Із перших днів повномасштабного вторгнення Львівщина стала основним прихистком для тих, чиї домівки почала руйнувати війна. Нині в області офіційно перебувають понад 250 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Утім чиновники кажуть, що реальні цифри вдвічі більші.

Кількість прихистків для ВПО у Львові та області скоротилася, людей виселили зі спортзалів і шкіл та почали облаштовувати кімнати в будинках культури і сімейних гуртожитках. Але цього недостатньо, та й якість такого житла не найкраща.

Нещодавно Tvoemisto.tv побувало в гуртожитку на вул. Тернопільська, 8, де мешкає 400 внутрішньо переміщених осіб, та модульному містечку на майже стільки ж людей. Умови, в яких ці люди очікують зими, складні.
Тож щоби більше довідатися про проблеми ВПО та знайти можливі шляхи вирішення їхніх проблем, Tvoemisto.tv організувало дискусію. У ній взяли участь чиновники, переселенці та благодійник.

Повертаються в окупацію, бо не соціалізувалися

Влітку у Львові на пл. Галицька, 15 запрацював центр підтримки переселенців «Я – Маріуполь». Тут маріупольці можуть отримати гуманітарну, інформаційну, консультативну, медичну та психологічну допомогу. Керівниця цього центру Юлія Григор каже, що до них звертаються люди з проханням допомогти з житлом, однак тепер їх стало суттєво менше.

«Наш центр працює з жителями Маріуполя, всі працівники з цього міста. У Львові в нас зареєстровані майже три тисячі осіб, у тому числі діти. А загалом маріупольців тут від шести до 10 тисяч – наш центр не охопив усіх. Питання проживання одне з гострих. 90% переселенців з Маріуполя позбавлені свого майна, у тому числі я та мої колеги. Влаштувалися хто як міг. Є такі, що перебувають в умовах, які їм запропонувала держава чи місцева влада, волонтери. Ті, що мають роботу, шукають краще житло», – розповідає керівниця центру.

Читайте також: У Львові відкрили центр підтримки переселенців «Я – Маріуполь»

Юлія Григор зауважує, що суттєвою підтримкою для переселенців, які можуть винаймати житло, буде зниження вартості послуг рієлторів. Як оплату вони беруть переважно повну місячну вартість оренди.

«Тим, що живуть у гостелах, модульних будинках, гуртожитках, міська рада намагається допомогти. Нещодавно нам запропонували п’ять кімнат у гуртожитку, повністю обладнаних, але для сімей військовослужбовців. Запити на житло є, щоправда, їх уже менше, аніж на початку війни», – веде далі вона.

Нині маріупольців стараються поселити в гуртожитки не лише у Львові, а й у Дніпрі, втім чимало їх повертаються в окуповане місто.

«У декого житло в Маріуполі вціліло. Там, в окупації, відновлюється водопостачання, теплопостачання. Люди, на жаль, змушені повертатися в свої помешкання в окупованому місті чи до своїх друзів, адже не всім вдається інтегруватися, працевлаштуватися в чужому місті, особливо  старшим людям», – пояснює Юлія.

Читайте також: «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»

Хоча, з її слів, проблема з роботою у Львові не є гострою.

Юлія Григор пояснює, що із соціалізацією маріупольцям в області пощастило більше, бо в них є центр, куди вони можуть звернутися й отримати психологічну допомогу, навіть поспілкуватися з рекрутером стосовно роботи. Але ключовою для переселенців є проблема житла. Тому просить розглянути можливість зниження вартості послуг рієлторів для ВПО.

Заклади, де можна поселити людей, є – грошей нема

Керівник департаменту економічної політики Львівської обласної військової адміністрації Степан Куйбіда каже, що проблеми з житлом в області є. На початку повномасштабного вторгнення Львівщина задіяла всі свої ресурси – школи, дитсадки, народні доми. Нині визначили декілька основних напрямків роботи в цій сфері. Мовиться, зокрема, про купівлю житла для ВПО, відновлення й реновацію наявного житлового фонду, у тому числі гуртожитків вишів, і будівництво житла.

«Розуміючи те, що купівля або будова – процеси трудомісткі, ми обрали пріоритетним шлях реновації житла, яке маємо. Розробили цільову програму. Наразі мовиться про 200 мільйонів гривень – саме стільки плануємо виділити з обласного бюджету», – розповідає він.

Йдеться про реновацію 29 закладів у 22 територіальних громадах. ЛОВА співпрацює і з донорами, у співпраці перебувають 16 різних організацій.

«Сподіваємося, що до кінця року створимо п’ять тисяч місць для ВПО. Це буде не просто кімнатка, а облаштовані ліжко-місця, відповідного рівня санвузли, місце, де можна харчуватися, де буде комфортно дітям», – каже Степан Куйбіда.

І додає, що така кількість місць для поселення – ніби й багато, але в області офіційно зареєстрована 251 тисяча людей із регіонів, які постійно обстрілює росія, і 75 тисяч із них – діти. 

Читайте також: На Львівщині почали облаштовувати житло для 600 переселенців

«Я цю цифру помножив би на два, бо ми не знаємо, що відбувається в приватному секторі. Є колосальне соціальне навантаження на нашу інфраструктуру. Ми готуємося до того, що люди можуть ще прибувати в область, тож стараємося переобладнати кожне придатне місце для потреб ВПО. Сил і засобів не вистачає. Для прикладу, інвестуємо 200 мільйонів. Це чи не найбільша сума з-поміж усіх областей, які займаються прихистком внутрішньо переміщених осіб. Але для цього необхідні щонайменше три мільярди гривень», – вважає він.

На Львівщині можна відремонтувати майже 200 закладів і поселити в них ще 20 тисяч людей. Три мільярди гривень, за підрахунками ЛОВА, занадто велика сума для обласного бюджету. Однак за деякий час її все ж таки можна знайти, певен Степан Куйбіда: «Упродовж наступних двох тижнів рахуватимемо весь фінансовий ресурс до копійки. Так буде легше співпрацювати з донорами, порозумітися з ними».

Степан Куйбіда твердить, що зараз в області зареєстровано 251 тис. ВПО, вона прораховує свої потреби і можливості щодо житла для переміщених осіб. Бо на ремонти закладів, в яких можна поселити в них ще до 20 тис. осіб, треба 3 млрд грн. Львівщина набирає і вчить фахівців, які могли б працювати з внутрішньо переміщеними особами, надавати психологічну допомогу та підтримку в соціалізації.

Керівник управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Ігор Кобрин каже, що у Львівській територіальній громаді офіційно проживає 110 тисяч ВПО, але фактично їх може бути вдвічі більше.

«Питання прихистку стоїть гостро. В березні та квітні ми оперували майже 500 об’єктами – школами, дитсадками, релігійними об’єктами. А тепер лише 50-ма», – пояснює він.

Зі слів Ігоря Кобрина, щодо житла місто має стратегію, яку вже реалізувало на менш ніж 50 відсотків:

«Вибрали близько 20 об’єктів, у яких можна здійснити або ремонт, або реконструкцію і поселити людей. З них трохи менше ніж половина виконана, там уже живуть люди. Туди ж можна віднести й модульні містечка та містечка для вагітних. Цього тижня підписали договір з міжнародними організаціями про фінансування відновлення об’єктів, де проживатимуть ВПО».

Найперше допомоги з житлом потребують люди похилого віку та з певною групою інвалідності. Також кудись потрібно заселити тих, кого виписують із львівських лікарень. Житло для них має бути пристосоване, доступне.

«Цього тижня ми підписали договір про реконструкцію великого об’єкта, де будуть створені спеціальні умови для проживання та певного виду реабілітації. Є досить велика сума коштів, тож до пів року все має бути зроблене», – каже чиновник.

Читайте також: «Хто платитиме за тепло?» Як живуть переселенці у Львові

Що стосується модульних будиночків, Ігор Кобрин запевняє: міська рада працює над тим, аби пристосувати їх до зими. Вони теплі, там є опалення, але головна незручність у тому, що один модуль – це лише кімната, щоби потрапити в туалет чи в душ, потрібно пройти через двір. Нині в модульних будиночках Львова проживає понад 1000 людей.

Він вважає питання житла першочерговим. Звісно, є люди, які звертаються в пошуку роботи, але їх суттєво менше.

Ігор Кобрин оперує цифрами про 110 тис. ВПО, які зараз зареєстровані на території Львівської ТГ і обіцяє, що місто вже незабаром відкриє нові місця для їх поселення (мовиться, зокрема, про житло для людей з інвалідністю). Він погоджується, що потрібно посилювати роботу в сфері соціалізації.

Про роботу й соціальну підтримку

Директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний розповідає, що бізнес відновлюється, вакансій стає більше, ніж осіб, які шукають роботу:

«Наприклад, наприкінці лютого – в березні було 6000 зареєстрованих безробітних і лише 1000 вакансій. Нині 1900 безробітних і 2000 вакансій. Якщо є бажання працювати, роботу у Львові можна знайти. Хоча існують певні обмеження: хтось приїздить у важкому психологічному стані, комусь потрібне житло. Приїжджають переважно жінки з дітьми, їм також потрібен особливий підхід, тож ці моменти ускладнюють все».

Читайте також: Поїсти та підтримати. 8 закладів, які відкрили у Львові переселенці

Тож, резюмує він, робота у Львові для ВПО є, але треба зважати на їх фізичний і психологічний стан.

Старший волонтер Центру допомоги переселенцям у Львові Андрій Трушковський каже про те, що люди, які щойно прибули з-під обстрілів, потребують передовсім підтримки і допомоги в інтеграції.

«До нас щодень приїздять люди, хоча зараз їх менше. В нашому Центрі підтримки я, також переселенець, із 13 березня. Коли людей поселяють у якісь об’єкти у Львові чи області, вони не завжди можуть інтегруватися. Є великі проблеми в осіб з інвалідністю, в людей старшого віку без супроводу. Є проблеми в людей з ментальною інвалідністю, які приїздять без супроводу», – стверджує він.

Андрій Трушковський із власного досвіду робить вислід, що люди, які вибралися з-під обстрілів, потребують психологічної підтримки й допомоги в соціалізації, та пропонує створити обласній і місцевій владі мобільні бригади, які працювали б у громадах.

Треба формувати якісні пропозиції донорам

Керівник Мальтійської служби в Україні Павло Тітко вважає, що про проблеми переселенців треба говорити, показувати, бо від цього залежить підтримка жертводавців.

«Ми часто опиняємося перед вибором, у якій сфері допомагати. Чи працювати так, як у Самборі, де ми ремонтуємо гуртожиток для 130 переселенців, чи допомагати з опаленням у Грибовичах, чи ремонтувати більше приватних будинків. У Харківській області зараз ремонтуємо 100 будинків у селах, які щойно звільнили. Так ми «розвантажимо» Львівську область. Цей вибір є у всіх благодійників і великих фондів, які йдуть сюди з допомогою», – каже він.

Павло Тітко згадує жительку Харківщини, пані Олю, яка має дві кози, вісім курей, чотири собаки і хоче будь-що залишитися там: «Вона переселилася з хати до стайні, бо в хату попала граната. «Ви мені тут забийте вікно, дайте «буржуйку», і все буде гаразд», – просить жінка».

На його думку, міжнародні благодійні організації саме для того й існують, щоби працювати під час таких криз, маючи можливість оцінити наявні в Україні проблеми. Передовсім нестачу фахівців.

«Потрібен соціальний працівник, а його нема. Людям треба вирішити базові проблеми, а потім психологічні та всі інші. Людина знайде роботу, але їй потрібне житло. Вона не може думати про роботу, якщо їй ніде жити. Маємо 100 переселенців, яких прихистили з березня. Один прихисток залишається до квітня, в другому, приватному, людям надзвичайно важко і його закриють до 1 січня. Тож варто подумати про тих людей, куди вони мають переселитися», – зауважує Павло Тітко.

Читайте також: У Львові облаштують спеціалізований центр для переселенців, що потребують особливих умов проживання

І додає, що, можливо, з допомогою держави бізнес інвестуватиме в житло. Не мовиться про люксові умови, а про сімейні гуртожитки.

«Треба надалі інвестувати в координування роботи влади, благодійних організацій і самих переселенців. Треба формувати якісні пропозиції донорам у світі, бо є дуже багато підприємців, благодійних організацій, які ще прийдуть. Донори дивляться на репутацію, і немає значення, чи то влада, чи благодійні організації. Я особисто недовіри до влади чи до якихось структур не бачу», – наголошує він.

Тому Павло Тітко пропонує більше розкривати проблеми людей, яким довелося переїхати, і певен, що Україна може отримати більшу підтримку благодійників, бо саме для цього і потрібні міжнародні благодійні організації. Потрібно лише формувати якісні пропозиції донорам.

Текст: Вікторія Савіцька

Фото: Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.