1 червня – у Всесвітній день захисту дітей – Tvoemisto.tv розповість про місце, де захищають дітей увесь рік, щодня, двадцять чотири години на добу.

Щороку Львівська обласна клінічна лікарня «Охматдит» (це скорочення від «охорона матері й дитини») допомагає понад 65 тисячам дітей і підлітків. Тут приймають мешканців і Львова, і області.

Коли рік тому «Охматдит» опинився в управлінській кризі, колектив висунув на посаду головного лікаря – топ-менеджера лікарні – дитячого невролога Мар’яну Возницю, яка працює тут із 1999 року. Її кандидатуру 29 квітня 2016 року затвердила конкурсна комісія Львівської обласної ради.

«Возницю я знаю давно й дуже добре. Приймала її на роботу після закінчення медуніверситету і вже тоді відчувала, що вона має задатки керівника. Тішить, що, коли для лікарні наступив критичний момент, вона взяла на себе відповідальність очолити колектив. Я дуже хочу, щоб колектив її підтримав. Бо Мар’яна зараз робить правильні й достатньо радикальні кроки – реорганізовує консультативну поліклініку, проводить оптимізацію стаціонарної мережі. За рік вони вже багато зробили: колектив згуртовується, зацікавлений роботою, проектами, ідеями», – говорила у квітні в інтерв’ю для Tvoemisto.tv керівниця департаменту охорони здоров’я області Ірина Микичак.

Нещодавно Мар’яна Возниця з колегами їздила до німецького міста Ванген-ім-Алльгой на запрошення благодійної організації «HOPE». Розповідає, що найбільше зацікавили школи для навчання й реабілітації дітей на території лікарень. Освіта там інклюзивна: в кожному класі десятеро дітей і кожен має власну програму. «Ці реабілітаційні центри фінансуються з пенсійного фонду. Де діти, а де пенсійний фонд? Але там знають, що цей фонд потрібно наповнювати, і якщо вони вчасно не реабілітують дітей, то втратять платників податків», – пояснює головлікар. На її думку, діти мають бути найважливішим пріоритетом держави.

Керуючи лікарнею, Мар’яна Возниця на 0,25 ставки далі працює дитячим неврологом. «Відчуваю, що є підтримка, що мене оточують прогресивні люди, – говорить вона. – Звісно, трапляється всяке, адже не можуть усі 850 співробітників бути однодумцями. Усі ми реорганізовуємось».

Як змінюється «Охматдит»

Багато що у втіленні медичної реформи залежить від лікарів, каже Мар’яна Возниця, від їхньої готовності брати на себе відповідальність. «Медичні заклади отримають автономію. Керівники лікарень матимуть більше можливостей розпоряджатися коштами, залежно від потреб. Зможуть самі розподіляти свій бюджет і обиратимуть пріоритети: чи зробити ремонт і де саме, чи виплатити зарплати, чи придбати ліки», – каже головлікар.

Стратегічні напрямки для лікарні – хірургія, інтенсивна терапія та високоспеціалізована педіатрія; загалом тут майже тридцять педіатричних спеціальностей. Після впровадження реформи в «Охматдиті» планують розширити й консультативну допомогу, а поліклініка працюватиме не до 15.00, як зараз, а на дві-три години довше.

На базі «Охматдиту» діє Центр малоінвазивної хірургії – її ще називають хірургією одного дня. Тут роблять складні для лікарів, але легкі для пацієнтів операції, що дозволяють дітям швидше вийти з лікарні. Американські лікарі, що приїхали знайомитись із досвідом львівських колег, були шоковані рівнем хірургічної операції тутешніх урологів: на всі Сполучені Штати, за словами гостей, так можуть лише троє-четверо фахівців.

Гості здивувалися б іще дужче, довідавшись, що українські хірурги з тридцятирічним стажем мають зарплатню 6100 гривень. А деякі лікарі отримують на рівні з санітарами: 3200 гривень (на руки – 2600). Природно, що від такої оплати праці лікарі прагнуть утекти закордон, не надто дбають про професійне самовдосконалення, шукають інших джерел доходів.

«Буває, питаються, що відчуває лікар, коли пацієнт “дякує” йому грішми. Перше, що він думає: о, чудово, зможу купити дитині взуття, наприклад. І друге: Боже, коли ж це все закінчиться, коли я отримуватиму таку зарплату, що зможу відмовитись від “подяки” й не відчуватиму такого приниження?» – каже Мар’яна Возниця.

Читайте також: «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити 

Реформа – шанс згладити цей контраст, а також перекласти частину праці, яку зараз виконують співробітники лікарні, на сімейних лікарів; тоді до «Охматдиту» приходитимуть пацієнти, які справді потребують спеціалізованої допомоги.

«Мама з вулиці Лисенка приводить до нас дитину з температурою – бо мешкає поблизу! Ми мусимо приймати невідкладних пацієнтів, але не можемо відмовити й таким. Часом даємо пораду попити чаю на ніч, а вранці звернутись до сімейного лікаря. Це велика проблема, яка забирає час, ресурси і можливість допомогти іншим», – нарікає Возниця.

Ще одна проблема – дістатись до «Охматдиту». До корпусу лікарні на горі не їздить жоден транспорт: пацієнти вимушені підніматись крутою серпантинною дорогою пішки або приїжджати автомобілями, які часто паркуються перед входом, перешкоджаючи швидкій допомозі. Спеціальний маршрут спочатку призначили на два місяці в експериментальному режимі, а потім прибрали через непопулярність. Перевізники пояснили: людей на горі мешкає небагато, туристи ж воліють ходити пішки. На думку Мар’яни Возниці, маршрут має бути соціальним і курсувати не з центру міста, а від автостанції «Північна» чи головного залізничного вокзалу. Схожа проблема і з корпусом «Охматдиту» в Брюховичах: до нього маршрутка не доїжджає півкілометра.

Великим конкурентом для медиків є інтернет. Почувши діагноз або побачивши симптоми, людина часто сідає ґуґлити чи консультуватись із користувачами форумів та соціальних мереж. Це – від недовіри, каже Мар’яна Возниця: «Деякі мами вважають, що відповідь на форумі компетентніша за пораду лікаря». В «Охматдиті» вирішили не змагатись із мережею, а використовувати її можливості: спілкуються з пацієнтами через Facebook, відповідають на запитання. Так вибудовується взаємна довіра.

Довіра й допомога

Пацієнти, каже Мар’яна Возниця, повинні довіряти лікарям, навіть попри те, що в цій професії, як і в кожній іншій, трапляються люди, які її дискредитують. «Лікар – це нічого поганого. Але рідко коли пацієнт напише: я був у такого чудового доктора, йдіть усі до нього! Висловлюються лише ті, хто обурений. Так само ми нечасто хвалимо, наприклад, якість обслуговування в готелі – лише обурюємось, коли щось не так», – коментує вона.

Ще одна справа, в якій допомагає «Охматдиту», соціальна мережа – пошук небайдужих. Багато в «Охматдиті» змінилося завдяки допомозі львів’ян.

Якось у відділення реанімації потрібні були стільці для батьків, що перебувають у лікарні з дітьми. Після заклику на Facebook упродовж двох годин до «Охматдиту» принесли вдвічі більше стільців, ніж було потрібно. «Комусь пікнув месенджер, коли він якраз був у крамниці, а хтось думав, яку б добру справу зробити сьогодні. Такі пропозиції привертають увагу львів’ян, і вони дякують нам за те, що ми допомагаємо їм приймати правильні рішення», – розповідає Возниця.

Ще одна історія: лікарня залишилася без шприців, бо не відбулися тендерні торги. Тоді «дали клич» через волонтерів, і до «Охматдиту» привезли ящики шприців. Так само допомогли дітям, які довго залишалися в лікарні, речами для навчання й дозвілля. Львів’яни готові допомагати – щоправда, без прозорості тут нічого не вийде, бо люди повинні довіряти. Тож після заклику допомогти та чергової благодійної акції на фейсбук-сторінці лікарні традиційно виставляють фото. «До того ж, кожен може прийти в “Охматдит” і побачити, що всі ці речі справді є в лікарні – крісла, обладнання, картини. Не треба боятися просити: в найгіршому разі вам відмовлять», – каже вона.

Багато допомагають «Охматдиту» доброчинні організації та фонди. Спільними зусиллями зібрали 10 тисяч євро на бронхоскоп, який нещодавно придбали. «Коштом благодійників зробили ремонт відділення старшого дитинства, – Мар’яна Возниця перелічує людей та організації, що допомагають лікарні, хвилюючись, що когось забуде. – Завдяки “Львівському будівельному холдингу” облаштували нову маніпуляційну, кабінет психолога, відремонтували палати, які потім розмалювали студенти. Салон “Ваш інтер’єр” установив на вікна світлозахисні жалюзі».

У другому корпусі лікарні доброчинці зі Швейцарії замінили очисну систему для води, а коштом компанії Fujikura відновлюється операційний блок. Ганс Бернтсен із Данії замінив у лікарні головні двері. Влітку в приймальному відділенні ремонтуватимуть туалети коштом благодійників.

«Виграли ґрант на ремонт стерилізаційної. Кілька фондів допомогли з обладнанням. “Приватбанк” подарував апарат штучної вентиляції в реанімаційну, фонд “Крила надії” допоміг придбати апарати для лабораторії, “Обнова Єврошоп” зробила кімнату для дозвілля дітей та їдальню. Компанія “Агромат” допомогла із сантехнікою, а “Nova Ukraine” – із бронхоскопом», – перераховує далі. Lviv International Rotary Club організовує 16-го червня благодійний концерт «Музика рятує життя»: збиратимуть кошти на портативний ультразвуковий апарат. Це обладнання допомагатиме виявляти вроджені вади серця з перших годин від народження.

Допомога, втім, потрібна не лише матеріальна – кожен, хто в дитинстві лежав у лікарні, це розуміє. Часто в гості до пацієнтів приходить команда аніматорів музичного центру «Темпо», а команда «Видавництва Старого Лева» дарує книжки та організовує спільні читання. «Благодійників і небайдужих дуже багато, всіх не перелічиш. Перепрошую, якщо когось не назвала», – каже Мар’яна Возниця й дякує за допомогу всім, хто долучається.

Як управляти лікарнею по-європейськи

Шукати охочих допомогти, комунікувати з доброчинцями, приймати іноземні делегації – теж велика робота, яка потребує менеджерського хисту. Як і управління колективом. У Європі звична практика, коли директорами лікарень є менеджери без медичної освіти. Саме вони вирішують фінансові питання й визначають стратегію розвитку. Питання ж, пов’язані з медициною, адмініструє заступник із медичної роботи. В Україні головний лікар – завжди лікар.

Рік тому Мар’яна Возниця була впевнена, що вона – передусім лікар. Тепер її думка змінилась. «Раніше я сказала б, що бачу себе лише головним лікарем. Але тепер надала б перевагу менеджерській посаді», – каже вона.

За її словами, сфера охорони здоров’я в Україні має дві найбільші проблеми, вирішення яких не потребує грошей: іміджеву та комунікаційну. «Є імідж, за який ніхто не бореться, лише нарікають, як усе погано, – пояснює головлікар. – Але, якщо подивитись на показники, люди все ж виходять із лікарні здоровими, а діти народжуються й ростуть. Натомість, коли до лікарні приходять контролюючі органи, їм показують, навпаки, лише найкраще. А для чого ховати те, що справді треба доробити?»

Реформа дає українській медицині шанс перелаштуватись за європейським зразком, проте, за словами Мар’яни Возниці, це вимагатиме європейської відповідальності. «Прагнучи до Європи, ми не завжди пам’ятаємо, що це таке. Там є порядок і речі, які навіть не обговорюються: тут можна паркуватися, тут – не можна, й не можна нікому. Якщо працівники мають бути на роботі о восьмій ранку, це правило діє без обговорень», – каже вона й пригадує, як мало українців, наближаючись до кордону, защіпають паски безпеки в автомобілі. А перетнувши кордон, відразу виправляються – бояться контролю.

«Аби чогось вимагати, треба спершу запитати себе: чи роблю я все залежне від мене? Наші люди часто не розуміють, що, крім прав, є ще й обов’язки. Самоорганізація, самодисципліна, самоконтроль – усе це ми маємо переймати з Європи», – розмірковує Мар’яна Возниця.

Читайте також: Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини

На запитання, чи будуть головні лікарі інших обласних лікарень за зразком «Охматдиту» обиратись на відкритих конкурсах, керівниця управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації Ірина Микичак в інтерв'ю для Tvoemisto.tv відповіла: «Керівників обласних закладів охорони здоров’я звільняє і призначає Львівська обласна рада, і оголошення конкурсів належить до її компетенції, а точніше – це робить управління майном спільної власності ЛОР». Тим часом у Києві відкритий конкурс на посаду головного лікаря Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» виграла лікарка із Коломиї Ірина Садов’як.

Юлія Сабадишина,
фото Богдана Ємця