Фото: Іван Станіславський

Фото: Іван Станіславський

Йосиф та Марія теж були далеко від дому. Роман Зілінко про наше непросте Різдво

2023 0
Художник-іконописець та громадський діяч Роман Зілінко дуже відомий у Львові. Нещодавно редакція Tvoemisto.tv робила з ним матеріал «Подолати бар’єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими», де він розповідав про свою творчість.

Зараз Роман Зілінко зі своїми друзями художниками-реставраторами створює різдвяну шопку, яку вони мають відправити до Костянтинівки. Редакція Tvoemisto.tv поговорила з митцем про неї, про збереження традицій Різдва, попри святкування його 25 грудня, про акцію «Від Романа до Йордана», дізналася, чим особисто для Романа Зілінка є Різдво, як святкували різдвяні свята його батьки і як тепер святкують його діти.

Про різдвяну шопку

Я створив проєкт шопки і довершую малюнки, а мої друзі – Святослав Фот і Тарас Дідула, Ігор Кушнірук і художники-реставратори допомагають мені в реалізації. Є багато фізичної роботи: шпаклювати і перефарбовувати. 

У 2013 році на Майдані ми робили це вчотирьох: хтось малював фігури, хтось вирізав, хтось іще чимось займався. Тепер також намагаємося встигнути попри відключення світла. Невдовзі його мають включити, і можна буде працювати далі.

Ми робимо шопку, яка поїде в Костянтинівку. До мене звернулися друзі, які зараз служать на Східному напрямку, і сказали, що там сумно, не відчувається різдвяна атмосфера. Це фактично останнє «цивільне» місто на сході – після нього вже фронт. Тож вони попросили зробити цю шопку, щоби поставити її на в’їзді до Костянтинівки – на КПП. Вона має зустрічати людей, які в’їжджають у місто. Отож це буде акція солідарності від музею, львів’ян, подарунок на Різдво від військових. 

Ми всі, художники з музею, працюємо над цією шопкою, маємо репрезентувати її разом із проєктом «Набат» Влодка Кауфмана. Поставимо її біля дзвіниці, закличемо отців із Святоіванівської лаври, священників ПЦУ та Римо-католицької церкви, освятимо і спільно заколядуємо. 

Різдвяну шопкку будуть презентувати разом із проєктом «Набат» Влодка Кауфмана

Читайте також: «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників

Це буде нагода відсвяткувати в дружній атмосфері для тих, що далеко від дому. Всі можуть навчитися чогось іншого: нових звичаїв, традицій. А ще ми хочемо 8 січня зібрати друзів і влаштувати різдвяний концерт на роковини смерті Остапа Лозинського. 

 8 січня в Остапа Лозинського на Лисенка збиралися колядники. Фото: Соцмережі

Про збереження традицій Різдва, попри святкування його 25 грудня 

Із сонячним календарем не посперечаєшся – це даність. Чому ми маємо вигадувати різницю в ньому? Якщо юліанський календар помилковий, «запізнюється», то це значить, що цю помилку треба виправити. 

Думаю, це ніяк не вплине на традиції. Дата в календарі зміниться, а традиції залишаться ті ж самі. Зрештою, в церковному календарі дата Різдва – 25 грудня, просто накладається на 7 січня. Проблема тільки в сприйнятті. Треба просто переставити все у своїй голові. 

Про акцію «Від Романа до Йордана»

Цю акцію ми започаткували 13 років тому. Ініціаторами були Оля Кравченко, Остап Лозинський і група художників. Почали влаштовувати її разом із першими різдвяними ярмарками у Львові. Головна ідея полягала в тому, щоби показати різдвяні декори львівських митців, щоби їх могли купити всі. Таким чином ми хочемо протиставити нашу творчість, іконки та прикраси, засиллю на масовому ринку сувенірів із Китаю чи Туреччини. 

Читайте також: У Шевченківському гаю фіксуватимуть кожен день війни умовним дзвоном

Крім цього, щороку це був ще й соціальний харитативний проєкт. До нього були залучені різні благодійні організації – «Карітас», Мальтійська служба. Тоді започаткували цикли різних майстер-класів у сиротинцях із різдвяними виставками. 

Цій традиції вже 13 років. І цього року її вперше продовжать без Остапа. Ми обмежилися виставкою у кав’ярні «Світ кави», де вона ще триває.

Про те, чим для художника є Різдво

Відповідь може здатися дуже банальною, бо для мене це родинне, дитяче свято, яке найбільше пов’язане зі спогадами з дитинства. Коли я був дитиною, то всі ми переживали Різдво найповніше, всі ми були залучені до святкування, тому й очікували його найбільше. Тож мені важливо зберегти цей дух родинного різдвяного свята. 

Готуємося до святкувань у Музеї народної архітектури та побуту, тому в цьому контексті також важливо дотримати традицій і повернутися в дитинство. Більшість людей мають родину, бабусь та дідусів у селах, тому ми хочемо, щоби святкування в Шевченківському гаю стало поверненням у дитинство, де можна відчути різдвяну атмосферу. Щороку на Різдво працівники музею влаштовують святкування, колядки, вертепи, концерти.

У цьому святкуванні я дуже хочу бути дитиною, але, на жаль, дійсність не дозволяє. Проте моя творчість у жанрі наївної та народної ікони дозволяє почуватися дитиною довше. 

Як говорив Пікассо, я можу малювати як Рафаель, але щоб навчитися малювати як дитина, мені потрібне ціле життя. А в моєму випадку я ще не можу малювати як Рафаель, але спосіб народного мистецтва є дуже інфантильним. 

Це перегукується зі словами Христа: «Якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство Боже». Це про те, що варто вміти стримати свої амбіції та бути справжнім. 

Про святкування Різдва у дитинстві 

Мої батьки в Тернополі ще у 1970-их роках організовували підпільні вертепи. Це було львівсько-тернопільське товариство художників, поетів і музикантів, які в час Різдва і Нового року виїжджали переважно в гори для спільного святкування. 

Вони самі шили костюми і ходили до своїх найближчих. У Тернополі тоді культовим місцем збору була оселя археолога і мистецтвознавця Ігоря Герети. До святкувань долучалися і художники зі Львова: Іван Остафійчук, Богдан Сорока, Роман Безпалків. Це було одне гарне товариство. 

Читайте також: Він дуже поспішав жити. In Memoriam Остап Лозинський

Наприкінці 1980-их років вже було трохи легше. Один із перших публічних вертепів виступав у 1987-ому, може, в 1988 році. Тоді батьки ходили по друзях у Тернополі, я також ходив із ними – тягав зірку та козу. Як зараз пам’ятаю ту важезну дерев’яну козу, яка калатала. Її зробив мій тато.

Тепер моя дружина Оля вже кілька років поспіль організовує з друзями дитячі вертепи. Щороку пише новий сценарій із нашими діткам, шукає нові колядки, розучує їх із ними. Цього року вони збираються на перший тур вертепу 25 грудня, а якщо вистачить сил, то повторять його ще й 7 та 8 січня.

Що стосується мене, то я не дуже любив театр, гру, виступи, перебирання. Це просто мені не відповідало. Мені подобалося робити маски та кіз, але театр – це не моє, моя «парафія» – образотворче мистецтво. 

Про творчість дітей

Мої діти малюють, ходять у художню школу та час до часу допомагають мені. І хоч зараз вони вже підлітки, з певними речами справи у них складніші, але вони не перестають малювати. Можна сказати, що в нас на Різдво відчувається певна святкова синергія.

Старша донька Дзвінка захоплюється аніме і малює в цьому стилі. Друга донька Дарина займається рукоділлям, навчилася плести і робить всього дуже багато. Для прикладу, зробила Адвент-календар і щодня щось в’яже – то іграшку, то підставку, то шалик. Щоранку маємо від неї якийсь сюрприз. 

Читайте також: Це не лише 12 страв та коляда. Отець Василь Рудейко про Різдво, Церкву і календар

Про найулюбленіший момент з усієї різдвяної історії

Зараз у мене все, що пов’язане з Різдвом, викликає дуже багато спогадів про Остапа Лозинського. Останні роки ми збиралися в нього і колядували з друзями. Згадую також нашу шопку на Майдані, яку ми зробили перед Різдвом у 2013 році. Також пам’ятаю всі виставки та ярмарки, які організовували щороку. Це гарний спогад і жива традиція, що є між нами, товариством художників, митців і музикантів. Мені важливо намагатися цього не втратити, тому й цьогорічна шопка – в якомусь сенсі данина пам’яті Остапа… 

В дитинстві мене найбільше цікавило приготування спільної вечері та підготування до Різдва. Згадую кухню, де були шинки, ковбаси, замочена кутя, тертий мак і вся решта. До готування були залучені всі. То була така гарна спільна праця, де все кипіло, де не можна було нічого з’їсти аж до першої зірки, бо це був пісний день. 

Уже за столом була ціла конклюзія. Спільне свято, сповнене символічних композицій релігійного і просвітницького змісту.

Про переосмислення Різдва в контексті російсько-української війни 

Воно дійсно зовсім інакше. Дуже приємно, що цього року в Різдві є дуже мало комерції. І це добре, воно відчувається по-іншому. Часто родини розділені: хтось служить, хтось виїхав, хтось активно залучений до якоїсь роботи і не може святкувати вдома. Тому цьогорічне Різдво запам’ятається нам надовго. 

Читайте також: Різдво – це таємничий, містичний час. Розмова з етнологинею

Малюючи шопку, я думав про те, що це історія про переміщених осіб. Йосиф та Марія перебувають далеко від дому, бо мусили їхати на перепис населення, а відтак втікати до Єгипту. І насправді в сьогоднішніх реаліях нема нічого нового. Через це цьогорічне Різдво може бути близьким для багатьох людей. Зі схожою ситуацією стикаються дуже багато родин, які поза домом, бо змушені були його покинути, жити в якихось притулках. Проте вони й далі святкуватимуть, народжуватимуть, житимуть. 

Текст: Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Акценти твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!