Із початку вторгнення Росії на вулиці Коперника, 17, у львівському Палаці мистецтв створили Гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Їхній номер телефону +380989416236. Також вони мають свою сторінку на Facebook. Tvoemisto.tv дізналося більше про штаб, як можна отримати посвідку біженця, поїсти та заночувати у Львові.

Після вторгнення Росії громадські організації, підприємці, волонтери і небайдужі львів'яни розгортають допомогу армії та біженцям. Кияни масово готують коктейлі «Молотова» та готуються палити російську бронетехніку. Вірусним у соцмережах став ролик, у якому жителька Херсону спілкується із російським військовим та радить йому покласти насіння соняшника у кишені. «Воно проросте, коли той піде в землю, і буде яка-небудь користь», – чути у закадровому голосі у відео. 

Львів’яни масово вступають до лав територіальної оборони та формують волонтерські сотні. І вдень, і вночі їдуть обороняти Київ та підсилювати українських військових у місцях російських вторгнень. 

У Палаці мистецтв на Коперника координується та збирається частина волонтерської допомоги для біженців із інших куточків України. Крокую туди, щоби дізнатися більше.

Проходжу Палац Потоцьких, знаменитий музей та картинну галерею, до якого впритул примикає Львівський палац мистецтв. Підходжу ближче. Мене зустрічають не афіші, а великий банер, який повідомляє, що відтепер тут Гуманітарний штаб.

У жовтні тут проходив знаменитий Форум видавців, де десятки видавництв експонували світові та українські бестселери. Зараз же у будівлі Львівського палацу мистецтв, де ще донедавна збиралася творча богема поговорити про високе, збирають спорядження для біженців зі сходу та допомогу для армії. Цікаво, що привозять та збирають спорядження вчорашні відвідувачі палацу. У коридорах безліч студентства, хлопців та дівчат.

Майже в один час зі мною у вестибюль палацу заходять декілька молодих хлопців у флісках. Вони кажуть, що привезли одяг та продукти та питають, де можна їх поставити. В їхніх очах горить вогонь, і коли я питаю їх про те, що вони привезли, то відчувається, що вони неймовірно радіють і пишаються тим, що є можливість долучитися до допомоги.

Одразу за ними заходить чоловік, на вигляд під 60, який одягнений у простий синій пуховик та чорного кашкета. Це пан Євген. Він також хоче долучитися до штабу волонтерів і каже, що спеціалізується на безпекових питаннях. 

Говорить російською і спочатку викликає у мене скепсис і підозру. «Дідо, ти серйозно говориш про тероризм під час російсько-української війни у Львові російською? Щось ти підозріло виглядаєш».

Він розповідає мені та двом охоронцям, що понад 20 років прожив у Африці, в Уганді, та знається на тероризмі. Спочатку я сприймаю його слова із певною іронією, але коли він починає говорити, то мало-помалу починаю пересвідчуватися в тому, що він знає, про що говорить. 

«Я бачив людей, котрі влаштовували терор. Будь-яка військова невдача призводить до тероризму. Російський бліцкриг вже зупинили. Після цього вони вдаватимуться до диверсій та залякувань населення в тилу. – каже пан Євген. – Потрібно цих терористів лякати. Кілька людей з автоматами та в бронежилетах, які йдуть на зустріч гіпотетичному терористу, швидко відіб'ють у нього охоту до диверсій. Також необхідні металодетектори скрізь, у кожному торговому центрі. У нас регулярно дзвонять диверсанти, що школи, нібито, замінували. Це все можна звести практично до нуля. Ручні металошукачі, які теж потрібно скрізь впроваджувати. Так, це дещо обмежить свободу, але суттєво підвищить безпеку». 

Штаб тут розгорнувся активно. До загалу підходить дівчинка і запитує, чи потрібно робити всім учасникам діалогу пропуски. Дякую і відповідаю, що у мене вже є журналістське посвідчення. 

Проходжу у залу, де волонтери збирають різне добро. Тут розкладені на столах або лежать на підлозі пакунки, ящики, стоси та пакети. У них одяг, речі, провізія та медикаменти. Коли я фотографую процес і пробую взяти коментар у волонтерки, то мене у повітрі, точно як натівський F-16, перехоплює один із охоронців та просить видалити фото. 

Підходжу до керівника штабу – Олександра Лабецького, учасника Революції Гідності. Він знає про всю гуманітарну допомогу для біженців та армії та веде її облік. Її щедро надсилають громадяни європейських міст і самі львів’яни. Він розповідає, що їхнє завдання – зробити надійний тил. Тому виникла ідея створити у Львові три штаби, куди люди безпосередньо приносять допомогу. Також волонтери очікують на допомогу від громад у містах Польщі та Німеччини. 

«Насправді потреби дуже великі. Тому що ми розуміємо, що війна на Сході триває. Обстріли тривають. Тисячі сімей рятують свої життя, покидають домівки і прямують на Захід України, і ми розуміємо, що основна частина їх буде у Львові та у Львівській області. Ми хочемо допомогти їм, будема все акумулювати і справедливо розподіляти. На Facebook ми маємо сторінку – Гуманітарний штаб допомоги ЛПМ. Наш номер телефону +380989416236. Нам потрібні волонтери, люди із машинами, щоб розвозити допомогу та волонтери, щоб все сортувати. Також нам потрібне паливо, медикаменти, їжа, продукти, одяг. Люди приїжджають фактично із голими руками. У місцях, де ми розселяємо людей, не вистачає ліжок, постелі, ковдр та подушок. Потрібні також вологі серветки, засоби гігієни, памперси для дітей», – говорить він. 

Для розселення біженці можуть звернутися у штаб, де їх скоординують, або в будь-яку із районних адміністрацій Львова. Там перевірять документи і дадуть статус біженця. У штабі немає ліжок, тож у Львівському палаці мистецтв не селять, а допомагають із розселенням. 

Коли я повертаюся назад, то пан Євген ще мовить. Направду він за п’ять хвилин нашої розмови розповів більше про дієві методи цивільної безпеки, ніж я досі чув на всіх заняттях БЖД у школі і в університеті. Його ідея долучитися до волонтерського руху поступово переросла у стихійний мітинг. Однак по ньому видно, що він – патріот, хоч і говорить російською. 

«Думаю, що Львів має бути ініціатором безпекової ідеї. Я спілкуюся з людьми на Сході, у Полтаві, у Києві – у них також це не зорганізовано. Терористи й надалі ходитимуть вулицями, якщо їх не лякати. Вони всі зазомбовані та запрограмовані. Як російські терористи, так і російські солдати. Адже подумати тільки, який здоровий глузд у ракетах, які не долітають до мети, або терористів, яких затримують. Вони нічого не досягнуть», – каже пан Євген. 

Фотографії у телефоні збережені, як і дружні стосунки із волонтерським штабом. Прощаюся та потискаю всім руки. Розумію, що зараз, як ніколи, всі мають бути згуртовані та солідарні. Тільки так ми можемо зупинити російські війська, які, на щастя, вже обороняються частіше, ніж наступають. 

Детальніше про те, як допомогти армії і біженцям, читайте у матеріалі Тvoemisto.tv.

Роман Тищенко-Ламанський