
Фото: AFP
Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
Пані Уляно, цього року ви потрапили в номінацію «Громадянське суспільство» премії «Людина року» від Gazeta Wyborcza.
Так, для мене це стало величезним приємним сюрпризом, тому що я майже два роки в Польщі. Я якось непомітно робила свою роботу, яка фактично є благодійною. На моєму рахунку вже є 500 людей, яким ми помогли – юридично підгримували тих, хто потрапив в заробітчанські халепи. Рада, що вдалось попасти в дванадцятку найдостойніших людей Польщі.
Кілька років тому ви переїхали з Львівщини до Польщі. Чим ви зараз займаєтесь?
У Польщі я працюю на сервісі, який безкоштовно допомагає українцям знайти роботу – «Праця для України». Я там адміністратор та журналіст, готую юридичні матеріали для допомоги українцям. Окрім цього, займаюсь інтеграцією, тобто допомагаю краще пізнатись між собою українцям в Польщі та місцевим полякам. Ми організовуємо різні заходи, як от наприклад – незабаром у нас буде спільне святкування від Яна до Івана.
Паралельно ми почали робити на YouTube короткі ролики для українців: де недорого поїсти, чим доїхати, як виглядають різноманітні посвідчення, документи і таке інше. Це такий собі набір перших кроків та лайфхаків для життя в Польщі українською мовою.
Фото: Уляна Воробець/Facebook
Крім цього, я стараюсь допомагати українцям в різних життєвих ситуаціях, які виникають у них під час життя в Польщі. А таких ситуацій є багато: втечі від роботодавців, які тримають їх в жахливих умовах, не виплата заробітної платні. Є випадки з українцями, які потрапили в життєву трагедію – померла близька людина, яка працювала нелегалом і тепер треба їй допомогти.
З чим найчастіше стикаються українські заробітчани у Польщі?
Найчастіше їм не виплачують заробітну плату. Так зване «кидалово». Найцікавіше те, що тим промислом займаються ті самі українці, які допомагають знайти роботу співвітчизникам в так званих «агенціях праці». Вони наперед збирають в них гроші. Коли ж працівники приїжджають в якесь місто на роботу – роботи насправді нема, їх кидають і так починаються заробітчанські пригоди.
Читайте також: Трудова міграція зі Львова: хто їде, куди їдуть, чого шукають і чи повернуться
Скільки коштує таке «працевлаштування» від агенцій праці?
Суми на влаштування на роботу коливаються від 100 доларів і вище. Це, грубо кажучи, торгівля людьми. «Агенції» беруть гроші в людини ще в Україні, вивозять їх бусами до польських міст – Люблін, Варшава, будь-яке інше, та просто залишають на місці висадки. Найчастіше кажуть, що зараз приїде господар і перевезе вас на місце праці. Звичайно, що ніхто не приїжджає. Були ситуації, коли люди залишались ночували на вокзалах.
Як змінилось працевлаштування після введення «безвізу»? Людям стало простіше, збільшився наплив трудових мігрантів?
Кожне нововведення так чи інакше впиває на ринок праці. Наприклад тепер, згідно з чинними законодавством, зникла можливість масово купувати запрошення, адже тепер вони дійсні сім днів.
Що це означає для заробітчан?
Якщо людина, яка нібито мала приїхати на певну дату на роботу в Польщу і не приїхала, то її роботодавець тепер може повідомити у відповідні служби. Тоді, якщо людина з цим запрошенням приїде пізніше, ніж термін дії запрошення, то її можуть затримати чи оголосити в розшук. Депортація таким «схемщикам» гарантована.
Але якщо людина хоче відмовитись від того місця праці, куди вона їхала?
Бувають різкі випадки. Деколи люди впродовж тих семи днів знаходять кращу роботу. Якщо українець отримав офіційне запрошення з нового місця праці, то йому нічого не загрожує. На жаль, українці продовжують використовувати старі схеми, купують запрошення, а потім їх розшукує прикордонна служба.
Фото: Pexels
Як ще можна «легалізуватись» на роботі у Польщі?
Багато працівників-нелегалів приїжджають з біометричним паспортом і працюють той максимально дозволений термін перебування з біометрикою. На запрошення потрібно чекати місяць, а біометрія дійсна 90 днів, очевидно, що багато хто обирає цей легший шлях.
Скільки коштує отримати легальну роботу в Польщі, а скільки доведеться витратити нелегалам?
Легально: страховка на 180 днів – 200 гривень; віза національна Д-05 – 500 гривень; запрошення – 0 гривень, бо за це платить роботодавець. До цього потрібно до плюсувати квитки – від 50 злотих. Тобто все разом, грубо кажучи, до 1500 гривень.
Нелегали, окрім всього цього, платять від 50 доларів так званим посередникам, за якусь міфічну гарантію, що вас візьмуть на роботу.
Чому, маючи можливість влаштуватись легально, до того ж дешевше, українці обирають агенції праці?
По-перше, немає якісної інформаційної кампанії про можливі загрози, які чекають наших заробітчан в Польщі. Так само, це невигідно агенціям праці, які за гроші «працевлаштовують» українців. Нема публікацій в районних газетах, адже більшість заробітчан – це мешканці малих містечок та сіл.
У свій час поляки також зіткнулись з проблемою недобросовісних працедавців і Англії, Німеччині.
Колись і поляки потрапляли в так звані табори праці. Мені вдалось ознайомитись з історією про групу поляків, які поїхали в Італію на заробітки, де їм довелось ночувати в курнику.
У подібні ситуації зараз потрапляють українці в Польщі. Я знала одного такого пана, який 15 років страшив людей, щоб ті не покидали його роботу. Він їм казав, що він колишній поліцейський, людей ображав, а вони його боялись.
З якими ще труднощами стикаються українці, що вперше їдуть на роботу до Польщі?
Є хороший приклад, як працевлаштовують іноземців в Німеччині чи Італії. Там, коли ти приїжджаєш на роботу, тебе скеровують на безкоштовні курси мови. В Польщі ж, на таких курсах намагаються заробити, і безкоштовних майже немає.
Читайте також: Чому українці їдуть працювати за кордон і що буде через 2 роки
Зараз Польща зіштовхнулась з напливом українських студентів, які через університети намагаються закріпитись в Польщі. Як ще є варіанти для молодих українців?
Зараз в Польщі стали популярні так звані «поліцеальні школи» – щось типу наших ПТУ. Це школа професії, де навчаються два роки. Туди українці можуть поступити на основі атестату про середню освіту. Після їх закінчення та державного екзамену, ти маєш право пожиттєвого доступу до польського ринку праці, без всяких запрошень. Я заохочую до такого вибору українців. По-перше, ви можете легко отримати нову професію, а по-друге: ті, хто планують залишитись в Польщі, отримають до кінця життя вільний доступ до праці. Там навчають всього – від помічників юристів до бухгалтерів.
Чи є якась різниця у оплаті праці українських жінок та чоловіків?
Немає. Якщо праця на продукції, то жінки і чоловіки заробляють однаково. Те саме стосується й будови. Але очевидно, що робота в кондитерській і робота на будівництві оплачуються по-різному. Тому ніякої дискримінації нема. До того ж, тепер українська ставка зрівнялась з польською.
Існує такий стереотип, що найбільше трудових мігрантів у Польщі – мешканці західних областей України. Чи змінилось щось після початку війни?
Така ситуація присутня й до сьогодні. Звичайно, що мешканцям західної України легше виїхати на роботу до Польщі, бо так склалось історично і географічно.
Але не можна заперечити той факт, що після початку війни збільшився притік жителів сходу. Я думаю, що тепер вони бояться. В Росію направду зараз їхати досить небезпечно і мешканці сходу, як місце заробітків, обирають Польщу.
Як змінилась міграція українців до Польщі: до 2013 року і після 2014-го
Говорячи про українці у Польщі, неможливо оминути увагу тему локальних міжнаціональних конфліктів. Як на це реагують у Польщі?
Я бачу, як болісно на це реагує українська молодь. Але для мене очевидно, що за цим стоять певні політичні кола, яким це вигідно, або яким заплатили за це. Коли ми організовуємо спільні українсько-польські заходи, я бачу, як українці і поляки прекрасно розуміються між собою.
Колись українців сприймали лише в контексті негативних професій. Чи змінилась ця тенденція зараз?
Звичайно, в поляків є певні стереотипи до українців, і зокрема – українок. На щастя, це поволі зникає. Тепер українка – не тільки прибиральниця, а чоловік – будівельник. Тенденція змінилась. Тепер більше виїжджає кваліфікованих працівників з вищою освітою – інженери, перекладачі, фармацевти, медики, ІТ-спеціалісти.
Назар Притула
Головне фото: AFP
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Інтерв'ю Твого міста
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?