Ініціатива породжує ініціативу, але не завжди. Мешканці пам'ятки на вулиці Чупринки, 6 долучились до відновлювальних робіт в будинку, що розпочало місто, та не всі з них погодились піти бодай на маленькі поступки у своєму комфорті.

Вулиця Генерала Чупринки – справжня знахідка для поціновувачів архітектури. Тут легко загубитися у розкоші: найкращі архітектори немовби навмисно хизувалися своїми творіннями, експерементували з формою і змістом. Кам’яниці, вілли, ботанічний сад лісотехнічного університету – стислий перелік принад, які приваблюють туристів.

Читайте також: Львівські під'їзди, у які варто потрапити. Фото

Тішить, коли кам’яницям повертають їхню велич. Так, місто взялося рятувати фасад із славнозвісними горельєфами на вулиці Чупринки, 6. Реставратори здійснили справжню мандрівку в часі, розповідає Андрій Федоришин – скульптор, регіональний представник майстерні «Україна-рестраврація» у Львові.

Додамо, що в цьому житловому будинку також розташоване почесне консульство Австрії у Львові.

«Унікальність цього будинку – у модерновій скульптурі, пластиці. Тут атланти, птахи – унікальні для цієї вулиці речі. Завдяки незвичній пластиці, ця пам’ятка є вельми цінною.  Ще донедавна дім був у жахливому стані. Колись тут були суттєві проблеми з дахом і ринвами, тому бокові карнизи були повністю зруйновані, як і рельєфи під карнизами. Великої шкоди зазнали скульптури. У поганому стані була конструктивна частина балконів. Проблемним виявився перший поверх», – розповідає реставратор.

Забетонували і зруйнували

Кам’яний цоколь будинку виконаний із теребовлянського червоного пісковика. Свого часу його покрили 5-сантиметровим шаром бетону. Бетон не пропускав вологу, не давав стінам «дихати», через що пісковик дуже постраждав.

Андрій Федоришин розповідає, що балкон на другому поверсі із прямокутними балясинами початково також виглядав бетонним. Але з’ясувалося, що під шаром цементу – натуральний вапняк. Вапнякові і перила другого поверху, та бетон пошкодив їх настільки, що деякі балясини довелося замінити.

Центральну частину першого поверху з колонами, порталом та арковими склепіннями також колись покрили шарами цементу, шпаклівки і фарби. А під ними, знову ж таки, – вапняк. Рятувати його, пригадує реставратор, було вкрай складно, але камінь вдалося максимально зберегти.

Проєкт відновлення передбачав звичайний ремонт вхідних дверей, але вони були в такому плачевному стані, що їх разом зі світликом (світлове віконце над дверима – Ред.) вирішили повністю відреставрувати.

Побачене вплинуло на мешканців...

Коли мешканці будинку побачили, що дім відновлює втрачену зовнішність, погодилися на деякі поступки, розповідає Андрій Федоришин. Наприклад, відмовились від радянського кодового замка і його заміну на електронний, що встановлять не на дверях, а поруч, щоб не псувати їхній вигляд.

Читайте також: Бруд – це вибір. Дві історії львів'ян, які самотужки відновили під'їзди в історичних будинках

А власник помешкання на першому поверсі – пан Володимир – вирішив профінансувати власним коштом реставрацію внутрішніх дверей і під'їзду загалом, адже всередині будинок також має цікаву пластику.

Окрім того, у процесі роботи реставратори побачили, що люстра в під’їзді – не автентична, надто кічова, і вирішили її забрати, а натомість – зробити світлові екрани в аркових нішах.

Андрій Федоришин

Та не всі переговори пройшли гладко.

«Частина мешканців погодилася демонтувати супутникові антени, дехто все ж не згодився, хоча встановили їх самовільно і профільні органи можуть виписати штраф. Не успішними виявилися і перемовини про ролети на центральних вікнах. Примусово забрати речі, що псують зовнішній вигляд будівлі, вкрай складно – мешканці аргументують приватною власністю і не цінують мистецтво навколо», – розповідає Андрій Федоришин.

Він каже, що Львів привабливий не лише зовнішніми фасадами – іноді люди навіть не уявляють, які скарби приховують під’їзди, що варті екскурсійних маршрутів, аби показувати їхню ліпнину, розписи і декор.

...але не на всіх

Будинок на Чупринки, 6 зведений 1911-го року, він пережив радянську окупацію і кіч 2000-х, що особливо помітно всередині. Ми довго розшукували мешканця першого поверху, який узяв на себе реставрацію холу. З’ясувалося, це людина відома – підприємець, який очолив Славську селищну ОТГ, Володимир Бега. Своє помешкання зараз віддав в оренду. Каже, що змінювати дім зсередини не планував, але ініціатива породжує ініціативу.

Читайте також: Бюро спадщини хоче спільно з львів'янами реставрувати під'їзди

«Процес реставрації центральних дверей, фасаду запустило місто, за що ми, направду, дуже вдячні. Ми долучилися до ремонту внутрішніх дверей і самого під’їзду: замінили вікна, що також плануємо зробити між 1-м і 2-м поверхами, відновлюємо ліпнину. У вікні між поверхами залишився лише один фрагмент розпису, і на його основі хочеться відновити початковий вигляд віконної ніші», – розповідає Володимир Бега.

За його словами, спочатку підрахували, що вартість проєкту становитиме 150 тисяч гривень, але зараз ціна наближається вже до 200 тисяч.

«Довгий час ми там жили. Коли усе було в плачевному стані, то якось і думок таких не виникало», – каже Володимир Бега.

Читайте також: Гуцульська хата-ґражда. Історія родини, яка живе у старовинній будівлі

Утім, однодумців у тому, аби виправити дисонанс між зовнішньою красою будинку та внутрішньою радянською побілкою, не знайшлося.

«Я пробував говорити, але у відповідь почув: «Вам треба? Маєте гроші? Ви й робіть. Ви багаті». Але ж не про гроші йдеться – якби хтось хоча би поцікавився, тут більше про ставлення. Ще один аргумент – «ми живемо на 2-3-му поверсі, для чого це нам?» Може, й так, але усі ж заходять через парадні двері. Тут важливе бажання», – розмірковує Володимир Бега.

Він додає, що «держава має нам зробити» – це радянський підхід і найгірше у ньому – байдужість.

«Нам пофіг, ми робимо свою справу і маємо з того сатисфакцію. Це велике задоволення – змінювати щось не лише в помешканні, а й зовні. Це приносить радість й іншим людям. Я раджу ні на що не звертати увагу і якщо є можливість – змінювати світ навколо. Поставити невеликий вазон чи замінити шибку – не коштує багато. Але це приклад, що для когось може стати поштовхом», – додає чоловік.

Читайте також: Львівська сецесія. Екскурсія під'їздами, де збереглись унікальні розписи

Будинки відновлюють, а в головах - залишається

Користувачі соціальних мереж залишали схвальні дописи про відновлену кам’яницю, скептично реагували хіба що на залишені антени. Контроверсійність рестравтор Андрій Федоришин бачить чи не щодня.

«Жити в історичному ареалі – це не лише зручність, але й зобов'язання. Коли живеш в історичному будинку, то маєш розуміти, що на це завжди доводиться витрачати більше. Якщо немає можливості утримувати будинок, завжди можна продати помешкання і переїхати», – говорить Андрій Федоришин.

Він пригадує історію, коли реставрував балкон з велетенськими атлантами, які вражали красою і з якими працювати було доволі складно – та дуже хотілося зберегти скульптури. Під час роботи до реставраторів вийшла мешканка будинку і сказала: «А нащо ви їх відновлюєте? Краще збити, бо мені так мало світла потрапляє до хати».

Зараз фахівці працюють над ще одним об'єктом, там є заїзд в арку.

«Мешканка на автівці зупинилася і питає: «Ой, хлопці, а можете збити той кам’яний портал? Треба розширити, бо я кожен раз заїжджаю і зачіпаю його дзеркалом», – Андрій Федоришин сміється.

Вікторія Мацькович

Фото: Надія Марченко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.