«Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
Кандидат технічних наук, доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій УКУ Андрій Романюк – викладач з більш ніж 20-річним досвідом, автор понад 30 наукових та навчально-методичних праць. На другий день повномасштабного вторгнення росії до України він пішов у військову частину і нині захищає Україну від російських окупантів.
Коли і чому прийняли рішення іти на війну?
Ще у 2014 році... Рішення прийняв тоді, але так вийшло, що тільки зараз я тут. Ввечері 23 лютого я зрозумів, що завтра буде війна і 25 вже ночував у військовій частині. З того часу вдома не ночував.
Чому пішов на війну? Це питання складніше. Напевно, я не міг вдіяти інакше. Мені доводиться на це запитання доволі часто відповідати. За законом, викладачів мобілізують в останній хвилі. Я міг залишатися дома й не всі розуміють, чому я зараз тут. Мене про це запитують побратими, це питання я й собі сам деколи ставлю.
Я не міг інакше зробити. Звучить дуже просто, але – це щиро й без зайвого пафосу. У цій відповіді – години роздумів та переживань. Робити такий вибір, скажу чесно, складно. Зараз я продовжую про нього думати і стикаюся з потребою приймати наступні подібні рішення, бо це не останній вибір, який доводиться робити на військовій службі.
Що для вас було найважче у перші тижні служби?
Чути нецензурну лайку. Не думаю, що лайка сприяє чомусь доброму і напруження перших тижнів війни не виправдовує засилля цього бруду. Я б порадив подумати, чи не є кожен з ваших матюків запрошенням московського окупанта на нашу землю.
Ще – побутова невлаштованість. Так, вибухнула війна, але вважати, що солдат сам повинен розв'язувати побутові питання і що до його побутових умов можна не ставити високих вимог, резонує з підходами, наприклад УКУ, а аргумент, що умови можуть бути ще гіршими, доволі слабкий.
Який випадок дозволив вам відчути, що ви на війні?
Так, я на війні, але чи відчуваю я це? Це не дуже вдале запитання, подібне, наприклад до запитання, чи можна зрозуміти війну... Я щодня чую вибухи, прокидався від двиготіння стін при вибуху. Бачив, як вибухають снаряди та вирви від них, переносив пораненого в результаті обстрілу. Але скоріше очі ветеранів АТО мені підказують, де я зараз.
Чим зараз займаєтеся на фронті?
Розповідати в деталях про те, чим я зараз займаюсь, не можу. Тож скажу дуже узагальнено. Я служу в підрозділі територіальної оборони. Територіальну оборону зараз доволі активно обговорюють у засобах масової інформації, соціальних мережах. Додавати щось до цього зараз не час, хіба після війни поділюся своїми спостереженнями та враженнями.
Зараз наш підрозділ бере участь у битві за Донбас. Я виконую завдання командування. Це не так легко, життєвий та професійний досвід підказує, що щось можна зробити інакше, але потрібно виконувати вказівки інших.
Команда факультету прикладних наук передала нещодавно вашій бригаді автомобіль. Як підтримка волонтерів допомагає зараз у боротьбі з росією?
Виконувати нашу роботу нам допомагають волонтери. Напевно, не знайдете жодного бійця в нашому підрозділі, та й у цілій нашій армії, щоб він не мав чи амуніції, чи чогось іншого, що надали волонтери.
Наш підрозділ отримав значну допомогу від Українського католицького університету. Волонтери надали кошти на придбання автомобілів, придбали мікроавтобус та інші технічні пристрої.
Треба бачити, як бійці чекають приїзду волонтерів. Це нагадує очікування дітьми подарунків від святого Миколая. Допомога волонтерів дає відчуття любові, про яке говорив Блаженніший Любомир Гузар. Тому хочу подякувати волонтерам за їхню працю та побажати наснаги і сил для продовження своєї роботи.
Якщо хтось думає, що вже достатньо робить для армії, то сильно помиляється, армія потребує ще багатьох рішень, які якраз можуть напрацьовувати та реалізовувати волонтери. Наприклад, не просто надавати продукти харчування, миючі засоби, технічне чи військове обладнання, а й пробувати це все інтегрувати в щоденний чи додатковий раціон, рішення про санітарні умови тощо. Надавати не окремі прилади, а пропонувати системи, які б можна було побудувати з цього обладнання. За схожою моделлю працює фонд «Повернись живим».
З якими потребами ви звертались до волонтерів та як волонтери піклуються про ваш підрозділ?
Кожен підрозділ тісно співпрацює з волонтерами. Крім того, один з волонтерів постійно займається транспортуванням допомоги та всіх інших посилок для бійців нашого підрозділу. Спочатку я очікував, що у підрозділі буде чіткіше організовано визначення потреб і відповідно пошук способів їхнього задоволення. Коли цього не побачив, то відповідно до свого досвіду та інтуїції попросив допомоги в певних обставинах. Я просив забезпечити підрозділ деякими технічними засобами та елементами амуніції, наприклад, планшетами з картами, біноклями, тепловізорами, нічниками, РПС.
Розкажіть щось цікаве про своїх побратимів?
В армії для мене стало несподіванкою різноманіття людей, що мене оточили. Палітра цих характерів, особистостей й зараз надихає та підтримує, засмучує та демотивує.
Кожен боєць має псевдо. Як колись ми читали про козаків, так і тепер в нас псевдо, які розповідають, наприклад про вміння: «Цирульник» – чудовий перукар; про особливості зовнішнього вигляду – «Кіт», «Малий». Про «Потіху» назбиралося вже багато цікавих історій.
Напевно кожен з моїх побратимів заслуговує окремої розповіді, а дехто є готовим персонажем цілого оповідання чи й роману.
Цікаво й несподівано, що більшість із нас вправно куховарить. Палюшки в польових умовах та шашлик за дві години – це просто. Минулого тижня на сніданок був чудовий борщ. Один боєць прокинувся ранесенько і приготував. Каша чи макарони з казана мають особливий смак.
У перші тижні один з бійців зліг з високою температурою. з діагнозом Covid-19. Багато хто ще пам’ятає свої відчуття при цій хворобі. Я був вражений, коли через два дні я побачив його в строю. Це здавалось би дрібний момент, але він додає віри в силу наших людей та в нашу готовність до боротьби. Цікаво спостерігати за своїми однолітками, все ж таки вік та досвід трохи нас вирізняють, і тут читаю в одному дописі: «Стережися старшої людини в професії, де чоловіки зазвичай вмирають молодими».
Ще коротка історія. Сидимо в приміщенні і один з нас починає читати плакат з цивільної оборони, який надрукований російською. Повільно читає, доходить до низу плаката й завершує «дзвоніть 101». В ту ж мить хтось перепитує: «То, куди дзвонити?». «Куди, куди – не написано, куди дзвонити», – відповів з реготом військовий.
Як до вас ставляться молодші побратими?
Гарно, трохи з повагою, трохи кепкують, деколи піджартовують. Щось нас покликали зробити і юнак 33 років жартує з огляду на мій вік: «Богданович, та вже не йдіть, бо ще й розсиплетесь». За годину чи дві «відстрілююся» – «Р., в тебе немає часом клею, такого, що швидко й міцно схоплює». У відповідь: «Та не маю, а що клеїти треба?». Та мене треба попідклеювати, бо щось зовсім розсипаюсь (сміється).
Як у військовій справі ви використовуєте свій професійний досвід?
Свій професійний досвід, на жаль, зараз не використовую. Зрозуміло, що військкомати здійснюють мобілізацію відповідно до військових спеціальностей. Але, якщо спеціальність набули 35 років тому, то можна сподіватися, що на основі основного фаху можна швидше підготувати спеціаліста за відповідною чи спорідненою військовою спеціальністю, ніж починати перепідготовку за вказаною у військовому квитку. Прикро, але ні перше, ні друге не зробили. І тут доцільно знов згадати про раціональне використання та збереження ресурсів.
Ви можете звернутися з передової до нашої молоді, студентів. На вашу думку, чому важливо вчитися і чому освіта на часі?
Студенти та учні зараз мають можливість навчатися, незважаючи на складні обставини, які спричинені війною. Дехто може в цих обставинах шукати для себе виправдання й недбало використовувати цю можливість. Коли опановують лінощі чи нехіть до навчання, згадайте своїх однолітків, батьків, родичів, які зараз на передовій. Заради чого вони там? Та чому саме вам вони надають зараз можливість навчатися? Роздрукуйте їхні фронтові фотографії, прочитайте розповіді про бойові дії й беріться до роботи! Вам відбудовувати та будувати нову країну. Ваша кваліфікація дозволить розвинути ті галузі, у яких ви спеціалізуєтесь.
Якщо допустити зараз прогалини в освіті у підготовці кваліфікованих спеціалістів, то час відродження України доведеться відтермінувати. Навчання – це цікаво, потрібно і перспективно.
P.S У 2020 році Андрій Романюк отримав викладацьку стипендію УКУ за науково-педагогічну працю – стипендію від Тараса Кицмея, співзасновника та члена Ради директорів ІТ-компанії «SoftServe».
Текст: Андрій Гриниха, Вероніка Саврук
Фото: з особистого архіву Андрія Романюка
Війна і наступ Росії
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
- «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
- Як у Львові працює гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Репортаж
- У пунктах збору тероборони і військкоматах аншлаги, – Роман Матис
- «Ми прокинулися в іншому часі, у часі війни». Як у Львові відреагували на російський напад