фото: Вікторія Андрєєва

фото: Вікторія Андрєєва

«Це буде бімба!». Як Славське повертає собі статус туристичної мекки. Репортаж

14194 0
У Славській ОТГ сподіваються невдовзі збудувати дорогу напряму до Пилипця і Долини та чекають на будівництво великого і сучасного гірськолижного комплексу, що конкуруватиме з «Буковелем».

Славська ОТГ створена приблизно два роки тому. Вона розташована у Сколівському районі поміж львівських Карпат і є відносно невеликою — об’єднує усього 9 сіл. Славське — відомий ще за радянських часів гірськолижний курорт. Проте зараз він не такий популярний, як, наприклад, «Буковель» у сусідній Івано-Франківській області. Журналісти Tvoemisto.tv відвідали Славську ОТГ, аби дізнатись, що тут пропонують туристам сьогодні, які амбітні плани мають та що потрібно для їх втілення.

Читайте також: Своя «швидка» і школа мистецтв на виїзді. Як живуть Славська і Ходорівська ОТГ

Дістатись до Славського можна потягом — тут зупиняються різні поїзди зі Сходу, Києва і п’ять — міжнародного сполучення. Також можна доїхати автівкою — Славська ОТГ розташована у тупику, якщо з’їхати з траси Київ — Чоп.

Поїзд «Лисичанськ — Ужгород» зупиняється у Славському на пару хвилин. З одного боку від вокзалу триває будівництво, за вокзалом стоять ятки із сувенірним крамом, бутлями сушених грибів, медом і спортивними костюмами. У понеділок працюють лише дві, на обличчях продавців ентузіазму не видно. Таксисти на УАЗиках пропонують свої послуги, але ми наразі відмовляємось.

Дорогу до центру знаходимо інтуїтивно — звертаємо на алею, де на будівлі музичної школи майорять державний і червоно-чорний прапори, проходимо повз новий на вигляд дитячий майданчик до містка через річку. На розі стоїть велика мапа села, де вказані шляхи до витягів, велотраси та «ведмежі стежки» — так називають маршрути для любителів пішохідного туризму.

Прямуємо за людьми і доходимо до церкви, на подвір’ї  якої в понеділок зранку чомусь досить багато народу. Тут вже питаємо в місцевих, як знайти сільського голову, — доводиться повернутися дорогою назад. На протилежному боці тривають масштабні роботи — тут будують нову підпірну стінку, а під нею облаштовують хідник. Сама дорога — досить нова і в хорошому стані.

У селищній раді переважно молоді люди бігають поверхами, говорять телефонами, несуть кудись папери. Тут тривають ремонти і перестановки. Нас проводять до селищного голови, у якого щойно закінчилась нарада. У просторому кабінеті, що, втім, заставлений безліччю речей, картин, мап та іншого, сідаємо за елегантний кавовий столик. Фоном у кабінеті лунає спокійний джаз, що створює приємну атмосферу та водночас розповідає про власника кабінету.

Володимир Бега — 51-річний підприємець, який очолив Славську селищну ОТГ, отримавши понад 40% голосів виборців. Він не місцевий, але вже близько 15 років веде тут бізнес — має тематичний готель «Вежа ведмежа» — та живе у селі Волосянка за пару кілометрів від центру ОТГ. Ще на етапі створення об’єднаної громади навколо Славського вирували чутки про те, що воно має стати другим «Буковелем» або навіть перевершити його. Тож питаємо у Володимира Беги, що місцевість може запропонувати туристам зараз, окрім гір, що стоять тут вже давно.

Музейні витяги

«Розвиток Славського свого часу відбувся лише завдяки горі Тростян», — каже селищний голова і показує у вікно. — «Поряд — села Тухля і Гребенів, але гори там нема — і нема гірськолижного туризму. А нема туризму — нема розвитку», — каже він.

На початку 70-х років тут відкрили базу «Динамо» — її витяг працює і досі, скоро відзначатимуть його 50-річчя. Хоча, додає Володимир Бега, термін експлуатації таких витягів — не більше 30 років, потім їхнє місце — у музеї.

«Тут була мекка гірськолижного курорту у радянські часи, увесь Союз знав про це місце. Усе старше покоління вчилось тут кататись на лижах. Тростян був єдиною сертифікованою горою, де можна було проводити міжнародні гірськолижні змагання», — розповідає він.

Витяг на Тростян досі перебуває у державній власності. Хоч він одномісний і старий, але працює справно. Ще один витяг біля Славського — приватний. Він належить комплексу «Захар Беркут» і веде на гору Високий верх. Цей витяг, каже Володимир Бега, працює зо 15 років, але вже встиг застаріти, не справляється із потоком туристів та не відповідає потенціалу курорту. Окрім витягів, тут є п’ять пішохідних маршрутів, а два тижні тому відкрили велосипедний для любителів екстремального відпочинку. Зараз будують ще одну велодоріжку — уздовж дороги.

Читайте також: Курортний роман. Чи стане Славське новим Буковелем

У Славському є близько 500 «зелених» садиб, а також кілька великих готелів. Загалом курорт може приймати до 10 тисяч людей одночасно. Найбільший пік туристичного сезону тут, як не дивно, влітку. Також багато людей приїжджають на зимові свята. Але, каже Володимир Бега, взимку життя курорту залежить від снігу.

«Як дасть Бог сніг, то катаються на лижах, а як ні — то смажать шашлики і п’ють горілку, на жаль. Ми залежні від погоди, на відміну від того ж «Буковелю», — говорить він.

Влітку тут є гриби, ягоди, для активного відпочинку — мотузковий парк, пейнтбол та навіть боулінг і караоке. Окрім того — стадіон, де тренуються різні футбольні команди. Також приймають дитячі табори. Але, за словами селищного голови, туристичний потік останнім часом падає.

«Є низка причин. Люди менше грошей витрачають на відпочинок, а гірськолижний зимовий відпочинок не є дешевим. Додайте безвіз, лоукостери — заздалегідь запланувавши подорож, за 100 доларів можна поїхати в будь-яку країну в будь-який час. Є альтернативи», — каже він.

Поки ми розмовляємо, селищному голові постійно телефонують або стукають у двері кабінету: то говорять про дату відкриття ЦНАПу, то про кошторис на міст, то про церкву, до якої приїжджає владика — і, власне, тому там в понеділок зібралось так багато людей.

Карпатське кільце

У Славському мають амбітний план, аби знову повернути собі статус туристичної мекки. Перша його частина — будівництво дороги, що з’єднає місцевість із Закарпаттям та Івано-Франківщиною. Для цього нещодавно створили Асоціацію «Бойківське коло». Володимир Бега розкладає на столі мапу.

«Наша ідея полягає в тому, щоб з’єднати Славське із Пилипцем у Закарпатті найкоротшою дорогою. Зараз ми є в тупику, і туристи, які приїжджають сюди влітку, щоб десь далі подорожувати, змушені повертатись у Сколе, до траси Київ — Чоп, через Верецький перевал. А до Пилипця ще треба проїхати через Нижні і Верхні ворота, це 120 км. Дорога напряму від Славського до Пилипця становить усього 30 км. Якщо турист виїхав із Славського і планує повернутись сюди, то має проїхати зайвих 180 км за день, а в умовах гір це щонайменше три години їзди. Це ж стосується Івано-Франківщини», – пояснює він.

Планується «закільцювати» три карпатські області. Довжина кола становитиме близько 100 км.

«І тоді ми матимемо унікальний туристичний продукт: можемо в один день поснідати в Славському, пообідати в Пилипці, повечеряти в Долині — і повернутись назад до Славського», — каже Володимир Бега.

Зауважую, що не всі можуть захотіти повернутись, адже конкуренція має вплинути на розвиток сервісу в українських Карпатах.

«Та яка конкуренція? В усьому світі люди об’єднуються. Там взагалі на цілий регіон може діяти один скі-пас. Запрацює у нас свого часу гірськолижний курорт, а ще один є на Боржаві, у Пилипці. Проїхати туди 30 км — це пів години, ну до 40 хвилин машиною. Це ніщо», — показує на мапі голова ОТГ.

Перемовини із Івано-Франківською ОДА успішно відбулись, на черзі — зустріч із головою Закарпатської ОДА. Втім, каже Володимир Бега, Славська ОТГ — локомотив у цьому процесі. Про співпрацю в цьому напрямку також домовились із Асоціацією Єврорегіон «Карпати — Україна» і отримали кошти на співфінансування проєкту по дорозі Славське — Рожанка. А зі свого бюджету Славська ОТГ фінансує проєктування дороги Славське — Волосянка — Хащовань до кордону із Закарпаттям.

«Швидко все це не буде, проєктування займе від року до двох. А процес реалізації залежить від політичної волі. Якщо буде відповідне фінансування — а це сотні мільйонів гривень, — то це можна зробити орієнтовно за три роки», — каже Володимир Бега.

«Це буде бімба!»

Друга частина плану — будівництво великого і сучасного гірськолижного комплексу. Уже кілька років ідеться про те, що його збудує концерн «Галнафтогаз», керує яким львів’янин Віталій Антонов. За попередньою інформацією, перша черга будівництва мала завершитись уже у 2019 році.

«За жодних темпів такий термін був би неможливим. Наразі «Галнафтогаз» вирішує земельні питання. Є процедура відведення земельних ділянок селищною радою. А ті ділянки, що є на державних актах і належать людям, вони викуповують. Окрім того, є землі «Галсільлісу» і державного лісництва. При всьому бажанні ми не можемо пришвидшити процес», — каже Володимир Бега.

Підприємство холдингу вже другий рік зареєстроване у Славській ОТГ і сплачує тут податки, що дозволяє місцевому бюджету розвивати інфраструктуру.

«Тут все зміниться. Іншого шансу для нас немає. Це буде для Славського другим диханням. «Галнафтогаз» — це сучасний підхід, зовсім інший рівень. Справді можна буде поставити знак рівності із Буковелем», — впевнений Володимир Бега.

Він додає, що через Славське курсують 5 міжнародних потягів, є пряме сполучення із Києвом.

«Ввечері сіли в поїзд у Києві, зранку ви вже тут катаєтесь на лижах, ввечері знову сіли в потяг і наступного ранку пішли на роботу в Києві. Плюс є зв’язок з трьома обласними центрами — Львів, Ужгород, Івано-Франківськ», — каже голова.

На запитання про те, чи реформа децентралізації допомагає пришвидшити розвиток туристичного потенціалу місцевості, Володимир Бега каже, що, власне, створення ОТГ було основною умовою для приходу «Галнафтогазу» сюди.

«Планований гірськолижний комплекс охоплює територію трьох рад. Уявіть, що ви інвестор. Гора одна, а рад — три, і в кожній потрібно окремо вирішувати це питання. А так одна селищна рада, один бюджет, куди вони сплачують податки. І в нас тут значно більше повноважень та важелів впливу. Одна селищна рада, один депутатський корпус — і поїхали», — говорить селищний голова.

Планується будівництво 45 км лижних трас і витягів, що охоплять від 200 і більше гектарів.

«Якщо б це був один витяг, то ми б його поставили за пів року. А такий комплекс передбачає все — і дороги, і інфраструктуру, і воду для системи засніження. Я вже не говорю про саме будівництво. А додайте ще майбутні готелі — комплекс має приймати близько 15 тисяч людей на день. Зрозуміло, що це не буде за один тиждень зроблено. У кращому випадку це буде за років 5, а може, і на всі 10 розтягнеться», — каже Володимир Бега.

Витяги мають будувати від Рожанки. За словами селищного голови, загалом місцеві мешканці чекають на це.

«Коли люди почули, що хочуть будувати курорт, то вони собі в голові його вже побудували і вже живуть на курорті, і вважають, що їхня земля не може коштувати так, як дотепер. Раніше земля на державному акті коштувала 200 доларів у першій лінії біля дороги і нікому не була потрібна. А зараз ціни зросли у 3-5 разів — тільки на чутках, що буде курорт», — додає він.

Лижні траси йтимуть, за планами, уздовж усього хребта. Для того, аби курорт не простоював у безсніжну погоду, тут мають працювати системи штучного засніження, що потребують величезної кількості води. Тож мають створити штучне озеро, що водночас буде привабливим для туристів влітку.

«Це буде бімба!», — широко і впевнено усміхається голова.

У самому концерні «Галнафтогаз», куди звертаємось по коментар, на тему будівництва говорити не хочуть. Кажуть, що усьому свій час. Як вдалось з'ясувати Tvoemisto.tv, концерн збудує витяги, а готелі, спа-центри та іншу інфраструктуру будуватимуть інші інвестори.

Цікавимося у Володимира Беги, чи хтось зголошувався вже будувати готелі і спа-центри.

«Бізнес любить конкретику. Ви маєте гроші, і я вам пропоную збудувати у нас спа-центр. А під що? Ви не будете вкладати гроші, поки не зрозумієте, що тут дійсно є витяг, твердо 10 тисяч людей на день і до вас приходить 1% з них. Без витягу ніхто не буде це фінансувати. Хіба на свій страх і ризик на вторинному ринку купують землю, щоб вона була», — пояснює, як бізнесмен, Володимир Бега.

Читайте також: Володимир Зеленський закликав іноземців будувати курорт у Славському

Він каже, що в їхній ОТГ рахують, скільки недоотримують надходжень в бюджет від туризму.

«Я маю на увазі туристичний збір. Наше недосконале законодавство дозволяє його не платити і навіть більше — ті, хто хоче, не можуть заплатити. А туристичний збір у нас в ОТГ становить 8,35 грн з людини за добу. Це десь 3 млн грн на рік. А три мільйони — це повноцінний спортивний майданчик або 30 дитячих майданчиків, що можна поставити практично на кожній вулиці, це мотузковий або скейт чи байк-парк», — говорить він.

Для того, аби удосконалити законодавство, додає він, зараз ведуться переговори із групою народних депутатів «Львівщина».

«Я думаю, що цей перекіс із податками виправлять найближчим часом», — каже Володимир Бега.

Найдовша «кріселка» в Україні

Після розмови із селищним головою їдемо побачити все на власні очі. Дорогою до витягу від комплексу «Захар Беркут» наш водій Руслан розповідає, що в Славське щодня приїжджають цілі автобуси людей із сусідніх курортів — Трускавця, Моршина, Східниці, де туристи особливо не мають чим зайнятися.

Руслан 6,5 років працював механіком на підйомнику.

«Витяг веде на гору Високий верх, що має висоту 1242 метри над рівнем моря. Перепад висоти — 550 метрів. Довжина кріселки — 2800 метрів. Це найдовший витяг в Україні. Зверху дуже гарні крєвиди — видно гори трьох областей. На «Буковелі» — австрійські кріселки, що зазвичай мають довжину 1-1,5 км. А ця — харківського виробництва. Вона має років 15-17, але виглядає на всі 60. Ну бо це наше», — сміється він.

Питаю, за скільки часу такі речі, як крісельний витяг, застарівають, адже у світі постійно з’являється щось нове.

«А тут того не з’являється. Тут є шість власників, у них роками ідуть суди. Тут навіть немає елементарного штучного засніження. Нового нічого нема — усе те, що було 15 років тому. Хіба траси трохи зробили», – каже Руслан.

Видно, що він цікавиться темою і вболіває за те, аби курорт розвивався.

«У нас пушку для штучного снігу має одна гора — Погар, але там малий відрізок. Пушки не є дорогі — 8-10 тисяч доларів за одну, але вся проблема у водопостачанні. На один вистріл потрібно дуже багато води. Думаю, при бажанні з якихось ручайків можна було б зробити озерце, щоб були запаси. Хоча з кожним роком води стає все менше, і не тільки у нас. Але Буковель от зробив», — говорить він.

Руслан показує місцеву річку Славку, що зараз швидше схожа на потічок. Каже, що на ній зробили дамбу, де можна порибалити. Також показує величезний пейнтбольний майданчик і криївку.

Виявляється, що підйомник закритий на профілактику до четверга. Влітку та взимку тут багато людей, тож технічний огляд намагаються робити у міжсезоння. Цього року осінь видалась теплою, і зупинити витяг змогли тільки зараз.

«Дівчата, підйомник не працює! До четверга не працює! Закрито!», — кричать нам робітники.

Кажемо, що вже знаємо, і просимо розповісти, що тут відбувається у дні, коли він працює.

«Він працює з 2004 року. За годину везе 300 чоловік. Обслуговують підйомник 10 людей. На профілактику закриваємо восени. Тоді міняємо ролики, от як зараз», — розповідає оператор канатної дороги, якого теж звуть Руслан.

За його словами, на підйомник завжди є черги. Ним користуються і лижники, і ті, хто любить піші прогулянки. Дорога до вершини займає пів години. Буває, що витяг не працює через погану погоду, зокрема сильний вітер. Для лижників є три бугельні витяги. Оператор запевняє, що витяг у прекрасному стані і ніколи не ламається.

Пізніше наш водій Руслан розповідає, що ще коли він працював тут механіком, то підйомник зупинився у 33-градусний мороз. Тоді витратили майже 6 годин, аби зняти всіх туристів, серед яких були і діти. Працювали разом і механіки, і рятувальники. Він додає, що покататись на лижах можна також на Тростяні.

«На Тростяні минулого року, коли випало 2 метри снігу, траси були просто ідеальні. Я іноді тікав з роботи після обіду, щоб трохи покататись. Людей майже не було, і можна було накататись так, що жоден Буковель не порівняється. Але там всі траси екстремальні, вчитися мало де є», — згадує він.

«Якщо вирубують, то все підряд»

Коли крісельний витяг не працює, дістатись на вершину можна й кількома іншими способами — пішки, квадроциклом або машиною. Біля підніжжя досить велика площа зайнята дерев’яними будиночками, де, як свідчать написи, здають на прокат лижне спорядження, продають сувеніри, пропонують житло. Зараз усе зачинено. Також бачимо групу чоловіків із квадроциклами, які невпевнено пропонують свої послуги. Піднятись на гору квадроциклом і спуститись коштує 600-700 гривень. Водій старого УАЗу, де можуть вміститись 6 людей, бере приблизно 120 гривень з людини. Ці чоловіки працюють поза податковим кодексом, але запевняють, що піднятись із ними — безпечно.

Ми ж піднімаємось на гору із нашим водієм Русланом. Дорогою бачимо, як робітники везуть зрубані дерева. Вони ж сигналізують нам, що в ту сторону їхати не можна, бо там триває порубка, тож їдемо іншою дорогою.

Руслан каже, що частково порубка тут відбувається законно, але є також і чорні лісоруби. Окрім того, додає він, є багато засохлих дерев, але комунальні лісгоспи не проводять санітарну порубку.

«Якщо вирубують, то все підряд», — говорить він.

Там, де остання станція крісельного витягу, навіть у понеділок місцеві підприємці смажать шашлики і розливають міцний алкоголь. Людей тут небагато, та все ж є — їдять ті ж шашлики, фотографуються, просто вдивляються в гори навколо.

З вершини бачимо села Верхня і Нижня Рожанка, з яких мають починатись витяги майбутнього нового курорту. У хорошу погоду, каже Руслан, звідси можна побачити багато інших вершин, а трохи далі по хребту — місце, де сходяться три області — Закарпатська, Івано-Франківська і Львівська.

Верхня і Нижня Рожанка

Попри гарні краєвиди, спускаючись униз звертаємо увагу не так на них, як на дорогу, адже це просто втрамбована земля із глибокими, подекуди по кількадесят сантиметрів, коліями. Щоб тут проїхати, потрібно мати досвід і відповідний транспорт. На зустріч піднімаються інші туристи. Отже, робота все ж є.

Скільки коштує ніч у Карпатах

У Волосянці заходимо в один із популярних готелів — «Вежу ведмежу», що належить Володимиру Безі. Він побудований у вигляді замку в затишному місці біля річки, вартість номерів тут стартує від 100 доларів за добу. У ціну входить проживання, сніданок та послуги спа — фінська та римська парні. Також тут працюють ресторан та бар і живе величезний папуга, а на стінах — багато картин.

Керівниця готелю Ірина розповідає, що тут працюють 90 людей. Більшість — місцеві, лише кілька людей зі Львова та одна дівчина із Стрия. Усі вони, за словами Ірини, оформлені офіційно.

Піднімаємось закрученими сходами нагору, щоб подивитись номери. Дорогою Ірина роздає доручення — обрізати сухе листя з вазонків вздовж сходів, перевірити, чи прибрано в номерах тощо. Довкола безліч різних старовинних предметів, картин, дрібничок — ніби в домашньому музеї. Деяку кераміку, каже Ірина, на замовлення робить український митець Олександр Рось.

«Я працюю тут вже 9 місяців, але ще досі не до кінця знаю, де що лежить. Власник іноді за це свариться», — сміється Ірина.

Сьогодні вона приймала на роботу двох нових працівників. Каже, що з персоналом бувають проблеми. Але, додає вона, спілкування на різноманітних семінарах та тренінгах із іншими керівниками та власниками садиб свідчить про те, що це загальна проблема.

«Я постійно вчусь, не можу не вчитися. Але багато працівників не вважають, що їм потрібно вчитись і розвиватись», — говорить Ірина.

Окрім того, що вона керує «Вежею ведмежою», вона з чоловіком має і свою «Ковальську садибу», де приймає гостей. У ній лише 5 номерів, вартість яких від 850 до 1100 грн за добу. Ірину також непокоїть питання податків. Якщо великі готелі є переважно юридичними особами, то із малими садибами ситуація неврегульована.

«Мали ухвалити закон по сільському зеленому туризму, де йдеться, що садиби до 10 ліжкомісць не оподатковуються, а лише сплачують туристичний збір, що іде в місцевий бюджет. Ми готові заплатити 8,35 грн з одного туриста — це ж невеликі гроші. Але це гроші для бюджету», — каже вона.

Одного разу, розповідає Ірина, вона намагалась сплатити туристичний збір, але вийшла «комедія».

«Вирішила перевірити, куди підуть гроші, заплатила 500 гривень, хоча спочатку планувала більше. Ці гроші пішли десь у Сколе. Чому я, мешканка цього селища, маю платити незрозуміло куди? Я хочу, щоб ці гроші були тут», — каже вона.

Читайте також: У Славську на Львівщині заборонили використання поліетилену

Та не всі, за її словами, поділяють такий ентузіазм.

«Є у нас один великий готель на 5 поверхів. Я прийшла до власника, як активістка, і пояснюю, що щось треба робити, а він каже — а чого ви до мене вчепились? Це мій приватний будинок. Ну це ж маячня — там є готель, ресторан», — обурюється Ірина.

Зараз вони із чоловіком, поки ще не можуть нормально сплачувати туристичний збір, намагаються робити щось для міста.

Де п’є каву Генрі Марш

«Ковальська садиба» Ірини і Олександра розташована в самому Славському. Олександр розповідає, що розпочали приймати гостей ще у 2004 році. Тоді, згадує він, хата була недобудована, зручностей у ній не було.

«Туалет у нас був на дворі. Тоді сервіс до Славського ще не добрався, хоча і зараз, я вважаю, він тут так собі. І так ми потроху працювали — зичили, доробляли, будували. Три роки тому переробили увесь другий поверх — зробили кімнати із душовими і туалетом у кожній», — розповідає він.

Поступово вибудовувалась концепція і, відповідно, зростав рівень. Зараз на території є басейн, тераси, а ще кузня, де працює Олександр. Він робить художні речі, меблі та декор із металу. Каже, починав, коли були скрутні часи і тесть запропонував підробіток, а потім це перетворилось в улюблену справу.

«Люди їдуть відпочивати і не хочуть такі ж умови, як у них вдома. Вони хочуть щось гарніше побачити, смачніше з’їсти. Ми довго не знали, як відсіяти певний сегмент відвідувачів. Тоді покращили умови, підняли ціни. Ми не приймаємо з дітьми, тому що інші люди, може, спеціально лишають своїх удома, щоб відпочити, то чому чужі їм мають заважати? Також зі студентами були різні історії. А зараз приїжджають дорослі люди, пари. Якщо у компанії шестеро осіб, то пропонуємо цілий будинок, бо іншим поруч із компанією незручно буде», — каже Олександр.

Записка із вдячністю від гостей в номері

Він розповідає, що колись з дружиною випадково через друзів познайомився із британським хірургом Генрі Маршем, і він, коли буває в Україні, заїжджає до них. Також тут бували міністри та посли.

«Дізнаємось від гостей багато нового. Сюди потрапляє багато цікавих людей. Деякі не говорять, хто вони є, але ми це знаємо. Ми ніколи не ставимо незручних питань», — каже Олександр.

Щодо сплати податків, на його думку, така ситуація склалася через неосвіченість та страх. Але, впевнений він, це з часом зміниться.

«Хто розумний, той знає, що для розвитку потрібні гроші. Я маю кузню і деякі роботи роблю для села просто так. Підприємці із нашого сегменту багато допомагають Славському — хтось транспортом, хтось технікою, ще чимось. А нижчий сегмент — вагаються. З ними потрібно говорити, пояснювати, бо людям бракує інформації», — вважає він.

Олександр переконаний, що з часом усе буде офіційно — частина людей уже платить податки, а потім й інші підтягнуться.

«Якщо не дійдуть до цього самі, то на той час вже будуть важелі впливу і доведеться платити. А потім всі звикнуть», — переконаний він.

Олександра Бодняк

Фото Вікторії Андрєєвої

Проєкт «Реформи без ілюзій» реалізується за підтримки проєкту USAID «Медійна програма в Україні», яка виконується міжнародною організацією Internews.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Реформи без ілюзій