Фото: Сергій Денисенко
Жарти замість заробітків. Історія успіху дівчини з Закарпаття, яка двічі розсмішила коміків
Дівчата – заміж, хлопці – на заробітки
Я з багатодітної сім’ї – у цьому і полягає моя історія. У нас в сім’ї аж восьмеро дітей – чотири хлопчики, чотири дівчинки. Я наймолодша, а моєму старшому брату 44 роки. Відверто кажучи, ми жили дуже бідно. Настільки, що коли приїхала моя хрещена мама з Чехії і подарувала піну для ванної і гель для душу, я запитала: «А що таке душ взагалі?». У нас був тазик, мило і все. Про це в мене є багато жартів. Наприклад: «У нас настільки багатодітна сім’я, що коли моя мама почула, що дитина може втопитися в ложці води, нам купили басейн. Ми – та сім’я, де діти ніколи не розкидали іграшки. Погодьтеся, важко розкидати те, чого нема».
Коли мені було три роки, мій тато вперше поїхав на заробітки. Він і дотепер там – досі «заробляє». Уявіть ситуацію: мама залишається сама, їй було дуже важко. Мабуть, я в неї вдалася. А у нас такий менталітет на Закарпатті, що дівчатка чимскоріше виходять заміж, а хлопчики – чимскоріше їдуть на заробітки. Із моїх старших братів ніхто не закінчував 11 клас, а три сестри повиходили заміж у 14, 16 та 17 років. Сьогодні мені 21 рік, і я досі не маю дітей – вони в шоці. Моя старша сестра мені так і сказала: «Лєра, тобі 21 рік, а з тебе толком так нич і не вийшло». Ось такий у нас менталітет.
Життєві труднощі з почуттям гумору
Коли мені було 9 років, у моєї мами стався перший інсульт. У неї був параліч правої частини тіла. Вона втратила пам’ять, не рухалася певний час і не говорила. Ми всі пам’ятаємо ситуацію, коли нас вчили говорити батьки. І от був момент, коли я приходжу в палату, знайомлюся зі своєю мамою і починаю вчити її елементарних слів та як пити воду з кружки. І якби не моє почуття гумору, то я б не стала такою соціально адаптованою людиною. Вже тоді, у 10 років, я приходила до мами, яка просто лежала і не рухалася, і казала: «Мамо, ну що, ходімо на дискотеку?». Приблизно так все починалося. Коли мама вже почала ходити, говорити і все більш-менш нормалізувалося, через кілька років у неї стався другий інсульт. Тоді мені було 14. А як ви знаєте, третього інсульту людина не витримує. У такій ситуації без почуття гумору не обходилося. Саме тоді зароджувалося те, чим я зараз заробляю собі на життя.
Вирішила зламати систему і піти вчитися
Після закінчення 11 класу я вирішила, що піду вчитися. На сімейній нараді мене не зрозуміли, бо ніхто не знав, хто буде гребти листя, садити часник і доїти корову. Моя сім’я все за мене вигадала: у мене був сусід, ми мали одружитися, забрати паркан і господарювати. У мене було два гектари поля, у нього – півтора, і, на думку родичів, ми мали стати сільськими магнатами. Але я зіпсувала їхні плани. Питаються: «Хто буде пасти корову?». А я відповідаю, що вже все придумала: корову продамо, а за ці гроші поїду вчитися. Вони посміялися з мене. Бо в нас такий менталітет, що якщо наймолодший, то треба вийти заміж, доглядати за мамою, а я вирішила зламати систему і піти вчитися.
Я з ними домовилася, що поїду в Мукачево вчитися на вчительку молодших класів, потім повернуся, піду на роботу в школу через дорогу від нас і зможу і за мамою доглядати, і на роботі бути. Але пішла я вчитися на екскурсовода, бо знала, що вмію добре говорити.
Помщуся і розсмішу весь зал
На першому курсі був конкурс «Міс університет», на який мене не взяли. Це зараз я багато роблю для своєї зовнішності, але тоді була не такою гарною, як зараз. Ведучими заходу були КВНщики, до яких я підійшла і сказала: «Хочу виступити, бо мене не взяли на конкурс. Я їм помщуся і розсмішу весь зал». А ведучі кажуть: «Давай, спробуй». І я дійсно порвала зал тим, що розповіла про те, що я з села Тячівського району, і запитала в організаторів, чому мене таку класну не взяли на конкурс. Люди сміялися з того, що я страшненька, але самовпевнена. Це був мій перший стендап, хоча я тоді ще не знала такого слова.
Я виходжу у будь-який зал – і люди хавають
Ті хлопці з КВНу запропонували мені написати ще щось і податися на «Відкритий мікрофон» – конкурс, де різні коміки пробують свої сили. Я прийшла і виграла. Не знала, як і чому, але відтоді все пішло як по маслу. Я виходжу у будь-який зал – і люди хавають. Людям любиться те, що я говорю, але досі не знаю чому.
Спочатку моя сім’я взагалі не знала, чим я заробляю, але тоді я ще до пуття й не заробляла. Щоб поїхати на «Відкритий мікрофон» до Ужгорода, позичила 60 грн на дорогу туди і назад, сподіваючись, що виграю 250, аби мати на вечерю мівіну і віддати позичені гроші. Коли вперше поїхала на «Розсміши коміка», позичила гроші в брата, аргументуючи тим, що вони мені потрібно на навчання.
Перший раз я виграла 5000 грн – для мене це була значна сума. Тоді я їхала на програму, щоб перевірити, чи дійсно те, що я пишу, смішно, чи просто мені траплялися дивні люди. Коли виграла, купила собі пуховик, якого в мене не було. Натомість мама попросила купити їй інкубатор. Вона досі вважає, що я повернуся назад і буду вирощувати в селі курчат.
Через рік назбирала ще матеріалу, приїхала знову і виграла 50 000 грн. Коли подзвонила до мами і повідомила, що виграла ці гроші, мама відповіла: «Круто, тепер у мене заберуть субсидію». Ось таке ставлення у моєї родини до того, чим я займаюсь.
Ведуча весіль без досвіду
Уже на цьому етапі я стала ведучою весіль. Люди самі почали до мене дзвонити з проханнями провести їм весілля. Спочатку я взагалі не знала, що треба робити, довго мучилась, когось щось просила. А пізніше ці хлопці КВНщики, які вели «Міс університет», забрали мене у свою студію свят, де зараз я топова ведуча. Не дивлячись на те, що на мене тиснула сім’я і не було друзів, не дивлячись на те, що мене не любили одногрупники і не було підтримки, я стала ведучою. Можливо, хтось себе запитає: «Чому в неї немає друзів?». Але я скажу, що в мене складний характер. Мабуть, тому.
Тобто, ти не приїхала мити чехам вікна?
Зараз я заробляю стільки, що можу забезпечити себе в місті на непоганому рівні. Я знімаю квартиру, можу дозволити собі вечеряти в ресторанах чи поїхати за кордон.
У мене була історія, коли я приїхала в Прагу, дзвоню до брата, який там на заробітках, і кажу, що я в Празі. Він подумав, що я приїхала теж заробляти гроші, і був в шоці, коли я сказала, що приїхала просто погуляти. «Тобто, погуляти?», – каже він. – «Ти не приїхала чехам мити вікна?».
Через це все я полюбила своє почуття гумору, те, як я його доношу до людей, полюбила сцену і себе на ній. Хоча я дуже закомплексована людина, якщо чесно, але я придумала, як тим заробляти.
Ольга Гуцол
Головне фото: Сергій Денисенко
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку