«Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
Росія, Донбас, Харків
«Я народилася в російській глибинці. Її назва навіть не вміщувалась у графу, де зазначається місце народження: «Деревня 2-а Курская Лопыгинского сельсовета Старооскольского района Белгородской области». Навіть зараз маю записувати це в короткий рядок. Місце народження не обирають…» – розповідає Тетяна.
Від трирічного віку жінка жила на Донбасі, де українською говорили хіба старенькі, а в школі за радянських часів нашу мову викладали формально. Учителька спілкувалася з дітьми російською і переходила на українську лише тоді, коли читала завдання з підручника. Однак батько і близьке коло родини були «кухонними дисидентами» – не любили комуністів, зневажливо ставилися до їхньої ідеології. Діти все це відчувають, тож і Тетяна не полюбила радянщину. Її родина була рада розпаду СРСР і становленню України як незалежної держави.
Вищу освіту Тетяна здобула в російськомовному Харкові. Чоловік, його родина і друзі також російськомовні, тому в українській не було потреби. Однак Тетяна запевняє: «Українську мову я розуміла завжди, бо багато читала. Розуміла, але не послуговувалася нею. Навіть не замислювалася над мовною проблемою, для мене її не було».
Знання мови знадобилося, коли прийшла працювати редакторкою у видавництво «Ранок». Тут вона легко читала українські тексти і вчилася редагувати, як кажуть, на ходу. Це не було проблемою: допомагали колеги, фахівці-коректори, співпраця з авторами. Спілкуватись українською Тетяна почала майже за рік до російського вторгнення, коли у редакцію прийшла україномовна керівниця. «Неввічливо відповідати російською, коли до тебе звертаються чудовою українською», – каже Тетяна.
«Мова – це дійсно зброя»
Українську мову Тетяна завжди визнавала як єдину державну. Однак до 24 лютого вживала її лише у відповідь та під час оформлення документів. Зараз починає говорити нею всюди. Стверджує, що більшість її друзів також перейшли на спілкування українською, і сьогодні ні в кого з них не виникає питання чому.
«Мова – це дійсно зброя, адже в сучасному інформаційному суспільстві ми маємо чітко окреслити нашу державність. Слід домагатися, щоб усі медіа були україномовними, всі сайти мали домен «.ua», усі месенджери. Це ефективно», – переконана жінка.
Проблем зі сприйняттям української в її родині немає. Іноді після перегляду фільму Тетяна запитує чоловіка, якою мовою було озвучення. А він не може відповісти, сміється. До того ж озвучення більшості англомовних фільмів набагато краще саме українською, як і переклади книжок.
Помилки і мотивація діяти далі
Усне спілкування українською досі залишається викликом. Зі слів жінки, насамперед через те, що вона дуже швидко намагається висловити свою думку і не встигає добирати слова.
«Нічого з цим не можу зробити, тому тараторю зараз на суміші слів із двох мов. У мене така ж ситуація зі співом: маю добрий слух, але не маю голосу. Так само з усною українською: усі помилки чую, а сповільнитися не можу», – признається вона.
Однак попри все вчиться далі. Найбільше мотивує її те, що російська – це мова окупантів. «Я не хочу нею спілкуватися, тож моя головна мотивація – ненависть, – веде далі жінка. – Якби я змогла забути російську або поміняти її на якусь іншу мову, була б щаслива».
Мова для перемоги
Тетяна наголошує, що для перемоги зараз найважливішими є зброя, фінанси і гуманітарна допомога. Не важливо, якою мовою написане «призначення платежу». Якщо бійці вбивають і клянуть ворога російською – хай буде так.
«Хибною є думка, що путін напав на нас, захищаючи російськомовних. Навіть якби ми всі розмовляли українською, він знайшов би тих, кого «треба захищати»: снігурів, ховрашків, рожевих фламінго… Ця війна має геополітичні причини. Я би не хотіла, щоб саме зараз розпочалося «полювання на відьом» за мовною ознакою. На жаль, ми це вміємо і практикуємо на радість росіянам», – вважає Тетяна.
Проте, на її думку, значення мови не перестає бути від цього важливим, як і знання історії України. Якщо люди розумітимуть історію, то розумітимуть і значення мови. Українці мають знати, чим вони відрізняються від росіян. Цю різницю вже всі побачили на власні очі…
Редакторка переконана, що молоді потрібні книжки, художні та документальні фільми, серіали, комп’ютерні ігри української історичної та фольклорної тематики. «Але не «шароварні», не поверхові, а науково обґрунтовані, із залученням фахівців з історії та мистецтва. Ну і, певна річ, історію українського народу не можна викладати російською мовою. Нам не потрібно, а вони не зрозуміють. Нехай читають «Муму»!» – наголошує вона.
Надія Жила
Фото надала Тетяна Мишиньова
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку