reporter-ua.com

reporter-ua.com

Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі

6552 0
Олександр Лінчевський у Львові розповів, як досягти, аби у екстреній медицині працювали фахівці натівського зразка, та чому медреформа прямо залежить від самих пацієнтів.

Олександр Лінчевський, 41-річний заступник міністра охорони здоров’я, неформальну зустріч із журналістами провів у дворику «Копальні кави» за одним із десятків переповнених столиків. Ледь не після кожного питання посадовець витримує дещо драматичну паузу, перш ніж відповісти: чи то втомився повторювати одне й те саме на різні аудиторії, чи то намагається підібрати найвлучніші слова. Для наочності в хід ідуть ложечки і горнятка, з яких викладаються цілі схеми медреформи.

На початку заступник міністра наводить статистику: за рік три тисячі людей можна врятувати, якщо застосовувати невідкладне стентування при інфарктах міокарда, півтори тисячі жертв ДТП можуть вижити, якщо правильно організувати роботу екстреної медицини.

Ключовий законопроект медреформи проголосували в першому читанні, але провалили голосування супутнього законопроекту, що передбачає зміни в бюджетуванні медицини. Tvoemisto.tv розпитало, як тепер просуватиметься реформа, що зміниться в екстреній медицині та стосунках пацієнта з сімейним лікарем, та як пацієнт може впливати на реформу.

Якби я характеризував реформу одним словом, то я би казав, що це реформа якості. Ми досі говоримо про те, є лікар чи його немає. Але ми не говоримо хороший лікар чи поганий. Справжні незворотні зміни почнуться, коли суспільство сприйматиме адекватно і буде підтримувати інвестицію лікарняних грошей в освіту лікаря.

Зараз нас цікавить, чи дадуть безкоштовну таблетку, і скільки буде безкоштовних таблеток у лікарні. Наявність ліків не означає автоматично їхнього якісного і правильного застосування. Пацієнта лікує не таблетка, а лікар, а він не народжується розумним, йому треба вчитися, володіти мовою і їздити закордон.

Я буду щасливий, коли пацієнти питатимуть, скільки лікарів впродовж року лікарня відправила на стажування закордон, скільки передплатили іноземних медичних журналів, скільки міжнародних конференцій відвідали лікарі. Суспільство повинно це не просто сприймати, а вимагати. Ми як наглядова рада лікарні маємо казати: чому це ви вклали кошти в газони і фіранки, а не відправили Іванова і Петрова на стажування.

Коли може почати втілюватися реформа?

Медійність реформи відіграє ключову роль в голосуванні. Зараз іде війна у парламенті за фінансові гарантії.

Не чекаючи голосування законопроектів, ми вже зробили багато непомітного, але дуже відчутного для реформи охорони здоров’я. Так, лікар первинки може отримувати кільканадцять тисяч гривень. Але, щоби отримати право доступу до пацієнта, він зобов’язаний пройти низку курсів, набрати певну кількість балів, як це діє в Європі. Міністерство вимагатиме більше неформального післядипломного навчання. Ми склали перелік таких вимог і ці документи вже на розгляді. Крім того, ми вже домовилися з урядом Швейцарії про багатомільйонні кількарічні проекти освіти для лікарів первинки.

Як відбуватиметься технічне переоснащення лікарень?

Дотепер у протоколі лікування було написано, що треба старатися лікувати якнайкраще, виходячи з можливостей закладу. Тобто, якщо пацієнту з інсультом треба зробити МРТ, але в закладі його немає, то ми постукаємо молоточком по коліну. Це — абсурд.

Тому ми дозволяємо закладам самостійно впроваджувати західні протоколи і вимагати першочергового оснащення відповідно до цих протоколів. Якщо за протоколом для лікування інфаркту потрібні ангіографії і стентування, а в лікарні цього немає, вона пише запит в міністерство. Наказом №1422 (діє від 29 грудня 2016 року, – Ред.) ми вже даємо важіль міністерству пріоритетно закуповувати техніку чи препарати, а не, приміром, бруківку.

Ми хочемо, щоби лікарі хвалилися: ми вас будемо лікувати, як у Великій Британії, а інша клініка, як в Німеччині, тому у нас краще. Лікар починає конкурувати за пацієнта. Лікарня починає конкурувати за лікарів. Щоби лікарня отримувала гроші, потрібно, щоби туди йшли пацієнти. Грошей у системі достатньо. Встановивши справедливі правила їхнього розподілу, можна забезпечити і гідне лікування.

Як зміниться робота швидкої допомоги?

Сучасна світова наука каже, що карета «швидкої», надаючи допомогу, впливає на виживання і на результат тоді, коли вона добирається до пацієнта впродовж восьми хвилин. За чинної в Україні норми – 20 хвилин – це не працює.

Подивимося на Київ і Торонто. В обох містах населення близько трьох мільйонів. Але в Києві 20 підстанцій швидкої допомоги, а в Торонто 42. В Києві вони розташовані ось так (складає ложки в одну купку), а в Торонто — ось так (розкладає рівномірно і рівновіддалено одна від одної, на фото).

Невже це складно? Ми ж знаємо, де затори і як тяжко добратися. Нам потрібно більше карет, більше бригад і зміни в системі диспетчеризацїі. Диспетчер бачить, де сталася біда і яку машину треба скерувати. Це не складно, і все це робиться для 8-хвилинного доїзду.

Якщо складно доїхати в селі, значить, між двома селами має бути один пункт базування: чи стаціонарний, чи на заправці, чи просто карета стоятиме в полі. Але має бути 8-хвилинний доїзд. Тоді така карета рятує життя.

Як будуть взаємодіяти «швидка» та сімейні лікарі?

На превеликий жаль, через те, що первинка не працює так, як мала би, ми викликаємо «швидку», коли треба і коли не треба. Температура – це не екстрений випадок. Диспетчер не має бути покараний за невиїзд «швидкої» на температуру. Тут має бути відповідальність пацієнта подзвонити сімейному лікарю, і вже той каже: або приїжджайте до мене, або я приїду. На сьогодні «швидка» використовується як медичне таксі, спеціалісти екстреної допомоги використовуються для видачі таблеток і збивання тиску.

Але сімейні лікарі не мусять тепер відвідувати пацієнтів вдома...

Ми як міністерство не хочемо це регулювати. Нас цікавить задоволення пацієнта. Ви спілкуєтеся зі своїм сімейним лікарем, і кажете: «Іван Іванович, забіжіть по дорозі». Ми не сміємо його змушувати і карати, якщо він не забіжить. Це ваші стосунки з лікарем. Якщо він може – приходить, або каже – приїдьте самі. Ви в праві вибирати. Приміром, Сидір Опанасович їздить додому, а Іван Іванович не їздить. Вибирайте Сидора Опанасовича. Ми не можемо зарегульовувати це питання. Має бути і така, і така можливість.

Читайте також: Центральна диспетчерська, кол-центр та геолокація: як зміниться «швидка» на Львівщині

І коли ми зменшуємо навантаження непрофільними викликами, тоді у нас з’являються вільні карети. Якщо лікар, фельдшер чи парамедик швидкої цілісінький день їздить від бабці з гіпертонією до бабці з температурою, він втрачає кваліфікацію. А тепер уявіть собі того медичного монстра, який катається від складного випадку до складного постійно. Тоді ми маємо суперспеціаліста, парамедика західного зразка, який є вершиною у невідкладній допомозі – це супермени. Тому допрацьовується курс перенавчання фельдшерів на парамедиків, розробляється окрема парамедична програма – для підготовки вузького фахівця, а не лікаря для всього-всього.

Чи можуть залучатися в екстреній допомозі люди, які пройшли відповідні курси для фронту?

Ми працюємо спільно з Міноборони над програмою долікарської допомоги. Запроваджуємо нові кваліфікаційні характеристики екстреного медичного техніка, парамедика та інструктора і нові навчальні програми. Це навчання відповідає західним стандартам, тим курсам, що мають проходити пожежники, рятувальники та поліцейські. Цей курс уже затверджений міністерством і його можуть викладати для підрозділів МВС і рятувальників. Парамедик або медичний технік може служити у війську на відповідних посадах, і людина, яка стала бойовим медиком, може повернутися в цивільне життя на посаду екстреного медичного техніка, водія швидкої чи парамедика. Ми не швидко це відчуємо, але ці програми є і вони відповідають стандартам НАТО.

Зоя Красовська

Інтерв'ю Твого міста