Фото: Сергій Денисенко

Фото: Сергій Денисенко

Жарти замість заробітків. Історія успіху дівчини з Закарпаття, яка двічі розсмішила коміків

8011 0
Валерія Мандзюк, яка заробляє завдяки власному почуттю гумору, на «Часі історій з Іриною Снітинською» у Львові розповіла про те, як двічі виграла у «Розсміши коміка» та пішла вчитись замість того, щоб вийти заміж. Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше з історії стендаперки.

Дівчата – заміж, хлопці – на заробітки

Я з багатодітної сім’ї – у цьому і полягає моя історія. У нас в сім’ї аж восьмеро дітей – чотири хлопчики, чотири дівчинки. Я наймолодша, а моєму старшому брату 44 роки. Відверто кажучи, ми жили дуже бідно. Настільки, що коли приїхала моя хрещена мама з Чехії і подарувала піну для ванної і гель для душу, я запитала: «А що таке душ взагалі?». У нас був тазик, мило і все. Про це в мене є багато жартів. Наприклад: «У нас настільки багатодітна сім’я, що коли моя мама почула, що дитина може втопитися в ложці води, нам купили басейн. Ми – та сім’я, де діти ніколи не розкидали іграшки. Погодьтеся, важко розкидати те, чого нема».

Коли мені було три роки, мій тато вперше поїхав на заробітки. Він і дотепер там – досі «заробляє». Уявіть ситуацію: мама залишається сама, їй було дуже важко. Мабуть, я в неї вдалася. А у нас такий менталітет на Закарпатті, що дівчатка чимскоріше виходять заміж, а хлопчики – чимскоріше їдуть на заробітки. Із моїх старших братів ніхто не закінчував 11 клас, а три сестри повиходили заміж у 14, 16 та 17 років. Сьогодні мені 21 рік, і я досі не маю дітей – вони в шоці. Моя старша сестра мені так і сказала: «Лєра, тобі 21 рік, а з тебе толком так нич і не вийшло». Ось такий у нас менталітет.

Життєві труднощі з почуттям гумору

Коли мені було 9 років, у моєї мами стався перший інсульт. У неї був параліч правої частини тіла. Вона втратила пам’ять, не рухалася певний час і не говорила. Ми всі пам’ятаємо ситуацію, коли нас вчили говорити батьки. І от був момент, коли я приходжу в палату, знайомлюся зі своєю мамою і починаю вчити її елементарних слів та як пити воду з кружки. І якби не моє почуття гумору, то я б не стала такою соціально адаптованою людиною. Вже тоді, у 10 років, я приходила до мами, яка просто лежала і не рухалася, і казала: «Мамо, ну що, ходімо на дискотеку?». Приблизно так все починалося. Коли мама вже почала ходити, говорити і все більш-менш нормалізувалося, через кілька років у неї стався другий інсульт. Тоді мені було 14. А як ви знаєте, третього інсульту людина не витримує. У такій ситуації без почуття гумору не обходилося. Саме тоді зароджувалося те, чим я зараз заробляю собі на життя.  

Вирішила зламати систему і піти вчитися

Після закінчення 11 класу я вирішила, що піду вчитися. На сімейній нараді мене не зрозуміли, бо ніхто не знав, хто буде гребти листя, садити часник і доїти корову. Моя сім’я все за мене вигадала: у мене був сусід, ми мали одружитися, забрати паркан і господарювати. У мене було два гектари поля, у нього – півтора, і, на думку родичів, ми мали стати сільськими магнатами. Але я зіпсувала їхні плани. Питаються: «Хто буде пасти корову?». А я відповідаю, що вже все придумала: корову продамо, а за ці гроші поїду вчитися. Вони посміялися з мене. Бо в нас такий менталітет, що якщо наймолодший, то треба вийти заміж, доглядати за мамою, а я вирішила зламати систему і піти вчитися.

Я з ними домовилася, що поїду в Мукачево вчитися на вчительку молодших класів, потім повернуся, піду на роботу в школу через дорогу від нас і зможу і за мамою доглядати, і на роботі бути. Але пішла я вчитися на екскурсовода, бо знала, що вмію добре говорити. 

Помщуся і розсмішу весь зал

На першому курсі був конкурс «Міс університет», на який мене не взяли. Це зараз я багато роблю для своєї зовнішності, але тоді була не такою гарною, як зараз. Ведучими заходу були КВНщики, до яких я підійшла і сказала: «Хочу виступити, бо мене не взяли на конкурс. Я їм помщуся і розсмішу весь зал». А ведучі кажуть: «Давай, спробуй». І я дійсно порвала зал тим, що розповіла про те, що я з села Тячівського району, і запитала в організаторів, чому мене таку класну не взяли на конкурс. Люди сміялися з того, що я страшненька, але самовпевнена. Це був мій перший стендап, хоча я тоді ще не знала такого слова.

Я виходжу у будь-який зал – і люди хавають

Ті хлопці з КВНу запропонували мені написати ще щось і податися на «Відкритий мікрофон» – конкурс, де різні коміки пробують свої сили. Я прийшла і виграла. Не знала, як і чому, але відтоді все пішло як по маслу. Я виходжу у будь-який зал – і люди хавають. Людям любиться те, що я говорю, але досі не знаю чому.

Спочатку моя сім’я взагалі не знала, чим я заробляю, але тоді я ще до пуття й не заробляла. Щоб поїхати на «Відкритий мікрофон» до Ужгорода, позичила 60 грн на дорогу туди і назад, сподіваючись, що виграю 250, аби мати на вечерю мівіну і віддати позичені гроші. Коли вперше поїхала на «Розсміши коміка», позичила гроші в брата, аргументуючи тим, що вони мені потрібно на навчання.

Перший раз я виграла 5000 грн – для мене це була значна сума. Тоді я їхала на програму, щоб перевірити, чи дійсно те, що я пишу, смішно, чи просто мені траплялися дивні люди. Коли виграла, купила собі пуховик, якого в мене не було. Натомість мама попросила купити їй інкубатор. Вона досі вважає, що я повернуся назад і буду вирощувати в селі курчат.

Через рік назбирала ще матеріалу, приїхала знову і виграла 50 000 грн. Коли подзвонила до мами і повідомила, що виграла ці гроші, мама відповіла: «Круто, тепер у мене заберуть субсидію». Ось таке ставлення у моєї родини до того, чим я займаюсь.

Ведуча весіль без досвіду

Уже на цьому етапі я стала ведучою весіль. Люди самі почали до мене дзвонити з проханнями провести їм весілля. Спочатку я взагалі не знала, що треба робити, довго мучилась, когось щось просила. А пізніше ці хлопці КВНщики, які вели «Міс університет», забрали мене у свою студію свят, де зараз я топова ведуча. Не дивлячись на те, що на мене тиснула сім’я і не було друзів, не дивлячись на те, що мене не любили одногрупники і не було підтримки, я стала ведучою. Можливо, хтось себе запитає: «Чому в неї немає друзів?». Але я скажу, що в мене складний характер. Мабуть, тому.

Тобто, ти не приїхала мити чехам вікна?

Зараз я заробляю стільки, що можу забезпечити себе в місті на непоганому рівні. Я знімаю квартиру, можу дозволити собі вечеряти в ресторанах чи поїхати за кордон.

У мене була історія, коли я приїхала в Прагу, дзвоню до брата, який там на заробітках, і кажу, що я в Празі. Він подумав, що я приїхала теж заробляти гроші, і був в шоці, коли я сказала, що приїхала просто погуляти. «Тобто, погуляти?», – каже він. – «Ти не приїхала чехам мити вікна?».

Через це все я полюбила своє почуття гумору, те, як я його доношу до людей, полюбила сцену і себе на ній. Хоча я дуже закомплексована людина, якщо чесно, але я придумала, як тим заробляти.

Ольга Гуцол

Головне фото: Сергій Денисенко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста