фото: tvoemisto.tv

фото: tvoemisto.tv

Про зашифрований Львів і письменництво від Жанни Сльоновської

2473 0
Жанна Сльоновська, яка народилась і виросла у Львові, свого часу переїхала до Кракова, де тепер працює письменницею та перекладачем. На Форумі видавців вона презентувала свій роман «Дім з вітражем», у якому «зашифрувала» Львів та описала 100 років життя вигаданих мешканців зі справжнього будинку на вулиці Герцена, 6. У Польщі книга отримала перемогу в конкурсі на кращий роман видавництва «Znak». В інтерв’ю Tvoemisto.tv Жанна Сльоновська поділилася враженнями від українського перекладу, розповіла про свій проект усної історії, назвала улюблених поетів та пояснила, чому вважає свій роман «дуже львівським текстом».

Про Львів, «потрібний, щоб дихати»

Львів – мій дім. Не хочу, щоб він залишився лише містом мого дитинства. Не почуваюся тут туристом або гостем. Він мені потрібний, щоб дихати. Часом хочеться сюди повернутися й трохи побути, бо це моє місце на Землі. Але водночас я тут не живу постійно. Так склалось. Я знайшла свій формат.

Як тільки починаю сумувати за Львовом, можу сісти на поїзд і приїхати сюди. Безумовно, я би хотіла, щоб Україна була в Європейському Союзі. Без кордонів це було би куди простіше. Приїжджаю до Львова що два, що три місяці, залежно від обставин. Львів минулий для мене накладається на Львів теперішній. Він для мене як листковий торт. Це організм, який не стоїть на місці, а постійно змінюється.

 

Про повернення додому іноземкою

Роман «Дім з вітражем» я писала для поляків польською мовою, намагалася розповісти про свій і про наш Львів, про радянські реалії міста. Хотіла написати про той Львів, про який вони ніколи не чули, адже зафіксувалися на 1944-му році, коли він перестав бути польським.

Я писала роман польською мовою, а потім через переклад повернулася до Львова іноземкою. Це дивне відчуття, але треба це прийняти. Такий мій хрест, з одного боку, але з іншого – цікава ситуація. Я люблю всім розповідати, що письменник і так є чужинцем. Я задоволена якістю книжки та її перекладом: зроблено неймовірно гарно і талановито. Найкращий комплімент для перекладача – це те, що багато львів’ян вважає україномовний варіант моєї книги оригіналом. Це логічно, адже книжка про Львів.

Про «зашифрований» у книзі Львів

 

Роман вийшов 20 серпня. Зворотної реакції я ще отримати не встигла. Багато людей почали читати книгу лише під час Форуму видавців. Я з нетерпінням чекаю на відгуки. Навіть більше, аніж після видання у Польщі. Тоді йшлося зовсім про інше – про оцінку мене як письменниці. Тепер мене хвилює, як мешканці міста побачать у «моєму» Львові «свій» Львів.

Це дуже львівський текст. Моя подруга-киянка каже: «Це якийсь шифр! Архітектурний антураж, різноманітні назви… Вони багато означають для вас, але я цього всього не можу розшифрувати. Для мене ратуша – це лише ратуша, а для вас – дещо більше». Сподіваюся, книга буде особливою для львів’ян. У ній є багато натяків, шифрів і кодів, які є простими і зрозумілими для них. Мене страшенно зворушує, коли хтось їх помічає та розшифровує.

Працювати з деталями у книзі, описувати Львів – це для мене як мед. Так, це не реальна мандрівка. Я писала книгу в Кракові. Це віртуальна подорож «моїм» Львовом. Тут є описи місць, яких вже немає, але про які хотілося згадати. Більша частина фабули у книзі – вигадана. Натомість опис міста, вулиць, сприйняття архітектури – це все правда. Я саме так відчуваю, думаю, дихаю.

 

Про право письменника творити свою реальність

Мене дивує, коли журналісти пишуть, що я бачила на власні очі падіння пам’ятника Леніну у Львові. Насправді я цього не бачила. Однак, це не забороняє мені писати про це. Я вислухала свідчення очевидців, прочитала про подію, але передусім я все ж таки створила свою версію. Не знаю, чи саме так було. Власне, люблю літературу саме за це: можу зізнатися, що я вигадала це, описала на базі історичних матеріалів. Адже це роман, літературний текст, а не газетна стаття чи документ. Це емоційно та суб’єктивно. Я описала так, як відчула. Нехай очевидці скоректують мене.

Дуже добре пам’ятаю атмосферу антикомуністичних маніфестацій у Львові. Я їх бачила дитячими очима і так запам’ятала. Як письменник, почуваю себе абсолютно вільною у тому, аби робити з текстом що завгодно. Моя мама не була оперною співачкою. Більше того – моя мама ніколи не займалася музикою і не дозволяла цього робити мені. У книзі дещо правда, а дещо – вигадка. Нехай це лишається за лаштунками. Насправді текст живе своїм життям. І це цікаво.

Про львівський вітраж, який «помирає» у книзі

 

Вітраж є водночас і героєм книги, і символом. На щастя, його історія в реальності є інакшою. Пригадую, саме в той день, коли віддала польський текст до друку, вітраж прибрали з будинку. Мене це вразило: я не знала, що це означає. Насправді ж його забрали на реставрацію. Зараз він повернувся на своє місце. А в романі вітраж помирає.

Багато прекрасних речей у Львові зруйновано. Цей один із небагатьох оптимістичних прикладів не відміняє трагедії, яка відбулася і продовжує відбуватися. Я маю на увазі не центр міста, не площу Ринок, не першу лігу, де все гладке і гарне, а пам’ятки Львова, які знаходяться ніби за лаштунками.

 

Про проект «Львів очима свідків історії»

Сайт lwowprzedwojenny.eu існує з 2011 року. Я називаю його «живим підручником Львова». Тут є 35 розповідей про Львів від львів’ян (або колишніх львів’ян), які пам’ятають місто у довоєнні часи до 1939 року. Тут можна знайти історії поляків, українців, вірменів, євреїв та одного німця. Вони розповідають як приватні події з власного життя, так і історичні події з життя міста. Герої проекту – люди із різних контекстів, із різним рівнем освіти. Тут є історія Лєшека Аллерганда – онука Мауриція Аллерганда, професора права Львівського університету. Також спогади Яніни Гешелес, яка живе в Ізраїлі, та професора мікробіології Вацлава Шибальського, який працює в США.

Проект «Львів передвоєнний» створили з фінансовою допомогою Польщі, але його аудиторія – це увесь світ. За моїми спостереженнями, люди з багатьох країн відвідують сайт і прослуховують ці інтерв’ю. Сайт тематично поділений. Можна обрати будь-яку з тем і слухати, що люди розповідають саме про це. Нині я не бачу сенсу розширювати матеріал. Мабуть, мені було б цікавіше видати книжку із цими інтерв’ю: польською та українською мовами.

 

 

Про жінок із радянським минулим

Я би не проводила поділу між радянськими, українськими та польськими жінками. Я би розповідала про жінок, яких сформував радянський період. Про жінок із радянським минулим. Такий тип я намагалася описати, зокрема, й у своїй книзі. Жінки, які боролися проти системи, ненавиділи її, насправді мали у собі багато радянського. Це не тавро, а трагедія й неминуча ситуація. Я думала над ідеєю створити жіночий путівник по Львову. Є багато гідних постатей львів’янок: польок, українок, єврейок, про яких ми майже нічого не знаємо. Ця тема – неоране поле.

Польські жінки мали іншу історію, аніж жінки українські. Відомо, що Польщу називали «найвеселішим бараком у соціалістичному таборі». Там було кольоровіше, яскравіше життя. Польща була своєрідним вікном у Європу.  

 

Про останній розділ книги, присвячений Революції Гідності

Останній розділ моєї книги – про Майдан. Я не знаю досі, чи правильно зробила, але можу пояснити мотивацію. Починала писати з першого розділу, де йдеться про протести кінця 1980-х років у Львові, які були мирними й під час яких ніхто не загинув. Я вигадала смертельну кулю, вигадала кров і тіло, загорнуте в прапор. Так мені написалося. Герої часто живуть окремим життям від автора. Моя героїня так вирішила.

Коли ж я закінчувала книгу, то бачила на екрані телевізора справжні постріли, кров та загорнутих у прапори протестантів. Враження, яке не можу ні з чим порівняти, навіть абстрагуючись і розуміючи, що це вже наша історія. Сам факт, що це картинка з моєї книги, вимагав якоїсь реакції. Історія вривається в сюжет і вимагає діалогу. Останній розділ про майдан – моя спроба діалогу з подіями під час Майдану.

Про сучасну літературу: польську й українську

Над перекладом моєї книги працювала Маріанна Кіяновська та Андрій Поритко. Маріанна Кіяновська для мене є і подругою, і унікальним культурним явищем. Вважаю саме її переклади польської поезії зразковими: вони найкраще передають мелодику, ритм, сенс. Маріанна перекладає дуже багато польських поетів: як дитячих авторів, так і дорослих; як сучасників, так і тих, кого вже немає в живих. Саме її переклади рекомендую читати, аби «включитися» у польську мову та культуру.

На жаль, не дуже добре знаю сучасну українську літературу, але Іздрика й Жадана готова читати завжди. До того ж – усе: старе й нове, актуальне і давнє. Читаючи будь-які їхні твори, отримую глибинну особисту насолоду.

 

Довідка. Українсько-польська письменниця, журналіст і перекладач. Народилася в 1978 році у Львові. Навчалася в Українській академії друкарства. Працювала журналістом в Незалежному телевізійному агентстві («НТА»). Переїхала в Польщу, де розпочала кар'єру письменниці. Пише польською мовою.

Свій дебютний роман «Дім з вітражем» Слоньовська писала чотири роки. У 2015 році твір отримав перемогу в конкурсі за кращий роман польського видавництва «Znak». Живе та працює у Кракові.

Спілкувалася Юлія Сабадишина,
фото Андрія Поліковського

Інтерв'ю Твого міста