Єврейський Львів. Частина друга: газета, мезузи й боротьба за воду

6436 0
Про борги за воду, спадок Бруно Шульца та чи є кошерною їжа в «Галицькій жидівській кнайпі».

Перша частина прогулянки львівськими вулицями, пов’язаними з історією єврейської громади, яку провела керівниця музею «Слідами галицьких євреїв» фонду «Хесед-Ар’є» Ольга Лідовська, пролила світло на історію чи не найвідомішої синагоги міста. Продовжимо екскурсію з того місця, де зупинилися минулого разу.

Це будинок на Підвальнй, 3. Зараз тут офіси, Перший західний телеканал, Музей боксу, видавництво «Каменяр», відділення державних підприємств і фондів. А колись саме тут видавали єврейську газету Chwila. Видання почало виходити після погрому 22 листопада 1918 року, зокрема для того, щоб цю подію не замовчували. Згодом газета стала сіоністською. Інформувала про події як у Львові, так і в Європі.

Будинок, де було видавництво газети (на задньому плані)
Дата: 1981-1990

Колекція: Володимир Румянцев

Джерело: lvivcenter.org

Якщо почитати номер, який вийшов увечері 31 серпня 1939 року, стає зрозуміло, що ніхто не сподівався, що завтра почнеться війна. «Британія відповіла нотою протесту на заяву Гітлера про те, що Польща має пропустити його військо до кордонів Радянського Союзу. Бо Польща є сильною державою з потужною армією, і куди там німецькій армії», – йдеться на першій шпальті.

Читайте також: Неоготичні деталі Львова. Міська прогулянка. Фото

На першому поверсі була друкарня, на другому с редакція, на третьому мешкала родина Генрика Гешелеса, редактора газети і двоюрідного брата Станіслава Лема. Гешелес загинув у 1941 році, коли гітлерівці увійшли до Львова. Його дружина – пізніше, у львівському ґетто. Донька врятувалась і написала спогади про життя в ґетто, які називаються «Очима дванадцятирічної дівчинки».

Біля «Галицької жидівської кнайпи» – закладу, хоч і створеного у єврейській стилістиці, проте не кошерного, – на стіні можна побачити умовну копію фрески Бруно Шульца.

Слово «єврей», характерне для Російської імперії, у Львові не вживали – тут євреїв звали жидами. Але практично всіх, хто називав себе жидами, знищили гітлерівці. Після війни до Львова приїхали люди, які називали себе євреями, а слово «жид» сприймали як образливе. Тому зараз варто утриматись від уживання цього слова.

Бруно Шульц – художник і письменник із Дрогобича – загинув у «чорний четвер» 19 листопада 1942 року, коли в дрогобицькому ґетто вбили 265 євреїв. Залишились його розписи, які ніхто не цінував. У розписаному Шульцом будинку жив радянський генерал. Коли у кінці 80-х робили ремонт, розписи знайшли. Приїхали ізраїльтяни, домовились із власниками будинку, викупили частину фресок і вивезли до Ізраїлю.

Читайте також: Уроки архітектури твого міста: Львів у мурах

Коли фрески опинились в Ізраїлі в музеї «Яд-Вашем», про це дізналися на високому рівні, й виявилося, що Бруно Шульц – це наше все, й за його твори варто боротися. Відбулись переговори, в результаті яких домовились, що вивезені фрески п’ятдесят років перебуватимуть в Ізраїлі.


В цьому будинку Бруно Шульц виконав на бажання гестапівця Фелікса Ландау для його дітей настінні фрески, що представляли постаті з казок.
Джерело:
explorer.lviv.ua

Решту фресок Шульца змогли врятувати. У краєзнавчому музеї Дрогобича можна побачити ті роботи, які дійшли до наших днів не поруйнованими.

На вулицях Братів Рогатинців та Староєврейській на дверях є сліди від мезуз – коробочок, у які складалася єврейська головна молитва. Раз на рік перевіряли, чи на сувої не стерлися літери, й за необхідності його замінювали. Мезуза оберігала будинок і нагадувала, що попри те, де ти є – вдома чи на вулиці, ти маєш поводитись як порядна людина. Адже Бог за тобою спостерігає.

Читайте також: Уроки архітектури твого міста: пам’ятки княжого Львова

У будинку на Староєврейській, 48 є два сліди від мезуз. Першою була та, що нижча. Потім під час ремонту добудували сходи, і мезуза опинилася на не дуже правильній висоті, тому довелося зробити другу – саме там, де вона має бути. Якщо приїхати до Ізраїлю, можна побачити мезузи зовні; у Львові  ж вони були всередині, щоб їх не помітили ті, кому не потрібно було їх бачити.

Посередині теперішньої вулиці Івана Федорова був вхід у єврейський квартал – так звана Жидівська брамка. Кріпилася вона до будинку на розі, де зараз кав’ярня із золотим левом при вході. Цей будинок – один із багатьох у Львові, які будувалися в усі дні, крім суботи. Є угода між його власником й майстрами про те, що «будуватимуть вони щодня, крім вечора п’ятниці та дня суботнього», священного для євреїв. Тут мали бути шабатні печі, тобто ті, які можна запалити ввечері у п’ятницю й вони будуть теплими впродовж доби. Адже в шабат євреєві не можна робити нічого – ні розпалювати вогонь, ні навіть витягати кістки з риби. Власне, фарширована риба з’явилась для того, аби її можна було їсти в суботу.

На початку ХХ століття добудували ще один поверх. Можна побачити, що одне вікно трохи вище. Будинок належав купцю, і той не хотів зберігати свій крам у вогкому підвалі. Вузькими сходами занести товар догори було складно, тому висували балку, перекидали мотузку й витягали на горище те, що мало там зберігатись.

Ця вулиця належала до єврейського кварталу. Тут був будинок Сімхе Менахема де Йоні, придворного лікаря польського короля Яна ІІІ Собеського. Цей лікар мав рідкісну для сімнадцятого століття європейську медичну освіту і зміг врятувати життя і красу королівської дружини від віспи. За це не брались інші лікарі, бо за тих часів віспа була смертельна. Позаяк король мав резиденцію у Львові, його лікар також мав тут житло.

Бароковий портал неіснуючої кам'яниці на теперішній вулиці Івана Федорова. Сучасники фотографа, знавці давньої архітектури відзначали ще кам'яні консолі ХVII ст., що підтримували ганок у подвір'ї. У 1907 р. тогочасна власниця будинку знесла його, на цьому місці було збудовано звичайний житловий будинок, типовий для початку ХХ ст.

Творець: Мауриси Фрухтманн

Видавець: Видавництво «Центр Європи», Львів

Дата: 1900-1906

Колекція: Львівський історичний музей, LMH, Fm 581

Джерело: lvivcenter.org

Це перебудований будинок Ісака Нахмановича, через який був вхід до синагоги «Золота роза».

Вхід до синагоги «Золота Роза», розташованій у подвір'ї на вул. Бляхарській, 27.

Творець: Адам Ленкевич

Видавець: «Книжниця-Атлас», Львів

Дата: 1938

Колекція: Ігор Котлобулатов

Джерело: lvivcenter.org

На місці будинку №27-29 колись була єврейська лікарня, а навпроти – єврейська школа. Хлопчики приїжджали звідусюди вивчати тут тору. Зараз будинок у такому занедбаному стані, що, найімовірніше, його розберуть.

Це найменша площа в Україні. Колись вона називалася Векслярською, бо саме тут стояли міняйли й обмінювали валюту. На цій площі була розташована криниця єврейського кварталу.
 Вода до Львова потрапляла по трубах ще з 1414 року, і проблеми з нею в місті були завжди. Євреям було заборонено мати воду у своїх будинках. Утім, уже в середині п’ятнадцятого століття вода була у вісімнадцятьох єврейських будинках – їхні власники знайшли спосіб обійти заборону.

Вода була дуже дорогою, й у певний момент єврейська громада просто не мала грошей, аби оплатити водопостачання. Міська влада обрізала воду євреям. Найхоробріші намагалися набрати її на Площі Ринок, але тамтешні мешканці, які платили за воду, не хотіли ділитися.

Тоді довелося шукати можливостей заплатити за неї. Позичили гроші в єзуїтів під відсотки. Спершу євреї сплачували тільки відсотки, потім – відсотки на відсотки, й борг зростав дуже швидко. Коли за сто років до Львова прийшла австрійська влада, стало ясно, що єврейська громада ніколи не виплатить його, бо просто не має таких грошей.

Поки думали, що з тим робити, провели ревізію міського майна і з’ясували, що єзуїтам винні не тільки євреї. Та тим часом єзуїтський орден заборонили в Австрійській імперії, і борг було анульовано. 

1947 року, коли прийшла радянська влада, більшість вулиць і площ поміняли свої назви. Це місце не стало винятком: його назвали «вдало» – площею Коліївщини. Під час Коліївщини повстанці вбили дуже багато євреїв. Дивний вибір назви для площі в єврейському кварталі…

Далі буде.

Текст – Марія Стахів

Фото – Анна Ільченко, Марія Стахів

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!