Фото: Марія Дацко
Правди не знав ніхто. Історія скульпторки і львівської легенди Теодозії Бриж
Одного разу подружжя Безнісків, поспішаючи додому, перевернуло кошик із цвяхами на підлогу. Це трапилось у нинішньому музеї скульпторки Теодозії Бриж, розташованому у Львові по вулиці Мартовича, 5. Тоді вони вирішили, що приберуть наступного ранку, коли повернуться. Однак на ранок на них чекав голуб, який з гордо піднятою головою ходив попри рівненько поскладані цвяхи.
Це лише одна з історій, яку зберігає цей музей. Таких, насправді, було безліч. Це місце, куди тягнулась українська еліта. Тут збиралися шістдесятники: поети, художники. Місце – де іноді слід було вмикати воду, щоб крізь її шум не чути було розмов і таємниці залишались тільки між присутніми. Це місце, де народжувались ідеї, тривала кропітка праця, вирувала творчість і з’єднувались гарячі серця Теодозії (Фани) Бриж і Євгена Безніска.
Пані Леся розповідає, що особисто Теодозію Бриж не знала, але Євген Безніско, для якого вона стала другою дружиною після смерті скульпторки, розповів їй усе, що знав.
«Це могло тривати тижнями: я знала все про її важку долю, про народження, батьків, участь в УПА і, звичайно, про історію кохання. Він запитував мене, чи не ревную. Я завжди відповідала, що ні», –розповідає Леся Безніско.
Леся Безніско
Історія кохання
Євген познайомився із Фаною через портрет Михайла Добронравова. На ньому була неймовірно витончена жінка, яка одразу ж впала в око митцеві. Саму ж дівчину він зустрів за рік, коли складав вступні іспити до інституту декоративно-прикладного мистецтва – Теодозія спускалася сходами йому на зустріч. Згодом вони полюбились.
Зверху посередині - портрет Фани, в який закохався Євген Безніско
На її день народження у Євгена не було грошей на подарунок, тому він сказав: «Я не маю, що тобі подарувати, бо я бідний студент із 24 карбованцями стипендії. Тому дарую тобі себе. Давай одружимось». Фана, яка мала вільне серце, адже у її житті була тільки творчість, одразу ж погодилась. 18 лютого вони і розписались у РАЦСі.
Щаливі молодята, згадує пані Леся, зайшли в ганделика, де випили найдешевшого вина, і вирушили в майстерню. Спочатку Фана приховувала чоловіка від друзів, адже різниця у віці між ними становила 9 років. Їй було 30, а Євгену – 21. За те їм неодноразово «промивали кісточки», але згодом змирились.
За якийсь час і мама Євгена довідалась про те, що її син не живе в гуртожитку, а переїхав до якоїсь жінки. Приїхала подивитись. Коли вона побачила скромну сором'язливу дівчину, то все зрозуміла. Пішла на ринок, купила квітів і привітала молодят.
Леся Безніско каже, що для неї Фана і Євген – це двоколос, бо на одному стеблі виросло два повноцінні колоски, які плодоносили.
Щоденна робота
Приміщення на Мартовича, 5 Теодозія Бриж отримала від спілки художників у жовтні 1956-го року, після того, як їй вручили червоний диплом за одну з робіт. Майстерня була ідеальне: паркет, світло, балкон, вода і центр міста.
На передньому плані - робота, що допомогла Теодозії Бриж отримати приміщення для майстерні
«Євген казав, що це не жінка, а трудівниця. Вона обожнювала історію, поезію. Разом з Євгеном вони вишукували деталі, нюанси. Він допомагав їй у всьому. Вони насправді були в усьому одне: творчість, спільна робота і велике кохання без якого тут би нічого не було», – розповідає опікунка музею.
Фана багато читала й досліджувала, говорить Леся Безніско. Наприклад, до роботи над «Лісовою піснею» авторка зверталася тричі, постійно переробляючи кожного персонажа. Критики їй неодноразово закидали, що образ Мавки не такий, яким мав би бути на їхню думку. На що Фана відповідала: «Ви бачили Мавку? А я бачила!». Фана, як і Леся, була полісянкою і неодноразово бачила мавок на власні очі, розуміла дух природи, каже пані Леся.
Таємниці і загрози
Батьки майбутньої скульпторки були в УПА, а місія маленької Теодозії полягала в тому, щоб носити грипси – записки в криївку. Родину видали НКВД, арештували маму і доньку, які довго були в Сарненській в’язниці, де заразились тифом. Керівництво в’язниці бачило, що вони незабаром помруть, і вирішило з ними не панькатись: закинули на воза із трупами та вивезли за Сарни, викинули в загальну яму. Дорогою їхав селянин, якому стало цікаво, що там у ямі. Він почув голоси. Змилосердився і взяв їх до себе, вилікував. За якийсь час з’ясувалось, що мама ще й вагітна. Незабаром народилась Аллочка – молодша сестра Фани.
В Сарнах Теодозія закінчила гімназію. До Києва на вступ їхати не хотіла. Приїхала до Львова. Дивом, завдяки художнику Іванові Сивері, вступила до академії, яку закінчила з червоним дипломом.
«Про УПА на той час і згадувати не можна було, бо це був би кінець. Її біографію не знав ніхто. Що вона казала про свого батька? Мабуть тільки те, що загинув під час війни. Правду знав тільки Женя, якому вона вилила душу, попередила, що як хтось знатиме правду, їх тягатимуть по судах чи посадять до в’язниці», – каже Леся Безніско.
Коли почався рух шістдесятників, у музеї були підслухи, обшуки. Бриж і Безніско були під ковпаком – постійним наглядом. Однак Євген казав, що був щасливий, що їхні друзі не тягнули їх у політику, а дали їм можливість працювати.
Пані Леся пригадує, що Євген Безніско був присутнім під час суду над Горинем. Ліна Костенко передала йому «писульку» і сказала, що її треба винести. Він узяв попід руку одного комсомольського ватажка і запропонував випити. Потім прибіг в майстерню і запхав папери в гіпс.
«Життя в радянький час – це постійний рух, арешти. Женя казав: «Ми приїжджаємо з відпустки і ніби все є, але бачимо, що тої книжки нема, іншої теж. Ти просто відчуваєш, що хтось тут був. «Ми завжди мали напоготові речі, щоб у разі чого забрати все й поїхати з нашої кавалерки», – розповідає про життя митців пані Леся.
Зірки зійшлися
Теодозія і Євген прожили разом 40 років. Перед смертю Теодозія дуже хворіла – мала білокрів’я. Традиційна медицина була безсила.
За два місяці після смерті Теодозії в Дрогобичі відкривали пам’ятника Юрієві Котермаку. Був присутній тодішній президент України Леонід Кучма, який хотів побачити роботи скульпторки і звернувся з цим до Євгена Безніска. Той запросив очільника держави приїхати до Львова.
За якийсь час почався шум і галас. Євгена Безніска викликали до голови Львівської облдержадміністрації, посварили: «А ви що до себе президента запрошуєте?». Та зрештою сказали чекати у себе гостя.
Відтоді влада заворушилась. Пані Леся каже, що то посприяли зорі.
Тоді почався ремонт, бо дах тік, стіни текли, майстерня була заповнена роботами. Область виділила кошти, міський голова узгодив документацію про передачу музею в картинну галерею, Борис Возницький (тодішній директор Галереї мистецтв – ред.) гарантував захист усім роботам, частину з яких перемістили в Олеський замок, щоб трохи розвантажити приміщення. Усі йшли на поступки, бо «Кучма має прийти».
Музей відкрили у 2000-му році. Леонід Кучма приїхав до Львова, але за браком часу сюди не завітав. Після відкриття музею з’явилась посада музейного доглядача, що пропонували Євгенові Безніску, але він, як і їхній із Фаною син та його дружина, відмовився. Натомість – запропонував цю посаду пані Лесі, яка погодилась, адже книжковий магазин, де вона працювала, мали зачинити, і вона постала перед вибором – чи їхати на заробітки за кордон.
***
Сьогодні через карантинні обмеження музей Теодозії Бриж зачинений. Але його опікунка та сам дух музею чекають, коли знову зможуть приймати відвідувачів.
Марія Дацко
Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня