один з авторів ідеї святкування на Лесі Українки. Його ще називають «нічним мером Львова» – через вечірки, що він організовує по всьому місту. Вісім років тому Чад переїхав до Львова з Греції. Саме з вулиці Лесі Українки почалося його професійне життя у місті. До будинку №16, де й зараз працює винарня The Room, можна було прийти вдень і залишитись до пізньої ночі – за вином, чіабатою та розмовами із Чадом, що тут працював.

Довіра після дощу

Свято вулиці на Лесі Українки хоч і нагадує нещодавню районну вечірку на Рейтарській у Києві, проте відрізняється від неї. Фестиваль київської вулиці організовували її локальні бізнеси. Натомість власники закладів на Лесі долучалися здебільшого підтримкою та допомогою з технічним забезпеченням.

Більш активним виявилося Львівське вище професійне училище харчових технологій. Викладачі разом зі студентами пропонували свою випічку: кіші з грибами або яблуками, схожі одночасно на здоровенні кекси та весільні калачі. Також училище вперше відкрило для вільного доступу свій спортивний майданчик, більше схожий на сад із баскетбольними сітками поміж винограду на хвіртках і рослинах у горщиках.

«Це дуже добра ідея  залучати людей, щоб вони могли щось нове подивитися на своїй звичній вулиці, з іншими познайомитися», – вважає Галина Григорівна, заступниця директора з навчально-виробничої роботи училища.

Ідея залучити до роботи майданчик-сад належала Бієнале довіри, що влітку вже спробувало згуртувати мешканців Львова, запросивши усіх на спільний сніданок.

«Свято вулиці - це завжди привід подивитися на неї під новим кутом: як на громадський простір для життя, спілкування, перебування, а не просто "пробігтися", "перейтися", "прогулятися"», – зазначила програмна директорка платформи Євгенія Нестерович.

Подивитись на вулицю під різними кутами в першу чергу змогли діти, що прийшли гратися на подвір’ї, та їхні батьки, які наважились прийти після зливи та грози, що ледь не змила усю підготовку до свята униз по вулиці.

Через погоду святкування почалося не в обід (як планувалось), а трохи під вечір, коли львівський дощ припинився, а лавки зі столами повністю висохли.

Посидіти на нових лавочках посеред старої вулиці, минаючи групи туристів, приходили львів’яни – з сусідніх вулиць, з віддалених районів. Тут зустрічались старі друзі та нові знайомі, вечеряли за спільним столом, купляли на згадку: спеціальні смаколики – своїм собакам, дизайнерські речі – собі.

Перший день народження вулиці Лесі Українки відбувся.

Марта Коник

Фото: Анна Ютченко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!