«Незалежність стала сильнішою за нас. Неможливо позбавити Україну незалежності», – каже науковець і політик Ігор Юхновський. І додає, що вона далася нам малою кров’ю…

Ігореві Юхновському 96 років. Тепер він займається переважно теоретичною фізикою, а до цього понад двадцять років перебував у політиці. Був лідером першої опозиційної фракції у Верховній Раді, депутатом чотирьох скликань та керівником Українського інституту національної пам’яті. Багато років працює над новою Конституцією України.

Голова Народної ради Ігор Юхновський у сесійній залі поруч із Лесем Танюком Фото: zbruc.eu

Запитую в Ігоря Юхновського, як у нього справи, і він одразу ж ділиться своїми роздумами про війну: 

«Якось у неділю в одній передачі на російському телебаченні я почув, як оглядач каже, що вони ведуть війну задля встановлення історичної справедливості. Звичайно, причина абсурдна, але нам варто задуматися на цим, щоби зрозуміти, як бути далі».

Що ви маєте на увазі? 

Ми часто говоримо про наших гетьманів, про Київську Русь, але ми так багато не знаємо про того ж Пилипа Орлика. Він звертався до запорозької знаті, до тих великих воїнів і на основі їхніх традицій писав конституцію, що була зародком нашої держави.

Ось згадую, які причини були в Катерини ІІ, щоби війною мандрувати Україною. Річ у тім, що Запорожжя вело постійну війну з турецькою державою, козаки нападали на Константинополь, грабували і ставали багатшими, були знаними вояками у всій Європі. І коли старішали, то бралися за господарство та успішно провадили його. Довкола Запорожжя розкинулися величезні господарства, і войовничий дух був.

Катерина не злякалася Запорозької Січі. Вона злякалася цих господарств. Розумна російська імператриця збагнула, що тут виростає нова держава, яка має сильну економічну основу. Таких господарств, які розвивала козацька знать, можливо, не було у інших містах Європи. Саме це і було зародком України.

Катерина наказала знищити Січ, виселити козаків на Кубань. Туди прибули на волах тисячі депортованих господарів із реманентом та зброєю.

Стільки років боротьби… Сусід-ворог… Тільки-но почали ставати на ноги – і знову удар. Чому так?

Тому що ми були ще не зрілі. На щастя, Європа розуміє несправедливість і зневажає росію за цей бандитизм. Бо те, що робить росія, то бандитські напади, вона грабує наші землі. Президент росії почав займатися звичайним політичним і військовим розбоєм, і проти цього повстало все цивілізоване людство.

Ви кажете, що ми не були зрілі, щоби протистояти. А що потрібне для цієї зрілості – самоусвідомлення, коріння, дух, виховання еліт?

Внутрішнє виховання, навчання дітей у школах – це потрібне для відбудови України. І відбудовувати її потрібно, як відбудовували Японію після поразки у Другій світовій війні. Треба брати найновіші світові розробки, будувати інноваційні підприємства. Автомобілі не на бензині мають їздити, а на альтернативному паливі, на сонячній енергії.

Ми маємо достатню кількість германію на нашій території, можемо налагодити виробництво фотоелементів, які дадуть нам можливість використання сонячної енергії, для прикладу. Ми маємо розумних людей і людей, які заплатили кров’ю за нашу незалежність.

Читайте також: Люди твого міста: Ігор Юхновський

Так, ми здобули незалежність 31 рік тому. Ми проголосили свою незалежність за статтею Конституції Радянського Союзу, яка гласить, що кожна республіка має на це право. Юридично наша держава створена абсолютно чітко і чесно. Ми провели референдум, на якому понад 90% усього населення Української Радянської Соціалістичної Республіки проголосували за незалежність.

За ці роки ми мали різні уряди, різних президентів – і слабких, і сильних. Янукович, наприклад, панічно боявся Путіна і не міг нормально працювати.

Як ви гадаєте, ми політично зростали увесь цей час? Зробили все належне для виховання сміливої політичної еліти?

Хибно вважати, що в тому, що тепер відбувається, винна лише росія, а не наша лайдакуватість. Ми повинні поставити свою нормальну середню школу, бо це  основа держави. Середня школа – найголовніше, на що ми мали звернути увагу. А ми цього не зробили…

Знаєте, історично у світі складається так, що переважно всі держави, які ставали незалежними, закріплювали цю незалежність у війні. Ми думали, що станемо незалежними на основі того, що скористалися таким явищем, як ГКЧП у Радянському Союзі, і проголосили свою незалежність. Але, як виявилося, ця незалежність має скропитися кров’ю, що ми й робимо зараз. Ця війна приносить нам почуття внутрішньої гідності й національної гордості.

Чи думали ви коли-небудь, що розпочнеться повномасштабна війна з росією?

Може, думав, а може, ні. Знаєте, мої домашні – донька, внучка, правнук – жахаються тих злочинів, які російські солдати вчиняють в Україні. Я ж на це реагую спокійно. Так, я був солдатом радянської армії в Другій світовій війні. На війні один є для того, щоби вбити другого. Солдати грабують. Грабунок і вбивства – це війна, без цього її не буває.

Але ж є якісь правила, моральні закони…

Ну, про це тільки говорять, але то так – романтика. Ті правила не дуже стосуються людини, яка бачить перед собою зброю. Вона занадто ризикує. Лише внутрішнє почуття жалю і совісті робить солдата більш совісним, тому я не дивуюся росіянам.

Безумовно, війну треба закінчити. Але ми не можемо цього зробити, поки не виженемо ворога. Вважаю, що ми є оборонцями своєї держави, а отже, наша боротьба свята. Ми захищаємо свої родини, свою землю. Але той захист має бути сильніший, варто психологічно впливати на ворога сильніше.

Читайте також: «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – владика Венедикт

Ось ми вбиваємо багато росіян і далі вбиватимемо. Росіяни ж не жаліють своїх людей. Думаю, якщо ми звертаємося до них із проханням забрати своїх убитих, то вони кажуть «а оні нам нє нужни», чи вважають за краще присипати вапном, аби їхні тіла порозкладалися. Тож варто їх хоронити.

Убитий російський солдат не є нашим ворогом. Вбитого росіянина треба поважати більше, аніж живого. Тому я будував би їм могили на наших кордонах. Може, їх буде багато, може, вони будуть насипом, горбами навколо наших кордонів.

То такий психологічний прийом, щоб нажахати того, хто захоче переступити наш кордон знову?

Так. Це те, чого я не хотів казати. 

24 серпня 1991 року. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України. На трибуні Ігор Юхновський

Як ви зазвичай відзначаєте День Незалежності, є якась традиція? Ви відіграли вирішальну роль у цій справі, пригадуєте, як це було?

Це для мене дуже велике задоволення. «Народна Рада» організувала незалежність Української держави, і я як її керівник брав у тому режисерську участь, так би мовити. Нам вдалося наполягти і на зібранні позачергової сесії, маючи понад 150 підписів, і проголосувати більшістю за проголошення незалежності. І без комуністів, до речі, цього зробити не вдалося б.  

А традиції… Я весь у традиції цієї держави.

Додамо, торк ми публікували спогади 95-річного Ігоря Юхновського, почесного львів’янина, який розповідає про те, як готувалася постанова про проголошення незалежності України, чому комуністи погодились на референдум та чому без Львова тут не обійшлося.

Вікторія Савіцька

Фото: "Твоє місто", Збруч, "Голос України"

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.