В уяві сучасного українця слово «захисник», імовірно, асоціюється з тими, хто зараз на передовій. Водночас важко захищати країну та її цілісність без потужного тилу за спиною. І цей тил за тисячу кілометрів від лінії розмежування забезпечують десятки небайдужих людей.

Навіщо це все?

Роман Залога працює ментором з волонтерства у львівському осередку Української академії лідерства. Йому 26, він родом з Миколаєва на Львівщині, із жовтня 2016 до жовтня минулого року він за контрактом проходив службу в 3-му окремому полку спеціального призначення Сил спецоперацій ЗСУ в Кропивницькому. За час служби мав дві ротації на точки в Донецькій та Луганській областях на 3-4 місяці кожна. Там він був санітарним інструктором, тобто польовим медиком, брав участь у розвідці – на цьому спеціалізується 3 полк.

Читайте також: Спілберг за це отримав би Оскар

«Коли потрапив на схід, було відчуття піднесення, бо нарешті з’являлася можливість на ділі проявити себе в тому, чого вчився. Але разом з тим було і відчуття тривоги, тому що ти їдеш не квіти збирати. Змішано – піднесеність і тривога», – ділиться Роман.

Розповідає, що коли повернувся зі служби, було ніяково, бо в один момент все різко обірвалося. Нові люди, нова атмосфера, треба було вчитися жити по-новому: не треба ховати лице від камер, відключати геолокацію на фото, перейматися, що вночі подзвонить телефон і викличуть по тривозі, не треба думати про підготовку обмундирування і важливих розвідних медичних матеріалів.

Часто питав себе, а навіщо це все? Напевно, в цьому і є проблема адаптації (після повернення зі сходу – Ред.). Каже, що і досі в такому стані. Впоратися допомагають розмови з близькими людьми.

Про Українську академію лідерства розповіли знайомі з «Пласту» та Українського католицького університету. Коли після повернення зі служби дізнався про вільну посаду ментора з волонтерства, вирішив спробувати свої сили, бо хотів передати свій досвід, показати, як це – жити не для себе. І вже близько року є наставником для підлітків. Каже, що важливо віддавати свій найцінніший ресурс – досвід та час в тому, що тобі необов’язково приносить задоволення чи користь, а просто тому, що так треба. Також потрібно прищеплювати розуміння волонтерства як важливого явища українського суспільства, адже безкорисні справи можуть робити світ трошки кращим.

Читайте також: Будь справжнім. Як у Львові Українська академія лідерства виховує майбутнє України

Працювати з підлітками в УАЛ Романові незвично, бо це робота на межі між наставником, інструктором і другом. До того в нього був досвід роботи з підлітками в «Пласті», і там це простіше, бо є субординація, багато робив в ролі інструктора. А в УАЛ не є інструктором і начальником, а є наставником, який копає, дає можливість помилитися, піти не в ту сторону в певних межах:

«Буває, що хочеться допомогти студентам, можливо, зробити за них, бо бачиш, як краще, але розумієш, що це буде «ведмежа послуга», бо треба дати студентам зробити самостійно, навіть якщо щось іде не за планом. Але результат від того не стає гіршим».

«Для мене свято Дня захисника України – це про людей і про пам’ять. Само собою, що захищають солдати зі зброєю на передній лінії, але також треба тримати тил, планувати, бо ворог хитрий і не дрімає. Дуже багато ланок в ланцюзі, вони сплітають міцну кольчугу захисту. І якщо якесь колечко десь не так закріплено, то цей весь захист позбавлений смислу і сиплеться. А колечком є кожна людина», – говорить Роман

Він додає, що відзначення Дня захисника – це увага в першу чергу до живих. Увага до внеску у спільну справу дуже приємна людям, які допомагали та досі допомагають тримати захист, латають і підсилюють кольчугу, наш спільний захист держави.

Смаколики на передову

Студенти УАЛ щотижня мають у програмі день для волонтерства. І вже кілька років допомагають на «Львівській волонтерській кухні».

«Львівська волонтерська кухня» – це група волонтерів, що згуртувалися, аби працювати для підтримки наших бійців на передовій лінії фронту», – пише на своїй фейсбук-сторінці Оксана Мазар, засновниця цієї громадської організації.

Для неї волонтерська діяльність вже близько шести років є невіддільною частиною життя. Ця група людей займається виготовленням сушки для пакування в чаї, енергетичні набори, супи, каші для підтримки бійців в зоні ООС. Чимало викликів постає перед «бджілками» (так називають себе самі громадські активісти). Один з найбільших – оплата комунальних послуг, тому що машини для сушки споживають багато електроенергії. Також через специфічні запахи цибулі чи часнику, що є частиною виробництва, волонтери стикаються з нерозумінням зі сторони сусідніх установ.

Олександр Горошкевич, один з активістів «Львівської волонтерської кухні», завжди порівнює ці «незручності» з тим, що відчувають хлопці на передовій. Він сам хотів підписати контракт, але не зміг через стан здоров'я. Тому вважає волонтерську допомогу бійцям своєю власною відповідальністю.

Читайте також: Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства

Пані Оксана каже, що продовжувати роботу її надихають вдячні очі молодих хлопців та розуміння, що ти своїми діями рятуєш чиїсь життя. І не лише життя якогось одного солдата – рятуєш всю країну своєю небайдужістю. Вона не кидає цієї справи, тому що надихається людьми, яких зустріла протягом усього волонтерства.

Студентів УАЛ вразив той обсяг роботи, який вони побачили на «Кухні» та відданість цій справі активістів. Своїми враженнями від першого досвіду волонтерства тут ділиться одна зі студенток Вероніка Литвиненко:

«Мене розчулило ставлення ініціаторів ЛВК до нас. Вони були гостинними, щедрими, терплячими та відкритими. Ми почули історії про військових, які чіпляють, та були вражені силою мотивації працівників, деякі з яких невпинно працюють від початку бойових дій на сході. Таке зі мною дійсно трапилось уперше!».

Щоб бути захисником, необов’язково їхати за тисячу кілометрів, брати до рук зброю та рити окопи. Можна долучитися до корисних справ і ними підсилювати тих, хто зараз на передовій: плести сітки, готувати сушку фруктів, заохочувати інших до волонтерства. Це стосується всіх нас, незалежно від того, чи живемо ми за 50 кілометрів від передової, чи на іншому кінці країни. А якщо кожен відчуватиме відповідальність за спільну справу, то з маленьких справ-камінців стіна оборони нашої держави буде міцнішою.

Уляна Мандрика, Надія Гранкіна

Фото надані УАЛ

Головне фото: Українська волонтерська служба

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.