Як співає повзик, або чим займаються на Погулянці львівські бьордвотчери

3728 0
Знайомимось із птахами львівських околиць разом із орнітологом Ганною Кузьо, яка розпізнає їх усіх і на вигляд, і за голосом.

Голуба, ластівку, горобця чи грака знає кожен. А як щодо костогриза, вільшанки, вівчарика-ковалика чи волового очка? Ці пташки живуть у кожному львівському парку, а ми ходимо повз них і не впізнаємо. Орнітолог із Львівського державного природознавчого музею Ганна Кузьо може розрізнити спів кожної з цих пташок, а також сотень інших видів, що живуть в Україні. Вона проводить в Львові в межах освітнього проекту «Зелений ліхтарик» екскурсії та курси бьордвотчингу, або птахування. Tvoemisto.tv вирушило з Ганною до лісу, щоб подивитись на львівських пташок і почути їхній спів, який, виявляється, може бути піснею війни.

Ми зустрічаємось о восьмій ранку в лісопарку Погулянка. Він у межах міста, але невдовзі виникає відчуття гірського походу: круті підйоми, брудне взуття та щаслива втома.

 

– Чуєш? Це співає повзик. Він – як сигналізація в лісі, його неможливо ні з ким переплутати, – говорить Ганна. Почувши в лісі крик середнього дятла, вона вмикає на диктофоні такий самий, і невдовзі червоноголовий птах прилітає захищати свою територію. Біноклі бьордвотчерів вишукують рідкісного птаха в гілках. До фінального іспиту їм потрібно навчитись розрізняти двісті п’ятдесят пташок за виглядом і сто сімдесят за голосом.

 

 

Одна з рідкісних знахідок – сіра сова – якраз зверхньо дивиться на людей з біноклями з високого бука.

Птахування – популярне у світі хобі. Майже як фотополювання, але фотодокази тут не обов’язкові – згідно з неписаними етичними правилами, ніхто тут не обманює. Досвідчені бьордвотчери мають довжелезні списки видів птахів, яких їм пощастило побачити. У Європі існують спеціальні тури, продумані так, аби побачити якомога більше видів птахів. Ганна Кузьо поєднує хобі з наукою: пише кандидатську дисертацію про пташок львівських околиць.

 

Ганна вже дев’ять років проводить ранки в товаристві птахів. Адже птахуванням найкраще займатися в ті години після сходу сонця, коли чути пташиний спів. Потім у птахів починаються інші важливі справи: битви за територію, шлюбні ігри, пошук їжі.

«Орнітологи – це шалені люди. Вони не мають вихідних і особистого життя. Якщо ти займаєшся польовою роботою, то витрачаєш на пташок увесь свій час», – розповідає Ганна. В її польовому щоденнику записані види пташок, які вона бачила на птахуванні, та вклеєні знайдені в лісі пір’їни.

 

Про кожну з них – окрема історія: «Бачиш ці сині плямки? Це пір’їна сойки. Але її, скоріш за все, з’їли, бо пір’я ще в колодочці, не встигло вирости й не могло випасти саме». Не всі науковці ведуть такий романтичний ілюстрований щоденник – інші обмежуються сухою інформацією про кількість і стать птахів.

«У дитинстві я не розуміла, чим журавель відрізняється від чаплі, – розповідає Ганна. – Це мене так дратувало: вони ж однакові! Але лихий поплутав мене вступати на екологію. Власне, не лихий, а науковець Ігор Горбань, який повіз мене на перші польові роботи. Я ні на мить не шкодую про вибір професії. Тут мене оточують люди, які люблять природу, а такі люди просто не можуть бути злими».

 

Найрідкіснішу пташку в своєму житті Ганна зустріла на кільцюванні. Це метод дослідження диких птахів, яким одягають кільце з позначкою на ногу чи крило, а потім відстежують міграції. Вони з напарником, утомлені й сонні, вже сім днів були в полі. О шостій ранку Ганна пішла на чергування й побачила, що в сіті заплутався сичик-горобець – рідкісна сова завбільшки з долоню. Вона криками розбудила колег, щоб вони теж могли подивитись у жовті оченята рідкісного птаха: це був перший сичик-горобець, закільцьований в Україні.

Фото Миколи Скирпана

Ганна тендітна, але встигнути за нею в лісі нелегко: почувши спів пташки, вона вже біжить на звук. Про кожен із 430 видів, що гніздяться чи зупиняються під час міграції в Україні, вона знає цікаві історії. Чимало цікавого про птахів Ганна Кузьо розповідає у блозі «Пташка».

 

На перше оголошення про курси бьордвотчерів у Львові надійшло вісімдесят заявок. Ніхто не сподівався такого ажіотажу: якщо в Британії птахуванням займаються тисячі ентузіастів, то в Україні їх лише сотні. Але допомога звичайних людей, які люблять пташок, дуже важлива для орнітологів: птахування дає статистичну інформацію про міграції та розселення, яку науковці не можуть зібрати самотужки. Наприклад, бьордвотчери першими повідомляють про те, що гуси повернулись із теплих країв, або рахують лелек.

 

Нам назустріч виходить інша бьордвотчерська група – півтора десятка людей. Серед них юристи, бухгалтери, студенти й навіть депутати: всі вони вслід за помахом руки викладача скеровують біноклі на кущі, шукаючи там рідкісного малого дятла, найменшого з лісових лікарів.

«Пташиний спів – це пісня війни», – дивує слухачів Ганна. Звісно, мелодія допомагає пташці знайти пару, але інша важлива мета – захист території, на яку самець не пускає конкурентів. Якщо чужинець порушить невидимі кордони, бійка гарантована. У пташиному суспільстві комунікація не менш важлива, ніж у нашому.

 

Ніс почервонів від холоду, палець відмовляється натискати на кнопку фотоапарата, а тим часом перед нами по траві гуляє, як голлівудська зірка на червоній доріжці, голуб-припутень. Наступного разу ми його впізнаємо. Пора прощатись із світом птахів і вертатись до міста.

Підготувала Яна Проценко 

Фото авторки та з блогу Ганни Кузьо

Міські акценти