фото: Coffee Talks

фото: Coffee Talks

«Ви не уявляєте, скільки ми можемо». Жінки-лідерки про любов до себе, відвагу і сестринство

2676 0
Чому жінки вагаються більше за чоловіків, як досвід поколінь впливає на нас, про підтримку та стереотипи під час презентації проєкту Tvoemisto.tv «Час жінок» у межах Lviv Coffee Festival говорили засновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка, директорка Львівської бізнес-школи Ярина Бойчук та керівниця Західного департаменту НСЗУ Мар’яна Возниця.

Дозволити собі прийняти рішення на свою користь

Мар’яна Савка

Ми завжди вагаємося. І тепер я думаю, що колись вагалася дуже багато і не робила певні кроки, вибори. Завжди для цього є багато причин. Ти чогось не дозволяєш собі, щось недооцінюєш у собі і думаєш: «Я це не зроблю так класно, як хтось інший. Напевно, у мене не вистачить часу, грошей, ресурсів. Та і взагалі, я ж — не вона». Тепер я стала набагато впевненіша в собі і доросліша, навчилася любити життя, мені стало цікаво з собою. І в якийсь момент я відпустила свої страхи, і тепер вагаюся менше.

Я зрозуміла, що мені важливо жити настільки відкрито, щоб ті люди, які ще, можливо, вагаються, говорили: «Вона зробила це. Дивіться, їй — 46 років, і їй це вдалося. Чому вона не боїться бути початківицею? Але вона зробила, і я теж хочу спробувати». Це важливо в контексті такого соціального сестринства: наші особисті досвіди і маленькі перемоги можуть стати мотивацією для інших жінок подолати свої страхи.

Я вважаю себе дуже рядовою жінкою, і багато в чому досягла мало — у порівнянні з жінками, які менеджерять власні великі проекти, будинки, п’ятеро дітей. Я розумію, що є якісь речі, які я, можливо, роблю гірше за інших. Але це не дає мені відчуття незначущості, нижчості за когось, і так має бути в кожної. Кожна з нас має любити свої сильні сторони і бути щасливою в них. Тоді ми матимемо вакцину проти ейджизму, різних нерівностей — впевненість у собі.

Ярина Бойчук

Жінки вагаються більше. Під час інтерв’ю ми постійно це спостерігаємо. До нас звертаються переважно реалізовані досить дорослі жінки, тобто довкола них вже є певне коло «стейкхолдерів» — людей, залежних від їхньої діяльності та рішень. І наш менеджер спостерігає, як відбувається це вагання. Чим більше ми говоримо з жінкою, тим більше дізнаємося про її сім’ю, адже вона починає робити вибір голосно: «Може, я прийду в наступному році? У бюджеті компанії чи родини на цей рік на моє навчання ще не виділили гроші» або «Цього року моя дитина їде вчитися за кордон, тому я відкладу своє навчання, про яке я мрію три роки». Оце «дозволити собі» — ніби егоїстичне, але його часто бракує. Якщо ми маємо потенціал, то треба дозволити собі прийняти рішення на свою користь.

Читайте також: Ярина Бойчук: Треба навчитися вимикати сумніви та страх

Вагання — це для мене все. Я спочатку розгляну усіх своїх «стейкхолдерів» — що зміниться в їхньому житті через моє рішення. Потім погляну на зону дискомфорту, адже ми ще більше вагаємося тоді, коли це незручно і для нас. Але найбільше заважає почуття провини перед людьми, які, на наше враження, від нас залежні. Можливо, вони не настільки залежні від нас, і нам варто бути рішучими у своєму виборі. Можна пояснити, знайти аргументи, додану цінність у цьому рішенні для всіх «стейкхолдерів», а тоді і жінка буде щасливою, і всі довкола неї.

Мар’яна Возниця

Я за останні років п’ять перестала вагатися взагалі. І це теж крайність, адже я дуже легко входжу в якісь проекти і приймаю виклики, мене це дуже драйвить і мені це подобається. А потім я не сплю вночі. Спочатку мені було складно казати «ні», але я і цього навчилася. Але зараз розумію: якщо ти маєш здатність приймати якісь виклики — ти не маєш права їм відмовляти, бо вони даються тільки тим, хто на них здатен.

Треба пам’ятати про те, що потрібно спати час від часу, і це треба ставити в топ пріоритетів. Також варто часами викидати телефон у бік, і я намагаюся це робити. Такий активний спосіб життя мені особисто допомагає вести планування майбутніх подорожей. Я не можу не мати незаброньований десь готель — навіть якщо я його потім скасую. Дуже люблю мати вже куплені квитки на літак. Це допомагає думкою: «Я ось зараз це зроблю, а потім поїду туди». Якщо темп зменшується, то мені стає нудно. Для мене відчуття useless, некорисності набагато страшніше за катастрофічний брак часу. Але все реально, якщо правильно побудувати.

«Ви не уявляєте, скільки ми можемо»

Мар’яна Савка

Я не знаю, наскільки відрізняється жіноче і чоловіче лідерство. На мою думку, треба дивитися на індивідуальність, адже є як чоловіки, так і жінки, які поводяться нетипово з точки зору стереотипного уявлення про них. Мені здається, що жінка зараз отримала дозвіл бути собою, але потягнула за собою досвід багатьох поколінь. І стався певний генетичний вибух, адже в основі наших родин дуже багато жіночого начала і праці.

Читайте також: Коли тато побачив мене у формі — заплакав. Жінка-морпіх про службу та відвагу

Оглядаючись на свою родину, я бачу, що жінки там були завжди на вторинних ролях, але насправді виконували головні. Дуже часто вони рятували своїх чоловіків, вони тримали сім’ї і передавали з покоління в покоління цю мудрість. Моя бабця була взагалі неосвіченою, не мала навіть трьох класів освіти, натомість її брати отримали освіту: один став відомим священником, інший — дяком. Дівчині освіти не дали, але вона була настільки розумною, що ніхто в селі і не здогадувався, що вона неписьменна, до неї ходили радитися, вона дуже мудро керувала своїм чоловіком.

Мені здається, що це все зараз відгукується в нас. Ми не просто за себе це робимо — а й за них. Ми ніби кажемо: «Досить! Ви навіть не уявляєте, скільки ми можемо». У нас є пластичність, відпірність, сила харизми, внутрішній стержень, який не дає зламатися. Чоловіки — класні, але вони часто ламаються через свою прямолінійність. Мені брат каже: «Ти — каучукова». Я знаю, що в певних ситуаціях буду плакати, але я не зламаюся, бо я — каучукова, у мене немає на це права — я маю купу відповідальності перед родичами, бізнесом, яким я займаюся, і, врешті, перед самою собою. І мені здається, що це є дуже важливим у жінці — структура пластичності і витривалості, яка дає великий запас міцності.

Мар’яна Возниця

У моєї мами є три сестри і брат. Лише вона була народжена і Україні, решта — в Усть-Абакані, бо їхні батьки були вивезені в Сибір свого часу. Я не раз думала про те, як бабця давала собі раду з тим усім. Це ж нереально! Я собі не даю раду з двома дітьми, живучи за 150 метрів від школи, маючи все, що потрібно, поруч. Бабця ніколи не розказувала про те, що було тяжко, вона була сильна духом — і це про справжнє жіноче лідерство. Тому, думаю, що воно не минає. Є якісь орієнтири родини, які стають мимовільно орієнтирами нашими, — це відчуття того, що ми мусимо брати на себе відповідальність за речі, які не суперечать нашим цінностям, і не бути байдужими.

Як на мене, потрібно відходити від цього поділу — жінки і чоловіки. Дуже часто дискримінація походить від самих жінок, і часом жінка жінці є вовком. Як сказала Мадлен Олбрайт, у пеклі є точно місце для жінок, які свого часу не підтримали інших жінок. Взаємопідтримка — це дуже важливо.

Читайте також: Я рада, що була криза. Як у Львові стилістка першою в Україні підбирає одяг за архетипами

«Нам потрібно, щоб у нас повірили»

Ярина Бойчук

Жінці набагато більше потрібна підтримка, і шукати її можна у своїх коліжанках. Якщо перед жінкою стоїть якийсь виклик, вона скоріше поділиться ним з подругами, аніж чоловік. І навіть якщо жінки просто поговорили і розійшлися, все одно є ця необхідна емоція довіри. У мене після таких зустрічей виростають крила. Потрібно будувати це коло навколо себе чимраніше. І якщо ти даруєш свою підтримку комусь, ти її, звичайно ж, отримуєш назад. Це закон природи, який у мене особисто працює.

У нас у бізнес-школі колись були групи, які складалися на 99% з чоловіків. Динаміка в таких групах була зовсім інакшою, аніж у тих, де відсоток жінок зростає. Щастя настає тоді, коли є 50 на 50 — люди зовсім по-іншому себе проявляють і підтримують один одного. Тобто жінкам важлива підтримка не тільки від коліжанок, а й від чоловіків. На жаль чи на щастя, нам потрібно, щоб у нас повірили.

Мар’яна Савка

Є така думка, що з дорослішанням ми не набуваємо нових друзів, а повертаємося до друзів з юності. Але в мене останніми роками з’явилися класні подруги, і всі вони є дуже сильними людьми. Усі мають неймовірну харизму, внутрішній стержень, безмежну енергію, і жодна не залазить у сферу впливу іншої, а щиро люблять одна одну і доповнюють. І коли ви спільно займаєтеся якимось проектом, то маєте міцну підтримку і не знаєте, що таке заздрість чи ревнощі. Це справжнє сестринство. Так, хтось тебе обговорює, перемиває кістки, але тебе це вже не стосується — ти вже перейшла на інший рівень і звільнилася від цього. У цьому я вбачаю силу жінок.

Читайте також: В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху

Мар’яна Возниця

Для мене спроможність відкрито підтримати когось не була легкою спочатку. Був період, коли мені здавалося, що, якщо не реагувати на чиїсь сльози, то їх і не буде. Тепер я бачу, що підтримка дійсно потрібна, я до цього доросла. Але це не означає, що треба залізти людині глибоко в душу і витягти те, що її вже навіть не турбує, — має бути баланс. Треба не боятися запитати: «Як ти себе почуваєш?», і в той же час відповісти відверто: «Та недобре». Якщо ти бачиш, що людині зле, але подзвонити не наважишся — напиши повідомлення, спитай, чи все добре, чи скажи: «Чекаю тебе через 15 хвилин на каві». І дуже часто це — все, що треба зробити, воно повертає людину в нормальний стан.

«Як жінка може бути кардіохірургом?»

Мар’яна Возниця

Не можу сказати, що я — ідеальна і не маю стереотипів. Часом кусаю себе за язика. Я сама — дитячий лікар-невролог. І одного разу до мене приходять пацієнти — двійня, — одна дитина в рожевому одязі, інша — у блакитному. Я дивлюся на них і очікую, що там, де блакитне, — хлопчик, а там насправді, виявляється, дівчинка. І думаю собі: «Яка ж я стереотипна!». А мені кажуть: «Ні-ні, це щоб не врекли».

Два тижні тому ми з подругою плавали на каяках. Біля нас інструктори пояснювали чоловікам: «Отак треба, глибоко, як лопатою». А нам кажуть: «Дівчата, отак, як борщ помішувати». І це говорять хлопці, яким по 18-20 років. У моєму розумінні, вони вже народилися в тому суспільстві, яке мало б бути позбавлене таких стереотипів. І моя подруга каже: «Ну, про лопату зрозуміліше». Насправді одне ж другому не суперечить, але стереотип є.

Є професії, де жінки немає. Як жінка може бути кардіохірургом? Вона не може бути кардіохірургом. Вона може, але не може. Як жінка може бути нейрохірургом? Чоловік може простояти 16 годин на операції, а жінка ні — у неї ноги, виявляється, інакші.

Читайте також: «Люди робили ставки, скільки ми протримаємося». Як у Львові працює кримська пекарня

Я не кажу, що має бути якась боротьба зі стереотипами, рух проти цього. Вони є в нас, і треба їх долати в собі. Мій спосіб з тим боротися — думати перед тим, як хочу щось сказати. Не завжди виходить, але я поставила перед собою такий виклик.

Ярина Бойчук

Можна дозволити іншим лишитися зі своїми стереотипами, але самим відслідковувати їх у собі і намагатися з ними боротися. Часом жінки можуть багато чого проголошувати, але не можуть уникнути підсвідомо стереотипів і діють згідно з ними. Ми можемо це зважувати і діяти так, як вважаємо за потрібне. І тоді ми побачимо, наскільки від зміни нашої поведінки навколо чомусь також все змінюється.

Мар’яна Савка

Є зараз такий тренд — боротьба за досконалість, особливо — якщо ти мама. І кожна ліпше іншої знає, що і як робити. «Я свою дитину виховую отак, і вважаю, що це — найкращий спосіб», а інші не погоджуються. Мені здається, що такі баталії краще ігнорувати, бо це все — абсолютно даремне. Батьки і діти мають просто бути природними у своїх стосунках. Часом ми маємо стереотипи, але маємо боротися з ними. Коли моєму сину було приблизно три роки, він побачив ресторан із рожевими стінами і сказав: «Мамо, дивися, ресторан для дівчаток!». І я подумала: звідки в нього цей стереотип? Я ж йому ніколи такого не казала. Але він вже цього нахапався десь у свої три роки.

Усі історії — про любов

Мар’яна Возниця

Якщо говорити про любов до себе, то для мене це в першу чергу про гармонію — коли ти щось робиш і тобі це подобається. Незважаючи ні на що, тобі подобається, як ти виглядаєш, подобається результат твого проекту, тобі це в кайф. Через сприйняття самої себе ти можеш рухатися далі і сприймати людей довкола такими, якими вони є. І тоді вони сприймають тебе такою, яка є ти. Потрібно вірити у свою мрію, якщо вона є, і йти до неї, не боятися ставити перед собою завдання, які спочатку можуть здаватися недосяжними.

Читайте також: Ми підкорюємо не гори, а свої амбіції. Як львів’янка зійшла на Еверест

Ярина Бойчук

У мене є пряма залежність: чим більше я люблю себе — тим більше люблю всіх навколо. Чим більше я дозволяю собі бути щасливою — тим щасливішими є всі довкола мене. Я впевнена, що це ніякий не секрет, і кожна, якщо задумається, згадає такі ж моменти. От зранку подивилася на себе в дзеркало і зрозуміла, що я собі сьогодні подобаюся. Виходиш на вулицю — і бачиш, що тобі подобаються всі. І це, мабуть, найбільший лайфхак, хоч і не відкриття.

Мар’яна Савка

Я — дитина радянського минулого, і це неминуче впливало на формування мого характеру. Пам’ятаю, як ми ходили в школу в коричневій формі з чорними фартушками. У мене не було нейлонового фартуха, і дівчатка, які їх носили, здавалися мені людьми з якоїсь іншої спільноти, елітного клубу. А потім це все розвалилося, і ти опинилася в такій глибокій дірі, у якій могла лишитися, бо не було ніяких бізнес-шкіл, менторства, жіночого лідерства. Я вийшла з університету з питанням: що я маю робити? Я не знаю — я філолог, і це все, що я знаю про себе. Десь до 35 років я працювала над тим, щоб позбуватися сміття у своєму житті, а найбільше — закомплексованості, почуття провини перед всіма. Нарешті в певний момент я зрозуміла, що життя — дуже класне, і я готова до того, щоб приймати себе.

Коли мені було 25, я думала, що застара, аби робити якісь речі. А в 45 це якось нормально, і можна починати дуже багато чого. І ти розумієш, що ти собі подобаєшся набагато більше, ніж раніше. Можливо, у тебе з’явилися якісь мімічні зморшки, але ти їх не бачиш — ти бачиш лише те, чим світишся. І те саме бачиш в інших жінках. Ти бачиш сутність, а не оболонку, яка її тримає.

«Твоє місто»

Фото Coffee Talks, Tvoemisto.tv та Львівської бізнес-школи

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.

Що б ви робили, якби не боялись