
Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
1 червня – у Всесвітній день захисту дітей – Tvoemisto.tv розповість про місце, де захищають дітей увесь рік, щодня, двадцять чотири години на добу.
Щороку Львівська обласна клінічна лікарня «Охматдит» (це скорочення від «охорона матері й дитини») допомагає понад 65 тисячам дітей і підлітків. Тут приймають мешканців і Львова, і області.
Коли рік тому «Охматдит» опинився в управлінській кризі, колектив висунув на посаду головного лікаря – топ-менеджера лікарні – дитячого невролога Мар’яну Возницю, яка працює тут із 1999 року. Її кандидатуру 29 квітня 2016 року затвердила конкурсна комісія Львівської обласної ради.
«Возницю я знаю давно й дуже добре. Приймала її на роботу після закінчення медуніверситету і вже тоді відчувала, що вона має задатки керівника. Тішить, що, коли для лікарні наступив критичний момент, вона взяла на себе відповідальність очолити колектив. Я дуже хочу, щоб колектив її підтримав. Бо Мар’яна зараз робить правильні й достатньо радикальні кроки – реорганізовує консультативну поліклініку, проводить оптимізацію стаціонарної мережі. За рік вони вже багато зробили: колектив згуртовується, зацікавлений роботою, проектами, ідеями», – говорила у квітні в інтерв’ю для Tvoemisto.tv керівниця департаменту охорони здоров’я області Ірина Микичак.
Нещодавно Мар’яна Возниця з колегами їздила до німецького міста Ванген-ім-Алльгой на запрошення благодійної організації «HOPE». Розповідає, що найбільше зацікавили школи для навчання й реабілітації дітей на території лікарень. Освіта там інклюзивна: в кожному класі десятеро дітей і кожен має власну програму. «Ці реабілітаційні центри фінансуються з пенсійного фонду. Де діти, а де пенсійний фонд? Але там знають, що цей фонд потрібно наповнювати, і якщо вони вчасно не реабілітують дітей, то втратять платників податків», – пояснює головлікар. На її думку, діти мають бути найважливішим пріоритетом держави.
Керуючи лікарнею, Мар’яна Возниця на 0,25 ставки далі працює дитячим неврологом. «Відчуваю, що є підтримка, що мене оточують прогресивні люди, – говорить вона. – Звісно, трапляється всяке, адже не можуть усі 850 співробітників бути однодумцями. Усі ми реорганізовуємось».
Як змінюється «Охматдит»
Багато що у втіленні медичної реформи залежить від лікарів, каже Мар’яна Возниця, від їхньої готовності брати на себе відповідальність. «Медичні заклади отримають автономію. Керівники лікарень матимуть більше можливостей розпоряджатися коштами, залежно від потреб. Зможуть самі розподіляти свій бюджет і обиратимуть пріоритети: чи зробити ремонт і де саме, чи виплатити зарплати, чи придбати ліки», – каже головлікар.
Стратегічні напрямки для лікарні – хірургія, інтенсивна терапія та високоспеціалізована педіатрія; загалом тут майже тридцять педіатричних спеціальностей. Після впровадження реформи в «Охматдиті» планують розширити й консультативну допомогу, а поліклініка працюватиме не до 15.00, як зараз, а на дві-три години довше.

На базі «Охматдиту» діє Центр малоінвазивної хірургії – її ще називають хірургією одного дня. Тут роблять складні для лікарів, але легкі для пацієнтів операції, що дозволяють дітям швидше вийти з лікарні. Американські лікарі, що приїхали знайомитись із досвідом львівських колег, були шоковані рівнем хірургічної операції тутешніх урологів: на всі Сполучені Штати, за словами гостей, так можуть лише троє-четверо фахівців.
Гості здивувалися б іще дужче, довідавшись, що українські хірурги з тридцятирічним стажем мають зарплатню 6100 гривень. А деякі лікарі отримують на рівні з санітарами: 3200 гривень (на руки – 2600). Природно, що від такої оплати праці лікарі прагнуть утекти закордон, не надто дбають про професійне самовдосконалення, шукають інших джерел доходів.
«Буває, питаються, що відчуває лікар, коли пацієнт “дякує” йому грішми. Перше, що він думає: о, чудово, зможу купити дитині взуття, наприклад. І друге: Боже, коли ж це все закінчиться, коли я отримуватиму таку зарплату, що зможу відмовитись від “подяки” й не відчуватиму такого приниження?» – каже Мар’яна Возниця.
Читайте також: «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити
Реформа – шанс згладити цей контраст, а також перекласти частину праці, яку зараз виконують співробітники лікарні, на сімейних лікарів; тоді до «Охматдиту» приходитимуть пацієнти, які справді потребують спеціалізованої допомоги.
«Мама з вулиці Лисенка приводить до нас дитину з температурою – бо мешкає поблизу! Ми мусимо приймати невідкладних пацієнтів, але не можемо відмовити й таким. Часом даємо пораду попити чаю на ніч, а вранці звернутись до сімейного лікаря. Це велика проблема, яка забирає час, ресурси і можливість допомогти іншим», – нарікає Возниця.
Ще одна проблема – дістатись до «Охматдиту». До корпусу лікарні на горі не їздить жоден транспорт: пацієнти вимушені підніматись крутою серпантинною дорогою пішки або приїжджати автомобілями, які часто паркуються перед входом, перешкоджаючи швидкій допомозі. Спеціальний маршрут спочатку призначили на два місяці в експериментальному режимі, а потім прибрали через непопулярність. Перевізники пояснили: людей на горі мешкає небагато, туристи ж воліють ходити пішки. На думку Мар’яни Возниці, маршрут має бути соціальним і курсувати не з центру міста, а від автостанції «Північна» чи головного залізничного вокзалу. Схожа проблема і з корпусом «Охматдиту» в Брюховичах: до нього маршрутка не доїжджає півкілометра.
Великим конкурентом для медиків є інтернет. Почувши діагноз або побачивши симптоми, людина часто сідає ґуґлити чи консультуватись із користувачами форумів та соціальних мереж. Це – від недовіри, каже Мар’яна Возниця: «Деякі мами вважають, що відповідь на форумі компетентніша за пораду лікаря». В «Охматдиті» вирішили не змагатись із мережею, а використовувати її можливості: спілкуються з пацієнтами через Facebook, відповідають на запитання. Так вибудовується взаємна довіра.
Довіра й допомога
Пацієнти, каже Мар’яна Возниця, повинні довіряти лікарям, навіть попри те, що в цій професії, як і в кожній іншій, трапляються люди, які її дискредитують. «Лікар – це нічого поганого. Але рідко коли пацієнт напише: я був у такого чудового доктора, йдіть усі до нього! Висловлюються лише ті, хто обурений. Так само ми нечасто хвалимо, наприклад, якість обслуговування в готелі – лише обурюємось, коли щось не так», – коментує вона.
Ще одна справа, в якій допомагає «Охматдиту», соціальна мережа – пошук небайдужих. Багато в «Охматдиті» змінилося завдяки допомозі львів’ян.

Якось у відділення реанімації потрібні були стільці для батьків, що перебувають у лікарні з дітьми. Після заклику на Facebook упродовж двох годин до «Охматдиту» принесли вдвічі більше стільців, ніж було потрібно. «Комусь пікнув месенджер, коли він якраз був у крамниці, а хтось думав, яку б добру справу зробити сьогодні. Такі пропозиції привертають увагу львів’ян, і вони дякують нам за те, що ми допомагаємо їм приймати правильні рішення», – розповідає Возниця.
Ще одна історія: лікарня залишилася без шприців, бо не відбулися тендерні торги. Тоді «дали клич» через волонтерів, і до «Охматдиту» привезли ящики шприців. Так само допомогли дітям, які довго залишалися в лікарні, речами для навчання й дозвілля. Львів’яни готові допомагати – щоправда, без прозорості тут нічого не вийде, бо люди повинні довіряти. Тож після заклику допомогти та чергової благодійної акції на фейсбук-сторінці лікарні традиційно виставляють фото. «До того ж, кожен може прийти в “Охматдит” і побачити, що всі ці речі справді є в лікарні – крісла, обладнання, картини. Не треба боятися просити: в найгіршому разі вам відмовлять», – каже вона.
Багато допомагають «Охматдиту» доброчинні організації та фонди. Спільними зусиллями зібрали 10 тисяч євро на бронхоскоп, який нещодавно придбали. «Коштом благодійників зробили ремонт відділення старшого дитинства, – Мар’яна Возниця перелічує людей та організації, що допомагають лікарні, хвилюючись, що когось забуде. – Завдяки “Львівському будівельному холдингу” облаштували нову маніпуляційну, кабінет психолога, відремонтували палати, які потім розмалювали студенти. Салон “Ваш інтер’єр” установив на вікна світлозахисні жалюзі».
У другому корпусі лікарні доброчинці зі Швейцарії замінили очисну систему для води, а коштом компанії Fujikura відновлюється операційний блок. Ганс Бернтсен із Данії замінив у лікарні головні двері. Влітку в приймальному відділенні ремонтуватимуть туалети коштом благодійників.
«Виграли ґрант на ремонт стерилізаційної. Кілька фондів допомогли з обладнанням. “Приватбанк” подарував апарат штучної вентиляції в реанімаційну, фонд “Крила надії” допоміг придбати апарати для лабораторії, “Обнова Єврошоп” зробила кімнату для дозвілля дітей та їдальню. Компанія “Агромат” допомогла із сантехнікою, а “Nova Ukraine” – із бронхоскопом», – перераховує далі. Lviv International Rotary Club організовує 16-го червня благодійний концерт «Музика рятує життя»: збиратимуть кошти на портативний ультразвуковий апарат. Це обладнання допомагатиме виявляти вроджені вади серця з перших годин від народження.
Допомога, втім, потрібна не лише матеріальна – кожен, хто в дитинстві лежав у лікарні, це розуміє. Часто в гості до пацієнтів приходить команда аніматорів музичного центру «Темпо», а команда «Видавництва Старого Лева» дарує книжки та організовує спільні читання. «Благодійників і небайдужих дуже багато, всіх не перелічиш. Перепрошую, якщо когось не назвала», – каже Мар’яна Возниця й дякує за допомогу всім, хто долучається.
Як управляти лікарнею по-європейськи
Шукати охочих допомогти, комунікувати з доброчинцями, приймати іноземні делегації – теж велика робота, яка потребує менеджерського хисту. Як і управління колективом. У Європі звична практика, коли директорами лікарень є менеджери без медичної освіти. Саме вони вирішують фінансові питання й визначають стратегію розвитку. Питання ж, пов’язані з медициною, адмініструє заступник із медичної роботи. В Україні головний лікар – завжди лікар.
Рік тому Мар’яна Возниця була впевнена, що вона – передусім лікар. Тепер її думка змінилась. «Раніше я сказала б, що бачу себе лише головним лікарем. Але тепер надала б перевагу менеджерській посаді», – каже вона.
За її словами, сфера охорони здоров’я в Україні має дві найбільші проблеми, вирішення яких не потребує грошей: іміджеву та комунікаційну. «Є імідж, за який ніхто не бореться, лише нарікають, як усе погано, – пояснює головлікар. – Але, якщо подивитись на показники, люди все ж виходять із лікарні здоровими, а діти народжуються й ростуть. Натомість, коли до лікарні приходять контролюючі органи, їм показують, навпаки, лише найкраще. А для чого ховати те, що справді треба доробити?»

Реформа дає українській медицині шанс перелаштуватись за європейським зразком, проте, за словами Мар’яни Возниці, це вимагатиме європейської відповідальності. «Прагнучи до Європи, ми не завжди пам’ятаємо, що це таке. Там є порядок і речі, які навіть не обговорюються: тут можна паркуватися, тут – не можна, й не можна нікому. Якщо працівники мають бути на роботі о восьмій ранку, це правило діє без обговорень», – каже вона й пригадує, як мало українців, наближаючись до кордону, защіпають паски безпеки в автомобілі. А перетнувши кордон, відразу виправляються – бояться контролю.
«Аби чогось вимагати, треба спершу запитати себе: чи роблю я все залежне від мене? Наші люди часто не розуміють, що, крім прав, є ще й обов’язки. Самоорганізація, самодисципліна, самоконтроль – усе це ми маємо переймати з Європи», – розмірковує Мар’яна Возниця.
Читайте також: Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
На запитання, чи будуть головні лікарі інших обласних лікарень за зразком «Охматдиту» обиратись на відкритих конкурсах, керівниця управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації Ірина Микичак в інтерв'ю для Tvoemisto.tv відповіла: «Керівників обласних закладів охорони здоров’я звільняє і призначає Львівська обласна рада, і оголошення конкурсів належить до її компетенції, а точніше – це робить управління майном спільної власності ЛОР». Тим часом у Києві відкритий конкурс на посаду головного лікаря Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» виграла лікарка із Коломиї Ірина Садов’як.
Юлія Сабадишина,
фото Богдана Ємця
Інтерв'ю Твого міста
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?